Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 січня, 2012   ▪   Юрій Афанасьєв   ▪   Версія для друку

Збудження чи пробудження?

Масові протести російських «декабристів» в Абсурдистані засвідчили перезавантаження розколотого соціуму
Матеріал друкованого видання
№ 2 (219)
від 12 січня, 2012
Збудження чи пробудження?

Мене не просто вразили, а буквально приголомшили події в Росії 4–24 грудня. Я маю на увазі, з одного боку, цілком передбачувану і в багатьох деталях уже добре знайому за аналогічними ситуаціями позицію влади щодо «виборів» до Держдуми. З іншого – абсолютно для всіх, і для мене також, неочікувану і небувало бурхливу реакцію на «вибори» значної частини нашого електорату.

Але така відповідь – лише знак, що вказує на полюси в російському соціумі: передбачуване – непередбачуване, влада – виборці. А означуване – сам російський соціум, штучний, скалічений, розколотий, розщеплений і в підсумку нежиттєздатний. Спотворений за всіма його численними гранями: соціально, морально, духовно. Усі грані та розломи окреслилися й висвітилися в зазначених подіях, і всі їх треба артикулювати й визначити. Щоб за формами, у яких постало саме явище, – «вибори» і реакція на них, – розгледіти і зрозуміти сенси нашого крихкого й непередбачуваного життєустрою.

Звісно, якщо робити це повно і ґрунтовно, знадобиться не одна монографія. Однак можна хоча б стисло показати, у якому напрямку, над якими проблемами, на мій погляд, треба думати для осягнення сенсів.

Читайте також: Чи можна не пустити Путіна до влади?


ВИМУШЕНА АМБІВАЛЕНТНІСТЬ

Перегони не були чесними, а їхні результати, оголошені ЦВК, підроблені настільки, що тепер уже мають цікавити тільки слідчі органи і суд. У свідомості значної частини росіян новообрана Держдума стала, таким чином, нелегітимною. Отже, такими самими для них будуть і всі її рішення, зокрема й про легітимність майбутнього уряду, який їй належить затверджувати. Під сумнівом і законність президентської кампанії, якщо в березні 2012 року станеться те саме, що на «виборах» до Думи.

З численних публікацій експертів і соціологів в останні дні випливає, що за 108 млн тих, хто має право голосу, і явки 35%, тобто менше ніж 37 млн, «Единая Россия» здобула 30–35% підтримку реального електорату. Є достатньо підстав вважати, що близько 15 млн «за» на «виборах» на користь партії влади стали результатом обману, підробки і серії кримінальних злочинів, організованих нинішнім кремлівським керівництвом на чолі з прем’єр-міністром Владіміром Путіним і президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим.

Підкреслю ще раз: така картина вже сформувалася у свідомості значної частини росіян і знайшла вияв у мітингах по всій країні, зокрема в резолюції 24 грудня в Москві на проспекті Сахарова. Основні її вимоги: скасування результатів минулих парламентських виборів, розслідування фактів фальсифікації, усунення Чурова з посади керівника Центрвиборчкому, допуск до реєстрації всіх опозиційних політсил, розробка нового виборчого і партійного законодавства та проведення повторного голосування – чесного – до Держдуми. Проте водночас голова ЦВК заявив, що це були «найкращі вибори». Не визнали фальсифікованими їх президент і прем’єр-міністр. Залишаються при своїх мандатах обрані до парламенту депутати від усіх партій системної опозиції.

Перше, що мене вразило в цьому явищі, – «вибори» і реакція на них, – його амбівалентність, що викликає два протилежних почуття.

Одне радісне, світле, обнадійливе: самі виборці масово, швидко, несподівано і раціонально осягнули, що в Держдуми, президента та уряду на сьогодні вже немає монополії на владу і що вищий безпосередній вияв влади народу, як записано в Конституції, – вільні вибори. Під питанням опинилася не лише легітимність влади. Уперше за багато століть у Росії сталася її десакралізація. Напевно, тут позначився «мережевий ефект», моментальне, одночасне масове занурення в пошук сущого з метою взаєморозуміння.

Інше гнітюче, як поганий сон або холодний душ. Це впертість влади й особливо сановна зарозумілість перших осіб, їхнє таке зневажливе ставлення до людини, до громадян, до масового раціонального осягнення ними того, що відбувається, що вони просто нічого не помітили. Понад те, переплутали вияв раціонального з чимось вульгарним і брудним – мабуть, добре знайомим їм самим – і дозволили собі публічні випади й прямі непристойні образи щодо всіх виборців. Такі деякі факти і форми явища «вибори» і реакція на них. А які смисли?

Читайте також: Росія: шок влади невдовзі мине


ІНВЕРСІЙНА ЛОГІКА

Вказана амбівалентність цього явища, взаємонерозуміння виборців і влади, несподіваний рішучий протест одних та накатана віками непробивна впертість інших і, головне, нез’ясованість стратегічних орієнтирів (під стратегією я в цьому випадку маю на увазі не мітинговий заклик «Росія без Путіна», а радше способи його реалізації та перспективу країни після нинішнього режиму) – усе свідчить про те, що ми, як і раніше, залишаємося в логіці інверсійної динаміки. Інакше кажучи, у нашому соціумі завжди присутні й періодично актуалізуються дві взаємовиключні програми відтворення соціокультурної цілісності: зіткнення протиборчих сил націлене на цілковите знищення «ворога», а не на пошук у діалозі принципово нового рішення, відмінного від інтересів і прагнень кожної з цих сил. Приклади інверсійної логіки розв’язку біполярної опозиції з нашої соціокультурної вітчизняної історії: більшовики і царизм, СРСР та Росія, Ґорбачов і Єльцин. Сьогодні точкою сутички стали «вибори» Держдуми: мета влади – будь-якими способами не допустити перевиборів, мета вулиці – тиснути саме в цю точку. Загальна перевага, на мій погляд, поки що на боці першої: у неї гроші, адміністративні важелі, можливості й різноманітні способи насильства та маніпулювання. Вулиця має мережеву інформаційну перевагу, впевненість у власній правоті й поки що незгаслий запал протестного обурення.

Якщо путінська влада і далі опиратиметься й, наприклад, так і не буде розпущена «обрана» Держдума, якщо березень 2012 року з «виборами» президента проштовхуватиметься за колишнім сценарієм, то, найімовірніше матрична інверсійна логіка російської динаміки збережеться й нашим шляхом так і залишиться невідбутність нееволюційної, кривавої стратегії змін. Якщо ж керівництво держави піде на реальні поступки вулиці, то зовсім не виключено, що за нинішнього розкладу сил і характеру масової свідомості ми повернемося до тієї самої традиційної точки нашої давньої російської «забави»: стінка на стінку до крові. Можливо, є і якийсь третій сценарій. Не стану гадати. Думки плутаються від уявлень про те, скільки і яких гріхів узяли на душу наші можновладці й скільки людей, зокрема й не з їхньої волі, вони перетворили на своїх поплічників. Жодний суд не знайде в такій справі адекватного рішення, хай то буде навіть новий Нюрнберг.

ВІДЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ

Ще одна особливість згадуваних подій, яка мене вразила, – їхня змістова насиченість, психологічна складова російських «декабристів» 2011 року, емоційна зарядженість двадцяти-, тридцяти-, сорокарічних «дітей грудня».

Їхня націленість у цих подіях, хоч і не завжди артикульована, – проти нинішньої влади, а рушієм, мотивом протестних настроїв стало пробудження в молодих людей почуття власної гідності. Така констатація стала спільним місцем в океані публікацій на цю тему в мережі, електронних і паперових ЗМІ, на ТБ. І лише в поодиноких випадках їхні автори роблять спробу зазирнути й розгадати: що ж покликало до життя (знову ж таки несподівано) таке почуття, які роздуми, переживання його раптом пробудили, чи є за ним якісь поки що нерозгадані сенси. Таких публікацій негусто, хоча непрямих даних щодо цього – і статистичних, і аналітичних, і навіть офіційних – більше ніж достатньо.

Копати потрібно знову ж таки в унікальних особливостях штучного пострадянського соціуму. З розпадом СРСР у Росії вкотре відбулася якнайглибша архаїзація суспільства. Не те щоб ми разом з усім своїм життєустроєм покотилися в глибоку старовину, у якесь там ХV століття. Ні, таких чудес не буває. Сталося щось інше, що періодично повторювалося в нашій історії. В умовах глибокого розлому, в момент розриву всіх скріп: соціальних, ідеологічних, ментальних, що утримували цей наш життєустрій, із минулого, із сивої давнини до нас повернулися, актуалізувалися в сучасній масовій пам’яті раніше накопичені в ній звички, стереотипи мислення, міфологічні образи, фобії. Зокрема, і найдавніші, найстійкіші, напрацьовані в умовах цілковитої незахищеності як кожної окремої людини, так і безлічі локальних людських товариств від насилля та зовнішніх обставин. Передусім повернулася здатність виживати на межі життя і смерті, коли саме виживання забезпечується всіма можливими способами, включаючи тваринні інстинкти.

Читайте також: Російська матриця: Брєжнєв плюс Гітлер

ПОКОЛІННЯ «ДЕКАБРИСТІВ» В АБСУРДИСТАНІ

Героям сьогоднішньої оповіді – «декабристам» 2011-го – на момент приходу Путіна до влади було щонайменше років по десять. Усі вони встигли відчути або вже на собі, або на досвіді своїх батьків умови консенсусу нульових між владою і населенням. Консенсусу негласного, неформалізованого і водночас всепроникного, такого, що тотально охоплює все населення Росії. Його суть – обмін свобод на процвітання для одних, порівняно (з радянськими часом) безбідне життя для інших та існування на межі виживання для третіх. Грудневі вулиці й площі заповнювали переважно люди середньої з цих трьох категорій. Тобто вони хоча і є теж наш російський народ, але представляють не весь його, а лише якусь одну частину, відмінну від двох інших.

Сутнісні характеристики цієї категорії людей, їхні відмінності порівняно з іншими за успішністю, освіченістю, доходами, самостійністю etc. не входять у мої завдання. Зазначу лише: моя суб’єктивна думка, що багато, якщо не більшість з них, за умовами негласного консенсусу нульових (самі або їхні батьки), займають, як і ті, що процвітають, привілейоване становище щодо доступу до ресурсів і найприбутковіших видів діяльності. Але за своїм виходом на вулицю і рішучим протестом, який можна висловити коротко: «Дістали! Не хочемо терпіти» – вони є виразниками настрою всього народу, зокрема і (якоїсь частини) тих, хто процвітає, і тих, хто на межі виживання. У цьому сенсі всі стали в’язнями темниці несвободи, де остання задана не просто обставинами, а матрицею нашого життєустрою. Підкреслю: це стосується всього народу за мотивами поведінки, але не волі до дії – тут розклад сил буде, думаю, зовсім іншим.

Тут також у пошуках відповіді потрібно просуватися «від пічки», тобто спробувати віднайти її в сучасній масовій свідомості наших співгромадян. Остання в усіх найважливіших сутнісних виявах залишається переважно традиціоналістською, міфологічною. Для окремої людини і суспільства з такою свідомістю абсолютно нестерпним і найстрашнішим є випробування невизначеністю, що пригнічує, заганяє в істерику, відчуття хаосу. В такому становищі вона не може залишатися наодинці сама з собою, бо не здатна навіть подумки уявити себе як тільки себе саму. Їй неодмінно треба долучитися, «поріднитися» з чимось або з кимось. Опинившись між двома протиборчими силами, людина інтуїтивно намагається вибратися з хаосу й невизначеності шляхом «поріднення» з «полюсом порядку».

Уся вітчизняна історія виткана з глибоких розломів, смертельних протиборств і багатомільйонних людських метань з метою долучитися до якогось «полюса порядку». З давніх-давен ним на Русі, як правило, ставала влада. Завжди, слід зазначити, залишався в такій ролі й «закордон». Ось тільки біда, коли настає хаос, цей «полюс» не відразу виявляється і бідолаха не знає, куди податися. А бувало й так, що, вже одного разу «поріднившись» із джерелом порядку, людина раптом відчуває, що знову його втрачає, точка опори кудись зникає й з’являються морок, відчай і страх, страх, страх.

Найпоказовішими в цьому сенсі часи другої половини ХIV, початку ХVII століть, які не закінчилися й 1612 роком. Такими ж часами починалося й наше ХХ століття – вони тривають, як на мене, і донині. З тим лише застереженням, що з кінця 1980-х настали нові старі часи. На хаос поточних подій наклався й актуалізувався хаос свідомості з різних епох. І знову черговий переміс людського тіста, і знову метання й сум’яття з метою кудись долучитися або з чимось «поріднитися». Увесь Золотий вік російської культури і весь Срібний на цьому і про це. Про розщепленість російського духу, про перманентну громадянську війну, про втрачених, непотрібних, зайвих людей, про батьків та дітей, що не розуміють одне одного, про «буревісників» і «пінгвінів».

Пробудженню почуття власної гідності у тих, хто вийшов із протестом на вулицю, сприяла безпосередня активна участь у виборах, можливо, вперше в їхньому житті відразу в кількох різних амплуа. Вони були виборцями, спостерігачами, очевидцями й водночас жертвами фальсифікацій, а також свідками брехні у ЗМІ, в офіційних заявах керівників держави. Вони самі поширювали інформацію про порушення, підробки протоколів голосування, «каруселі» тощо. Вони ж у ході участі у кампанії і відразу після неї намагалися домогтися реакції на виявлені порушення в дільничних та окружних комісіях, у судах і правоохоронних органах.

І, крім того, все це синхронно й інтенсивно обговорювали в мережі зі своїми однолітками, однодумцями, опонентами в режимі онлайн за участю мільйонів по всій країні. Думаю, вони отримали перший такий масовий урок громадянськості, самосвідомості та гідності. Не по-шкільному: «Запам’ятай і перекажи», а по життю, за сучасною методикою: «Роби по совісті, як сам зрозумів».

З такого життєвого уроку вони, по-перше, винесли реальне уявлення про людські спільність та солідарність, що втратили вже практичне значення в нашому житті, й що проживають вони зі своїми новонабутими уявленнями в якомусь Абсурдистані. Знали, що за фактами фальсифікацій треба було б звертатися до суду, але тепер засвоїли, що ніякого суду тут немає. На власному досвіді, вимагаючи й добиваючись поваги до себе, відчули, як примушують людей дотримуватися законів у країні, де не ні законів, ні права, ні навіть самої держави. Понад те, немає і Путіна з Мєдвєдєвим як уособлення деяких постійних, довгочасних, не персоніфікованих державних інститутів. Після публічної цинічної заяви цих двох, що «ми вже чотири роки тому домовилися помінятися місцями», відчуття цілковитого абсурду стало загальним. А Путін із Мєдвєдєвим перетворилися на примари, фантоми, що пересуваються в різні боки для виконання інтуїтивно якихось вигаданих ними самими функцій.

По-друге, «невдоволених городян» вивела на вулицю й зробила солідарним товариством протесту не лише їхня незахищеність від насильства, що відкрилася в ході виборів. (Потрібно додати: від державного та корпоративного насильства.) Таку незахищеність вони відчувають і у своїй трудовій повсякденності. Я вже зазначив, що ці люди здебільшого не бідні й «соціально затребувані». У когось із них свій бізнес, комусь довелося прилаштуватися близько до «труби», у сфері обслуговування, хтось працює в дослідних центрах, державних структурах, «оборонці». Поміж них програмісти, медики, філологи. І всіх їх робить солідарними це саме відчуття незахищеності від насильства.

Щоправда, і насильство в сучасному російському життєустрої порівняно з минулими часами істотно видозмінилося. Хаос вбрався в одяг абсурду, а страх сприймається не як безпосередня загроза для життя, а як фобії, що всюди переслідують людину, і як щоденна безвихідь, що терзає її, невпевненість у всьому. А власне насильство стало всепроникним і невловимим, як розлита ртуть, що заповнила всі пори суспільства. Воно дістає кожну людину в її приватному житті всіма способами: і умовами того самого негласного «консенсусу», і обмеженням доступу до ресурсів, і корупцією.

Читайте також: Російська опозиція боїться революції

МОЖЛИВІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ТАХРІРУ

Усе це і є, на мій погляд, глибинні підстави, які мотивують пробудження людської гідності в учасників грудневого протесту. І нічого більше, окрім самооцінки та солідарності, протиставити їхній же незахищеності від насильства.

Загальний висновок про грудневі події неможливо зробити, доки залишається нез’ясованою їхня змістова перспектива. Лише на протестних настроях щодо виборів і навіть тільки з революційним гаслом «Росія без Путіна» за всієї обґрунтованості й благородства таких помислів і прагнень упевнено й безпечно просуватися всім скопом у майбутнє не можна. Потрібна не лише чітко сформульована мета протестного руху, а й уявлення про гарантії її досягнення за етапами.

Такі самі масові й начебто бездоганно демократичні рухи в лютому 1917-го та січні 1991-го за самої лише рішучості порвати з минулим завершилися не просто нічим – врешті-решт обернулися такими наслідками, що учасники подій... засмутилися, м’яко кажучи. В обох випадках результати виявилися прямо протилежними надіям і прагненням демонстрантів.

Для Росії сьогодні йдеться, як я розумію, ні багато ні мало про перезакладання основ життєустрою. Інакше кажучи, про заміну путінської самовладної матриці «капіталізму для своїх» відкритим доступом для всіх до ресурсів і до дохідних видів діяльності. І все це на конкурентному ґрунті для всіх громадян, політичних партій і неурядових організацій. На такій основі й відповідний державний устрій, правове законодавство, судова система, ЗМІ тощо. Отже, саме по собі на якомусь етапі постає питання і про установчі збори.

Певна річ, я не формулюю цілі протестного руху, а лише окреслюю їхній можливий зміст. Зважаючи на мотиваційну різношерстість, його продовження навряд чи можливе як партійно-політичне. Не знаю, чи можливе оформлення протесту як загальногромадянського. Але я впевнений, що без його змістово-цільового оформлення, можливо, краще сказати самооформления вуличний рух може перетворитися на Тахрір і викликати будь-яку реакцію: посилення режиму і/або криваву трагедію.

Читайте також: Напередодні Снігової революції


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено