Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 листопада, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Америка повертається в Південно-Східну Азію

Америка розвертається в бік Азії. На це вказує присутність Барака Обами на саміті Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN). До речі, він є першим президентом Сполучених Штатів, який взяв участь у саміті ASEAN. Можна зробити припущення, що США намагаються повернути назад процес ослаблення своїх позицій у Південно-Східній Азії
Америка повертається в Південно-Східну Азію

Сполучені Штати, зміщуючи акценти міжнародної політики у цьому напрямку, починають переформатовувати свої пріоритети, намагаючись послабити зростаючі впливи Китаю у регіоні. З недавнього часу Азіатсько-Тихоокеанський регіон знову набуває важливості для Білого дому, який, хоча і з деяким запізненням, намагається виправляти помилки попередніх адміністрацій.

Поняття «стратегічні інтереси США» набуває нового сенсу за умов зростаючої світової нестабільності, і тому в Південно-Східній Азії (хто з надією, а хто і з осторогою) вдивляються в політичні маневри американців на азійській геополітичній шахівниці. США готові взяти ініціативу на себе у цьому надзвичайно складному регіоні, і запропонувати співробітництво навіть тим країнам, котрі донедавна у Вашингтоні вважалися паріями.

Нова політика у Східній Азії означає різку зміну підходів американської парадигми міжнародної політики в цьому регіоні. Усе це пов’язано з виникненням нових ризиків для Америки і системи західної демократії. Тому нинішня влада в США не бажає чекати до того часу, коли ці виклики здатні перерости у безпосередні загрози. Зміна парадигми зовнішньої політики в цьому регіоні стає безпосередньою відповіддю на зміни у ньому.

Спроби Китаю намагатися домінувати в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і контролювати морські шляхи у Тихому океані вводять його в конфронтацію із Заходом, котрий не може погодитися з такою стратегією Пекіну. Це теоретично здатне призвести до підвищення ризиків морської Тихоокеанської війни («холодної» чи навіть «гарячої»), які на сьогодні є можливо найвищими за останні два десятиліття.

Китай без зайвого поспіху, але цілеспрямовано і методично підбирає під своє управління порти в Південно-Східної Азії. І тому судноплавство і морські шляхи незабаром можуть стати великою проблемою для західних країн. Китай вже має контроль над десятками портів в регіоні, і в основному це контроль над портами, які оточують Індію.

Також нині ведеться будівництво великого порту в Шрі-Ланці (що має їй допомогти остаточно перемогти «Тамільських тигрів») і вже завершені переговори про будівництво потужного глибоководного порту в Пакистані.

Контроль Китаю за більшістю портів в цій частині Східної Азії являє собою серйозні проблеми безпеки для всього регіону. Китай матиме змогу «задушити» торгівлю у будь-якій країні, де він контролюватиме порти. А враховуючи його все зростаючі нагальні потреби в розподіленні ресурсів рідкоземельних металів, нафти і т.д., він явно буде розподіляти їх виключно на свою користь.

Після завершення операцій в Іраку і Афганістані президент Сполучених Штатів Барак Обама конкретизує стратегічні зрушення Америки в бік Тихоокеанського басейну. Прямим підтвердженням чого стає те, що, перебуваючи з візитом в Австралії, він оголосив про розгортання морських піхотинців, військових кораблів і літаків на австралійській військовій базі під містом Дарвін.

Усе це стало можливим після того, як в цьому місяці Америка і Австралія уклали угоду про збільшення чисельності американського військового контингенту на австралійській території. Ця угода передбачає, що вже у 2012 році 250 американських морських піхотинців буде розміщено під Дарвіном. А з часом їхню чисельність буде збільшено до 2,5 тисяч американських військовослужбовців. Також американські бойові кораблі будуть розміщені у Сінгапурі.

Необхідно звернути увагу на той факт, що адміністрація президента Барака Обами почала розвертатися не лише у напрямку ASEAN (Філіппіни, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Бруней, Камбоджа, Лаос, Бірма і В’єтнам), але й конкретно в бік найбільш проблемної її держави - Бірми (М'янми). Так. державний секретар США Гілларі Клінтон відвідає цю країну 1-2 грудня. І це буде перша така поїздка американського держсекретаря за останні 50 років.

Розворот Сполучених Штатів в бік Південно-Східної Азії виник не випадково. Адже ще в лютому 2009 року Гілларі Клінтон, вирушаючи у своє перше закордонне турне у якості держсекретаря США країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відвідала Японію, Індонезію, Південну Корею і Китай.

І хоча із цих держав лише Індонезія є членом ASEAN, однак це засвідчило, що вже тоді США шукали в ASEAN партнера із цілого ряду питань. З питання зміни клімату, економіки, торгівлі, освіти, охорони здоров'я і начебто традиційних - дипломатії і безпеки. У багатьох із цих областей у США вже існували певні програми та було налагоджено співробітництво, але адміністрація президента Барака Обами прагнула ще більше розширити ці зв'язки.

Бірма традиційно є найменш успішною частиною ASEAN, проте Сполученим Штатам за останній час вже вдалося досягти того, що ця країна не дивлячись на все, вже почала деякі позитивні зміни. Зокрема її уряд вже розпочав частково звільнювати політичних в'язнів. І не можна виключати того, що в перспективі бірманське керівництво визріє до справжнього діалогу з опозицією і підпорядкованим йому народом.

Збільшення уваги до ASEAN з боку Сполучених Штатів, після попереднього штилю у стосунках із цією міжнародною організацією, має під собою як глобальні, так і регіональні підстави.

З точки зору глобальних змін це є продовженням впливу на ті кризові процеси, котрі мають перебіг по всьому світу (включно із Західною Європою та Сполученими Штатами), і котрі, звісно, відбиваються у регіоні Південно-Східної Азії, але є ще й регіональні причини, і, можливо, вони більш різко виявлені на сьогоднішній день. Оскільки в Південно-Східній Азії є і дуже потужні гравці, передусім Китай, який на сьогодні все більш чітко робить заяви про своє домінування в регіоні. Навіть під час візиту президента США Барака Обами на саміт ASEAN представник Китаю чітко дав зрозуміти, що це проблема, в котру Сполучені Штати не мають втручатися.

Але окрім Китаю, який претендує на гегемонію у регіоні, є і такі потужні гравці, як Індія і Росія, котра, попри свою відносну історичну слабкість, теж має значний вплив на цей регіон. А також і ядерний Пакистан, що не є, можливо, великою економічною потугою, проте і в сенсі ядерного потенціалу, і в сенсі нестабільності, як частини ісламського світу, також має значний вплив на регіон.

Беручи до уваги такий потужний клубок сил та інтересів, Сполучені Штати просто не мають права, як глобальний лідер, залишити поза своєю увагою Південно-Східну Азію, в якій назріває потреба вирішення потенційних і вже назрілих конфліктних питань. Серед яких суперечка навколо спірних островів є, мабуть, лише початком. Оскільки навіть ця суперечка за несприятливих умов може вибухнути регіональним, а може й глобальним військовим конфліктом.

Особливо це стає небезпечним саме зараз, коли стало зрозуміло, що пророкований провідними аналітиками Сполучених Штатів і Європи економічний спад перекинувся й на Китай. Така подія віщує досить серйозні кризові зміни, котрі буквально через лічені місяці можуть призвести до соціального і політичного напруження в самому Китаї.

Не варто забувати, що ті ж аналітичні центри пророкували, що за несприятливих умов це може призвести до таких кризових проекцій, як військовий конфлікт із сусідніми країнами, так і до внутрішнього вибуху, що призведе до розпаду самого Китаю.

У такому разі, виникає надзвичайно небезпечна ситуація, оскільки Китай – це ядерна потуга, і потуга, що має найбільші у світі за чисельністю військові сили, котрі на сьогодні досить добре організовані і забезпечені, що в підсумку може призвести до непередбачуваних наслідків для всього світу.

Том різке поновлення дипломатичної присутності Сполучених Штатів у Південно-Східній Азії є дуже вчасним і доречним кроком для всіх гравців цього регіону. У тому числі і для Китаю. Оскільки без допомоги Америки Китай просто не в змозі вийти із тієї внутрішньої кризи, яка вже почалася, і котру, можливо, поки що керівництво Китаю не до кінця розуміє.

Хоча навіть китайські аналітики відмічали той факт, що залежність Китаю від зовнішніх ринків, в першу чергу, Сполучених Штатів і Європи, була недооцінена в останні п’ять років керівництвом Китаю. І це є прикрим фактом, в першу чергу, для самих китайських керманичів, які вважали, що ринки Європи і Сполучених Штатів залежні від них. А виявилося, скоріше, навпаки.

Відтак, все складається так, що попри конкуренцію в глобальному та регіональному домінуванні, Сполучені Штати, Китай та всі гравці південно-східної азійської шахівниці просто приречені на співпрацю – якщо, звісно, не бажають катастрофічних наслідків. Америка зробила перший крок у цьому напрямку. Хто зробить крок назустріч?..  


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено