Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 березня, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

День легіонерів: історичний конфлікт у сучасній Латвії

Загострення відносин між Росією та Латвією на історичному ґрунті є черговим свідченням конфліктів пам’яті про Другу світову війну
Матеріал друкованого видання
№ 12 (229)
від 22 березня, 2012
День легіонерів: історичний конфлікт у сучасній Латвії

Не минуло й місяця відтоді, як завершився референдум про надання російській мові статусу другої державної, як у Латвії спалахнув конфлікт, спричинений розбіжностями в історичній пам’яті корінного населення та російськомовної меншини, яка оселилася тут за радянських часів. У центрі скандалу 16 березня – День пам’яті легіонерів. Для латишів, яких у роки Другої світової примусово мобілізували як до Латиського легіону німецької армії, так і Латиського корпусу Червоної армії, пам’ять про легіонерів об’єктивно більш значуща принаймні тому, що їх через легіон пройшло близько 150 тис. Тоді як у радянському корпусі служило трохи більше 50 тис. вояків, серед яких, зокрема, було чимало росіян. Населення тогочасної Латвії ледь перевищувало 2 млн осіб, тож легіонери були чи не в кожній сучасній латиській родині. За свідченням очевидців і низки пізніших комісій західних союзників (див. Як це було), ці люди, йдучи на смерть (40 тис. полягли у боях, а ще 50 тис. потрапили в радянський полон, з якого багато хто не повернувся), були переконані, що борються не за інтереси нацистської Німеччини, а проти повторної радянської окупації країни. Остання у свідомості латишів пов’язана з масовим терором, який охопив Латвію у 1940–1941 роках, і таки справді повторився у значно більших масштабах після повернення до Прибалтики радянської влади у 1944–1945-х.

Читайте також: Латвійський музей окупації відображає історичні протиріччя

ЧУЖА СТОЛИЦЯ?

У лютому до Ризької думи були подані заявки на проведення 16 березня заходів як організаціями, до складу яких входять ветерани та прихильники латиських збройних формувань часів Другої світової війни й учасники опору повоєнній радянській окупації, так і їхніми ідейними опонентами з проросійського, так званого антифашистського руху. Однак 28 лютого міська влада заборонила всі заплановані на цей день заходи, посилаючись на інформацію Поліції безпеки (ПБ) про можливі провокації за участю кількох десятків радикалів із пострадянських держав. Щоправда, силовики відразу виступили проти такої заборони, пропонуючи лише розвести антагоністичні сили по периметру, оскільки заборона могла ускладнити підготовку із запобігання ймовірним ексцесам і все одно була б скасована судом з огляду на брак достатніх підстав для обмеження конституційних прав громадян на свободу зібрань. Власне, так і сталося.

Заборона проводити заходи 16 березня вкотре оголила проблему, що існує в Латвії відтоді, як владу в столиці контролює прокремлівський «Центр злагоди» (офіційний партнер «Единой России», котрий користується з того, що в Ризі латиші все ще становлять всього 42% жителів), а на загальнодержавному рівні править коаліція латиських партій, до якої входить і головний опонент ЦЗ – Національний альянс. «Загроза провокацій», схоже, стала лише спробою ЦЗ продемонструвати свою значущість у політичному житті Латвії як у середині країни (після провалу «мовного референдуму», особисто підтримуваного мером Риги Нілом Ушаковим, так і своєму «старшому партнерові» за кордоном. Кремль традиційно хворобливо реагує на будь-які вияви відмінних від російської моделей національної пам’яті у пострадянських країнах.

НЕЗАТЯГНЕНІ РАНИ

Проблема примирення учасників і особливо нащадків тих, хто воював під час Другої світової війни по різні боки фронту, в сучасній Латвії значною мірою нагадує ситуацію в Україні. Розбіжності хіба в тому, що у цій прибалтійській країні обидві дати – і 9 травня, і 16 березня – нині не є офіційними святами і ветерани радянської та німецької армій не мають ніякого особливого статусу та пільг. Офіційна позиція латвійської влади полягає у тому, що пам’ять про полеглих воїнів, змушених воювати у складі армій двох однаково злочинних тоталітарних режимів: нацистського та більшовицького, які почергово окуповували у 1940-х Латвію, не має бути ґрунтом для політичних спекуляцій. Тож у країні обмежувалися традиційними поминально-вшанувальними заходами. Однак цього року далася взнаки підвищена напруженість у питаннях, пов’язаних із засадничими для ідентичності латишів речами, такими як, зокрема, державна мова й історична тяглість, що відраховується від часів незалежної Латвії 1920–1940-х років, декларацію про відновлення якої ухвалив парламент країни 1990-го.

На чергову кампанію російських і проросійських ЗМІ з дискредитації вояків Латиського легіону, заборону пам’ятних заходів 16 березня у столиці несподівано різко відреагував президент країни Андріс Берзіньш. Його обрання в червні минулого року відбулося саме завдяки голосам проросійського «Центру злагоди», і під час осінньої коаліціади він до останнього обстоював його залучення до урядової коаліції та органів влади. Проте після того, як лідер ЦЗ Ніл Ушаков підтримав референдум про надання російській мові статусу другої державної, Берзіньш виступив категорично проти подібної ініціативи як такої, що становить загрозу латиській ідентичності, і навіть погрожував подати у відставку, якщо статус латиської як єдиної державної буде поставлено під сумнів.

Читайте також: Уроки латиської: референдум в Латвії не зупинить політизації «російського питання»

Глава держави публічно розкритикував тих, хто називає воїнів Латиського легіону «військовими злочинцями» та «гвардією сил СС», наголосивши, що із Ваффен СС легіон був пов’язаний суто формально, і ніхто з його вояків ніколи не був членом нацистської партії, що було обов’язковою ознакою усіх солдатів цієї організації. Легіон ніколи не брав участі у каральних операціях проти цивільного населення і не воював проти західних союзників, а лише проти Червоної армії, яка 1940 року окупувала Латвію. Зрештою, відповідно до рішення Нюрнберзького трибуналу, військовими злочинцями не можуть вважатися ті, хто був мобілізований примусово, як це сталося з абсолютною більшістю легіонерів-латишів. А отже, на його думку, вояки Латиського легіону не можуть нести відповідальність за злочини нацистського режиму. «Піднятий довкола латиського легіону ажіотаж слід розглядати як цілеспрямовану кампанію із шельмування та приниження Латвії, яка в жодний спосіб не пов’язана з об’єктивною оцінкою фактів історії», – вважає президент Латвії.

СТРИМУЮЧИ НАСТУП ЗІ СХОДУ

Офіційна реакція Росії та зорієнтованих на неї організацій усередині країни звелася до чергової порції звинувачень у бік Латвії у реваншизмі та реабілітації нацизму. Керівник російської делегації в ПАРЄ Алєксандр Почінок повідомив, що готується спеціальна доповідь Асамблеї з питань «проявів фашизму та націоналізму», за результатами якої росіяни лобіюватимуть ухвалення резолюції про неприпустимість «героїзації фашизму, яка уже стала тенденцією у низці країн Європи, Балтії та Латвії зокрема». Латвійські проросійські (так звані антифашистські) організації є відвертішими у своїй реакції і прямо зазначають, що «фашизм» у країнах Балтії ґрунтується на антиросійських настроях, тобто, за їхньою логікою, будь-яка антиросійська сила автоматично може бути зарахована до категорії «фашистської». Однак за безпідставні звинувачення місцевих націоналістів у «фашизмі» до латиського суду нещодавно був притягнутий Алєксандр Мірскій, латвійський росіянин і депутат Європарламенту, відомий радикальними проросійськими поглядами.

На цьому тлі розгорається ще одна показова сутичка між Москвою та Ригою на історичному ґрунті. 2 березня голова МЗС Латвії Едгар Ринкевич оголосив персонами non grata директора фундації «Историческая память» Алєксандра Дюкова та керівника її дослідницьких програм Владіміра Сіміндєя, після того як ця організація провела в Москві провокаційну виставку про «військові злочини латиських нацистських колабораціоністів». У Латвії останню сприйняли як фальсифікацію й антилатвійську пропаганду. Дюков, зокрема, стверджував, що масові депортації та репресії латишів у радянські часи «були закономірними». Причому МЗС РФ замість взяти до уваги аргументи офіційної Риги, уже пригрозив запровадженням аналогічних санкцій проти латвійських науковців, якщо заборону на в'їзд до Латвії російським історикам не буде знято.

Читайте також: Екскурсія пеклом

У латвійському політикумі вже мав би накопичитися досвід, який би дав змогу дійти висновку, що будь-які поступки російській стороні не є для неї вагомою підставою для припинення кампанії з дискредитації латвійських зусиль, спрямованих на дерадянизацію: Латвія терпимо ставиться до встановленого в центрі Риги монумента радянським воїнам, які поклали початок 46-річній окупації країни; було скасовано відзначення на офіційному рівні Дня пам’яті легіонерів; президент Вайра Віке-Фрейберга брала участь у офіційних святкуваннях в Москві 9 травня 2005 року; Латвія відмовилася від території Абрене (нині Питалово Псковської області, яка до окупації Латвії у 1940-му перебувала в її складі, але потім була анексована на користь Росії). Однак цього замало для Кремля.

Націоналістичний Національний альянс уже підготував для розгляду в урядовій коаліції законопроект про встановлення статусу «Борця за свободу Латвії». Він передбачає особливий юридичний статус, щомісячні виплати й особливі відзнаки для тих воїнів-латишів, які під час Другої світової брали участь у боях проти радянських військ. Крім того, відповідно до документа, цей статус мають отримати усі колишні вояки регулярних військових формувань, які боролися «з метою не допустити повторної окупації Латвії та геноциду латиського народу». Автори законопроекту ґрунтуються на тому, що в такий спосіб можна відновити історичну справедливість і принаймні частково компенсувати людям десятиліття несправедливої дискримінації, якої вони зазнали під час радянської окупації Латвії.

ДВІ РІЗНІ ВІЙНИ

Чимало європейців досі не розуміють, що Друга світова на Східному фронті принципово відрізнялася від Другої світової на Західному. Адже якщо на останньому йшлося про протистояння демократії та загальнолюдських цінностей тоталітарній людиноненависницькій імперії, то в Центрально-Східній Європі відбувалося лише її змагання з іншою такою самою, якщо не гіршою. Власне, й сама західна демократія змогла у цьому переконатися фактично відразу після перемоги над спільним ворогом. Тож коли сьогодні чимало людей у Європі піддаються на апеляції Москви про необхідність відстояти так звані спільні цінності, що нібито захистили західні демократії та тоталітарний СРСР у Другій світовій війні, то їм варто поставити собі запитанням щодо того, в чому ця «спільність» полягала? І найголовніше, як її мали розгледіти жертви більшовицької агресії на Сході Європи? Адже в 1939–1941 роках нацистська Німеччина та комуністичний СРСР – найближчі союзники, а Європа методично шматується ними, і ні в кого не виникає сумнівів, що Радянський Союз є аж ніяк не меншим агресором, аніж Німеччина, про що свідчить виключення СРСР у грудні 1939 року з Ліги Націй.

Нинішня кампанія Кремля з дискредитації політики національної пам’яті в країнах Балтії та інших державах Східної Європи пов’язана насамперед із тим, що комуністична ідеологія та практика досі, на відміну від нацистської, належно не засуджена. Натомість її прихильники й ідейні спадкоємці застосовують міфологію «спільної переможної війни», наслідком якої стало розширення меж комуністичної тоталітарної імперії, як інструмент її реставрації в модифікованому вигляді. Європейці мають для себе з’ясувати, чи є в них у цьому сенсі «спільні цінності» з наразі поки що авторитарним режимом Путіна і чи не призведе фактичне підігрування його спробам використовувати складні сторінки історії у геополітичній грі до розширення євразійського простору за рахунок Східної Європи.

Читайте також: «Весела» окупація

ЯК ЦЕ БУЛО

23 серпня 1939 року

Укладений між СРСР та Німеччиною пакт Молотова – Ріббентропа визнавав за Кремлем свободу дій щодо Латвії та інших балтійських держав (Фінляндії, Естонії, а також за пізнішим доповненням – Литви). Уже в жовтні 1939-го, поділивши із Гітлером Польщу, Сталін змусив Латвію дати згоду на розміщення на її території радянських гарнізонів, а в червні наступного року країну повністю окупували радянські війська. Після насильницького повалення місцевого уряду на його місце прийшов прорадянський. Відтак у країні було розпущено парламент і проведено імітацію виборів, у результаті яких були обрані лише прокомуністичні депутати, які виявили готовність одразу ж проголосувати за включення Латвії до складу СРСР. Та частина латиської еліти, яка не змогла, не встигла, або не схотіла емігрувати з країни, протягом першого ж року радянської окупації була фізично знищена, ув’язнена або депортована в Сибір.

16 Березня 1944 Року

Частини Латвійського легіону вперше взяли участь у бойових діях проти радянських військ у районі річки Велика, на південний схід від міста Острів Псковської області. З 1945-го ця дата відзначається колишніми учасниками Латвійського легіону на еміграції як День пам’яті легіонерів. У самій Латвії цей день відкрито відзначають з 1988 року. Прихильники вшанування воїнів Латиського легіону пояснюють це тим, що вони не лише боролися проти держави, яка окупувала Латвію 1940-го, а й, оберігаючи Курземе до завершення війни, дали можливість врятуватися значній частині латиської інтелігенції, яка на еміграції продовжила державну традицію Латвії. Офіцери легіону не капітулювали 9 травня 1945 року, а продовжували керувати багатьма підрозділами руху національного опору проти радянської окупації до другої половини 1950-х.

1 жовтня 1946 року у вироку Нюрнберзького трибуналу досить чітко визначено коло осіб, які зараховувалися до злочинної організації СС. Натомість до них не потрапили примусово мобілізовані (у випадку з латишами – більшість), якщо вони не вчинили військових злочинів. Міністерство закордонних справ Великої Британії 1946 року констатувало, що у легіонерів не було ідеологічної підготовленості СС, вони не були членами Націонал-соціалістичної партії, не брали участі у військових злочинах, не боролися проти західних союзників, а виступали лише проти більшовиків. Комісія США з переміщених осіб 1 вересня 1950-го ухвалила рішення, згідно з яким, балтійські легіони Ваффен СС розглядалися як окремі частини, які від німецьких СС відрізнялися цілями, ідеологією, діяльністю та кваліфікацією.

Читайте також Російська п’ята колона: балтійський фронт


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено