Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 лютого, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Уроки латиської: референдум в Латвії не зупинить політизації «російського питання»

Ініціативу про надання російській мові статусу другої державної на референдумі відкинули 75% громадян країни, але політизацію «російського питання» на постімперському терені це, схоже, не зупинить
Матеріал друкованого видання
№ 7 (224)
від 23 лютого, 2012
Уроки латиської: референдум в Латвії не зупинить політизації «російського питання»

Збір підписів за надання російській статусу державної ще навесні 2011-го ініціювала організація з підкреслено безневинною назвою «Товариство «Рідна мова», яку очолює колишній лідер латвійської філії Націонал-більшовицької партії Владімір Ліндерман. Відбувся він у листопаді того самого року. Результат – близько 187 тис. замість необхідних 154 тис. – вимагав або розгляду відповідного питання в Сеймі, або винесення на загальнонародний референдум. Оскільки парламент відмовився навіть приймати його до розгляду, було реалізовано другий варіант.

Читайте також: Чи стане російська другою державною у Латвії?

Та від початку стало зрозуміло, що питання надання російській мові статусу другої державної в Латвії – це лише інструмент дестабілізації в країні в умовах політичної кризи, яка охопила її торік. Наприклад, результати опитування, проведеного компанією TNS Latvia з 25 по 27 жовтня 2011-го, засвідчили, що такий крок готові підтримати 29% громадян, а 61% – категорично проти.

З цієї причини лідер найбільшої в парламенті політичної сили «Центр злагоди», яка виступає від імені російськомовної громади, та мер Риги Ніл Ушаков тривалий час не просто виступав проти референдуму, а й звинувачував радикалів із «Рідної мови» в небезпечній насамперед для згаданої вище меншини провокації, яка загрожувала зростанням популярності латиських націоналістичних сил. Проте коли після вересневих дострокових виборів Сейму очолюваному ним «Центру злагоди» не вдалося увійти до урядової коаліції з правоцентристськими політсилами «Єдність» та «Партія реформ Затлєрса», риторика Ушакова різко змінилася: він виступив за проведення референдуму. Хоч і виправдовувався при цьому, що не вірить у позитивний результат і навіть не вважає потрібним державний статус російської, а лише намагається привернути увагу до проблеми «політичної дискримінації» російськомовних жителів, виявом якої вважав відмову від залучення «Центру злагоди» до правлячої коаліції.

ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Зі свого боку, керівництво країни, більшість політичних сил та громадських організацій доклали неабияких зусиль, щоб мобілізувати суспільство на захист латиської мови як базової ознаки національної ідентичності. Президент Андріс Берзіньш висловив готовність піти у відставку в разі, якщо російська стане другою державною, і закликав пам’ятати, що Латвія є єдиною у світі державою, «де може існувати латиська мова й усе латиське і де вони можуть розвиватися й об’єднувати справжніх патріотів».

У результаті саме латиші, які відчули загрозу своїй національній ідентичності, а не російськомовні, чиї права нібито пригнічуються, продемонстрували найвищий показник мобілізації. Середня явка по країні становила 70,7%, тоді як на російськомовному сході – у Латгалії – відповідний показник сягав лише 60%, а в найбільш латиських Відземе та Курземе – 73% і 71%. Загалом цього разу вона була вищою, ніж під час референдуму з приводу приєднання країни до ЄС, – відповідно 1,1 млн та 1 млн учасників. Лише у Латгалії більшість проголосувала за зміни до Конституції – 55,7%. Навіть у Ризі, де переважають російськомовні, частка тих, хто підтримав другу державну мову, – лише 36%.

РОСІЙСЬКИЙ ЧИННИК

Проте, за словами Владіміра Ліндермана, «референдум – це не кінець». Його результати, особливо в регіональному розрізі, у «Рідній мові» вже планують використовувати в європейських структурах задля посилення тиску на Латвію в питанні надання російській мові статусу офіційної, принаймні в деяких місцевостях. Москва, певна річ, готова підтримати.

Перший заступник голови Державної думи РФ з міжнародних справ Константін Косачьов заявив, що «становище, яке склалося зараз (у Латвії), ненормальне й потрібно вимагати використання російської якщо не в масштабах усієї країни як державної, то на рівні міст і муніципалітетів, де компактно проживає російськомовне населення». 19 лютого офіційний представник МЗС РФ Алєксандр Лукашєвіч у своїй заяві наголосив, що результати референдуму свідчать про «незгоду з курсом на побудову моноетнічного суспільства». При цьому в Москві й далі наполягають, що його підсумки не відображають реальних настроїв у Латвії, оскільки 319 тис. жителів країни все ще не мають громадянства.

Читайте також: Чому Латвія сказала «ні» російській мові

Прикметно, що напередодні й під час референдуму Росія намагалася у різний спосіб тиснути на Латвію. Зокрема, спікер парламенту країни та один із лідерів правлячої коаліції Солвіта Аболтіня висловила занепокоєння з приводу маневрів російського надзвукового бомбардувальника Ту-22М на межі повітряного простору Латвії у переддень голосування.

Латвійський референдум щодо мови не можна розглядати поза контекстом російської політики на пострадянському терені. Ще 12 липня 2008 року новообраний російський президент Дмітрій Мєдвєдєв затвердив нову редакцію зовнішньополітичної доктрини Російської Федерації. Її особливість – чітке декларування експансіоністської складової щодо країн колишнього СРСР, які розглядаються як «сфера особливих інтересів». Ключовими засобами досягнення мети доктрини є використання численних російських меншин та інших російськомовних мешканців – «соотєчєствєнніков».

ЛАТВІЯ БЕЗ ЛАТИШІВ?

В основі дій російських радикалів у країні лежить ідея про те, що російськомовне населення країни є державотворчим компонентом. На офіційному сайті «Рідної мови» мета референдуму визначена так: «Російськомовні жителі Латвії мають продемонструвати світові, що нас сотні тисяч і ми ніколи не змиримося зі статусом ізгоїв на своїй батьківщині». Причому під ізгоями вони розуміють статус етнолінгівстичної меншини і визначення російської як іноземної, що передбачено чинним латвійським законодавством.

Про те, що реальною метою ініціаторів підвищення статусу російської мови на пострадянському терені є не захист прав її носіїв від дискримінації, а саме утвердження за нею домінуючих позицій, свідчить її фактичне переважання в економічному житті країни.

За результатами референдуму  радник прем’єра з питань національної ідентичності, екс-міністр культури Сарміте Елерте заявила, що у великих містах латвійська все ще не домінує в публічній сфері й нею не завжди можна дістати послуги. Отож владі важливо розробити стратегію запобігання дискримінації латишів на ринку праці, де від них вимагають знання російської. Слід виходити з того, що для роботи, пов’язаної із внутрішнім ринком, володіти цією іноземною мовою не конче. Наприклад, член ради директорів латиського банку Rietumu Banka Алєксандр Гафін розповів російським ЗМІ, що «зазвичай працедавці відмовляються брати на роботу тих, хто зовсім не володіє російською. Протилежне ж трапляється значно рідше. Відтак за інших рівних обставин у російськомовного в Латвії перспектив буває навіть більше, аніж у латиша». Така ситуація пояснюється високою часткою росіян поміж міського населення та пов’язаності місцевих олігархів із російським бізнесом.

Вражена змінами в латвійському суспільстві за час радянської окупації екс-президент країни Вайра Віке-Фрайберга (яка повернулася з еміграції в Канаді до Латвії в 1990-х роках) зазначає, що «латиші досить часто відразу ж переходять на іншу (російську. – Ред.) мову, тільки-но в компанії з’являється людина, що не розмовляє латиською, тоді як, наприклад, французи так ніколи не вчинять».

Владімір Ліндерман, зрештою, і не приховує, що мета діяльності його організації – повернення російській мові того панівного статусу, який вона мала в СРСР. Понад те, намагається поставити перспективу економічного розвитку країни в безпосередню залежність від необхідності відмовитися від латиської ідентичності: «Ідеологія націоналізму з економікою взагалі несумісні. Вона мислить Латвію як хутір. Єдиною метою хутора є збереження самих латишів… Тут мають проводитися конференції, постійний рух людей, товарів, реєстрація фірм. Але це відразу ж зруйнує ідеологію «латиської Латвії», адже цінність російської мови миттєво зросте».

Читайте також: Косово і Латвія: два референдуми з необов’язковим рішенням

Латвія справді більш вразлива до експансії, аніж, наприклад, Естонія, у якій не набагато менша частка російськомовних у структурі населення і яка впродовж останніх років демонструвала кращі економічні показники, а відтак у місцевої російської меншини було більше стимулів інтегруватися. Зокрема, під час візиту до Латвії напередодні референдуму голова естонського МЗС Урмас Пает зазначив, що не допускає проведення аналогічного плебісциту в себе на батьківщині, оскільки серед російської громади країни значно більше людей, які розуміють, чому важливо знати естонську мову, яка дає переваги як під час навчання у вишах, так і на ринку праці. Латвія ж дуже гостро відчувала серйозні проблеми трансформаційного періоду, пов’язані із її значно більшою залежністю від промислової кооперації і надання транспортних послуг Росії. Тамтешній екс-прем’єр Ейнар Репше, коментуючи референдум, зауважив: «Головна складність – домогтися, щоб самі латиші бачили майбутнє, впевнене майбутнє, розвиток. Тоді й решта приєднається».

ЗАПОБІГТИ ПОВТОРЕННЮ

У латвійському політикумі референдум утвердив розуміння необхідності вжити запобіжних заходів, які унеможливили б повторення таких викликів. Президент уже заявив, що він поставив під загрозу одну із найсвятіших основ Сатверсеме (Конституція країни. – Ред.) – державну мову. Тому зараз час для значущої дискусії про закріплення її основ, метою якої має бути убезпечення від будь-яких майбутніх ризиків для державності. Інакше наше суспільство залишатиметься піддатливим до маніпуляцій».

За словами одного зі спікерів правлячого блоку «Єдність» етнічного росіянина Алєксєя Лоскутова, владі потрібно активізувати процеси інтеграції нелатишів до латиської нації, адже хоч вони переважно і володіють державною мовою, проте, вочевидь, цього виявилося недостатньо. З 1996-го по 2010-й крім молоді, яка вивчала державну мову в школах, курси пройшли 55,5 тис. жителів країни. Проте ефективність цих заходів за недостатньої мотивації поміж населення і деструктивної пропаганди проросійських організацій залишається низькою.

Націоналістичний альянс задля пришвидшення інтеграції російськомовного населення ще 2011-го ініціював збір підписів про проведення референдуму щодо необхідності поступового переведення всіх шкіл на лише латиську мову викладання до 2024 року. Проте тоді ця ініціатива не дістала підтримки, і лише нещодавно було вирішено ввести новий предмет «Історія Латвії» для виховання в дітей незалежно від етнічного походження патріотизму, правильного розуміння складних питань історії та шанування традицій країни, у якій вони проживають.

Читайте також: Латвійський референдум як сценарій для України

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Мовне питання в Латвії є наочною ілюстрацією на тему, що може очікувати Україну. Так само як і тамтешні політсили на кшталт «Центру злагоди», українська ПР не раз вдавалася до спекуляцій на темі державної мови, доки перебувала в опозиції. Проте, як і «Центр злагоди», після перемоги на виборах вже не так активно педалює її. Для всіх партій у таких країнах, як Латвія чи Україна, розігрування мовної карти є не більше ніж способом мобілізації електорату, і після досягнення бажаного результату втрачає актуальність. Проте в цьому і далі зацікавлений Кремль, для якого дестабілізація ситуації в «периферійних уламках» колись єдиної імперії є не лише вигідною ілюстрацією помилковості подій, що відбулися два десятиліття тому. Доки зовнішній гравець буде зацікавлений у перегляді геополітичної архітектури, що склалася на пострадянському терені, доти мовна проблема в країнах зі значною часткою російськомовного населення не обмежуватиметься «громадянськими правами», а відіграватиме роль політичного інструменту, що становитиме постійну загрозу їхньому суверенітету та національній ідентичності.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено