Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 травня, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Путін своєю «ПРОманією» провокує другу холодну війну

Суперечки між Росією та США навколо розгортання американцями системи ПРО в Європі є, по суті, похідними від прагнення росіян встановити, спираючись на підтримку Китаю, новий світовий порядок
Путін своєю «ПРОманією» провокує другу холодну війну

Спроби зробити це, найімовірніше, припадатимуть на 2012–2016 роки, коли Владімір Путін намагатиметься переграти ситуацію, котра виникла після розпаду СРСР, а глобальна системна криза, яка простежується останнім часом у світі, якраз мусить зіграти на руку російському президентові, на що дуже сподіваються кремлівці.

Крім того, провокуючи конфлікт навколо системи ПРО, Путін тестує Сполучені Штати на предмет збереження їхньої колишньої могутності та можливості для них залишатися опорою міжнародної системи, яка діє з 1945 року. У Кремлі дуже сподіваються на те, що для США після макроекономічних і грошово-кредитних потрясінь розпочнеться насильницька геополітична руйнація їхньої колишньої міжнародної репутації, після чого стратегічний тандем Росія – Китай пред’явить свої права на домінування на світовій арені.

Те, що намагається зробити Владімір Путін, повертаючись на посаду президента, виглядає не інакше, як запуск нової холодної війни, де цього разу росіяни (як їм сьогодні здається) матимуть усі шанси переграти Америку. Москва давно чекала цього часу, і, використовуючи важелі боротьби проти системи ПРО, в Кремлі прагнуть взяти реванш за ті нібито приниження, яких зазнала імперія Москви після розвалу СРСР 1991 року.

«Комплекс СРСР» є домінуючим у Путіна, попри те, що Росія і досі найбільша за територією держава у світі, навіть після того, як 14 країн, котрих силою змусили стати республіками Радянського Союзу, вийшли з-під підпорядкування Москві.

Владімір Владіміровіч щосили бореться за спадщину радянського минулого, вбачаючи у ньому єдину можливість відродити колишню «велич» Росії, яку він вбачає лише у запуску чергового витка гонки озброєнь. У цьому сенсі варто пригадати слова впливового американського сенатора Джона МакКейна: «Щодо Калінінграда, то ситуація тут вкрай цікава. Російські військові кажуть, що мобілізація та нарощування Росією озброєнь у Калінінградській області є відповіддю на систему ПРО НАТО. Це дуже складно пояснити і якось зрозуміти. Наша протиракетна оборона є обороною, вона ні для кого не становить загрози. А те, що росіяни використовують це як виправдання для посилення військового потенціалу в мирній частині світу, насправді є свідченням того, що це може навіть сприйматися як параноя Владіміра Путіна».

Можна сказати, що протидія Росії розміщенню системи ПРО в Європі провокує своєрідну геополітичну цивілізаційну дискусію. Оскільки Путін боїться не так ПРО, як того, що союзники Сполучених Штатів по НАТО будуть захищені не лише від нападу з боку ядерного Ірану, а в разі форс-мажорних політичних обставин і від імовірної агресії з теренів путінської Росії.

Водночас скидається на те, що американська ПРО – це подарунок долі путінському режимові, який є блискучим приводом полякати росіян і спробувати об’єднати та згуртувати власний народ навколо корумпованої влади перед надуманою зовнішньою загрозою від Америки і НАТО.

При цьому Путін побоюється аж ніяк не системи ПРО, а того, що Захід створив найменш порочну з усіх відомих структуру суспільства, яка порівняно з наявним у Росії «розвиненим путінізмом» виглядає як підривний елемент для вибудуваної від 2000 року системи влади.

Владіміру Владіміровичу боротьба проти ПРО необхідна для посилення диктатури в Російській Федерації і створення найближчим часом подоби колишнього Радянського Союзу. Втягуючи Росію у новітню гонку озброєнь, ВВП прагне геополітичного реваншу, який у підсумку може завершитися крахом для Москви, оскільки навіть союзницькі відносини з Китаєм не здатні перекрити об’єднаних можливостей демократичного західного світу. А наслідком другої холодної війни може стати розвал тепер уже не СРСР, а Росії.

Розміщуючи свої ракети в Калінінграді, Росія просто провокує Захід на кроки у відповідь, і ці кроки можуть бути зовсім не схожими на всі попередні переговори-контакти, які давно вже нагадують подіум, де фланірують політики в дипломатичному вбранні, щось говорять, про щось непримиренно сперечаються, але зрештою всі все одно не змінюють своїх попередніх позицій.

Однак не виключено, що Путін у своїй «ПРОманії» здатен зайти так далеко, що буде готовий оголосити про розміщення ракет для «стримування» НАТО не лише в Калінінградській області, а й на далекій Чукотці, чи (згадавши про досвід розміщення ракет Нікітой Хрущовим на Кубі) на Кубі й у Венесуелі.

ПРО необхідне цивілізованим країнам для захисту від тоталітарних агресорів. І коли Російська Федерація вже відкрито загрожує агресією Європейському Союзу в разі розміщення ПРО, то ці провокативні дії Кремля цілком можуть спричинити зворотну реакцію. І за таких умов усі розвинені країни, котрі входять до НАТО, здатні в пріоритетному порядку зайнятися якнайшвидшим запуском системи ПРО, захистивши себе в такий спосіб від загроз зі Сходу.

Однак російський «альфа-самець» ніколи не відмовиться від ракет, які він розглядає як наочне підтвердження своєї президентської гідності. Хоча насправді нині перед Росією відкриваються лише два можливі шляхи: втягнення у нову гонку озброєнь проти значно переважаючого противника або стратегічне партнерство з переможцем першої холодної війни – Сполученими Штатами.

Адже хоч би як Путін намагався роздувати щоки, а Польща, Чехія, Румунія, Болгарія і Туреччина вже розпочали підготовку до розміщення на своїх територіях елементів ПРО. Й до цього можна ще додати морські комплекси в Балтійському і Баренцовому морях. Отже, ставки зроблені, політична гра починає розгортатися за найбільш невигідним для Росії сценарієм.

Можливо, Росія просто не розуміє або робить вигляд, що не розуміє: західні країни їй не довіряють і не довірятимуть, допоки при владі перебуватимуть керівники на кшталт Владіміра Путіна. Оскільки російська незговірливість (якщо не сказати більше – шкідницька позиція) з низки важливих міжнародних питань просто підштовхує Захід до якнайшвидшого розгортання системи ПРО в Європі.

Звичайно, якби російське вище керівництво було здатне на моральні зусилля і визнало, що не в змозі тягатися зі Сполученими Штатами у військовій сфері, то воно б лише стало в один ряд із такими впливовими країнами, як Велика Британія, Німеччина чи Франція, для яких неспроможність змагатися з Америкою є не пороком, а реальністю. І визнати це аж ніяк не означає капітулювати чи стати колонією американців.

Ймовірно, що тут усе залежить від російських традицій. Адже під «сильною Росією» російська влада століттями розуміла не що інше, як виключно численну, але погано підготовлену армію, котра вистилає своїми трупами поля битв. А також наявність безправного народу-жебрака, який щедро оплатить всі уявні «перемоги» мільйонами життів, які за професійного військового керівництва можна було б зберегти.

Загалом же, як може виглядати друга холодна війна Росії з Америкою, коли в РФ 70% населення живе за межею бідності, а ВВП держави є меншим, ніж цей показник лише одного американського штату Каліфорнія? Адже у геополітиці оцінюються не наміри, а можливості. А на сьогодні Росія просто не має економічних і ресурсних можливості, щоб конкурувати зі США на рівних.

Можливо, Путін розраховує на те, що «різкими контрзаходами» можуть стати заходи, які передбачають превентивні удари по військових об’єктах і цивільній інфраструктурі країн – членів НАТО. Але попри те, що «простої» зброї у Росії залишилося ще багато, вона вже морально застаріла. Хоча ядерна зброя великої потужності може бути доставлена не лише повітрям, а й під водою. Такі проекти раніше у росіян вже були. І тоді теоретично підводні вибухи водневих бомб біля берегів ворогів можуть справді сплутати всі плани, до деталей прораховані на комп'ютері. А моряків-смертників завжди в Росії можна знайти.

Говорячи про те, наскільки важливими є суперечки Росії та США навколо ПРО, й аналізуючи абсолютно неадекватну реакцію Росії з цього приводу, не варто забувати і про те, що Путін своїми діями лише хоче підмінити поняття. Адже ПРО – це не що інше, як протиракетна оборона. І вона не може бути на когось націлена. Вона може лише використовуватись проти націленої зброї. А це вже зовсім інша річ. ПРО не може контратакувати, а є лише надійним щитом проти необдуманих дій зовнішнього агресора.

Проблема розміщення системи ПРО провокує ще одне запитання, а саме: можливо, Європі давно вже час самій посилити власні ракетно-ядерні сили і ПРО, а не сподіватися на американців? Тим більше, що особливих фінансових і технологічних проблем із цим не має виникнути.

Найбільш прикрим для Владіміра Путіна у цій ситуації є те, що в разі втягнення Росії у нову холодну війну в Москви на обрії немає надійних союзників. Адже, чесно кажучи, Китай зовсім не є союзником для Росії, навіть за наявності великої кількості укладених останнім часом між ними угод.

Пекіну вигідно втягнути Москву в конфронтацію із Заходом (можливо, він навіть підштовхуватиме її до цього, обіцяючи підтримку), але зрештою він залишиться осторонь. І звідти спостерігатиме за сутичкою, та під шумок ще й прихопить шматок Далекого Сходу і частину Сибіру.

Попередня холодна війна була геніальним винаходом США. Але чим вона завершилася для СРСР? Розвалився «совок», не витримавши непосильного для нього навантаження. То ж навіщо Путіну вплутуватися в холодну війну знову? Якщо ж, звісно, не ставити перед собою ціль – остаточно добити Росію? Бо загрожувати НАТО відновленням холодної війни – це все одно, що загрожувати суперникові самогубством. Східний блок розпався, його члени перейшли на бік НАТО, СРСР більше немає, у РФ – жодного справжнього союзника, навіть такі сателіти-квазідержави, як Придністров’я й Абхазія, прагнуть жити по-своєму. Як почати за таких умов холодну війну?

У підсумку Владімір Путін заплутується у власній стратегії, з року в рік лише погіршуючи становище. Путінській Росії конче потрібна ілюзія обложеної фортеці, що перебуває в кільці ворогів, оскільки її ідеологи вважають, що масова параноя на цьому ґрунті лише збільшує силу режиму.

Росія вважає базисом стабільності загрозу ядерного взаємознищення. Об’єднана Європа ж прагне повернення тих часів, коли ядерні мечі взагалі не були занесені над головами людства. Зробити запуск зброї масового ураження неможливим – що може бути краще для всього світу? Але росіяни завжди прагнуть жити за власними поняттями. Проте світ змінився. Після 500 років безперервної агресії та розширення своїх володінь шляхом загарбання земель сусідніх народів, Росія провокує ситуацію, за якої цілком може повернутися до тих територій, які вона займала за часів Івана Грозного. І якщо путіністи не вгамуються і не займуться своїми справами замість втручання в чужі, то Російська Федерація може повернутися і у межі князівства Івана Калити…


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено