Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 квітня, 2012   ▪   Алла Лазарева   ▪   Франція   ▪   Версія для друку

Міфологія проти міфології

6 травня французи оберуть нового президента республіки. На користь кожного з кандидатів працюватимуть не лише електоральні розрахунки, а й усталені суспільні стереотипи.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (234)
від 26 квітня, 2012
Міфологія проти міфології

Кожні вибори в цій країні – нове відродження задавнених політичних автоматизмів. Звичайно, на результати також впливають дебати кандидатів у прямому ефірі, аргументація передвиборних програм і навіть особисті якості претендентів. Соціологи кажуть, що третина громадян визначається, за кого проголосувати, в останні дні. А що решта? На думку політологів, дві третини французів голосують за свою «політичну родину» – навіть коли особистість кандидата не викликає симпатій.

Читайте також Президентські вибори: Франція радикалізується

ВІДГОМІН РЕВОЛЮЦІЇ

Результати першого туру засвідчили, що велика кількість французів підтримує радикальні гасла як одного, так і другого табору. Суспільство фактично розколоте надвоє. «Не віддам голосу за правих. Тато в труні перевертатиметься!» – каже Маґдалена, вчителька паризького ліцею. Як і більшість представників викладацького корпусу, вона, «традиційно», за висуванців лівих партій. Хай би навіть правий опонент видавався переконливішим. «А ми в родині ніколи не голосуємо за лівих, – зізнається П’єр, власник скотоферми на Півдні Франції. – Справді, Саркозі моїх сподівань не виправдав. Обіцяв не збільшувати податки, але збільшив. Обіцяв реформувати систему пенсій – і не довів справи до тями. Але не голосувати ж мені за соціаліста!»

Не всі, звичайно, але частина громадян голосує саме так: відповідно до своєї структурної приналежності, що склалася з часів Великої французької революції. Суспільство чітко розшарувалося тоді на прихильників двох таборів, розсадивши своїх представників у правому та лівому секторах парламентської зали. Безумовно, трапляються відступники, дисиденти й бунтівники. Вони засновують нові політичні течії, модернізують життя соціуму, ставлять нові запитання. Але структура політичного розподілу на дві великі групи залишається.

«Те, що ви називаєте розколотим суспільством, є насправді його структуризацією, – зазначає в розмові з Тижнем соціолог Ерік Ґарсіа. – Україна – молода держава, ваші політичні пропорції лише складаються. Франція – стара демократія з усталеними звичками та сформованою міфологією. Політичне підсвідоме у французів – важлива складова суспільного життя.

Червоні прапори, люд на барикадах, свобода-рівність-братерство... Тут усі ці символи читаються інакше, ніж в Україні, яка зазнала від червоних правителів жорстоких масових репресій. «На руках французьких комуністів, у первинному сенсі слова, немає крові, – роз’яснює в інтерв’ю Тижню історик Ніколь Байбе. – Вони ніколи не мали вирішальної влади, лише брали участь у правлячих коаліціях. Тутешні комуністи не висилали своїх співвітчизників до ГУЛАГів і не виморювали їх голодом. Звичайно, були роки червоного терору за буржуазної революції 1789–1793 років. Було безжальне винищення мешканців Вандеї, яке сьогодні кваліфікували б як геноцид. Але те давно відбулося. У свідомості не надто освічених французів Комуністична партія асоціюється переважно з оплачуваними відпустками та пенсіями. Виборець вважає ультралівих радше диваками-утопістами, ніж спадкоємцями кривавих диктаторів».

Саме живучістю комуністичної символіки можна пояснити успіх у першому турі лівого радикала Жана-Люка Меланшона (11,10%). 2007 року опоненти червоної ідеології даремно відсвяткували перемогу, бо кандидат від Компартії набрав тоді близько 2%. Структура саме цієї політсили, може, й відмерла. Натомість ідеологія нікуди не зникла, а лише перевтілилася в новій політичній формації – партії «Лівий фронт». Ті самі червоні прапори, та сама антибуржуазна риторика і мрія «все поділити й позбутися багатих». Спільно з двома дрібними ультралівими кандидатами ліві радикали зібрали майже 13%. Менше, ніж єдина висуванка від ультраправих, Марін Ле Пен (17,90%), чий успіх став найбільшим сюрпризом цієї кампанії.

Читайте також: Французькі кандидати в президенти уникають теми українських перспектив у ЄС

СИМЕТРИЧНА ВІДПОВІДЬ

Частина експертів пояснює успіх лідерки Національного фронту саме специфікою французької лівизни. «Дія спонукає до протидії, – каже політичний журналіст Жерар Боне. – У цій країні лівим часто соромно бути недостатньо лівими, а буржуа встидаються власної буржуазної ідентичності й позиціонуються соціалістами. Орієнтація на міфологію викривлює реальні політичні пропорції. Численні суспільні табу заважають людям правдиво висловлювати свої почуття й погляди».

Практично з повоєнних часів французькі політики свято дотримувалися принципу «санітарного кордону довкола Національного фронту». У другому турі кожних виборів кандидати систематично об’єднували зусилля проти нацфронтівця. Як наслідок – політична партія, що часом збирає в перших турах до 20% голосів, не має жодного представника в Національній асамблеї та Сенаті.

«Я геть не поділяю поглядів Марін Ле Пен, – каже історик Ніколь Байбе. – Проте вважаю несправедливим, що її політична сила взагалі не представлена в парламенті. Суспільні хвороби можна лікувати лише діалогом. Нині діалогу з Національним фронтом немає жодного, бо немає для цього відповідного політичного майданчика».

Політологи переважно сходяться на тому, що високий показник Ле Пен забезпечений активним голосуванням за неї протестного електорату. «З-поміж тих, хто віддав голос Марін у першому турі, чимало робітників, себто недавніх комуністів та соціалістів, – каже Жерар Боне. – Ці люди не обов’язково поділяють різкі погляди Марін на імміграцію, участь у Європейському Союзі та в зоні євро. Багато хто з них побажав передусім показати «червону картку» своїм лідерам.

Франсуа, співробітник одного з французьких міністерств, вважає, що несподівана популярність правих радикалів – це також утома суспільства від ситуації, коли непросто позиціонувати себе навіть класичним, консервативним правим. «У нашому міністерстві краще не казати, що ти голосуєш за Саркозі, нехай і за нинішнього президента, – зізнається він. – А про Національний фронт – нема й мови. Це не означає, що всі співробітники підтримують соціалістів. Але ми не знаємо, хто що робить у себе на виборчій дільниці. Проте на людях державні чиновники рідко коли зізнаються у правих симпатіях. Це ускладнює просування в кар’єрі».

На думку соціолога Еріка Ґарсіа, якщо новим президентом стане Франсуа Олланд, він муситиме врахувати результат Марін Ле Пен і «трохи поправішати». Врешті, без її голосів Олланду не перемогти Саркозі. Тому завершальна фаза кампанії кандидата від соціалістів,  мабуть, уперше в історії, демонструє надзвичайну ввічливість до виборців Національного фронту. «Якщо я прийду до влади, муситиму об’єднувати країну, бути не лівим президетом, а лідером усіх французів», – обіцяє Франсуа Олланд на мітингах. Залишилося зовсім небагато часу, аби дізнатися, чи переконав він виборців.

Читайте також: Саркозі може програти президентські вибори


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено