Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 березня, 2012   ▪   Спілкувався: Олександр Пагіря   ▪   Версія для друку

Декларативна рівність: Марк-Олів’є Падіс про європейську мультикультурність

У київській Книгарні «Є» в межах проекту «Європейський досвід» Марк-Олів’є Падіс читав лекцію на тему «Демократія та проект об’єднаної Європи». Після виступу французький гість знайшов час, щоб поспілкуватися з Тижнем
Матеріал друкованого видання
№ 13 (230)
від 29 березня, 2012
Декларативна рівність: Марк-Олів’є Падіс про європейську мультикультурність

Марк-Олів’є Падіс – професор літератури, головний редактор суспільно-політичного журналу Esprit, віце-президент аналітичного центру Terra Nova, член редколегії веб-порталу журналу Eurozine, викладач європейських студій Інституту політичних досліджень у Парижі, співавтор книжки «Транснаціональні компанії серця. НГО, політика та ринок» (2004).

У. Т.: Нещодавня трагедія в Тулузі, коли мусульманин розстріляв дітей у єврейській школі, – це свідчення фіаско політики мультикультурності у Франції чи спланований терористичний акт?

– Я не думаю, що це провал політики інтеграції у Франції. Деякі праві про таке говорять, однак навіть президент Ніколя Саркозі та його лівий опонент Франсуа Олланд надзвичайно обережні в цьому питанні, бо ж ідеться про доволі нетипову подію для країни. Людина, яка скоїла цей злочин (Мохамед Мера. – Ред.), не дістала жодної підтримки з боку французьких партій. Ніхто в державі не заявив, що хотів би його наслідувати. Тулузьких убивств не сприйняли навіть французькі мусульмани. Не думаю, що ці події матимуть якийсь вплив на внутрішню політику офіційного Парижа.

Читайте також: Масова імміграція змінює Європу

 

У. Т.: Чи має якісь особливості політика мультикультурності в країнах Західної Європи?

– Бундесканцлер Анґела Меркель заявила, що в Німеччині її було провалено. У Франції дебати на цю тему не точаться, бо в нас немає взагалі політики мультикультурності. Сутність її різні країни визначають по-різному. У Великій Британії цей термін найчастіше вживають, коли йдеться про промоцію культурної диверсифікації та надання спеціальних прав громадянам, які не мають доступу до певних соціальних інститутів (вищої школи, партійного життя тощо). У нашій країні все інакше. У нас є політична культура, сформована ще за доби французьких революцій. Наша ідея рівності не передбачає надання особливих прав окремим групам населення. У Франції не прийнято говорити про національну чи культурну різноманітність, бо всі громадяни рівні апріорі. Соціологічні опитування можуть засвідчувати певні проблеми з дотриманням рівності, і тоді французькі чиновники коригують цю політику. Однак надання особливих прав, наприклад, чорношкірому населенню чи мусульманам суперечить державному законодавству. Бо ж офіційно визнано, що в нас немає ані чорних, ані арабів, є тільки французькі громадяни. Ми не розмежовуємо національностей. Для Франції абсолютно незрозумілі дебати британського ґатунку з цього приводу, адже в наших країнах ми використовуємо принципово різні трактування політики мультикультурності.

 

У. Т.: Чи й досі у французькому суспільстві ще живий «імперський синдром» – після втрати Алжиру й завершення колоніального періоду в історії країни?

– Цього року (19 березня. – Ред.) мої співвітчизники відзначали 50-річчя завершення війни в Алжирі. Це був кінець Французької імперії. Однак великодержавний синдром усе ще зберігається: він виявляється в дискримінації громадян, які походять із колишніх колоній. Зокрема, коли йдеться про осіб, чиї дідусі й бабусі були родом з Алжиру. У цих людях досі вбачають алжирців, хоча вони вже у другому поколінні французькі громадяни. Наприклад, до заданої категорії належав убивця дітей у Тулузі Мохамед Мера, він типовий представник названої генерації. Ці люди часто запитують, коли ж ставлення до них зміниться: у третьому, четвертому, п’ятому поколінні? І навіть жителів нашої держави, які походять із колишньої Вест-Індії і предки яких стали французькими громадянами ще в ХІХ столітті, все ще трактують як «чорношкірих». Вони також почуваються людьми другого сорту. Однак ми намагаємося боротися з цим явищем.

Читайте також: Правда, що боїться самої себе

У. Т.: Які суттєві відмінності ви бачите в поглядах Франції та Німеччини на сутність європейської політики?

– Між Францією та ФРН є принципові розбіжності у двох засадничих питаннях. Перша пов’язана зі спільною європейською валютою. У Берліні схильні вважати, що урядам не слід прямо регулювати монетарну політику. На думку Німеччини, владний кабінет зобов’язаний тільки визначати загальні чіткі правила для всіх гравців на фінансовому полі, але не втручатись у цю сферу. Такий підхід, зокрема, було реалізовано під час створення Європейського банку. Однак він працював до єврокризи. Із її початком стало очевидно, що цього замало для подолання згубних наслідків. Оце, власне, й був французький підхід у зазначеному питанні: Париж пропонував більшу відповідальність європейських політиків за долю спільної валюти й передбачав активне втручання уряду в справи економіки та фінансів. Франко-німецькі розбіжності в питанні валюти мають тривалу історичну ретроспективу, й на цьому ґрунті Анґела Меркель та Ніколя Саркозі часто сперечалися під час єврокризи.

Друга істотна різниця між ФРН та Францією – в уявленні про вигляд майбутньої європейської федерації. Причина розбіжності в тому, що в них федеративна держава, а в нас – ні. Для німців федералізм цілком прийнятний і зрозумілий. У Франції завжди були проблеми з розумінням доцільності такої системи та її вигляду: як мають бути розмежовані повноваження між органами влади на національному й наднаціональному рівнях, і це було одним із пунктів у дебатах під час обговорення тексту конституційного договору ЄС. У Франції не існувало дискусії щодо федерації на національному рівні, тож наші депутати голосували проти. Вони не розуміли суті питання. Це була спільна позиція французьких лівих і правих.

Читайте також: Про погромників, "чорний расизм" і політкоректність

У. Т.: У середовищі французької інтелектуальної еліти все ще стійкі певні упередження щодо Східної Європи?

– У нашій країні радо зустріли суспільно-політичні зміни в Центрально-Східній Європі після колапсу комунізму. Однак французи не відразу збагнули, що ці держави зможуть пристати до об’єднаної Європи й що це змінить конфігурацію її ідеї. Після вступу нових членів до ЄС від моїх співвітчизників можна було почути, мовляв, їх не питали, чи хочуть вони приймати тих до «європейського дому». У Франції панувало велике відчуття страху перед проблемами робочих місць, конкурентоспроможності, економічного розвитку в цій частині континенту, однак люди до кінця не розуміли, наскільки важливо відчинити двері об’єднаної Європи для тих країн, і не цілком сприймали факт, що це змінить роль самої Франції всередині ЄС. Зрештою, вони це усвідомили, але, можливо, трохи запізно. Політичні партії не пояснювали таких питань, тож залишалося велике непорозуміння.

У. Т.: Яку роль, на вашу думку, повинні відігравати громадські організації, що їх ви назвали у своїй книжці «транснаціональними компаніями серця», у процесі побудови демократичного суспільства?

– Наша книжка (спільно з Тьєррі Пешем. – Ред.) присвячена ролі громадських організацій у міжнародних відносинах. Ми написали її в умовах загострення уваги громадськості до питань глобалізму й антиглобалізму. Серед лівих була поширена ідея про підсилювальну роль таких організацій у глобалізаційному процесі. Нам хотілося показати в цій книжці, що вони є частиною глобалізації, адже працюють із національними урядами, транснаціональними компаніями, громадськими рухами. Дуже важко чітко окреслити поняття громадянського суспільства і громадських організацій. Тут важливо не давати теоретичне визначення цим речам, оскільки вони різні в різних країнах, а показати справжню роботу людей, спрямовану на побудову нового міжнаціонального консенсусу щодо багатьох важливих проблем, які мають бути на порядку денному міжнародної спільноти. Громадські організації активно співпрацюють з урядами та ринком, щоб цього досягнути. Така була основна ідея книжки.

Звичайно, вони також можуть стати інструментом поширення демократичних цінностей, що й бачимо сьогодні, однак у деяких державах діють організації, прямо підтримувані владою або комерційними структурами, задля пропаганди певних цілей. Проурядові громадські організації зазвичай функціонують у недемократичних країнах, де уряди про людське око намагаються імітувати інституції громадянського суспільства. Та якщо воно справді розвинене, якщо соціум залучено до публічного життя, тоді громадські організації є одним із наріжних каменів у побудові демократії.

Читайте також: Європейські ісламські фундаменталісти та білі расисти «знаходять» одне одного


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено