Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 лютого, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Косово і Латвія: два референдуми з необов’язковим рішенням

З невеликим розривом в часі в Косово і Латвії відбулися референдуми, котрі на перший погляд мають небагато спільного між собою. Однак якщо в Косово референдум на якому 99,74% учасників голосування відповіли «ні» на запитання, чи підтримують вони проголошення Республіки Косово, став вотумом недовіри косовських сербів албанському керівництву, то на референдумі у Латвії її громадяни так само рішуче відкинули можливість зробити російську другою офіційною мовою в країні
Косово і Латвія: два референдуми з необов’язковим рішенням

І хоча в Росії уже порахували підсумки «мовного» референдуму частковим успіхом для росіян, але насправді його результати стали поразкою для Владіміра  Путіна і  доктрини «вибивання» для етнічних росіян в колишніх радянських республіках якихось особливих прав. Адже за російську мову висловились лише 25% тих, хто взяв участь у голосуванні. А враховуючи той факт, що етнічні росіяни на сьогодні становлять у Латвії більше третини населення, це красномовно говорить про те, що частина російського населення вже почала ідентифікувати Латвію як свою батьківщиною.

Як вважає відома російська дисидентка і політичний діяч Валерія Новодворська, референдум викликаний заздрістю до латвійських росіян, які стали натуралізованими у Латвії та перетворилися на частину демократичної громади  Європейського Союзу. Це дуже важливий подарунок, з яким Росія не здатна змиритися.

По суті – це намагання реалізації нової російської імперської політики. Яка, на думку Новодворської полягає, у тому, що цей референдум є спробою дестабілізації ситуації з латиською мовою у сподіванні на те, що латиський народ пізніше попросить зробити його якщо не частиною Росії, то хоча б членом СНД.

Косово і Латвія – це два референдуми з необов’язковим рішенням.Але як  вважають косовські сербські експерти, не дивлячись на те, що перший із цих двох референдумів не може мати безпосередніх юридичних наслідків, проте сам факт його проведення, а головне отримані результати,  посилають чіткі і неоднозначні сигнали до міжнародного товариства – воно повинно змінити свої підходи до косовської проблеми.

Косовські серби не визнають влади Пріштини, і таким чином сьогодні можна говорити про переведення «косовського питання» у нову площину. Адже дуже мало віриться у те, що косовські серби готові погодитися з албанським керівництвом на своїх територіях.

Дивіться також: У Латвії відбувся референдум щодо надання російській мові статусу другої державної

Реакція косовських албанських експертів з цього питання є зрозуміло негативною. На їхню думку, референдум буде мати більше негативних наслідків для сербів на півночі Республіки Косово, ніж користі. Крім того, цей референдум є незаконним і за конституцією Республіки Косово і за конституцією Сербії.

Ситуація, вважають вони, зрозуміла: якщо хтось визнає такий референдум, то необхідно також визнати сотні інших референдумів в усіх балканських державах.  Таким чином, серби на півночі можуть триматися за результати цього референдуму, але будуть шкодити собі й ізольовувати себе.

Утім, ситуація виглядає таким чином, що результати референдуму не можна вважати просто опитуванням, як це проголошують косовські албанці, і його політичні наслідки варто розглядати серйозно. Не дивлячись на те, що результати його були очевидні наперед, не слід думати, що лише цей референдум може уповільнити прогрес просування Сербії до Європейського Союзу. Адже, якщо визнання незалежності Косово у його нинішніх кордонах є прохідним «квитком» для Сербії до членства у Євросоюзі, то далеко не всі серби нині готові заплатити за нього таку занадто велику ціну.

Навряд чи Сербія стане кандидатом у ЄС в березні 2012 року, бо якби навіть не було косовського референдуму, в Брюсселі все рівно віднайшли б декілька цілком аргументованих причин для того, аби знову відкласти це питання, наприклад, до осені.

З іншого боку, навряд чи наслідки референдуму здатні підштовхнути керівництво Республіки Косово до конструктивної політичної дискусії з косовськими сербами. З усього видно, що до цивілізованого русла дискусії з цього питання ще досить далеко.

Але після чотирьох років, що вже пройшли після проголошення незалежності Республіки Косово, ясно одне – Косово, яке так і не визнане більшістю країн світу, так і не стало в дійсності незалежною державою. Хоча при цьому воно вже не є по суті і територією Сербії.

Проміжний статус цієї території підштовхує до думки, що, можливо, варто задуматися над реалістичними варіантами вирішення косовського питання. Тобто почати розглядати можливість поділу цієї держави за територіальним принципом проживання там етнічного населення і приєднання Північного Косово до Сербії. У такому разі знімається можливість протистояння двох народів, котре може тривати іще довгі десятиліття, та унеможливлюється виникнення нового «гарячого» конфлікту навколо Косово.

 Ситуація з Албанією і Косово чимось нагадує ситуацію з Румунією і Молдовою. Частина етнічних молдован, громадян Республіки Молдова, вважає себе румунами і хоче приєднатися до Румунії. Частина – ні. Справді: Молдова (без Придністров’я) була у складі Румунії загалом тільки чверть століття. Коли ці землі були приєднані до Російської імперії (на початку ХІХ століття), ніякої Румунії ще не існувало. Так чи інакше, значна частина молдован вважає себе іншою нацією, і має для цього підстави.

Варто пригадати, що частина Косово входила колись до Албанії – при початках останньої як незалежної держави. Але потім у два прийоми була прирізана до Сербії. Частина ж взагалі ніколи не входила до Албанської держави (якій вже, до речі, сто років). Отож косовари, принаймні, частина їх – це вже, майже, окрема нація, хоча мова у них однакова з албанцями. Частина ж вважає себе такими самими албанцями. Яка тенденція переможе і в Молдові, і в Косово? Сказати поки що важко, але зрозуміло, що ситуація непроста; скажімо, гагаузька автономія (Гагауз Єрі) в Молдові заявила, що в жодному разі не бажає входити до складу Румунії у разі об’єднання Румунії з Молдовою. З Косово не простіше.

Проте, перед рішенням щодо сербського кандидування до Європейського Союзу подібний референдум здатен стати каталізатором об’єднання спільних зусиль сербського народу по обидва боку «кордону» з Косово. Так міністр внутрішніх справ Івіца Дачич сказав у Белграді, що «Європа зробить велику помилку», якщо Сербія не стане кандидатом на членство в ЄС в наступному місяці.

Дачич, який також є одним з віце-прем'єрів і лідером сербських соціалістів (СПС), зазначив, «очевидно, що зростає любов до Росії серед людей, у той час як популярність ЄС все більше знижується». Говорячи про умови, поставлені перед Сербією, щоб стати кандидатом, він сказав: «вихід» повинен бути знайдений в діалозі з Пріштиною. «Але якщо ЄС та США не розуміють нашої позиції і завжди приймають сторону (етнічних) албанців, то можна очікувати, що політичний вибір тих, хто прийде до влади, може повернутися в бік Росії».

Можна було б сприймати слова  Івіци Дачича лише, як його особисту думку чи позицію його партії, якби він не був ймовірним кандидатом на посаду наступного прем’єр-міністра Сербії. Також його слова вказують на те, що Сербія і досі перебуває у заручниках політики колишнього президента Слободана Мілошевича. Оскільки шантажувати Захід перед прийняттям рішення в березні щодо Сербії навряд чи є розсудливо з прагматичної точки зору. Звичайно, можна «погратися» у зближення з Росією. Але неспростовні факти показують, що саме 2012 рік стає для сербського народу часом вибору свого майбутнього.

Звісно, можна заперечити тим, що серби мусять пройти через перевірку зближення з Росією, перш, ніж опинитися остаточно на шляху до Європейського Союзу. І це тестування російським шляхом назавжди зніме дилему шляху до ЄС.

Проте, при цьому сербські еліти мають врахувати те, що Росія знаходиться далеко від Балкан і її впливи, навіть, незважаючи на повернення офіційно до президентської влади Володимира Путіна, зменшуватимуться. А шантажуючи Захід, Сербія лише здатна досягти протилежного від необхідного їй результату.

На відміну від Сербії, яка лише мріє про Євросоюз, Латвія вже певний час перебуває там. Але це не гарантує їй, що російські імперіалісти знову не намагатимуться втручатися у внутрішні латвійські справи. Адже Москва прагне поширити свій вплив не лише на Україну, Сирію чи Грузію, але й на Латвію, що стала заручницею перебування на своїй території російського населення, котре масово переселено туди у часи радянської окупації.

Власне, важко зрозуміти постійну боротьбу значної частини латиських росіян за свої «права». Адже все дуже просто – вчи мову і залишайся у Латвії. Не хочеш вчити латиську мову – повертайся назад до Росії. Однак для багатьох подібний статус внутрішньої роздвоєності є цілком прийнятним та комфортним. Можна не тільки їздити до Європи без візи, а й до Росії. При цьому вимагаючи в Москви підтримки своїх «прав» в Латвії та фінансування для боротьби з латиськими націоналістами.

Проте, якщо в Латвії намагаються штучно спровокувати дестабілізацію, то, схоже, на Балканах нестабільність об’єктивно існуватиме ще певний час, бо косовська рана Великої Сербії ніяк не заживає. І в Белграді не всі хочуть розуміти, що Сербія дуже втратить від відмови орієнтації на ЄС. Візи з країнами Євросоюзу і неможливість інтеграції у зону євро – це лише незначна частина ймовірних сербських втрат від переорієнтації на Москву.

Проте, референдум на сербських територіях  в Косово, котрий від початку не мав юридичної легітимності, все ж, можна сказати, що спрацював. Оскільки його проведення знову зробило актуальним цілу низку питань, що так і не були розв’язані в Косово «педалюванням» відділення цього краю від Сербії.

Можливо, головним із цих питань є те, що косовські албанці і їхня державна інституція фактично не витримали екзамену на європейську ідентичність і європейську легітимність. Адже одна справа зарекомендувати себе, як національна меншина, і зовсім інша – скласти екзамен на політичну зрілість, будучи в державному утворенні більшістю.

І саме цей екзамен, котрий мав би повністю інтегрувати Косово до Європи, на сьогодні не складений і невідомо коли буде складений. Це тягне за собою низку інших проблем, що врешті-решт, тим чи іншим чином, мають призвести до етнічного поділу Косово.

Однак говорити про це, мабуть, зарано. Оскільки Європа та й увесь світ переймаються іншими проблемами, які виникли, в першу чергу, внаслідок глобальної кризи небаченої потужності. І справи маленького Косово, яке буквально декілька років тому було визнано незалежним, не бачаться номером першим.

Проте, замочування, більше того, нерозв’язання жодним чином цього питання неминуче може призвести,якщо не до протистояння між Косово і Сербією, як державними утвореннями, то, принаймні, до кровопролиття на рівні етнічних громад, котре вже відбулося в попередні місяці. Але поки що у відносно невеликих масштабах.

Читайте також: Чому Латвія сказала «ні» російській мові

Однак, якщо для того, щоб розпочати вирішувати сьогоднішню проблему Косово на європейському рівні, потрібні десятки, а то й сотні жертв, то замовчування цієї проблеми надасть таку можливість. І відповідальність за це будуть нести, в першу чергу, ті, хто дистанціювався від цієї проблеми і раніше, а тим паче зараз.

Росія, як колись СРСР, є великим фактором дестабілізації не лише в Європі, а й по всьому світу. Як і Україні, Латвії намагаються нав’язати державну російську мову, яка стала політичною зброєю Кремля у боротьбі з корінним населенням незалежних країн, які свого часу силою були загнані до Радянського Союзу.

Не можна сказати, що ті, хто ігнорує вивчення латиської мови, страждають на недоумство, коли за стільки років не змогли вивчити латиську мову. Бо окупанти – це не тільки ті, хто приїхав на танках, а й ті, хто живе в країні, яку глибоко ненавидить, обливає брудом і дивиться тільки в бік Росії, де, як він вважає, все відбувається правильно.

Не так давно Владімір Путін вкотре запрошував росіян переселятися до Росії. Так чому б це певній частині росіян у Латвії не прислухатися до російського національного лідера і не покинути нелюбу їм країну? У Росії цілком можна почувати себе, як у раю. Латишів не буде, можна буде вдихнути повітря російської «свободи», а заодно ніякі мови вчити на потрібно. Відразу ж стільки позитивів і явних виграшів.

Але ні. Чомусь не хочуть. Їм якось простіше любити Росію з Латвії, користуючись всіма правами і привілеями членства в Європейському Союзі та оборонному блоку НАТО.

Підсумки референдуму доводить, що латиська мова повинна бути єдиною державною мовою у Латвії. Він також засвідчив, що латиші у важливі моменти свого політичного життя можуть об’єднувати свої зусилля і здобувати перемогу.

По суті цей референдум став своєрідним тестом на державну зрілість латиського народу. Хоча водночас він став і тестом, який висвітлив латиські національні точки вразливості. Адже, за деякими даними, він був інспірованим політиками, котрі отримують гроші на подібну діяльність від російських спецслужб. А ця проблема є спільною для всіх пострадянських країн, в яких російська «п’ята колона» перебуває на прямому утриманні Кремля.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено