Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 грудня, 2011   ▪   Богдан Цюпин   ▪   Версія для друку

Мертва рука досі на кнопці: ядерні перегони тривають

Аргументи на користь хибності й небезпечності уявлень про ядерну зброю та інші засоби масового знищення людей як про необхідний чинник стримування людства від загрози нових воєн
Матеріал друкованого видання
№ 50 (215)
від 8 грудня, 2011
Мертва рука досі на кнопці: ядерні перегони тривають

Перемога в повномасштабній ядерній війні неможлива. Москва і Вашингтон дійшли цього очевидного висновку чи радше визнали його аж 1985 року. «Ви розумієте, що це означає? – сказав тоді генеральний секретар комуністичної партії СРСР Міхаіл Ґорбачов кореспондентові газети Washington Post Девіду Гоффману. – Це означає, що все, що ми робили досі, було хибним!»

Читайте також: Немирний атом

Ця помилка – розробка зброї масового знищення і перегони в озброєннях – залякувала до втрати глузду кілька поколінь людства. Вона коштувала астрономічних грошей, а також мала би бути уроком для сучасних московських збирачів земель, бо пришвидшила розпад цілої комуністичної імперії. Проте людство не засвоїло його, бо з часу припинення холодної війни кількість держав із відчайдушним бажанням мати в руках ядерну бомбу не зменшилася.

Правдами, неправдами і будь-якою ціною, без огляду на голодне і неписьменне населення, ядерну зброю здобули Північна Корея, Індія, Пакистан. Ізраїль називає способом самооборони свою багатозначну відмову казати, що він її не має. Це доводить до шалу Іран і привело до кінця режим Саддама Хусейна. Слабкими здобутками на цьому тлі є відмова від ядерної зброї Південної Африки, а також пострадянських України, Білорусі та Казахстану.

БРИТАНІЯ ОНОВЛЮЄ АРСЕНАЛ

Коли 1997-го до влади у Великій Британії прийшли лейбористи, їхні ідеологічні супротивники застерігали, що ті, мовляв, розвалять оборону країни, відмовившись від ядерної зброї. Але, опинившись біля керма, політики починають поводитися, як владоможці. Новоспечений тоді прем’єр-міністр Тоні Блер заявив, що позбуватися ядерної зброї було б «нерозумно і небезпечно». Лейбористи оголосили про зменшення кількості ядерних боєзарядів на 20% і водночас про виділення ₤20 млрд на нове покоління підводних човнів для ядерних ракет Trident.

Саме лейбористський уряд закарбував гарантії існування програми ядерних озброєнь країни до 2042 року і зобов’я­зання співпрацювати зі США над її продовженням і після тієї дати. Пояснення офіційно було сформульовано так: «Лейборис­­ти не відмовляються від програмного завдання цілковито звільнити світ від ядерної зброї. Ми довели наш стримувальний арсенал до мінімального рівня, зменшивши кількість боєголовок на 50% порівняно з попередніми планами. Ми і далі братимемо участь у багатосторонніх обговореннях про ядерне роззброєння. Але допоки зброя масового знищення існує, не можемо виявитися самі й залишити покоління наших дітей відкритими для погроз ядерного шантажу».

Позиція консерваторів, які нині очолюють британський уряд, відома: вони однозначні прихильники ядерної зброї в теперішніх глобальних умовах. Наприкінці листопада британське Міністерство оборони виділило на створення нових потужностей з виробництва ядерних озброєнь аж ₤2 млрд. То хто ж таки помиляється і чому те, що було колись названо небезпечним промахом, залишається актуальним уже 20 років по завершенні холодної війни?

Девід Гоффман стежив і стежить за діями політиків та військових понад 27 років як репортер, а потім як редактор газети Washington Post. Він був кореспондентом у Білому домі в часи адміністрації Рональда Рейґана, а згодом у Кремлі в часи Боріса Єльцина і Владіміра Путіна. Гоффман теж вважає, що ядерне протистояння – помилка з катастрофічними загрозами. Він написав про це книжку «Мертва рука» так переконливо, що отримав Пулітцерівську премію – еквівалент Нобелівської для журналістів.

ЯДЕРНІ ЗАГРОЗИ

В інтерв’ю Тижню Девід Гоффман дістав ще одну нагоду висловити аргументи на користь хибності й небезпечності уявлень про ядерну зброю та інші засоби масового знищення людей як про необхідний чинник стримування людства від загрози нових воєн.

У. Т.: Чи закінчилася холодна вій­на насправді? Владімір Путін 2007 року оголосив про відновлення російською стратегічною авіацією своїх патрулювань. Схвалена нова Воєнна доктрина Москви, що передбачає можливість застосування Росією ядерної зброї першою і навіть проти неядерних держав.

– Я на це дивився б інакше. Вважаю, що Росія намагається знайти своє місце у світі: є вона глобальною потугою чи регіональною? І йтиме на такі кроки, щоб демонструвати свою силу. США роблять те саме. Мене насправді турбує не це, а те, що впродовж холодної війни між Сполученими Штатами і Радянським Союзом кожна сторона накопичила сотні наземних ракет, які можуть перелетіти океан і знищити цілу країну. На їх запуск потрібні лічені хвилини. Військові використовують термін «перебування в бойовій готовності». Тоді американські наземні ракети були в чотири­хвилинній бойовій готовності. Тобто через чотири хвилини після наказу президента вони мали би підніматися в повітря. У ті часи це мало якесь виправдання. Тоді кожна сторона мусила бути готовою до удару у відповідь, щоб спрацьовував стримувальний чинник. Але чи є в такому сенс сьогодні? Люди цього не усвідомлюють, але американські ракети і далі перебувають у чотирихвилинній пусковій готовності, підводні човни – у 12-хвилинній. Я припускаю, що ракети в Росії також у бойовій готовності. Виникає питання: навіщо?! Нам це більше не потрібно.

У. Т.: Хіба ми не маємо нові протистояння і загрози у світі? Нові ядерні держави: Пакистан, Індія, Північна Корея?

– Погляньмо лише на цифри. З усіх близько 22 тис. ядерних боєзарядів, які нині налічуються у світі, Російська Федерація та Сполучені Штати мають 90%! Тоді як Пакистан – близько 100 або 200, Індія – 200, Китай – 240, Франція – можливо, 200, Британія – 200. Усі ці країни – проблема, про яку я готовий вести мову окремо, але в них відносно мало боєзарядів. А Росія та США і далі мають тисячі, хоча більше не перебувають у протистоянні. Їм не потрібні всі ті бомби. Я зараз не говорю, що ми негайно маємо звести це до нуля. Але знаю чимало військових, які кажуть: якби ми – Росія і США – сьогодні ж зменшили ядерні арсенали наполовину, то це жодним чином не знизило б рівня нашої безпеки. Отже, є цей величезний надлишок. Тому до того як вести мову про 120 пакистанських боєзарядів, що дають змогу почуватися тій країні безпечніше поруч з Індією, треба згадати про 2 тис. у США – стратегічні ядерні боєголовки, що не враховані в жодній угоді про стратегічні озброєння. Це так званий резерв – вони на складах, запасні. А також про тактичну ядерну зброю РФ – озброєння близького радіуса дії, які стали для неї тепер важливішими через занепад її звичайних озброєнь. Їх також не стосується жодна угода. Вони не пораховані, невідомо, що з ними. Візьмімо лише ці два види, які я згадав. Уявімо собі, що кожна сторона відмовиться від 2 тис. – разом уже 4 тис., і це більше, ніж усі ядерні боєзаряди решти держав світу. Якщо говорити про бажання позбутися спадщини холодної війни, то насамперед треба братися за найбільші арсенали.

У. Т.: Однак деякі дуже впливові люди кажуть: ядерна зброя була стримувальним чинником близько півсторіччя. Вона показала свою дієвість. Її треба зберегти.

– У макросенсі так і було. Після Хіросіми і Нагасакі ядерну зброю за ті десятиріччя не використали в бойовій ситуації ні США, ні Радянський Союз. Можна сказати, що вона тримала сторони напоготові й стримувала їх. Але часто люди не знають (і це одна з причин, чому я написав свою книжку), що ядерне протистояння та утримування зброї в бойовій готовності небезпечні самі по собі. Твердження, що зброя масового знищення зберігала мир, є певною мірою перебільшенням. Ось два приклади: 1961 року бомбардувальник Б-52 зазнав технічних неполадок у небі над США. Він скинув чотири атомні бомби. З них три просто впали. А четверта почала посекундний відрахунок до вибуху. Лише один останній запобіжний механізм, контрольований пілотом, не допустив ядерного вибу­­ху. Проте якби він стався, уявіть собі, чи могли би ми нині казати, що ядерна зброя допомогла утримувати мир? Ось ще один: у першому розділі своєї книжки я пишу про фальшиву тривогу в центрі раннього попередження на південь від Москви. Систему попередження тоді «перемкну­­ло», і згідно з її даними Радянський Союз зазнав масованого ракетного нападу. Це лише одна з багатьох фальшивих тривог. Чи знаєте ви, що їх були сотні?! Отже, впродовж усього того часу траплялися аварії, нещасні випадки, помилки та фальшиві тривоги, кожна з яких могла призвести до ядерного вибуху. Людству просто... дуже пощастило!

А БЕЗ НЕЇ КРАЩЕ

У. Т.: В Україні часто доводиться чути про те, що вона зробила помилку, відмовившись від своєї частки радянських ядерних арсеналів, що і з нею держава була би сильнішою і захищенішою.

– Вважаю, що такі аргументи хибні. Ті, хто про це заявляє, напевне, не думають про те, яку насправді цінність мали би ті ядерні озброєння для України. Я кажу про їхню цінність як стримувального чинника. Хто тієї зброї боявся б? Не думаю, що це була б Росія. У неї такої зброї набагато більше, ніж було б в України. Крім того, РФ контролювала всі коди для запуску ракет. На мою думку, коли Радянсь­­-
 кий Союз розпався, цінність тієї ядерної зброї як стримувального чинника і її політична цінність почали втрачатися. Відверто кажучи, Україна зараз, напевне, у кращій безпеці й витрачає на оборону менше коштів. Чи ви думаєте, що у вашої держави були б нині ліпші відносини з іншими країнами та НАТО, якби вона мала на своїй території радянські ракети? Україна мусила б утримувати ті озброєння, видобувати уран, думати, як не допустити вибуху, оберігати їх, охороняти від викрадень. І, крім того, було б безліч ускладнень. Не тому, що хтось боявся б використання тієї зброї Україною, а тому, що сучасним світовим загрозам не можна дати раду ядерним озброєнням. Чи можна захиститися ядерними ракетами від бен Ладена чи подібних? Фактом є те, що цінність і американської, і російської зброї масового знищення знижується. Вона застаріває. Можливо, не повністю. У певних проблемних регіонах має певну вагу. Але навіщо це було б потрібно Україні?

У. Т.: Що може підштовхнути сучасних діячів до серйозних кроків, щоб якщо не позбутися, то принаймні зменшити кількість зброї масового знищення?

– Я не знаю, в якому напрямку рухається Росія. Але ми в США маємо дуже чітку систему влади. Військові служать цивільній владі. Політична система обирає президента, а не генерала. Якщо наші конгресмени, мери і губернатори, виборці скажуть: «Ми хочемо, щоб ви зробили ось це», то військові виконують наказ. Я не заперечую, що вони впливові. Якщо посадовці не можуть дійти згоди, то військові просто провадять звичну їм політику. Їх рідко можна побачити як джерело радикальних перетворень. Їх влаштовує статус-кво. І це частина проблеми. Наші політики виявилися нездатними зважитися на рішення. У результаті ми з дня в день прямуємо проторованим шляхом з усіма тими ядерними озброєннями. А військові із задоволенням рапортують: «Так, вони напоготові, вони в чотирихвилинній пусковій готовності! Вони нам потрібні!» Насправді політики рухаються і в протилежному напрямку. У нас є група членів Конгресу, яка проголошує підтримку ядерним озброєнням і їхньому фінансуванню. Отже, політики працюють у багатьох різних напрямах. І це одна з багатьох причин того, що ми досі маємо ту зброю. Конгресмени, які виступають за збереження ядерних озброєнь, у певному сенсі можуть бути впливовішими, ніж ті, що висловлюються за те, щоб позбутися її.

Читайте також: Не зберегли


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено