Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 лютого, 2012   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Москвичі не готові до тривалих протестів

У російській столиці не поспішають ставати під знамена лібералів, не бачать справжнього лідера та вважають головною проблемою держави її населення
Москвичі не готові до тривалих протестів

Наші північні сусіди свого Майдану не влаштували. І, здається, не мають намірів його організовувати. Утім, на мітинги ходитимуть. Чи підуть на них ті, хто брав участь у попередніх акціях протесту? Чи є у цьому сенс? Кого можна вважати лідером опозиції і в чому біда Росії? Напередодні чергового мітингу російської опозиції, призначеного на 4 лютого, Тижню випала нагода поспілкуватися з різними за політичними вподобаннями москвичами.

Заради дітей

29-річний Дмітрій із Москви, айтішник, тихо ненавидить «Единую Россию». Коли його маму – вчительку середньої школи – змушували вступити в партію, переконав її не поступатися керівництву. Проте в жодній акції протесту після виборів участі не брав. На запитання: «Чому?» Дмітрій відповідає просто: «А навіщо? Хіба щось змінилось?» Його настрій поділяють чимало росіян. Але не всі, навіть не розуміючи сенсу своєї дії, залишаються вдома.

«Люди самі не знали, навіщо йшли. Але йшли!» – згадує 25-річний Алєксандр, інженер. 10 грудня хлопець і його друзі «зібрались попити горілки, заразом і на мітинг на Болотній площі потрапили». Каже, що багатьом лише хотілося дати вихід своїм емоціям. «Але відвідування мітингів я не вважаю цілковитим безглуздям, – додає він. – Мої майбутні діти обов'язково запитають, де тато був цього дня».

Якщо ж завбачливому майбутньому батькові доведеться ще й пояснювати дітям, кого саме він підтримував у роки буремної молодості, йому доведеться розповідати історію однієї доволі одіозної особистості – Максима Марцинкевича на прізвисько Тесак. Колишнього скінхеда, екс-лідера міжрегіонального угруповання «Формат-18», відомого своїми відверто расистськими витівками.

Чому саме Марцинкевич? «Він здатний повести за собою людей, – переконаний Алєксандр. – Тисячі людей висловилися за те, щоб він узяв участь у мітингу на Болотній площі». Проте опозиція не погодилася на таке радикальне «партнерство», хоч Тесак і переміг у інтернет-голосуванні на право виступити перед народом.

Трохи провагавшись, Алєксандр визнав, що цей лідер «не для всіх». Його формат – це щонайбільше обличчя ультраправих. «Та й занадто він молодий як для серйозної політики», – трохи поміркувавши, вирішив наш співбесідник.

На наступні мітинги, зокрема 4 лютого, Алєксандр не збирається. «Не хочу ставати під знамена ліберальної опозиції», – зізнається відверто.

Нинішній російській владі молодик закидає «невиконання численних обіцянок, фальсифікацію результатів голосування, високу інфляцію та перетворення країни на тоталітарну поліцейську державу».

Недарма

20-річний Алєксєй, журналіст за фахом, має зовсім інші погляди. «Я був на Чистих прудах 5 грудня, на Тріумфальній площі – наступного дня. Відтак на Болотній – 10 грудня і на проспекті Сахарова – 24-го», – перераховує. Алєксєй зауважує, що поліція непогано ставилась до мітингувальників. «Із правоохоронців були зовсім діти і ті, хто обіймає дуже високі посади. Вони людей не займали».

Чоловік у такий спосіб окреслює причини народного гніву: «Единая Россия» та Путін перетворили закон на інструмент політичних репресій. Так вони позбуваються конкурентів, – впевнений Олексій. – У країні – сотні сфальсифікованих справ, за якими люди отримали реальні терміни ув’язнення. Не кажучи про те, що скрізь корупція».

Алєксєя не надто засмучує, що протест у Росії ще не має перспективного, харизматичного лідера. «Нам він і не потрібен, – переконаний співбесідник Тижня. – Технічний президент, парламентська республіка – наймудріший вихід для Росії».

Попри скепсис не лише знайомих, а й деяких лідерів опозиції, які сумніваються, що мітинг 4 лютого назбирає чимало учасників, Алєксєй збирається і надалі відвідувати столичні протестні акції. До професійних опозиціонерів із колоди колишніх представників влади ставиться іронічно. Каже: «Гасло мітингів «Вы нас даже не представляете!» опозиційних політиків стосується так само, як і кремлівських».

«Стояли недарма, – впевнений російський колега. – Але те, що відбувалось на сцені, майже не мало стосунку до людей під сценою».

Як не Путін, то Кадиров

27-річний Андрєй мітинги обминає принципово. «Не хочу підтримувати лібералів, – зізнається кадровий військовий. – На які гроші організовуються всі ці акції? Чи вони взагалі результативні? Гроші – штатівські. Корисного результату всі ці заворушення не матимуть».

На його думку, «в Росії є лише дві людини, здатні міцно тримати в руках країну». Це – Путін та Кадиров. «Решта – дрібнота», – переконаний він. Нинішнього прем’єра він вважає «найменшим злом» і, тим не менш, не підтримує: «Досить красти! – обурюється. – Хотілося б нових соціальних законів, а не перейменування міліції в поліцію».

Геть усіх!

21-річна студентка Анісія найпершим недоліком влади вважає її міграційну політику. Вона симпатизує лідерові «Славянского союза» Дмітрію Дьомушкіну. «Більше нема на кого розраховувати», – каже дівчина.

30-річний Владімір, філолог за освітою, свою відсутність «на барикадах» пояснює ще простіше: «Я не бачу в Росії жодного реального лідера, за яким особисто я міг би піти».

«Наша опозиція – незрозумілий набрід, – продовжує він. – Тут навіть таких діячів, як гуморист Шендерович та кримінальник Дацик, вважають політиками. І поки вони хоча б між собою не домовляться, грець із ними. Путін на це і розраховує. А мені огидно».

«Протест – це завжди добре, а надто, коли він обґрунтований і справедливий, – вважає Владімір. – Утім, для мене головна проблема Росії – це аж ніяк не Путін, хоча він, як кажуть американці, той ще pain in the ass. Головна проблема – люди. Населення, для якого корупція, бюрократія і тотальне шахрайство замість прозорого бізнесу – це нормально. Ось, коли люди вийдуть на вулиці, тому що їм набридло стояти у чергах у лікарні чи давати хабарі, – це буде справа! Нині ж іти на мітинг я не бачу сенсу, хіба в пику отримати та задубіти на морозі».

Є що втрачати

«Головна особливість російської політичної ситуації в тому, що владою не задоволені переважно представники успішної інтелігенції, – вважає український політтехнолог Вадим Антонюк. – Такі люди живуть переважно в Москві та Санкт-Петербурзі і становлять занадто незначний відсоток населення навіть у місцях свого проживання, не кажучи вже про цілу Росію. Критичної маси невдоволених ще не назбиралося. Крім того, успішній інтелігенції є що втрачати. А революції, як відомо, робляться руками тих, кому втрачати немає чого. Крім своїх ланцюгів, як казали про революцію 1917 року.

Оскільки невдоволена меншість, як правило, ще й ліберально налаштована, то обурення владою перетворюється на рефлексію та скеровується до соціальних мереж. Там воно акумулюється, і незадоволені домовляються вийти на мітинг. Влада дозволяє мітинги, незадоволені їх проводять та знімають у такий спосіб напруженість. І так до наступного разу».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено