Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 лютого, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Чи здатна Росія відмовитися від підтримки диктатора Башара Асада?

Росія з усіх сил підтримує диктатора Башара Асада, останнього свого друга в арабському світі. З часу повстання в березні 2011 року сили безпеки режиму Асада вбили вже понад сім тисяч мирних сирійців. Провина за це лягає і на путінську Росію, яка з усіх сил прикриває у Раді Безпеки ООН свого політичного союзника на Близькому Сході
Чи здатна Росія відмовитися від підтримки диктатора Башара Асада?

Росія заявляє, що блокуватиме резолюцію Ради Безпеки ООН, в основі якої лежить мирний план, розроблений в Лізі арабських держав. Цей план передбачає відставку президента Сирії Башара Асада і передачу його владних повноважень віце-президентові. Після чого передбачається формування уряду національної єдності, проведення дострокових виборів та обрання Національної асамблеї, котра має підготувати  проект нової  Конституції Сирії.

Однак Москва однозначно заявила, що текст, запропонований Лігою арабських держав і підтриманий Сполученими Штатами, Великою Британією і Францією, «не збалансований» і «залишає відкритою можливість втручання» у справи Сирії. Розігруючи свою «сирійську карту», росіяни загнали самі себе цим у політичний глухий кут. Бо тепер, через амбіції путінської дипломатії, у Росії немає іншого вибору, крім того, як знову блокувати резолюцію Ради Безпеки ООН щодо Сирії. Адже керуючись кремлівською логікою, якщо вони поступляться, то це буде не що інше, як дипломатична  поразка Росії.

При цьому в Москві чомусь зовсім не бажають враховувати новий розклад політичних сил, який утворився на Близькому Сході після потужної хвилі революцій часів «арабської весни». Адже якщо Росія разом зі своїм союзником у сирійському питанні – Китаєм заблокують цю резолюцію, то опиняться перед все більше зростаючим тиском світової громадськості. А в арабському світі Росію ототожнюватимуть з диктаторським і репресивним режимом Асада. Таким чином, Кремль свідомо розмінює свою репутацію в арабському світі на сумнівну підтримку диктаторському режиму.

Однак реальною метою дискусії, котра виникла сьогодні навколо сирійського питання ООН, є «дотиснути» Росію і Китай, які й досі залишаються непохитними, і змусити їх не накладати вето на будь-яку резолюцію, котра відкриває двері для воєнних дій і подальшої зміни режиму Башара Асада. Про що свідчить різка заява американського посла в ООН Сьюзан Райс, яка звинуватила Росію і Китай у підтримці кривавого режиму і блокуванні міжнародному співтовариству виконання своїх обов’язків відповідно до доктрини  R2P.

R2P є новою доктриною міжнародної безпеки і норм громадянських прав людини – Відповідальності за захист (Responsibility to Protect - R2P), яка була створена з ініціативи ООН в 2005 році. Вона складається з принципів, котрі спрямовані на профілактику та припинення чотирьох злочинів: геноциду, військових злочинів, злочинів проти людяності і етнічних чисток. 

Відповідно до головного принципу доктрини R2P, кожна країна несе відповідальність за захист власних громадян від масових вбивств і етнічних чисток. Проте, якщо країна не здатна чи не хоче робити цього, то міжнародне товариство вимушене розпочати воєнну гуманітарну інтервенцію. Очевидно, що масове вбивство в Сирії мирних жителів давно вже підпадає під дії доктрини  R2P. Але Росія намагається «протягнути» свій альтернативний проект резолюції Ради Безпеки, за яким Башар Асад залишається при владі, а Москва отримує статус головного посередника у Сирії.

Таким чином, за російською логікою, мають бути проведені переговори між урядом Асада та опозицією для того, аби утворити уряд національної єдності. Росія пропонує стати головним посередником на таких переговорах у Дамаску, Каїрі чи Москві. Однак Сирійська національна рада відкинула таку пропозицію.

Хоча, за деякою інформацією, нині вже майже досягнуто консенсусу під час дискусії у Раді національної безпеки США за участю президента Барака Обами і радника з національної безпеки Томаса Донілона щодо зміни режиму в Сирії. Так само і державний секретар Сполучених Штатів Гілларі Клінтон дотримується думки, що Асад має залишити президентську посаду.

На даний момент, через сильну опозицію з боку Об'єднаного комітету начальників штабів США, не планується прямої військової присутності Америки в Сирії. Але можливе надання зброї, підготовки і матеріально-технічної і комунікаційної підтримки для Вільної сирійської армії. Виглядає на те, що в такому разі найбільш імовірною перспективою є жорстока і тривала війна сирійського народу з режимом диктатора Башара Асада. Вона може тривати декілька місяців, або навіть і років. Також можна зробити припущення, що повсталі сирійці хочуть повторити лівійський варіант.

Розгортання подій в Сирії закономірно викликає запитання: чому Москва прикриває Дамаск? Виглядає на те, що причин для такої «принциповості» є декілька. По-перше, в Росії дуже побоюються повторення лівійської історії. Там і досі вважають, що резолюцію Ради Безпеки ООН було інтерпретовано своєрідно, і тому союзник Кремля Муаммар Каддафі програв через численні бомбування авіації НАТО і появу на суші коаліційного спецназу. По-друге, щороку втрачати в регіоні Близького Сходу дружні країни для путінського режиму є ознакою поганої зовнішньої політики. По-третє, враховуючи внутрішньо російську політичну ситуацію, в Москві думають, що у сирійському питанні вигідніша принциповість, аніж конформізм.

Звісно, що утримати Раду Безпеки ООН від прийняття резолюції, що надає противникам режиму Асада право на інтервенцію, Росія зможе. Однак інша справа – це сусіди Сирії, Туреччина і Саудівська Аравія. Якщо ці союзні до Сполучених Штатів держави все ж розпочнуть вторгнення, то шанси асадінів зберегти свій контроль над Сирією будуть невеликими. Хоча Москва, передбачаючи подібний варіант, недавно заявила, що такий розвиток подій буде на совісті учасників цієї війни. А не членів Ради Безпеки ООН, як було з Лівією.

Але коли Ліга арабських держав вимагає від Башара Асада «піти по-тихому», то Росія «по-тихому» допомагає йому. У той час, коли міжнародний тиск на Сирію продовжує зростати, Кремль постійно демонструє наміри захищати свого союзника. Велика Британія відверто назвала таку позицію Росії щодо Сирії помилковою, а правозахисна організація Human Rights Watch обвинуватила президента Асада у злочинах проти людяності і назвала позицію Росії неприпустимою.

Між тим, Москва продовжує свої політичні маневри навколо Сирії. Так, нещодавно указом президента Російської Федерації Дмитра Медведєва було призначено нового спеціального представника на Близькому Сході – кар'єрного  дипломата і професійного арабіста Михайла Богданова. Якому до посади заступника голови російського МЗС було додано нове дипломатичне навантаження.

Серйозність підходу Росії до ситуації в Сирії підкреслює і послужний список Михайла Богданова. Цей спецпредставник має за плечима не лише досвід роботи у дипломатичних представництвах в таких арабських країнах, як Ємен, Ліван і Сирія, а й п’ять років перебування послом РФ в Ізраїлі та шість років роботи послом Росії в Єгипті й одночасно представником РФ в Лізі арабських держав.

А до свого призначення у вересні 2004 року на посаду посла Росії у Єгипті, Михайло Богданов з 2002 року займав посаду директора департаменту Близького Сходу і Північної Африки МЗС РФ. Богданов уже зустрічався з Башаром Асадом і возив йому послання від президента Медвєдєва, однак на сьогодні дипломатичні ініціативи Росії виглядають вже дуже запізнілими і абсолютно нереалістичними. Усе це Кремль мав би запропонувати Дамаску принаймні декілька років тому.

Адже заклики до примирення і діалогу з тими, хто тебе розстрілює, виглядають абсурдно, і тому, мабуть, не варто дивуватися, що сирійська опозиція не прагне на них приставати. Загалом же в Сирії склалася ситуація непевної рівноваги, котра дуже нагадує ту, яка була в СРСР в останні місяці його існування. І схоже на те, що Сирія ступила на ту ж дорогу.

Більшість політичних рухів в ісламському світі протікає під релігійними гаслами і під вигуки «Аллах Акбар!», проте це не означає, що їхні учасники стурбовані виключно питаннями віри чи хочуть затвердження фундаменталістських порядків. Справа, мабуть, є дещо складнішою. У свідомості сирійських опозиціонерів цілком можуть переплітатися давні міжконфесійні рахунки, соціальне невдоволення і почерпнуті з Інтернету ліберальні ідеї.

Якщо пригадати попередні революції у Єгипті і Лівані, то подібно до того, як це відбувалося у тих країнах, сирійці відчувають себе ущемленими і часто ставлять, як основну мотиваційну ідею прагнення до демократії. Однак у разі приходу до влади опозиціонерів можливі абсолютно різні варіанти, включаючи реальну демократизацію Сирії, хоча надії на це не дуже багато.

Чи здатен Захід переконати Росію припинити підтримку антинародного режиму асадінів, який править Сирією вже 40 років? На жаль, за нинішніх обставин це виглядає досить сумнівно. Адже путінській режим в Росії і президент Башар Асад настільки пов’язані нині взаємними інтересами, що з усього випливає, що Москва відстоюватиме сирійського диктатора до того часу, поки опозиція не усуне його силою від влади.

Проблеми режиму Асада поглиблюється ще й тим, що він є союзником Ірану, який бореться з міжнародним співтовариством за своє право володіти ядерною зброєю. Хоча союзництво з Іраном має для асадінів і певні плюси. Бо якщо Росія не ризикне напряму втрутитися в сирійську ситуацію, то Тегеран, у разі початку широкомасштабної громадянської війни чи іноземної військової інтервенції до Сирії, цілком здатен наважитися на подібне втручання.

Але крім цього існують й інші спонукальні мотиви повної підтримки Росією Сирії. По-перше, Росія не може відмовитися від підтримки Сирії ще й тому, що у серпні 2008 року в сирійському порту Тартус на Середземному морі після тривалої перерви було відновлено російську базу військово-морського флоту, котра раніше існувала там ще в часи СРСР. І ця база є важливою не лише для Росії, але й Сирії.

Бо, як пише впливова сирійська загальнонаціональна газета Al-Ba`ath: «База в Тартусі забезпечує щит протиповітряної оборони для тих частин країни, які є стратегічно важливими, особливо в разі війни. Це в основному Дамаск і прилегла до столиці частина територій, які будуть захищені або від ізраїльського, або від американського повітряного бомбардування».

Варто відзначити, що база в Тартусі була на той момент єдиною радянською базою в Середземномор’ї. Угода про базування об'єктів ВМФ СРСР була підписана з урядом Сирії ще у 1971 році. І база в Тартусі створювалася, в першу чергу, для забезпечення дій флоту в Середземному морі. І як відзначають ізраїльські експерти, цей порт – ключова сполучна ланка в союзі Дамаску, Пхеньяну і Москви.

У 2008 році почалася активна фаза повернення російського флоту в Середземне море і відновлення контролю над покинутими після розпаду Радянського Союзу сирійськими портами Тартус і Латакія. Поява російського прапора на сирійській землі мала серйозні стратегічні наслідки. Росія тим самим відкрито заявила про свою активну участь у всіх процесах і конфліктах на Близькому Сході, і про те, що у неї є позиція, з якою доведеться рахуватися.

По-друге, в Москві побоюються, що після іноземного втручання або санкцій, які зможуть відсторонити президента Башара Асада від влади, в цій країні  наступить дестабілізація і хаос. І що повстання здатне перекинуться на інші держави, котрі межують на півночі із Сирією, і що таким чином повстання буде здатне поширитися і на російські республіки Кавказу.

З цієї точки зору, режим Асада виступає як жорсткий і щільний щит, який запобігає соціальним заворушенням і прагненням до незалежності та демократії в регіоні. Але це ще не всі мотивації підтримки диктаторського режиму Кремлем і його намагання допомогти приглушити протести у Сирії.

По-третє, комерційні та економічні інтереси, які існують між Росією і Сирією та мають життєво важливе значення для Москви. Росія постачає до Сирії всі види озброєння. Лише за останнім договором, який датується кінцем 2011 року, до Сирії має бути поставлено зброї на суму, яка перевищує 600 мільйонів доларів, включаючи літаки-винищувачі і зброю середнього радіусу дії. Також у минулому році росіяни продали режиму Асада тридцять шість бойових літаків Як-130.

Таким чином, цілком очевидно, що Росія накладе вето на будь-яку резолюцію, котра направлена проти диктаторського режиму в Дамаску. Але це не зможе зупинити агонії влади асадінів в Сирії. Адже, як наголошують арабські експерти, режим Асада – є режимом злочинців, який не лише привів Сирію до економічної катастрофи, а й здійснив масові жахливі вбивства жінок, дітей та цивільних осіб. По суті це не що інше, як терористичні дії режиму Башара Асада проти сирійського народу.

Утім, Росія, яка є правонаступником колишнього СРСР, не здатна відмовитися від підтримки сирійського диктатора. Адже тоді по-імперському налаштованим російським елітам потрібно було б відмовитися від самих себе. Однак підтримка Росії нездатна зупинити революцію сирійського народу, який повстав проти насилля сім’ї Асадів над Сирією, котре триває чотири десятиліття. Башар Асад і його режим став важким тягарем для сирійського народу, і сьогодні настав час для сирійців позбутися назавжди цього тягаря.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено