Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 січня, 2012   ▪   Оксана Пахльовська   ▪   Версія для друку

Від Євразії до Азіопи: три етапи деградації

«Мы широко по дебрям и лесам / перед Европою пригожей/Расступимся. Мы обернемся к вам / своею азиатской рожей», – попереджав великий поет Алєксандр Блок у своїй поемі «Скіфи», написаній 1918 року
Від Євразії до Азіопи: три етапи деградації

«Азіатська рожа»так впритул наблизилася до Європи, що тій уже дихати нічим. Неповторні профілі українських політиків, за якими плакав би Ломброзо, напливають на Брюссель. Однак не будемо ображати Азію. Бо це історично утворена цивілізація – протиставлена Європі, але цивілізація. Натомість Євразія – геополітична химера. Сон світового панування кремлівських політиків-бонсай та їхніх друзів – баобабів із Банкової.

Путін сказав «к ноге», і православні брати по нещастю, білоруський та малоросійський, «на полусогнутих»пішли зачищати територію відповідних країн під Євразію. Але не маючи зеленого поняття, про що йдеться. А йдеться про дві концепції, різні в часі й модальностях. Євразія 20-х років ХХ століття – інтелектуальна теорія, носіями якої були російські вчені-емігранти, що намагалися реорганізувати російський імперський простір після «апокаліпсису», як писав Розанов, 1917-го. І є неоєвразійство 1990-х – геополітична маячня, народжена в колі московських неонацистів. Однак між цими теоріями є й спільне: йдеться про праворадикальні течії, які об’єднують агресивний антиєвропеїзм та концептуальне протистояння демократичному світу.

Привид проекту Євразії актуалізується щоразу, коли Росія переживає розпад своєї державності, а в одному ХХ столітті це вже трапилося двічі. Запитання: новий проект Євразії сигналізує її наступний крах?

Історичний євразизм: Росія «від Ельби до Китаю»

Євразизму, що виник у відповідь на Жовтневу революцію, передувала євразійська візія Росії, що сформувалася в другій половині ХІХ століття. «Постепенное расширение России» в результаті колоніальних завоювань призвело до безупинної територіальної експансії її простору. Але цей простір дедалі більше складався з некомунікабельних між собою етнічних, релігійних, культурних реальностей. «Політична булімія», називає це явище Норман Дейвіс: ковтнути ковтнула, а перетравити зась. Тіло імперії ставало дедалі аморфнішим, врешті 75% його зависло в Азії. Формула «самодержавие, православие, народность»уже не могла зцементувати цю недієздатну масу земель і народів.

Першим євразистом був Достоєвскій, який вважав, що «русский не только европеец, но и азиат. ... В грядущих судьбах наших, может быть, Азия-то и есть наш главный исход!» Системно почав розробляти цю візію Тютчев, що уявив Росію як панконтинентальну імперію «От Нила до Невы, от Эльбы до Китая». Ця «законна Імперія Сходу», яка б підкорила собі Європу, мала стати «Россией в окончательном виде». Постслов’янофіл Ніколай Данілєвскій у книжці «Россия и Европа» (1869) концептуалізував цивілізаційний антагонізм цих двох «культурно-історичних типів», розуміючи під Росією, протиставленою Європі, федерацію слов’янських народів із центром у Константинополі. А Константін Лєонтьєв у студії «Византинизм и Славянство» (1875) пішов далі: вважаючи (небезпідставно!) слов’ян занадто європеїзованими, висловив ідею необхідності об’єднання Росії з азійськими народами, у яких збереглися централізована влада, жорстка ієрархія, вірність релігійним традиціям. У такий спосіб вона перетворилась би на центр консервативної «тюрко-слов’янської раси», протиставивши себе духові прогресу і модерну європейської цивілізації.

У 1917–1918 роках розпалися три імперії: Романовська, Габсбурзька та Османська. Нерадянська Росія шукала нові геополітичні координати втраченого імперського протагонізму. У 1920-ті роки адептами ідеї євразійства стали визначні вчені: філософ і лінгвіст Ніколай Трубецкой, географ та економіст Пьотр Савіцкій, філософ і теолог Ґеорґій Флоровскій, історик мистецтва Пьотр Сувчінскій, історик Ґеорґій Вернадскій, філософ Лєв Карсавін, лінгвіст Роман Якобсон та ін. Проект російської гегемонії бачився як гігантська Євразія з центром у Москві, що включала б як «периферію» Європу, Китай, Індію, ісламський світ, протиставляючи себе «євроатлантичному трикутнику»: США, Канаді, Великій Британії. Уже тоді, до речі, звучали й критичні голоси: історик Павєл Мілюков, а пізніше Іосіф Бродскій назвуть омріяну Євразію Азіопою.

«Останнім євразійцем» іменував себе син Ахматової Лєв Ґумільов, послідовний критик європоцентризму, автор пасіонарної теорії етногенезу, який вважав, що Росія може врятуватися лише як євразійська держава.

Неоєвразизм як люмпен-фашизм: «...и пропадают все народы в русском...»

Крах СРСР спровокував відродження цієї теорії, але в іншому варіанті. Неоєвразизм – це відображення глибокої кризи російської ідентичності в умовах глобалізації, відцентрових тенденцій колишніх сателітів, розширення кордонів демократичного світу в напрямку Східної Європи. Головний ідеолог неоєвразизму – «аріософ» Алєксандр Дуґін, автор нескінченних книжок про світову гегемонію євразійської Росії, написаних у стилі псевдофілософського шаманства (http://evrazia.org). Починав свою діяльність у колі поета-езотерика Євґєнія Ґоловіна, що заснував організацію «Чорний орден СС». Далі був ксенофобський «націонал-патріотичний фронт» «Пам’ять»і створення разом з Едуардом Лімоновим партії націонал-більшовизму (подальші шляхи Дуґіна та Лімонова розійшлися).

Основна спрямованість неоєвразизму – антиатлантизм. Атлантичний світ, за Дуґіним, приречений на поразку з боку «нордичної гіперборейської раси» – термін, запозичений у нацистського вченого Германа Вірта. Російські неоєвразисти пов’язані з щільною мережею правих екстремістських рухів Європи (зокрема, в Італії їх підтримує неофашист і «професор-муджахід» Клаудіо Мутті). Нещодавно Дуґін заснував у Московському університеті Центр консервативних досліджень, де зібрав «професорів»-екстремістів, ніби несумісних між собою, але об’єднаних ненавистю до демократії: французький «новий правий» Ален де Бенуа, італійський комуніст Джульєтто К’єза, Верховний муфтій РФ Талґат Таджуддін,«гіперсіоніст» Авіґдор Ескін, відомий провокаціями проти мусульман, спаленням українського прапора тощо. Маніфестації неоєвразистів відбуваються під прапорами із зображенням Чінґісхана. Інший натхненник – Іван Ґрозний, улюбленою є символіка опричнини. Серед джерел, зокрема, італійський філософ Юліус Евола, близький до фашизму.

Дуґін вважає, що Захід («атлантична імперія») реалізує місію Сатани, отже, Росія як «континентальна імперія», виконуючи «місію Бога», має повалити «новий Карфаген». Протистояння Росії та Америки – це боротьба «Червоної Корови» проти «Золотого Тільця». Будь-яка критика РФ обертається Божою карою, як це сталося з польською елітою під Смоленськом. Супротивники путінського курсу – «это психически больные, и их нужно отправить на диспансеризацию. Путин – везде, Путин – все, Путин абсолютен, Путин незаменим». «Рынок, демократия и права человека – пошли вон!» Росіяни – поза судом Бога й Історії, позаяк «даже наше Преступление несопоставимо выше ненашей добродетели». Росія – синтез трьох імперських проектів у сяйві «свастики сонця»: «Третий Рим – Третий Райх – Третий Интернационал» – побудує не який, а «фашизм подлинный, настоящий, ... фашистский фашизм ... безграничный, как наши земли, и красный, как наша кровь».

Відтак не дивно, що «каждый порядочный человек на земле – русский. К русским принадлежат не только люди, но и особые избранные стихии, некоторые звери, духи, растения, камни, воды. Русские не подчиняются законам физики, биологии и психологии. Все приборы при измерении русского человека ломаются. ... Русский язык является языком потустороннего, он не переводим на другие языки... Русские воплощают в себе Страшный Суд...». Та і взагалі «разве русский человек – это не Вселенная? ... Ведь Вселенная тоже русская, должна быть русской, она нам, и не только нам, нужна именно русской ... Всех русских вмещает Бог, и русские – вослед – вмещают в себя всех, ... и пропадают все народы в русском и не узнают более себя, миг – и нету никого, только русские, и лишь солнце пляшет над ними, русское наше солнце...».

Словом, «Русский патриотизм: дикое счастье, которого мы удостоились». Щастя і справді «дікоє».

До неоєвразійських структур належить чимало представників російської влади. Ці структури фінансуються великими корпораціями. Було б цікаво, мабуть, додати, що Вітренко і Корчинський 2004 року стали членами Вищої Ради Міжнародного «Евразийского Движения» (МЕД), представники якого зруйнували українську державну символіку на Говерлі в 2007-му.

Є в Україні і явище «ґламурного» неоєвразизму – це івано-франківський письменник Олег Гуцуляк, винахідник теорії Мезогеї і лідер «Офіцерів Дхарми, Джамаату Вікінгів, Захисників Грааля». Коментарі, очевидно, зайві.

Путінський євразизм: «віковічна колія в болотній трясовині»

«Украина без империи – это ничто!» – казав Дуґін, – так і Путін же, як відомо, теж такої думки. І взагалі «у нас есть выбор: мы можем создать украинскую нацию, а можем ее и не создавать». «Для мамы-Европы Украина – это какое-то вонючее захолустье, населенное уродами, недокормленными, вороватыми недоумками, которые совершенно не нужны этой самой Европе». Інша справа для Росії: Україна – «это то место, где Кий, Щек и Хорив зачали наш великий русский народ... и Киев для нас – ... это отец Московии, Московского царства». Януковичу в цій історії відводиться особлива роль: «рецидивист с парой ходок», насправді це «избранный сосуд эсхатологического чуда»: він порятує РФ, ставши «во главе восстания Евразии против Атлантики».

Євразійські теорії вкотре виявляють нереалістичне бачення Росією самої себе. вона розчахнута між євразійським проектом і проектом «Русского міра», які виключають одне одного. Це результат плиткості, невивершеності її ідентичності та незмінності «архетипу російської влади», що, як вважає тамтешній історик Юрій Афанасьєв, є історичним породженням візантійської та ординської традицій, закорінених на генетичному рівні.

Тож Путін уже за третім колом прагне зібрати те, що вже геть розсипалося. Звичайно, йому незручно визнати, що він знайшов Євразію в густій бороді «аріософа» Дуґіна. Та й від панконтинентальної тютчевської Євразії лишився, по суті, пинтик: ошмаття недогризеної Білорусі й Казахстан, де війська придушують протести нафтовиків. А в самій РФ – полювання на кавказців, таджиків та інших «чурок», що мали би становити плоть Євразії. Україна в цій ситуації – демографічний і культурний порятунок Росії, унікальний шанс перевалитися з Азії в яку-не-яку, а Європу.

Путін геть вийняв із євразизму будь-який інтелектуальний зміст. Жодних ідеологем, жодних цінностей. Жорсткий прагматичний інтерес, цинічний розрахунок: знекровити сусідні держави, утриваливши в такий спосіб животіння Росії як сировинного придатка Європи і Китаю. Словом, третя Євразія – путінська – є продовженням, твердить Афанасьєв, «усе того ж російського кружляння, коли з кожним витком поглиблюється віковічна колія в болотній трясовині». Це, по суті, коротке замикання її історії: замість синтезу континентів Росія-Євразія не стала ані Європою, ані Азією, зберігши в собі хіба що найгірші характеристики обох цивілізацій.

Але це небезпечне коротке замикання: сьогоднішня Росія, чиє суспільство зведене до «архаїки виживання», попереджає Афанасьєв, – для всього світу «така сама небезпека, як літак з атомною бомбою на борту, який зазнає катастрофи».

І останнє. Категорії антиєвропейської євразійської теорії... запозичені власне в західних геополітиків! Йдеться насамперед про британського географа Гелфорда Макіндера, який у статті «Географічна вісь історії» (1904) твердив, що Історія – це діалектична боротьба Суші та Моря, Монгола і Вікінга, а Євразія в цьому сенсі – континентальний простір у центрі світу, протиставлений океанічному простору англосаксонської цивілізації. А засновник німецької геополітики Карл Гаусхофер розробив теорію «Континентального блоку» європейських країн як противагу англосаксонському світу. А також поставив в основу своїх студій мальтузіанську концепцію «життєвого простору», яку нацистські ієрархи перетворили на «життєвий простір на Сході», Lebensraum im Osten, ключовий пункт арійської пропаганди. До речі, Чінґісхан був одним із героїв і нацистської ідеології.

Тож, почавши статтю цитатою російського поета, завершимо цитатою поета українського. Шевченко таки був пророк. Ось хоча б у цих рядках: «Німець скаже: «Ви моголи!» / «Моголи, моголи!» / Золотого Тамерлана / онучата голі!»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено