Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 листопада, 2011   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Конфлікт між РФ і Таджикистаном може підірвати євразійські ініціативи

Граючи на ксенофобських настроях, що набирають обертів, російське керівництво вирішило зробити Таджикистан жертвою «великої перемоги у малій війні» до найближчих парламентських виборів. Проте уся ця авантюра поставила під сумнів перспективи Євразійського союзу і вкотре продемонструвала жителям і лідерам пострадянської Азії, що в «союзі» з Росією вони завжди будуть «людьми другого сорту»
Конфлікт між РФ і Таджикистаном може підірвати євразійські ініціативи

На початку грудня в Росії відбудуться вибори до Державної думи. Партію влади відповідно до нещодавньої домовленості про чергову рокіровку у правлячому тандемі на них веде нинішній президент Дмітрій Мєдвєдєв. У свою чергу, від результату перегонів залежить, яку підтримку у парламенті він матиме з травня наступного року вже як голова уряду. Натомість перспектива «Единой России» отримати конституційну більшість, яку вона мала за прем’єрства Путіна, до останнього часу виглядала доволі примарною на тлі зростання популярності націоналістичних і соціал-популістських політичних сил.

У цьому контексті антитаджицька істерія, що заполонила російський інформаційний простір останніми тижнями, схоже, мала б виконати роль такої собі «малої переможної війни». Така технологія не є новою ні для світової, ні для російської політики. Саме завдяки ідеї «мочити в нужнику» національно-визвольний рух у 100 разів меншої від Росії Чечні прийшли до влади в 1999–2000 роках Путін та його новостворена партія, під час наступних виборів до Держдуми у 2003-му було здійснено не зовсім вдалу «тузлинську війну» проти України, під вибори 2007-го було підведено масштабну антигрузинську кампанію 2006–2007 років.

Безпосереднім поштовхом до цьогорічної кампанії стало затримання на прохання «проамериканського Кабула» літакаофшорної російської компанії RolkanInvestmentsLtd., екіпаж якого – громадяни РФ Владімір Садівничий та Естонії Олексій Руденко – звинувачені у контрабанді та незаконному порушенні повітряного простору Таджикистану і 8 листопада засуджені до тривалого терміну ув'язнення (10,5 років, а з урахуванням амністії – 8,5).

За версією компанії, в Афганістані протягом останніх трьох років їх літаки перевозили м'ясо, цукор, овочі та інше продовольство, зокрема для потреб військових баз НАТО в Кандагаріта Гераті. Однак, за повідомленням генпрокурораТаджикистануШерханаСалімзода,прохання про затримання літака афганська влада мотивувала тим, що протягом трьох років ці екіпажі займалися незрозумілою комерційною діяльністю незаконно, у зв'язку з чим їм був заборонений виліт із аеропорту Кабула.

В полоні великодержавних комплексів

Свідченням на користь того, що справа пілотів була піднята на рівень міжнародного скандалу саме через виборчий чинник стало те, що від часу затримання пілотів на початку березня (майже вісім місяців тому, з яких шість вони провели в СІЗО) російське посольство в Душанбе фактично не вживало жодних заходів, і лишепісля винесення вироку, за неповний місяць до парламентських виборів у Росії, Москва вже постфактум розпочала кампанію неприхованого тиску на Таджикистан за усіма напрямками із висуненням ультимативних вимог. В Росії досі не спромоглися сформулювати жодного розумного пояснення цього факту, окрім заяви головикомітетуДерждуми у міжнародних справах КонстантінаКосачьовапро те, що влада в Душанбе нібито обіцялане доводити справу до вироку, а потім, мовляв, «не дотрималася свого слова і лише поставила нас перед фактом».

Проте більш правдоподібною здається версія представника РФ при НАТО Дмітрія Роґозіна, котрий не став приховувати, що в Москві не вірили, що якийсь там Таджикистан, який не лише живе на перекази трудових мігрантів із РФ, а ще й щороку отримує солідну фінансову допомогу від Росії, еквівалентну кільком відсоткам ВВП, зобов’язаний їй багаторічним захистом від талібів і сусіднього Узбекистану, наважиться покарати порушників свого законодавства із російськими паспортами: «… це було зроблено у той самий час, коли аналогічні процеси відбуваються у США стосовно Бута, якого вже засудили й стосовно іншого нашого пілота Ярошенка, якого теж «викрали» з Ліберії, таємно привезли до США. Але одна річ, розумієте, що творить «лев», а друга, – що чинять інші представники тваринного світу. Таке враження, що нас перевіряють, чи вміємо ми захищати своїх людей?»

Схоже на те, що порятунок маленького росіянина, «рядового Садівничого», було вирішено перетворити на передвиборчу демонстрацію готовності нинішньої російської влади «будь-що захищати свого громадянина у будь-якому куточку світу». Вже 9 листопада, наступного після винесення вироку дня, голова МЗС Сєрґєй Лавров, голови обох палат парламенту Валентіна Матвієнко та Боріс Ґризлов висловили офіційне обурення вироком суду та пригрозили, що «в разі, якщо наш голос не буде почутий, Росія залишає за собою право вжити жорстких заходів». З Душанбе було відкликано для консультацій російського посла. Пізніше Держдума ухвалила заяву, у якій майже одноголосно назвала рішення таджицького суду «політично вмотивованим» і поставила вимогу негайного звільнення затриманих пілотів.

Цапи війдбувайли

Але безпосереднім «стартовим пострілом» для загальнонаціональної кампанії стала зустріч президента Дмітрія Мєдвєдєва із очільником Федеральної міграційної служби Костантіном Ромодановскім, під час якої він закликав вжити проти таджиків-заробітчан асиметричних заходів.

Цей заклик одразу ж трансформувався у кампанію «Бий таджиків!», організовану місцевими нацистськими організаціями. Зокрема, керівник молодіжного руху «Светлая Русь» Іґорь Мангушєвзаявив, що «ми проводитимемо рейди по місцях проживання таджицьких мігрантів, допоки влада Таджикистану не змінить свою позицію стосовно наших пілотів».

Ксенофобську кампанію підтримали також і органи державної влади. Так, МВС заявило, що найжорстокіша і найбільша злочинність у Росії має національний характер, і на першому місці за порушеннями російських законів виявилися таджики. А голова Росспоживнагляду Ґеннадій Оніщенко повідомив, що таджики усі поголівно хворіють на ВІЛ та туберкульоз (хоч статистика ВООЗ свідчить, що рівень поширення СНІДу в Таджикистані у 14 разів менший, ніж у Росії).

За даними МіграційноїслужбиТаджикистану,на територіїРФ мешкає понад 1 млн таджиків.За оцінками незалежних експертів – до 2 млн (в той час, загалом населення країни становить 7–7,5 млн). Грошові перекази заробітчан, у свою чергу, становлять 40% ВВП цієї бідної середньоазійської країни. Уже в перший тиждень облав (станом на 16 листопада) лише за офіційними даними ФМС було затримано близько 1,5 тис. таджиків та депортовано 70.

Хвилю ксенофобії, поставлену на державному рівні, вже засудили правозахисні організації. Зокрема, 15 листопада заступник директора правозахисної організації HumanRightWatchу Москві Татьяна Локшина заявила, що «не можуть громадяни Таджикистану зазнавати подібних втрат у зв'язку із кримінальною справою проти окремих громадян Росії. Це неправова ситуація».

А про те, що вона розвивається саме внаслідок отриманих від органів державної влади імпульсів, свідчать події в Петербурзі та його околицях. Так, 14 листопада прес-секретар Управління ФМС у регіоні Дарья Новіковазаявила про відсутність якоїсь особливої уваги до мігрантів із Таджикистану на відміну від Москви, де облави уже відбувалися на повну. Мовляв, жодних додаткових перевірок не проводиться, а документи видаються у звичному режимі. Але після зустрічі міської влади із керівником МВС та ФМС перед ними було поставлено завдання скоординувати зусилля з відлову іммігрантів, які з 21 листопада розпочалися і в північній російській столиці.

Інструментарій тиску на Таджикистан почав розширюватися, і 21 листопада Россєльхознадзор повідомив, що має намір запровадити обмеження на ввезення до території Росії всіх видів рослинницької продукції «у зв'язку із систематичними і тривалими порушенням фітосанітарних норм».

22 листопада формальний привід для розв’язання антитаджицької кампанії в Росії зник. Суд розглянув апеляцію та ухвалив воістину соломонове рішення: залишив пілотів винними, заборонив їм управляти повітряними суднами протягом чотирьох років, але скоротив термін ув’язнення до двох років шести місяців і десяти днів. Отже, з урахуванням амністії та того факту, що вони понад шість місяців перебували в СІЗО, обидва були звільнені в залі суду. «Мала переможна війна» до виборів ніби успішно завершена, проте її вплив на перспективи реінтеграційних проектів на кшталт Євразійського союзу може стати неочікуваним для Кремля.

Рахмон зробив свою справу, Рахмон має піти?

Ситуація із пілотами вкотре порушила традиційну проблему відносин Росії зі своїми «усім зобов’язаними їй» васалами на пострадянському просторі. Річ у тім, що Москва розглядає Таджикистан та Вірменію як країни, що самим своїм існуванням завдячують російській підтримці. Мовляв, без неї в умовах військових потрясінь першої половини 1990-х (громадянська війна в Таджикистані та конфлікт у Нагірному Карабасі у випадку Вірменії) і подальшої загрози з боку сильніших сусідів (талібів та Узбекистану у випадку Таджикистану та Азербайджану і Туреччини у випадку Вірменії) їхня доля могла би бути трагічною.

Такий підхід виключає з боку Москви навіть ту обмежену політкоректність у відносинах, яка більшою чи меншою мірою характерна відносинам із іншими пострадянськими країнами. У свою чергу, в Таджикистані, як і у Вірменії, подібне зверхнє ставлення останніми роками почало спричинювати цілком закономірне роздратування та поширення антиросійських настроїв, які, хоч і зароджувалися не з метою виходу з орбіти впливу Кремля, а всього лише зміни формату взаємин, але останнім часом еволюціонують до багатовекторності, а то й взагалі дрейфу у бік альтернативних Москві зверхників.

Зрештою протягом останніх п’яти – семи років приведений до влади російськими танками Емомалі Рахмон з низки питань, за якими безпосередньої вигоди для Таджикистану немає, ухилявся від підтримки позиції Росії в рамках СНД, ОДКБ та ЄврАзЕС. Тривалий час дві країни не могли досягнути порозуміння щодо можливого повернення російських прикордонників на таджицько-афганський кордон, а також щодо нового закону про мови, який з погляду Москви ігнорував інтереси російськомовної громади (хоч вона і належить до однієї із найменш чисельних на пострадянському просторі).

Але особливо гострими були фінансові питання. Зокрема, тривають торги з приводу плати за авіабазу «Айні», яку орендує РФ: в січні поточного року російські ЗМІ повідомляли про вимоги Душанбе – $125 млн на рік, а в липні Рахмон запросив уже $300 млн. Очільник МЗС Таджикистану Хамрохон Заріфі тоді заявив, що хоч Росія і є «важливим стратегічним партнером, але наша земля не може бути безкоштовною, у неї є ціна і ніхто не може нею користуватися, не заплативши».

П'ятьроків тому було демонстративно розірвано угоду з РусАл про добудову гігантської Рогунської ГЕС і додаткових потужностей алюмінієвого заводу в країні. Зі свого боку Москва відмовлялася знизити для Таджикистану експортні мита на нафтопродукти, від імпорту яких країна залежить на 90%. При тому, що для сусідньої Киргизії вони взагалі були скасовані.

Напруженості відносинам двох країн додало і засудження в Росії до 9,5 років ув’язнення за звинуваченням про незаконний обіг наркотиків сина представника найближчого оточення Рахмона – голови Таджицької залізниці Амонулло Хукумова (деякі оглядачі навіть пов'язували саме з цим затримання екіпажу компанії Rolkan, яке відбулося буквально за кілька місяців після винесення вироку Хукумову).

За цих обставин Рахмон нарощував військову співпрацю зі США за фінансової та технічної підтримки яких створено Центр вогневої підготовки у Національному учбовому центрі в Каратагу. Нещодавно Душанбе відвідала Гілларі Клінтон, візит якої до РФ пов'язують із наміром передислокації частини американських військ у процесі виведення їх із Афганістану саме до Таджикистану, оскільки нове керівництво Киргизії уже заявило, що вимагатиме виведення бази США до 2014 року.

Ще торік обсяг фінансової допомоги Рахмону з боку Вашингтона перевищив російський ($65,5 та $63 млн відповідно). Причому американці віддають перевагу фінансуванню інфраструктурних проектів, зокрема, мостів через прикордонну річку Пяндж, покликаних сприяти створенню так званої Великої Центральної Азії з колишніх республік СРСР та Афганістану, щоби вивести регіон з-під тотальної залежності від РФ та комунікаційно переорієнтувати його на Пакистан і Південну Азію.

У розпал пілотно-заробітчанської війни низка незалежних один від одного російських спікерів визнали роздратування американо-таджицьким зближенням. Зокрема, представник РФ при НАТО Дмітрій Роґозін 10 листопада заявив, що, «за нашою інформацією, ведуться активні переговори з приводу того, щоб частину угруповання (з Афганістану) вивести саме на територію цієї країни». А депутат від КПРФ Ніколай Коломойцев під час дебатів у Держдумі сказав, що «влада в Душанбе лягла під США, а таджицькі силовики, так само як і їхні колеги в Узбекистані, живуть на гранти США».

