Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 квітня, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Владімір Путін стає Кощієм Безсмертним російської політики

Обраний глава держави, а поки що – прем'єр-міністр Росії Владімір Путін готовий розглянути можливість внесення до Конституції зміни, обмеживши правління президента країни двома термінами (не підряд, а взагалі)
Владімір Путін стає Кощієм Безсмертним російської політики

При цьому Путін підкреслив, що тоді у нього може з'явитися можливість обиратися президентом ще два рази. «Ми ж дорослі люди, розуміємо про що говоримо. Закон зворотної сили не має - мене він не торкнеться. Після цього терміну я зможу працювати ще наступні два», - обмовився Путін.

Виглядає на те, що Путін збирається знаходитися на президентському посту пожиттєво чи принаймні ще 24 роки. Втім, варто було б російському лідеру пригадати те, до чого може призвести у підсумку неконтрольована і нібито необмежена у часі влада. Адже лівійський диктатор Муаммар Каддафі також думав, що правитиме вічно. А чим це усе закінчилося? А у Владіміра Путіна відеокадри останніх хвилин життя Каддафі викликали істерику. То чи ж варто самому доводити ситуацію до повного абсурду, покладаючи надії на те, що його самого якось пронесе?

Можна звісно і сльозу пускати, і золоті гори росіянам обіцяти, але те, що більшість росіян сьогодні вважає його третє президентство нелегітимним, робить політичне майбутнє путінського режиму досить сумнівним.

Добровільно ставлячи себе над законом, ВВП переконаний у тому, що закони в Росії пишуться для кого завгодно, але тільки не для нього. Адже коли він говорить, що одна людина не може стати президентом більше двох термінів підряд, то тут би Путіну і пригадати, що саме він уже був президентом два терміни поспіль, а всі інші «накручувані» ним президентські терміни – це все від лукавого.

Стаючи Кощієм Безсмертним російської політики,  Владімір Путін, як і у Пушкіна, «над златом чахнет» (тобто над «заробленими» ним мільярдами – експерти говорять, що йдеться про колосальні суми). Тільки тепер вже виступає не у ролі викрадача нареченої головного героя, а є викрадачем демократії в Росії.

Але коли в російських казках вода надає Кощію  Безсмертному надприродну силу, то Кощію-Путіну цю силу надає обпирання на ФСБ та інші секретні служби. І коли в російських народних казках смерть Кощія - на кінці голки, та голка в яйці, те яйце в качці, та качка в зайці, той заєць в скрині, а скриня стоїть на високому дубі, і те дерево Кощій як своє око береже, то у сучасного Кощія все дещо інакше.

Політична смерть Кощія-Путіна – на кінці закінчення часу його диктатури, а диктатура прикривається виглядом російської специфіки «керованої демократії», демократія знаходиться в загоні, і путіністи роблять усе можливе, щоб народ ніяк не добрався до створення основ громадянського суспільства. Бо унеможливлення реалізації принципів громадянського суспільства Владімір Путін береже як зіницю свого ока.

Перемогти диктатуру Кощія-Путіна традиційними способами майже неможливо, адже він завжди виходитиме переможцем своєрідних російських «виборів». Тут необхідно, щоб самі росіяни відчули необхідність змін. І те, що нині Росія вже потроху починає просипатися від «зимової сплячки» довгих 12 років попереднього путінського правління, (адже, навіть, у глибинці люди більше не хочуть відчувати себе рабами путінського режиму), дає росіянам надію на шанс.

Бо якщо всі плани Путіна стосовно Росії будуть реалізовуватись успішно, то для більшості росіян це – навічно, до кінця їхнього життя. Адже у Путіна непогане здоров’я, за свої мільярди він може дозволити собі медичне обслуговування у найкращих лікарів світу, харчується правильно, алкоголем не зловживає, спортом займається, і тому теоретично ВВП цілком може протягнути років так до 95. Весь час при цьому перебуваючи на посаді президента Російської Федерації.

Путін – антагоніст стосовно народу, як і Кощій Безсмертний у російських казках і фольклорі. Тепер, після «чергового» переобрання, «незамінний» керманич знову міркує про коригування російської Конституції, чомусь вважаючи, що оновлення Конституції перетворить його, низькорослого і карикатурно-наполеонистого, на «красного молодця», як котел з окропом в російських народних казках. Тільки от ці казки треба б йому читати самому, а не в адаптованих переказах придворних тлумачів-дармоїдів.

За роки свого перебування при владі Владімір Путін створив під свої потреби (у всьому опираючись на ФСБ) режим, який не тільки є недемократичним, а й має при цьому нульову повагу до прав людини. Так, за час путінізму були вбиті 144 журналісти, що наглядно свідчить, наскільки сильно КДБ укорінилося в сучасній Росії. По суті ці журналісти з самовідданою мужністю захищали право росіян на демократію, і продовжують вмирати, стоячи за неї.

Путінська пропаганда з усіх сил прагне показати Путіна, як сильного керівника, котрий безкомпромісно бореться за щастя і процвітання російського народу. Однак є величезна різниця між тим, бути сильним чи бути порочним. Якщо видавати страх частини громадян Російської Федерації перед режимом за повагу до нього, то все одно цим звірства путінської влади не прикрити. Тому Владімір Владімірович явно переоцінив межі своєї могутності.

Бо той факт, що КДБ повернулося до влади в Росії, що на даний час багато вихідців з його лав займають багато вищих державних посад і керують значною частиною бізнесу, що він продовжує жорстоко придушувати політичну опозицію, що він вбиває своїх критиків – ще зовсім не є доказом його всемогутності.

Причому, якою поганою не є путінська Росія, але вона все ж відрізняється від радянської імперії комуністів. І хоча РФ за багатьма своїми тоталітарними параметрами вже впритул наблизилася до політичних канонів колишнього СРСР, але нові правителі, які не терплять політичної опозиції, не здатні втручатися тотально в приватне життя пересічних громадян.

У порівнянні з радянським комунізмом, життя людей в Росії дещо змінилася: тепер вони мають широкий доступ до інформації і певний рівень економічної незалежності. Якби це був вибір путіністів, то вони б, ймовірно, скоротити всі ці додаткові кроки до свободи (таке прагнення засвідчують, зокрема, постійні інвективи самого Путіна та патріарха Кіріла на адресу Інтернету). Але у них його немає, і це само по собі вказує на межі їх влади.

Таємна поліція не може бути самодостатньою силою і  діяти у вакуумі. Вона являє собою інструмент політичної влади, яка не тільки забезпечує її функціонування, а й накладає свій контроль. Нова політична влада в Росії у Путіна і його команди. Вони прийшли із КДБ, і вся їхня політична філософія звідти. Та коли вони перебралися на вищі політичні посади, їх роль змінилася. Путін придбав багато нових обов'язків і має балансувати свої вчинки. Тому він змушений деякою мірою навіть стримувати своїх висуванців в межах своєї самодержавної влади, щоб не дати вихованцям КДБ вийти з-під свого безпосереднього контролю.

Крім того, Владімір Путін сьогодні поступово втрачає зв'язок з людьми. Прірва, котра виникла між Путіним і громадянами Росії, переконує багатьох у тому, що він втратив свою хватку і відмовляється сприймати протести серйозно народні протести. Складається враження, що він впевнений у тому, що йому вдасться ці протести «пересидіти».

Однак, якщо раніше Путін робив свою ставку на ті мільйони жителів провінцій, які продовжували тривалий час вважати його рятівником країни, то нинішні події в Астрахані показують, що нова хвиля спротиву путінського режиму тепер уже може розпочатися не з Москви, а з віддалених від столиці регіонів.

Якщо спробувати проаналізувати причини нинішнього хиткого становища Путіна, то їх декілька. Значна частина російського суспільства не задоволена тим, що ВВП виявляє бажання фактично довічно правити Росією. Також росіяни втомилися від корупції та відчувають дефіцит безпеки і страх перед тероризмом. Прийшовши до влади на хвилі ностальгії за СРСР, якою Путін дуже вправно скористався, він так і не зміг засвоїти жодних уроків з краху радянської держави.

Слабкість його позиції полягає у тому, що він не може запропонувати електорату комуністичні цінності на додаток до повернення порядків, котрі існували в СРСР, тобто певні гарантії мінімального добробуту в обмін на політичну лояльність. А якби він раптом зробив спробу «прихилитися» до демократичних цінностей, то не зміг би утримати владу над Росією, не використовуючи диктаторські методи. І це замкнуте коло йому фактично неможливо розірвати.

Та явним плюсом для Путіна є те (і він це дуже добре знає і використовує на свою користь), що панування держави і абсолютної влади, за якої змінюють один одного царі або генеральні секретарі СРСР, сприймається великою частиною росіян як належне. Адже жорстокі репресії, починаючи ще від часів Івана Грозного і до Сталіна та Брежнєва, генетично визначають покірність російського народу.

Сьогодні Путін у ролі Кощія Безсмертного є головним хранителем «яйця тоталітаризму», і тому усі його подальші кроки на посту президента Росії будуть націлені на подальше викорінення слабких паростків демократії з російських теренів і перетворення їх на порожню формальність. Хоча нині сама історія вже наступає Владіміру Путіну на п'яти, а він наступає на ті ж граблі, що й багато зарозумілих близькосхідних диктаторів до нього.

За багатьма визначальними параметрами Путін часто вже не здатен приймати правильні рішення. А видаючи свої власні меркантильні інтереси за інтереси держави Росія, відштовхує від себе колишніх соратників, котрі далеко не всі бажають разом із ним подорожувати далі на політичному «Титаніку». І як знати, чи хтось із найближчих путінських бонз вже не веде в Женеві, Цюріху, Парижі чи Ніцці сепаратні переговори із Заходом?

Вибудовуючи свою «тисячолітню» диктаторську імперію КДБ, Владімір Владімірович не врахував досвіду свого попередника із Третього рейху. Той також думав, що прийшов довічно, а виявилося, що це далеко не так. Та й нині на дворі  ХХІ століття, котре є значно швидшим і динамічнішим, ніж ХХ. Адже за часів путінських попередників Гітлера, Сталіна і Брежнєва не було всесвітньої мережі Інтернету, Скайпу та глобального мобільного телефонного зв'язку.

Проте, Путін-Кощій Безсмертний з усіх сил ховає свою казкову голку, котрою по суті є його особистий рейтинг, в «яйці» фальсифікацій голосів виборців. Та й поки що значна частина російського електорату не готова до складного вибору на кшталт: «aut Caesar aut nihil» (або Цезар, або нічого). Ці росіяни радше згодні на погану стабільність, ніж на хорошу невідомість. І путінська команда цим вправно поки що користується.

Виглядає на те, що усунути Владіміра Путіна від влади може лише народ, який в ім’я демократії має відмовитися від тих путінських корупційних «поблажок», до котрих уже звикла частина населення. Другим варіантом може стати стрімке падіння цін на нафту, за якого діючий в Росії режим вже не буде здатний кидати народу крихти з «газпромівського пирога».

Поки що росіяни не спроможні змусити путінській режим піти на демократичні поступки, адже це б стало прямою загрозою для влади КДБ в Росії. Бо лише об’єднана і сильна опозиція зможе висувати режиму вимоги і добиватися їхнього виконання.

Якщо ж діюча російська влада змушена буде під тиском обставин піти на поступки, то таким чином і вона неминуче почне змінюватись. І неминуче, що саме у цьому місці зламається путінська голка влади. Адже вся сила путінської влади криється у тому, що змінити в Росії за жодних обставин принципово нічого не можна.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено