Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 травня, 2012   ▪   Спілкувався: Сергій Андрушко   ▪   Версія для друку

Азербайджанський блогер Емін Міллі: Коли думаю про свободу слова, я завжди згадую тюрму, тому що там багато мовчать

Азербайджанський блогер Емін Міллі, який відсидів 17 місяців в тюрмі за критику влади та був звільнений завдяки особистому сприянню американського президента Барака Обами, в інтерв’ю «Тижню» розповів про те, що насправді відбувається в країні, яка у травні приймає пісенний конкурс «Євробачання-2012»
Азербайджанський блогер Емін Міллі: Коли думаю про свободу слова, я завжди згадую тюрму, тому що там багато мовчать

Емін Мілі — представник інтелектуальної еліти Азербайджану: вивчав міжнародне право а Бакинському університеті, отримав післядипломну освіту в Німеччині, працював у міжнародних організаціях з розвитку демократії та консультував Раду Європи (в тому числі з питань політичних репресій в Азербайджані). Зрештою, сам під час тюремного заточення був визнаний в’язнем сумління.   

У.Т.: За що вас посадили до вязниці?

- Чисто формально мене посадили за хуліганство. Насправді два спортсмени мене та мого друга побили в ресторані, але справу змінили так, ніби ми побили цих спортсменів. Будь-яка людина подивиться на мене та мої окуляри і скаже, що я швидше ботанік, ніж той, хто може когось побити.

В Азербайджані я організовував заходи для об’єднання нового покоління азербайджанської молоді. Я не маю політичних вподобань, не є членом політичних партій. У якийсь момент я почав сильно критикувати наш уряд, особливо після того, як було ухвалено рішення про зміну конституції і президент зміг бути обраним більш, ніж на два терміни. Та, мабуть, останньою краплею стало те, що мій друг організував прес-конференцію з віслюком. Наш уряд в 2008 році придбав в Німеччині двох ішаків, сплативши за кожного з них більше $40 тис. Ми посприяли в організації прес-конференції тварини. Журналісти запитали її, чому вона так дорого коштує, на що та відповіла, що він віслюк вищої категорії, бо отримав європейську освіту, знає три іноземних мови та грає на скрипці. Це було дуже невинно. Нікого особисто ми не ображали.

Та все ж я опинився за гратами. У в’язниці  я відсидів 17 місяців, але мої  погляди не змінились - навпаки, у мене був час подумати більше про сенс життя. Прочитав більше 300 книг. Я очікував, що мене коли-небудь заарештують за критику влади, років через 5-10, але все відбулося набагато швидше, для мене це було неочікувано.

У.Т.: Як до вас ставились  у тюрмі?

- У тюрмі  мене добре прийняли. Всі знали, хто я такий та за що сиджу. В кримінальному світі людину поважають, якщо вона йде на жертви заради спільної справи. На цьому рівні у нас і був зв'язок з ув’язненими. Я не зустрів жодної людини, яка б до мене погано ставилась. Моя справа набула дуже широкого розголосу, різні міжнародні організації просили мого звільнення. Мене в тюрмі відвідували депутати Європарламенту. Там на «зоні» кожне відвідування – це свято. Коли думаю про свободу слова, я завжди згадую тюрму, тому що там багато мовчать. Там ув’язненим доводиться зашивати свій рот на знак протесту, аби привернути до себе увагу, аби дозволили поговорити з адвокатом.

У.Т.: Що думаєте про долю Юлії Тимошенко?

- Думаю, це дуже сумно, що в пострадянському  просторі політичні суперечки вирішуються тим, що політиків, журналістів, громадських активістів саджають у тюрми. Ми не можемо бути впевненими, наскільки суди послуговуються законом. Чую критику Помаранчевої революції, мовляв, не виправдались сподівання. Але у вас сьогодні є можливість говорити в ЗМІ набагато вільніше, ніж це можливо в інших країнах колишнього Радянського Союзу. Це досягнення. За це треба продовжувати боротись. Будь-який політик, журналіст, активіст, який бореться за демократію, в країні викликає симпатію.

У.Т.: Що порадите людині, яка  перебуває в тюрмі, зокрема, Тимошенко?

- Людина, яка сидить за свої політичні погляди, не повинна сходити зі свого шляху. І це головне. Я оптиміст і вважаю своє перебування у в’язниці унікальною можливістю, коли без телефону, Фейсбуку, мейлу можна використовувати час, аби прочитати багато книжок, на що в нормальному житті у нас часу не вистачає.

У.Т.: Чи відчуваєте зараз, на волі,  якісь утиски?

- Я зараз в Лондоні на навчанні, але хвилююсь за тих, хто зараз в Азербайджані і висловлює свої думки. У травні в Азербайджані пройде фінал пісенного конкурсу Євробачення-2012. Це привертає величезну увагу міжнародних мас-медіа — і не лише до концертів, а й до суспільно-політичної ситуації в країні. Перебуваючи в Лондоні, за два дні я дав п'ятьінтерв’ю. Інші активісти також розповідають журналістам про численні випадки порушення прав людини в країні. І зараз на тих, хто говорить те, що казав і раніше, тільки вже міжнародним медіа, почалася атака в Азербайджані. Їх оголошують ворогами народу, що суперечить самій ідеї Євробачення.

У.Т.: Як в Азербайджані ставляться до подій в Україні?

- Влада боялась, що події в Україні, Помаранчева революція, вплинуть на ситуацію в Азербайджані. Постійно людей лякають, що все рухне і потрібна стабільність, і під прикриттям стабільності крадуть мільярди.

Я вболівав за Україну під час Помаранчевої революції, я знаю як багато українців песимістично ставляться до цього досвіду, але як людина, яка живе в більш закритій країні, ніж Україна, скажу, що українці зробили велике досягнення. Нова влада не покращила ваше життя, але сам факт, що влада може змінюватись і це відбувається без кровопролиття нормальним шляхом демократичних виборів, – це великий досвід, який збагачує вашу політичну культуру. Може цього разу вам і не вдалось зробити великий крок вперед, але я переконаний, що в історичному сенсі та у пам’яті вашого народу – політичній пам’яті та суспільно-культурній пам’яті — це був дуже важливий момент. І я переконаний, що цей ваш багаж буде позитивно впливати на сучасну історію та ваше майбутнє.

У.Т.: Чи можна вас назвати  опозиціонером в Азербайджані? Чи збираєтеся йти в політику?

- Я не вважаю себе опозиціонером. Я вважаю себе громадянином країни Азербайджан, хочу, щоб наша країна жила за законами, а не поняттями якихось мафіозних кланів. Я себе вважаю громадянином, який виконує свій громадянський обов’язок говорити правду. Я не був політично активним, але склалося так, що я почав висловлюватись про те, що бачу в своїй країні. Все більше людей почали це слухати і в якийсь момент вийшло, що я говорю за всю країну, бо багато хто боїться говорити, в інших – немає можливості говорити, а багатьох взагалі не слухають.

В Азербайджані ситуація  не така, як в Україні, навіть не як у Росії. В нас набагато гірше. Система сприймає як велику небезпеку навіть бажання незалежної людини говорити те, що думає. Я вирішив: буду говорити те, що думаю. З 2005 року, коли я почав займатись громадською діяльністю, я став «вільним художником», заробляю на життя синхронним перекладом. Іду туди, куди мене запрошують, виступаю там, де мене хочуть почути. Це не політика, це — збереження своєї людської гідності. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено