Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 квітня, 2012   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Йорданія – Київ   ▪   Версія для друку

Утікачі Сирійської весни: режим Башара Асада не має шансів вижити

Незнайомі між собою жителі різних міст Сирії іще рік тому не переймалися політикою, а до правління Башара Асада звикли. Сьогодні майже одностайно запевняють, що режиму кінець
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012
Утікачі Сирійської весни: режим Башара Асада не має шансів вижити
Автора

Протести в Сирії, протривавши рік, переросли в громадянську війну. ООН говорить про 9 тис. загиблих та 200 тис. тих, хто покинув країну. Іноземним репортерам в’їзд туди закрито. За останні п’ять місяців загинули восьмеро журналістів, які висвітлювали протистояння. Інформацію з республіки передають офіційні джерела та нечисленні кореспонденти західних медіа, котрі нелегально обходять блокаду. Відтак особливої ціни набувають свідчення сирійців, котрим вдалося перетнути закритий нині кордон. У сусідній Йорданії Організація Об’єднаних Націй зареєструвала 5400 біженців із Сирії, ще 2 тис. чекають на підтвердження свого статусу. Водночас речник уряду королівства заявив, що там перебуває 80 тис. сирійських громадян. Вони розмістились у прикордонних районах, переважно на півночі країни, в містах і селищах довкола Ірбіда, Мафрака й Рамси.

Читайте також: Від сирійського режиму, схоже, слід чекати ще більшого насилля

ЗАРОДЖЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ

Два місяці тому Абу-Султанові пощастило вивезти із сирійського міста Дераа до йорданського селища Хварх поблизу Ірбіда вісьмох малих дітей, двох дружин і старого батька. Наймолодша донька народилася вже на території сусідньої держави. Усе, що є в будинку, де мешкають біженці із Сирії, – килим на підлозі, кілька матраців, газовий опалювач і телевізор, що цілодобово транслює «Аль-Джазіру». Хоча Сирія в усіх на вустах, достовірної інформації про те, що діється в Дераа, яке разом із Хомсом та Хамою стало осередком антиурядових виступів і збройного протистояння, катма. Про новини з рідного міста чоловік дізнається телефоном.

Щойно дзвонив двоюрідному братові, котрий розповів: у помешканні Абу-Султана квартирує армійський штаб. «Останні два місяці, – пояснює мій співрозмовник, – стрілянина не вщухала. Увечері, коли починалася комендантська година, військові могли поцілити в першого-ліпшого, не ставлячи жодного запитання». Рішення втікати виникло, коли у в’язниці опинився родич, а знайомий із поліції дав знати, що ім’я Абу-Султана – у списку потенційних заарештованих. «Я звичайний крамар, торгую одягом, не займався нічим протизаконним, в очі не бачив жодного повстанця, але залишатися було небезпечно», – каже він.

Дераа, на самісінькому кордоні з Йорданією, місто особливе: саме там у березні 2011-го на хвилі подій у Єгипті й Тунісі на стінах місцевої школи хтось написав антиурядові гасла. Місцева влада провела графологічну експертизу й запроторила за ґрати півтора десятка учнів віком від 12 до 15 років. Коли їх нарешті відпустили, батьки побачили, що в підлітків закривавлені обличчя, вирвані нігті, на тілах численні синці. Після цього жителі Дераа вийшли на вулиці з вимогою покарати винних у знущанні з дітей, але по демонстрантах відкрили вогонь. Чотири особи загинули, багатьох було поранено. Наступного дня під час поховання армійці знову стріляли по людях – так почалася Сирійська весна. Від минулої осені південне Дераа, як і Хама та Хомс на північному заході, стало одним із основних плацдармів Вільної сирійської армії – опозиційного з’єднання, яке складається з військових, що залишили сили Башара Асада й зі зброєю в руках виступають проти уряду.

Білал привіз до Йорданії чотирьох синів та вагітну дружину. Хоча йому 37 років, вигляд має за 50. Усе, що заробив, витрачає на газ та дзвінки на Батьківщину, звідки не вдалося забрати сестри й матері, котра не мала паспорта. Цей чоловік із передмістя Дамаска, де, за офіційними повідомленнями, все спокійно. Утім, він розповідає про арешти, вибухи, стрілянину. В його містечку немає електрики та опалення, а сусіди, хто може, залишають країну.

Ахмед виїхав із Сирії того самого дня, коли вийшов із в’язниці. Кордон перетнув нелегально – урятували хабар і знайомий, котрий допоміг із документами. Потім заробляв на життя кухарем у ресторані в ОАЕ, але повернувся додому, щоб поновити візу. Місяць, проведений на Батьківщині, видався гарячим. Із рідного селища Мозіфрах поряд із Дераа він їхав до лікаря у столицю Дамаск. На одному з пропускних пунктів його зупинили, і далі почався жах: «На мене надягнули наручники, зав’язали очі. Цілу добу нічого не запитували. Потім таки повезли назад до Дераа. У відділку Служби безпеки з мене зняли все, навіть спіднє, й почали пускати електрозаряди по ногах. Згодом перевели до іншого кабінету на допит, під час якого пояснили: я звинувачений у фінансовій підтримці Вільної сирійської армії, оскільки заробляю гроші в Еміратах. Звісно, я заперечував, намагався пояснити, що прямував до лікаря. Такі «розмови» відбувалися щодня: мене били. Але на сьомий день о другій ночі відпустили».

Мій співрозмовник визнає, що йому пощастило. Із деякими затриманими поводилися куди жорстокіше. Його однокамерникові цигаркою випалили око й спалили повіку на другому. Якось Ахмеду вдалося запитати в охоронця, навіщо вони так чинять. Солдат пояснив: у разі відмови виконувати наказ рядовому загрожує суворе покарання.

Читайте також: Хаос у Сирії може розпалити нову громадянську війну в Лівані

Два дні Ахмед пробув на волі, а потім до селища, де він мешкав, танками в’їхали регулярні частини. За його словами, там базувався невеликий підрозділ Вільної сирійської армії – колишні військові. Проурядові вояки зібрали до купи молодих чоловіків із мешканців селища – загалом 180 осіб – і виставили їх перед собою як живий щит від бійців опозиції. Після кількох годин бомбувань і стрілянини, маючи значну чисельну перевагу, заарештували все чоловіче населення з околиці, зокрема й Ахмеда. Далі – знову наручники й зав’язані очі. Чув лише погрози й постріли. Коли пов’язку зняли, побачив довкола 30 тіл. 27 із них – солдати Вільної сирійської армії. У в’язниці Ахмед провів іще тиждень.

ЖЕРТВИ ЗАВОРУШЕНЬ

Прямуємо до шпиталю в Ірбіді, де йорданські лікарі надають допомогу пораненим. Королівство біженців приймає, але уникає гучних заяв, щоб сусідський уряд не назвав гуманітарної допомоги підтримкою «бойовиків». Кордон між двома державами простягнувся на 375 км. Обабіч живуть представники тих самих родин і кланів, роз’єднаних 90 років тому, коли перекроювали карту Близького Сходу.

Гуманітарну допомогу та гроші на операції для поранених сирійців збирають місцеві волонтери переважно через Facebook, а також мусульманські салафітські організації. У палаті цього приватного шпиталю – шестеро потерпілих. Проходимо непомітно з іншими сирійцями – ніби провідати родичів. Місцева поліція тут як тут, однак дає можливість поспілкуватися з утікачами.

21-річного Ібрагіма привезли напередодні із того ж таки Дераа. Туди лише 25 км, але кордон долали в обхід, нелегально. У хлопця прострелені обидва стегна. Він звичайний водій. Під кулі потрапив, коли ховали сусіда, закатованого у в’язниці: у небіжчика була відрізана рука. На жалобну процесію зібралася уся вулиця, але військові раптово відкрили вогонь. Похорони в Сирії стали основним місцем масового зібрання людей і приводом для чергового мітингу. Як мені розповідають, тепер, аби отримати тіло, родина має дати розписку, що поховання відбудеться до шостої ранку й без свідків.

Ще один із відвідувачів лікарні Нуур приїхав із Дераа менш як за добу до нашої розмови. Переконував, що стихійні демонстрації відбуваються щодня. Після молитви люди вибігають на вулицю на 10–15 хвилин, поки з’явиться поліція, а потім ховаються по домівках. Вимоги мешканців – припинити переслідування, вивести війська, скасувати комендантську годину. За словами Нуура, «відчай переборює страх, адже жити в місті далі неможливо». За цей рік у хлопця загинуло четверо близьких родичів. Один із двоюрідних братів – під час обстрілу мітингу минулої весни.

ВІКНО В СИРІЮ

У йорданській столиці Аммані в кав’ярні, де збираються місцеві художники, режисери, блогери, зустрічаю Хаафіза, котрий геть не пасує до цього барвистого збіговиська людей із дредами, тату й пірсингом. У грубому сірому светрі скромний 40-річний чоловік схожий на того, ким і є насправді, – на власника невеличкої крамниці. Мені його представляють як одного з інтернет-активістів, який упродовж останнього року організовував мітинги в рідному Дамаску, знімав їх на відео й розміщував у соціальних мережах. Хаафіз днями сидить за комп’ютером і в йорданському кафе: «Писати із самої Сирії важко: не так багато людей сьогодні мають доступ до мережі. Цього тижня кілька днів не працювали обидва мобільні оператори. Facebook усередині країни блокують, хоча заборону можна обійти через інші сайти. А от завантажити відео майже нереально. Активісти шукають безпечніші способи комунікації. Дехто виходить в інтернет через супутниковий зв’язок «Турайя», передає кадри назовні, і звідси ми можемо поширити їх через Facebook». Хаафіз і мені показує відео демонстрацій та фото закатованих дітей. Інформація на його сторінці арабською, імена приховані. Переповідає свідчення знайомого, котрий понад місяць провів за ґратами: «Тортури не завжди фізичні. Нерідко це перевірка на витривалість. Спершу мого товариша на 21 день посадили в одномісну камеру і весь той час не ставили жодних запитань. Його годували, давали попити. Ось тільки в приміщенні цілодобово хлюпала вода й горіло світло, тож спати він не міг. Допити почалися за три тижні. Зазвичай о четвертій чи п’ятій ранку». За словами Хаафіза, багатьом затриманим інкримінують убивства, щоб ті зізнавались у менших провинах. Якщо тактика не спрацьовує, погрожують арештами батьків, братів, сестер. Немає результату й надалі – вдаються до фізичного тиску.

Читайте також Сирія: бар’єра страху більше немає

За словами Хаафіза, рік тому в його районі, що зветься Мейдан, на антиурядові мітинги виходило до 30 осіб. Коли стало відомо про тортури й загибель цивільних, до протестів долучалося більше й більше людей. Мій співрозмовник запевняє, що доки Арабська весна не докотилась і до його Батьківщини, він не був членом жодного політичного угруповання й ніколи не висловлювався вголос проти нинішнього глави держави. Свою «незаангажованість» чоловік пояснює тим, що партія в країні була тільки одна – провладна «Баас». «У Сирії ніколи не існувало інших політичних, а тим паче збройних угруповань: ані салафітів, ані «Братівмусульман», на яких покладає відповідальність за загибель людей режим Асада. Це словосполучення уряд вживає у тому самому контексті, що й вираз «ісламські терористи». Діяльність «Братів» заборонена в країні від початку 1980-х. Найменша підозра у зв’язках із ними небезпечна для життя, тож, на відміну від Єгипту, серйозного осередку цієї сили в Сирії ніколи не було. Схожа історія з Вільною сирійською армією. Її формують окремі індивіди, колишні військові з армії Асада, які втікають за кордон», – розповідає активіст.

КОРІНЬ ЗЛА

Після тривалої розмови про демократію, право вибору, свободу слова, поліцейську державу, а також про вину режиму в убивствах людей я все-таки намагаюся дізнатися, якою є особиста мотивація Хаафіза. Чому крамар із Дамаска почав організовувати антипрезидентські мітинги, знімати їх на відео й поширювати в інтернеті, ризикнув усім, що заробив за життя? «Насправді все почалося з відчуття протесту проти корупції, несправедливості, – каже він. – Сиджу я у своєму магазині, аж ось двоє із моїх співробітників заявляють, що вони представники «тамуїн» – це таке відділення Міністерства торгівлі та індустрії. Я сказав би, звичайна мафія. Вони можуть у будь-який момент написати звіт про мій бізнес, і що саме міститиметься в документі, залежить лише від суми, яку я їм заплачу. Така практика існує в кожній державній структурі: поліції, митниці. Хабарі в Сирії стали нормою. Ось вам і ґрунт, на якому виріс мій розпач. Коли ми в Дамаску побачили, як у Тунісі повалено корумпований режим Бен Алі, я сподівався, що мирними виступами ми чогось досягнемо й у нас. Спершу просто вимагали реформ, але коли я занурився в усе це, коли побачив, як силою розганяють демонстрації, як катують дітей, то вже й забув, із чого все починалося».

Своєю мотивацією Хаафіз подібний до десятка інших сирійців, із якими вдалося поспілкуватися: торгівців, водіїв, кухарів. Незнайомі між собою жителі різних міст іще рік тому не переймалися політикою, а до правління Асада звикли. Сьогодні майже одностайно запевняють, що режиму кінець.

Читайте також: Чи здатна Росія відмовитися від підтримки диктатора Башара Асада?

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено