Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 квітня, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Чи може стати Азавад африканським Косово?

Після проголошення туарегами незалежності своєї країни Азавад навряд чи можна стверджувати, що відторгнення Косова від Сербії є унікальним явищем у світовій політиці. Туарезькі повстанці заявили на своєму сайті: «Ми, народ Азаваду, безповоротно оголошуємо про незалежність країни Азавад, починаючи від сьогодні, п’ятниці 6 квітня 2012 року». Декларація Незалежності підписана Національним рухом за звільнення Азаваду
Чи може стати Азавад африканським Косово?

Однак те, що Сполучені Штати й Африканський союз відмовляються визнавати незалежність Азаваду, є поганою новиною для очільників повсталих туарегів. Адже, з одного боку, знищення державності Малі сьогодні зовсім не входить до планів світової спільноти, хоч під якими б гаслами виступали ті, хто прагне визнання країни. А з іншого, існування країни туарегів та зростання самосвідомості цього народу є об’єктивним чинником, на який не можна не зважати в геополітиці.

Кочові племена туарегів проживають на території низки країн Магрибу і Сахелю: Алжирі, Буркіна-Фасо, Лівії, Малі, Нігері та Чаді. Загальна чисельність туарегів нині сягає приблизно 5 млн людей. Вони завжди були природженими воїнами, а їхні землі французькі колонізатори захопили лише 1923 року. Проблема туарегів породжена несправедливим колоніальним поділом територій. Перед тим, як залишити свої колонії, французи поділили землі туарегів між кількома, часто штучно створеними державами. Тому недаремно туарегів іще називають «африканськими курдами».

Ситуація із самопроголошенням Азаваду виникла після того, як частина туарегів, котрі воювали на боці лівійського диктатора Муаммара Каддафі восени 2011-го, почали повертатися до Сахелю, зокрема в Малі та Нігер. До них приєдналися туареги, які проживали у Лівії та побоювались помсти з боку нового уряду.

Загалом повалення режиму Каддафі, який захищав (і водночас намагався використовувати) туарегів практично від часу свого приходу до влади, значно загострило туарезьке питання, котре не знімається з порядку денного уже не одне десятиліття.

Зазвичай туареги, більшість яких історично були кочівниками, не визнають штучних кордонів у Сахарі і постійно їх перетинають. Але це ще не край. Туареги були пригніченою і зневаженою меншиною у більшості країн свого проживання, і це, звісно, їх аж ніяк не влаштовувало. Повстання туарегів у Сахарі відбувалися ще в 1960-х роках, вони намагалися добитися автономії або незалежності. З 1990-го вели збройну боротьбу проти уряду низки африканських країн, таких як Малі та Нігер. За посередництва Алжиру та Лівії ці конфлікти були пом’якшені, але не ліквідовані остаточно. Останнє повстання спалахнуло 2007 року в Нігері, коли туареги-повстанці зробили спробу взяти під свій контроль багаті родовища урану.

Нині туареги скористалися політичною двозначністю, котру спричинив військовий переворот, і оголосили про свою незалежну державу на Півночі Малі. Малі є третьою за обсягами золотодобувною країною в Африці. І ця держава була найбільш політично стабільною, поки військові не скинули уряд за місяць до виборів, що мали відбутися у квітні.

Однією з вагомих причин, з якої Африканський союз відмовився визнавати нову державу, стало те, що повстання туарегів у Малі здатне призвести до більш серйозних проблем, які можуть докорінно змінити мапу Африки. Адже самопроголошена держава Азавад об’єднує далеко не всі туарезькі землі. Це лише їхня частина – на території Малі, Нігеру і Півдня Алжиру. Туареги засновують свої претензії на незалежність ще й на тому, що дуже відрізняються від тамтешнього населення країн, під контролем яких нині перебувають. Адже вони ведуть унікальний спосіб життя, мають свою окрему мову й історію. Цей кочовий народ зі світлою шкірою ніколи повністю не був підкорений французькими колонізаторами. Він завжди окремо жив від темношкірих осілих жителів півдня, які керують ними у Малі й Нігері.

Певною мірою тут напрошується деяка аналогія з Сомалілендом, що на північному заході Сомалі, котрий був де-факто незалежною державою протягом більшої частини двох десятиліть і своєрідним «оазисом спокою» в загальному хаосі, який охопив Сомалі.

Його претензії на незалежність ґрунтувалися на відгомонах колоніальної епохи, коли він був під британським протекторатом, тоді як Сомалі перебувало під контролем Італії. Дві держави об’єдналися після здобуття незалежності, але Сомаліленд майже негайно пожалкував про це, і до цього часу намагається «вирватися» на свободу.

Проблема самопроголошеної держави Азавад укотре порушує питання штучності розмежування африканських країн. Адже у багатьох випадках кордони між ними є лише фікцією, прямими лініями довжиною у сотні кілометрів. Вони створені на потреби європейських колоніальних держав, котрі поділили у ХІХ столітті ці території для власної зручності, не зважаючи на етнічні, релігійні і мовні поділи, що існували протягом століть ще до того, як біла людина почала встановлювати свої порядки на африканському континенті.

Але, коли 1963 року звільнені африканські країни створили Організацію африканської єдності, одним із керівних принципів у ній стало те, що колоніальні кордони, незалежно від того, з яких причин вони були проведені і які незручності зумовлювали, мають бути недоторканними. Альтернативою цьому може стати розбиття континенту на тисячі національних осколків, які перебуватимуть між собою у стані перманентної війни.

Організація африканської єдності, яка дискредитувала себе і яку почали вже називати «клубом для деспотів», була розпущена і перетворена на Африканський союз в липні 2002 року. Та попри те, що велику частину старого було викинуто за борт, прихильність до колоніальних кордонів залишилася.

Хоча можна навести кілька винятків. Еритрея у 1993-му, після тривалої і дуже кривавої війни з Ефіопією, виборола свою незалежність. І Південний Судан, який 2011-го, після 20-річної громадянської війни, став незалежним від північної частини Судану.

Проте в історії сепаратизму в Африці відомі випадки, коли мрії про незалежність були жорстоко підірвані. Так 1967 року, коли народ ігбо на Півдні Нігерії намагався звільнитися з-під опіки центральної влади, громадянська війна була такою жорстокою, що ніякі інші етнічні групи в цій багатоетнічній країні вже не прагнули до унезалежнення. Сепаратистські рухи, як озброєні, так і мирні, прокотилися Анголою і Камеруном, але без особливої надії на успіх.

Варто звернути увагу на той факт, що у своїй заяві Національний рух за звільнення Азаваду проголосив, що відокремлена ним частина території Малі є безповоротно незалежною державою Азавад. А це означає, що туареги у майбутньому аж ніяк не збираються переглядати свій незалежний статус.

Вочевидь, керівництво Малі не погодиться з таким станом речей і розколом своєї країни. І тут справді постає часткова аналогія із Косово, коли обидві сторони з усіх сил намагалися силою доводити свою правоту. Адже попри те, що в декларації повстанці визнали непорушність своїх кордонів з сусідніми країнами і пообіцяли створити демократичну конституцію, визнавати їхнє відокремлення від Малі ніхто намірів не має.

Водночас проголошення незалежності Азаваду дуже турбуватиме західні держави, які вже висловили побоювання, що ісламські бойовики у коаліції із сепаратистами хочуть перетворити віддалені та бідні райони Півночі Малі на бастіон регіональної філії «Аль-Каїди».

Решта території Малі охоплена кризою після військового перевороту, який скинув законно обраний уряд минулого місяця, і навіть якщо хунта поверне владу демократичним інститутам країни, як про це недавно заявив її представник, малоймовірно, що хтось буде здатен перемогти туарегів найближчим часом на полі бою. Отже, повстанці матимуть певний час, щоб перегрупувати свої сили, поповнити свої ряди і закупити нове озброєння.

Варто згадати, що хвиля радикального ісламу в Північній Африці здійнялася після повалення двох регіональних диктаторів і породила посилення ісламістських настроїв та активізувала операції «Аль-Каїди» в регіоні. Складна ситуація дозволила ісламським бойовикам забезпечити собі значне фінансування за рахунок викрадення людей і незаконного обігу наркотиків та зброї. А численні групи джихадистів приєдналися до туарегів, які повстали проти підтримуваного Заходом уряду Малі.

Приєднання джихадистів докорінно змінило вектор боротьби туарегів, які раніше вели національно-визвольну кампанію. Тому що поява ісламістів на їхньому боці може змінити військові цілі повсталих. Крім того, на відвойованих в уряду північних районах Малі вже почалося запровадження законів шаріату, які включають у себе відрубування кінцівок за крадіжки, побиття камінням за подружню зраду і обов’язкове носіння жінками хіджабу (тоді як традиційно жінки у туарегів почували себе вільніше, ніж у сусідніх мусульманських народів).

Центральна влада Малі не розраховує на втручання ззовні. А послаблена після військового перевороту армія й ізольована хунта явно нездатні на ефективний захист, не кажучи вже про контрнаступ на позиції повстанців-туарегів. Навіть, якщо туарегам не вдасться добитися міжнародного визнання, ця західноафриканська країна все одно буде фактично розділена. Це провокуватиме подібні повстання в інших частинах африканського континенту та почуття ущербності у жителів іншої частини Малі.

Водночас крайня форма насильства, за допомогою якої центральна влада Малі придушила повстання туарегів на початку 1960-х років, явно не допомогла. Було вбито чимало людей, але не мрію про незалежність. Й сьогодні вимоги туарегів щодо незалежності Азаваду, слід це визнати, засновані на дотриманні історичної справедливості стосовно їхнього народу. Адже туареги, як і багато інших етнічних груп в Африці, розділені штучними кордонами і перебувають у становищі маргінальної меншості. Тому при обговоренні проблеми утворення держави Азавад чи ще якогось нового державного формування, варто враховувати шляхи виведення цих етнічних груп з такого принизливого стану.

Туареги, котрі є пригнобленим автохтонним народом, пішли на цей відчайдушний крок, щоб спробувати себе захистити від пригнічення центральною малійською владою. Але водночас це – серйозний виклик для загальноафриканської стабільності. І що довше цей конфлікт триватиме, то більш расовим може стати його дискурс, залучаючи дедалі більше нових громад, які визначають себе як «білі» або «чорні».

У перспективі незалежний Азавад цілком здатен стати катастрофою для туарегів, але чи є нині вагомі причини, котрі б змусили їх залишатися і надалі частиною малійської політичної нації, до якої вони, очевидно, не відчувають жодної близькості?

Зрештою, найкращим способом уникнення в майбутньому подібних конфліктів для африканських країн було б те, що ми сьогодні спостерігаємо у Європі. Адже коли є велика економічна єдність і реальна співпраця країн Європейського Союзу, то національні кордони стають уже не такими і важливими. Тому що менш важливу роль в Африці відіграватимуть нинішні штучні кордони у великій політиці та у схемах інтеграційних процесів, то менше такі народи, як туареги, відчуватимуть себе уярмленими та знедоленими національними меншинами.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено