Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 лютого, 2012   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Поміркований націоналізм по-російськи: без Кавказу і імперських амбіцій

Націоналізм у сучасній Росії є доволі популярним. Про його крайній вияв – неонацизм під імперським прапором – добре відомо. Поміркованіші російські праві від імперії не в захваті і прагнуть національної держави
Поміркований націоналізм по-російськи: без Кавказу і імперських амбіцій

«Забагато мігрантів!» – фраза, яку можна почути у російській столиці ледь не щодня. Футболка з написом «Я русский» тут набагато популярніша за нашу «Дякую тобі, Боже, що я не москаль…»

Певна річ, все відносно. І радикали, які кидаються в метро на пасажирів неслов’янської зовнішності, з відверто гітлерівськими Залізними хрестами, мають, згідно з соціологічними дослідженнями, невисокий електоральний потенціал. Разом з тим, у РФ поступово формується інший націоналізм – толерантний, демократичний, майже легальний.., натомість геть неприйнятний у колах радикальних лібералів та неонацистів. Зрештою, те, що російські силові структури щодо феномену досі не визначилися, дає змогу припускати дуже різні сценарії майбутнього цієї політичної течії.

Хто вони, помірковані російські праві? Які в них цілі, тактичні пріоритети, довготривала стратегія, політичні перспективи? Розібратися з цими непростими питаннями Тиждень спробував, спілкуючись із одним із лідерів російського Націонал-демократичного альянсу Іллею Лазаренком, а також із кількома експертами в царині російського політичного процесу.

Формула націоналізму

39-річний опозиційний російський політик Ілля Лазаренко – один із тих, хто активно виступає на всіх протестних акціях, що відбуваються в російській столиці від листопада того року. За своє відносно недовге життя він устиг побувати засновником Союзу Російської молоді, Фронту націонал-революційної дії та партії «Національний фронт», випустити кілька чисел забороненої згодом газети «Наш марш» (1992–1993) та часопису «Народный строй» (1994–1996).

Його не допустили до виборів у Державну Думу 1999 року. Був організатором низки маршів і мітингів за легалізацію короткоствольної вогнепальної зброї, за скасування статті 282 «про розпалювання ворожнечі та ненависті», і навіть за незалежність штату Техас. Був одним із організаторів акції «Марш російських антикомуністів», а нині сподівається переконати росіян відмовитися від імперського державного проекту, відпустити на волю північнокавказькі республіки та збудувати російську національну державу.

Сам термін «російський націоналізм» пан Лазаренко вважає політично неконструктивним. «Він має забагато небажаних, на мою думку, конотацій, – пояснює політик. – Єдиної політичної формули немає. Натомість «хмара російського націоналізму» містить у собі концепції, які принципово суперечать одна одній».

Головна причина плутанини з визначеннями криється, на його думку, в самій природі російської держави. А саме – в її багатонаціональності. «Ця багатонаціональність – не так математична, як створена історичним імперським розвитком, державним міфом та державно-політичним устроєм, – вважає Лазаренко. – З математичного боку, росіяни становлять очевидну більшість. Однак від констатації цього факту й закріплення «державотворчого статусу» росіян у державі нічого не зміниться. Саме тому влада натякає на готовність зробити цей жест».

Читайте також: Росія боїться рекрутів з Північного Кавказу

Нині дискусія про ймовірний транзит від імперії до національної держави є, мабуть, одним із найбільших центрів інтересів націонал-демократів. «Фіктивний статус у рамках багатонаціональної імперії нічого не вирішить, – переконані представники цієї політичної течії. – Наш варіант є дещо практичнішим. Це підвищення статусу фактично російських регіонів до республіканського і створення макрорегіонів руських республік у складі Російської Федерації. Росіяни мають не менше, ніж інші народи, право на свою землю і свою державність. Відносини росіян і Росії мають бути поставлені на твердий ґрунт національно-державного самовизначення».

Федералізм від націонал-демократів - це формування «руських» республік на рівних засадах із усіма іншими національними утвореннями. Автономії, отже, мають стати рівноправними суб'єктами федерації.

Щодо кавказької проблеми, то вирішити її пропонується доволі радикально, що, можливо, спровокує виникнення певних суперечностей серед населення Росії. «Потрібно мирно державно розмежуватися з республіками Північного Кавказу. Всі інші рішення проміжні і лише погіршують ситуацію», – переконаний Лазаренко.

Не всі росіяни усвідомлюють цей крок. «Відокремлення Кавказу є чимось середнім між «відокремленням Місяця» та «відокремленням Аляски», – зауважив у розмові зТижнем російський сценарист і публіцист Андрій Іришков. – Виглядає ефектно, але викликає якісь особисті, може, й естетичні переживання. А також породжує певні запитання й сумніви. Причому запитань і сумнівів більше, ніж переживань. Адже відокремлення Місяця – це важко, майже неможливо уявити. Необхідність такої дії неочевидна. Відокремлення ж Аляски і за сторіччя викликає почуття суму і втрати».

Геть імперію!

«Особливість російського імперіалізму полягає в тому, що він розвивався за рахунок росіян, але не в їхніх інтересах. Це не означає, що він був благодатним для решти народів. Але означає, що росіяни постраждали від нього аж ніяк не менше, – вважає Ілля Лазаренко. - Конструкція Російської імперії як континентальної євразійської держави трималась на експлуатації насамперед росіян. Але при цьому вони не отримували вигоди. Не можна ж уважати користю, наприклад, примус імперським центром інших народів до русифікації? Сучасна Росія успадкувала цю імперську схему. Зберігає і міфологію, і структуру імперії».

На думку російського націонал-демократа, сучасна Росія зберегла чимало «радянських» принад: «Тут і без того не був завершений процес «дерадянизації», його згорнули на першому ж етапі. Це дало змогу неорадянській ідеології стати основою путінського режиму, базою для зміцнення авторитарної держави, відродження імперських амбіцій».

Не виключено, що своїм неприйняттям імперії Ілля Лазаренко завдячує українському корінню. Його предки з української лінії походять із Сіверщини, прикордонної області з Росією.

Нині між двома державами спалахнула чергова газова війна та доволі складні відносини. Газова війна – лише очевидний наслідок амбіцій путінського режиму, пов’язаних з ідеєю «енергетичної наддержави» і «відтворення євразійського простору». Іншого сенсу в ній немає, – вважає Лазаренко. – Російській національній державі ані газові війни, ані євразійський простір не були б потрібні».

Як розвиватимуться взаємини сусідніх країн у майбутньому?

«Нині ситуація нестабільна в обох країнах. Росія, очевидно, входить до чергового етапу потрясінь. Деконструкція імперської парадигми в Росії майже гарантовано пришвидшить зміцнення української національної держави. В такому випадку відносини будуватимуться на доброзичливих засадах і в перспективі можуть привести до створення якогось блоку слов’янських країн, скерованого на євроінтеграцію. Це було б найкращим варіантом. Про найгірший не хотів би й говорити», – каже політик.

Лазаренко зізнається, що не є тонким знавцем внутрішньої української політичної кухні, але «всією душею поділяє нелюбов нормальних українців до президента Януковича». «Для мене дуже неприємною була поразка Віктора Ющенка на президентських виборах, – пригадує. – Незважаючи на його помилки та нерішучість. Але життя триває. Проукраїнські сили в Україні просто зобов'язані взяти реванш».

Ведучи мову про найближчі російські перспективи, пан Лазаренко доволі скептичний: «У березні ми будь-що матимемо не лише фактично нелегітимну Думу, а й фактично нелегітимного президента. Масові протести відіграють у цьому процесі вирішальну роль. І хоч я майже впевнений, що Владіміра Путіна вінчатимуть на царство відразу після першого туру, не можна виключати ймовірність несподіванок. Адже нинішня ситуація не влаштовує не лише активну частину населення, а й викликає незадоволення у фінансово й політично доволі впливових осіб».

«Якщо ви мене чуєте, ви і є опір»

Наскільки популярними є ідеї, які обстоюють помірковані російські праві? Чи багато співвітчизників готові їх не просто почути, а й підтримати? На думку українського політтехнолога Михайла Красюка, якого часто запрошують працювати на російських виборах, найближча електоральна перспектива нацдемів – це лише місцеві ради по мажоритарній лінії. «Ясно, що кандидат від поміркованих націоналістів не пройде нині ані на президентських, ані за пропорційною схемою на наступних парламентських виборах», – вважає пан Красюк.

«Багатьом політичним силам у Росії бракує широко заявлених цілей, – зауважує російський публіцист Андрій Іришков. – І націонал-демократам також. Майже все спілкування «розмовного рівня» відбувається у вузькому, внутрішньому полі. Коли ж головні виклики історії, найважливіші проблеми перебувають у зовнішньому полі. На міжнародній арені, як сказали б раніше».

Не в останню чергу це пов’язано зі специфікою роботи російських ЗМІ.

«Діяльність націоналістів мало висвітлюється з певних етичних міркувань, – пояснює російський журналіст, який не побажав бути названим. – Все ж таки Росія – це багатонаціональна держава. Надавати слово людям з націоналістичними поглядами у нас не дуже звикли. Це щось на кшталт само цензури».

Поза тим співрозмовник визнає, що є велика відмінність між тими, хто залякує «інородців» у громадському транспорті, та поміркованими правими. «Вони цивілізовані, – погоджується колега. – Та й взагалі тренд! Не можна ж заперечувати, що багато хто їх підтримує».

«Проблема ксенофобії лежить у площині реальних проблем взаємодії етнокультурних груп, – пояснює свою позицію Ілля Лазаренко. Ці проблеми і слід вирішувати».

На мітингу 4 лютого Лазаренко закликав своїх прихильників приєднатись до «ліберальної колони» та не йти поруч із «імперцями, радянськими патріотами, тоталітаристами та націонал-соціалістами».

Він вважає, що у радикальних правих партій субкультурного штибу великих перспектив ані в Росії, ані в Європі немає. «Проте їх політична активність зрушує і зрушуватиме традиційні партії правого спектру у бік захисту національних інтересів. Насамперед у сфері міграційної та культурної політики. Вони відіграватимуть важливу роль, але роль другого плану, – коментує він. – При цьому, нові європейські партії правого спектру на кшталт голландської партії Герта Вілдерса мають всі шанси увійти до європейської прем'єр-ліги».

«За розпалювання соціальної ненависті»

Колись, 1997 року, Ілля Лазаренко став першим російським журналістом, якого було умовно засуджено за 282 статтею «Дії, спрямовані на розпалення ненависті або ворожнечі, а також на приниження гідності людини або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, ставлення до релігії, а також належності до будь-якої соціальної групи». Його засудили до заборони займатися журналістикою на кілька років.

Причиною стало вживання слова «неарійський» без образливої конотації до визначення низки народів. «Навіть цирком це назвати не можна, – пригадує. – То було, як-то кажуть, за межею добра і зла».

«Мої погляди ніколи не були нацистськими, – каже Лазаренко. – За горбачовської перебудови я був правим радикалом, проте вже у другій половині 1990-х повністю відмовився від цих ідей, а до нульових – і від симпатій до корпоративної держави. Вже 1999-го «Національний фронт», який я очолював, виступав за народовладдя та весь комплекс політичних свобод. У 2005–2006 роках мої переконання еволюціонували до антиімперської націонал-демократії. Це був природний процес, пов'язаний із набуттям життєвого та політичного досвіду, розумінням цінності свободи особистості та реальних, а не примарних, інтересів народу, розумінням принципових помилок традиційного російського націонал-патріотизму».

На думку Михайла Красюка, 282 стаття російського Кримінального кодексу є потенційним ресурсом маніпуляцій під час виборів. Зокрема, через згадку про ненависть до «соціальних груп», які в тексті змішано із «розпалюванням расової, релігійної, статевої та національної ворожнечі». «Наприклад, якщо напередодні виборів вийде листівка про те, що депутати встановили зависокі тарифи на житлово-комунальні послуги, є можливість завести справу «за розпалювання ненависті до соціальної групи людей, які ухвалюють рішення щодо тарифів ЖКГ. Каральні органи РФ вільно трактують статтю, якщо треба зняти з виборів небажаного кандидата».

Нині російські націонал-демократи не оформлені як політична партія. Наразі це – громадський рух, який проводить численні акції. Виставляє пікети на підтримку білоруської опозиції або проти внесення поправок до Закону «Про ФСБ». Бере участь у мітингах «За Росію без Путіна». Організовує конференції та суспільні дискусії. Загальна протестна атмосфера у великих російських містах спонукає до активних дій. Ця нова ситуація дає змогу роздивитися нові обличчя у російському політичному класі.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня,
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено