Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 січня, 2012   ▪   Євген Пащенко   ▪   Версія для друку

Хорватська битва за Європу

До членства у ЄС країна йшла крізь горно антикорупційної боротьби
Матеріал друкованого видання
№ 4 (221)
від 26 січня, 2012
Хорватська битва за Європу

Загреб зробив останній крок для вступу до Європейського Союзу: 22 січня на референдумі 66% хорватів проголосували за входження в ЄС. Відтак уже наступного року Хорватія офіційно стане 28-м членом спільноти. Специфіка саме політичного фактора, насамперед обплутаність павутинням розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ), відносинами з колишніми «братніми республіками», довго в’язко утримувала країну в балканському казані, з якого першою встигла вискочити Словенія.

Читайте також: Балканський приклад


БАЛКАНСЬКА РІЗАНИНА

Хорват за походженням, нобелівський лауреат Іво Андрич показав таємничість Боснії, звідкіля впродовж віків віяло якимось фаталізмом, де розпочалася Перша світова й де точилася найстрашніша в історії посткомунізму війна періоду краху комуністичної ідеології. Збройне протистояння було там майже неминучим, адже пов’язаність народів СФРЮ цементували радянськими методами – їх застосовував вождь Йосип Броз Тито, хорват, вихований у комінтернівському дусі. Попри всі заяви про розрив зі Сталіним після 1948-го, цей лідер намагався довести свою відданість марксизмові тими самими методами: від ідеології братерства республік до репресій із їхнім символом – концтабором «Голі Оток» («Голий Острів»). Побудована на культі Тита ідея єдності поступово валилася вже після смерті маршала, і саме його улюблениця – Югославська народна армія (ЮНА) – стане головним знаряддям спроб створити Велику Сербію. Її натхненник, типовий продукт комуністичного виховання, поєднаного з великодержавним націоналізмом, Слободан Милошевич утілював гасло «Сербія – всюди, де серби». Це означало неминучі територіальні претензії, бо ж за путівкою партії його одноплеменці розселялися іншими республіками, а на хорватських землях жили ще від часів просування турків на Балкани.

Бачачи неможливість вирішити проблему мирного виходу із СФРЮ, де не було свого Вацлава Гавела, хорвати після проголошення незалежності, ще 1990 року, взяли курс на Європу, однак Милошевич уже прагнув відокремлення територій із сербським населенням, і це призвело до Балканської війни 1991–1995-го. Проти сильної ЮНА, де відбулась етнічна чистка кадрів, та парамілітарних формацій, які підбурювали сербське населення, хорвати чинили відчайдушний опір, сподіваючись на підтримку Європи. Але там не всі погоджувалися з виникненням незалежної держави. Серед жителів республіки зростало розчарування в Європі, яка, надивившись на різанину слов’ян у Боснії, не дуже втручалася, вивчаючи можливі моделі розпаду СРСР. Нарешті Білл Клінтон напередодні нових виборів у США використав боснійський чинник, щоб продемонструвати вміння вирішувати європейські проблеми.

ПЕРЕГОВОРНИЙ ПРОЦЕС

По закінченні війни Хорватія й далі вела переговори з Євросоюзом щодо приєднання, проте він не поспішав вносити балканські негаразди у свій дім і вимагав розпочати суд над винуватцями злочинів на просторі колишньої Югославії, для чого в Гаазі було створено спеціальний суд. Європа обрала позицію рівної провини сторін, вимагаючи видати хорватських генералів, які, мовляв, сприяли свавіллю проти сербського населення. Це викликало розчарування серед народу: хорвати вважали, що Захід прагне повернути країну назад до Югославії. Теорію заколоту використовували радикальні націоналісти, що виступали проти ЄС. Новий лідер партії Туджмана – «Хорватська демократична співдружність» (ХДС) – Іво Санадер розпочав після 2000 року чистку від радикалів, які погіршували імідж його батьківщини в очах Європи. Ставши 2003-го прем’єром, він ішов на все, аби продовжити переговори з ЄС, що тривали загалом майже 10 років.

Читайте також: Реверс і аверс історії


Санадер погоджувався на компроміси й був змушений видавати в Гаагу воєначальника за воєначальником. Кульмінацією стало затримання 2005 року в генерала Анте Ґотóвини, який перебував у бігах і якого народ вважав героєм. Арешт цієї людини виявився шоком і посилив позиції євроскептиків, які вважали його надто великою платою за приєднання до ЄС, що принижувала національну гідність. Минулорічне рішення Гаазького трибуналу засудити Ґотовину до 24 років ув’язнення вразило громадян і знову здійняло хвилю антиєвросоюзних настроїв. Натомість, намагаючись показати патріотизм, Санадер не поступався перед вимогами Словенії, що, користуючись євросоюзним статусом, висувала територіальні претензії, прагнучи розширити вихід на Адріатику за рахунок хорватських вод.

Тим часом Євросоюз, опікшись на дискредитованих корупцією Болгарії та Румунії, вказав хорватам на те саме явище в їхній країні. Вона зазнала нового шоку, коли прем’єр Санадер у липні 2009 року заявив на конгресі владної «Хорватської демократичної співдружності» про вихід із партії та відставку з усіх урядових посад. Очільницею кабінету міністрів і головою політсили стала його заступниця Ядранка Косор. Вона розпочала широкомасштабну й вельми демонстративну боротьбу з корупцією, щó стало останнім етапом війни за ЄС. Замішаний у корупційних скандалах Санадер був заарештований в Австрії і там ув’язнений. Нині його під велику заставу тимчасово випустили перед судом. Хорватське телебачення безперестанку показувало акції арешту корупціонерів: до в’язниці відводили високопосадовців та директорів найвідоміших державних підприємств – усі вони були відомі спецслужбам своїм хабарництвом і мали сплатити ціну за входження до ЄС держави, очищеної від корупції. Нарешті й саму ХДС звинуватили у володінні так званими чорними фондами – приховуваними від податків грішми, якими було фінансовано дії партії.

ВИСОТУ ВЗЯТО

Європа нарешті поступилася: такої волі, такого характеру в прагненні приєднатися до ЄС не виявляла жодна країна. 9 грудня 2011 року в Брюсселі всі 27 членів Євросоюзу офіційно схвалили приєднання Загреба. Новий хорватський уряд на чолі з соціал-демократом Зораном Милановичем проголосив референдум, на якому більшість хорватів очікувано проголосували за ЄС, оскільки вони розуміли, що лише в такий спосіб можна остаточно вирватися з балканської колотнечі. 2013 року Загреб після відповідного схвалення в парламентах усіх країн Євросоюзу остаточно стане 28-м членом спільноти. Зрештою, і в ЄС чути голоси скетиків, чи треба приймати ще одну нерозвинену країну в зону єврокризи, але більшість іншої думки.

Хорватія й надалі перебуватиме під моніторингом, щó, як стверджують дипломати з місцевого МЗС, лише позитивно діє на держапарат, організовує і стимулює дисципліну. Вважають, що вона стане зразком для інших країн регіону, з якого поступово витісняється російська присутність. До НАТО Загреб увійшов іще 2009 року. Щодо введення євро спостерігається стриманість, але є велика готовність захищати віднині широкий кордон ЄС на Балканах, де Хорватія знову стане бастіоном Європи, як її ще в середньовічні часи називали римські папи, вихваляючи тамтешніх слов’ян за оборону християнства перед турками.

Читайте також: Пуп Хорватії




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.