У цьому контексті дедалі помітнішим стає прагнення трансформувати нинішню антитаджицьку кампанію у спецоперацію із повалення режиму Рахмона та приведення до влади в Душанбе більш слухняного керівництва. Зокрема, заступник голови комітету Держдуми з безпеки Ґєннадій Ґудков у відповідь на ініціативу окремих політиків увести візовий режим для таджиків запропонував різко змістити акценти, поклавши край емоційній кампанії попередніх двох тижнів, мовляв, «не потрібно карати народ, слід покарати керівника, котрий втрачає почуття міри». Причому відповідь на запитання, про яку саме «міру» у вищенаведеному контексті йдеться, не є однозначною.

У свою чергу, проросійські сили в Таджикистані уже відреагували на відповідний сигнал. Колишній головний муфтій Таджикистану Ходжіакбар Тураджонзода уже «висловив жаль» щодо того, що за Рахмона «Таджикистан, будучи стратегічним партнером РФ, не дотримується тих зобов’язань, які передбачає цей статус… Ми маємо усвідомити, що без Росії ми не можемо». Водночас у Душанбе була створена Група вирішення проблем мігрантів, яка уже заявила, що діятиме через механізми народної дипломатії, виступатиме за зняття напруженості у відносинах двох країн, зокрема, шляхом вирішення долі російського пілота та припинення переслідувань трудових мігрантів у Росії.

Чому так довго мовчить Путін?

На сьогодні свою позицію з приводу відносин із Таджикистаном висловили майже всі російські політики і державні діячі. Але Владімір Путін мовчить. З одного боку, цілком зрозуміло, що усе, що коїться, не може відбуватися без його згоди, з іншого – перцю ситуації додає той факт, що Таджикистан у його відомій «інтеграційній» статті був названий поряд із Киргизією одним із перших кандидатів на розширення Митного союзу і членство у майбутньому Євразійському союзі, і вже є членом ОДКБ. В цьому контексті зрозуміло, що пілотно-заробітчанська війна вже завдала непоправної шкоди ідеї реінтеграції двох країн як у російській, так і таджицькій громадській думці.

Всеросійський центр вивчення громадської думки днями поширив результати проведеного нещодавно опитування, які свідчать, що лише 48% росіян підтримують інтеграцію із країнами-сусідами, 8% – категорично проти, а решта вважають, що ці відносини мають будуватися на тих самих принципах, що й зі США чи Німеччиною. Причому ієрархія країн, з якими згодні об’єднуватися, цілком відповідає зусиллям пропагандистської машини Кремля протягом останніх десяти років: на першому місці із великим відривом – Казахстан, на другому – Білорусь, а далі – з великим відривом Україна.

Усіх інших, включно із заявленими Путіним Киргизією і Таджикистаном, як надійних партнерів, інтеграція, з якими буде для Росії корисною, російський загал не розглядає. Зрозуміло, що антитаджицька істерія останніх тижнів ці настрої хіба що поглибила. 17 листопада посол Таджикистану в Росії Абдумаджід Достієв заявив, що «майже щодня наших громадян тут також саджають до в’язниці, але протягом цих 20 років ми ніколи не ставили під сумнів дружні відносини наших країн... Рано чи пізно цей конфлікт вирішиться, але ті сили, які хотіли посіяти ненависть до таджиків, досягнули свого. А це вже трагедія».

Таджики вже активно обговорюють на Facebookваріанти «асиметричних відповідей» Росії, почастішали заклики до виведення з країни всіх російських військових і відмови у продовженні дислокації військових баз та необхідності виходу країни із ОДКБ. Нагнітання ситуації вже призвело до того, що Міноборони РФ ухвалило рішення про припинення служби в Таджикистані солдатів строкової служби, які нині становлять понад половину із 5,5-тисячного контингенту військ у Таджикистані. Адже дедалі більш ворожі настрої щодо росіян в Таджикистані вимагають, щоби там служили лише контрактники, які знають, на що йдуть, і які як компенсацію отримуватимуть $1 тис. за місяць перебування там.

У будь-якому разі, якщо повалити режим Рахмона Москві найближчим часом не вдасться, то можна стверджувати, що своїми ведмежими діями вона уже відштовхнула одну з небагатьох країн Центральної Азії, яка потенційно могла стати одним із перших кандидатів на вступ до Євразійського союзу Путіна. Відтепер, схоже, максимум, на який можуть розраховувати у Кремлі, – це інтеграція Киргизії.

Ані Узбекистан, ані Туркменистан, а тепер уже й Таджикистан, навряд чи зацікавляться інтеграцією з країною, де ксенофобія щодо цілого народу на загальнонаціональному рівні може стати наслідком судового рішення (навіть якщо воно й було б недостатньо адекватним) щодо двох контрабандистів лише тому, що вони належать до панівного в РФ етносу. Адже, яке місце після цього для них відведене в такому «союзі», після цього пояснювати не варто уже не лише політичній еліті, а й пересічним громадянам цих країн.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено