Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 листопада, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Під прапором ісламу: яка реформація чекає на країни «арабської весни»?

У значній частині повідомлень західних ЗМІ із Південного Середземномор’я у ці дні відчутні тривожні, ледь не панічні інтонації: результатом "арабської весни" стає не втілення у цьому регіоні ліберально-демократичних цінностей, а прихід до влади більш чи менш поміркованих, проте відверто ісламістських політичних сил
Матеріал друкованого видання
№ 45 (210)
від 3 листопада, 2011
Під прапором ісламу: яка реформація чекає на країни «арабської весни»?

Причому цей прихід став результатом активно підтриманого Заходом волевиявлення самих громадян країн регіону, чи то внаслідок вільного голосування на виборчих дільницях, чи то в результаті багатомісячної боротьби зі зброєю в руках проти тиранічного режиму.

Скажімо, у Тунісі, з якого, власне, все й почалося, переможницею виборів до парламенту стала помірковано-ісламістська партія "Еннахда", яка набрала близько 40% голосів. Друге і третє місця посіли Конгрес республіки та соціал-демократична партія "Еттакатол", які вже заявили про готовність співпрацювати з ісламістами. Попереду у вільно й демократично обраного парламенту (Євросоюз уже підтвердив легітимність виборів) призначення тимчасових президента й уряду, підготовка проекту нової конституції та організація обрання постійних органів влади на підставі цієї конституції, що відбудуться, найшвидше, на початку 2013 року.

Можна не сумніватися – якщо тимчасовий уряд діятиме більш-менш успішно, переможці наступних виборів будуть ті самі, що і зараз; якщо ж помірковано-ісламістська влада провалиться, то демократичними нормами скористуються для перемоги ісламісти радикального штибу, які поведуть за собою не тільки плебс, а й значну частину середнього класу і навіть інтелектуалів.

У Лівії ж, де наразі зламаний опір прибічників Каддафі і знищений сам диктатор, ситуація ще цікавіша. Голова Перехідної національної ради країни Мустафа Абдельджаліль заявив, що Лівія житиме за ісламськими нормами, і будь-який закон, який суперечить шаріату, буде скасований. А водночас він завірив Європу, що "лівійці є поміркованими мусульманами". Та далеко не всі впливові політики цієї країни згодяться з ним. Наприклад, такий польовий командир, як Абдулхакім Бельхадж, якого вважають людиною  "Аль-Каїди" і який фактично контролює лівійську столицю Тріполі. А на додачу Лівія, на відміну від значно більш розвиненого в цивілізаційному плані Тунісу, де-факто поділена на племінні регіони: в ній мешкають сотні арабських та берберських племен, а на додачу ще й туареги. Знов-таки, у разі неуспішності поміркованих ісламістів, які орієнтуються на економічні контакти з Європою та Америкою, до влади в цій країні прийдуть діячі "Аль-Каїди" (тим більше, що вони вже сьогодні спираються на частину озброєних повстанців), а на додачу між різними племінними угрупуваннями може спалахнути справжня війна, ідеологічні гасла якої неодмінно будуть ісламськими.

Що ж стосується Єгипту, то однією з провідних політичних сил в результаті вільних виборів там неодмінно стануть "Брати-мусульмани", за плечима яких довготривала боротьба в підпіллі проти режимів Насера, Садата й Мубарака. Правда, вони сьогодні також заявляють про свій "поміркований ісламізм", але традиції їхньої багаторічної політичної практики викликають у ЄС та США велике занепокоєння.

Ще більше занепокоєння викликає ситуація в Ємені, який розташований за межами Середземномор’я, але геополітично пов’язаний із тим регіоном. Західні експерти побоюються, що відхід його деспотичного президента Алі Абдалли Салеха, на чому наполягають противники чинного режиму, не тільки не розв’яже проблем країни чи бодай відкриє шлях до їхнього розв’язання, а викличе хаос і розпад цієї держави. Адже Ємен – це найбідніша і найнестабільніша держава Аравійського півострова, що перебуває у стані одразу кількох перманентних громадянських воєн. Не виключено, що невдовзі після падіння диктатури Ємен припинить існування в якості єдиної держави і стане новою подобою Сомалі. А це означає, що стратегічні водні шляхи через Суецький канал і Червоне море до Індійського океану вже не з одного, а з обох берегів піддаватимуться нападам "Ідейних" морських піратів, що ставлять на меті створення "всесвітнього халіфату".

Іншими словами, реальні результати "арабської весни" виявилися несхожими на теоретичні схеми й ідеологічні матриці чималого числа західних науковців та журналістів, що й викликало таку реакцію у ЗМІ. Але ж хіба це вперше? Згадаймо, яке розчарування свого часу викликали на Заході результати розпаду СРСР, що аж ніяк не призвели до очікуваного "кінця історії" та повсюдного ствердження ліберальних цінностей; ба більше, на початку 1990-х навіть такий проникливий діяч, як Джордж Сорос вважав головною небезпекою для нової Європи "націоналістичні режими" Леоніда Кравчука та Франьо Туджмана, протиставляючи їм "реформаторів" Бориса Єльцина і Слободана Мілошевича...

Хоча кваліфіковано оцінити ситуацію і спрогнозувати розвиток подій можна було і на початку 1990-х, коли це стосувалося пострадянських теренів, і на початку 2010-х у випадку з арабським світом. Тим світом, який побудований на ґрунті ісламських соціокультурних моделей поведінки і політичних традицій, в які кожен індивід "умонтований" від свого народження і до самої смерті. Ясна річ, що ісламський світогляд неоднорідний, так само як Коран відкриває широкий простір для інтерпретації настанов Пророка: дещо для популярності викладу спростивши ситуацію, можна відзначити істотну різницю в ньому між достатньо ліберальними (в тому числі й до іновірців) "мекканськими сурами" і войовничо-догматичними "мединськими сурами". Отож спрогнозувати як ісламістський характер арабських революцій, так і різноманітні варіанти політичного ісламу насправді не було проблемою.

Та головне у тім, що в часи, коли західний світ опанувала хвиля постмодерну з гіпертрофованою політкоректністю, директивним мультикультуралізмом та п’ятистатевою ґендерною рівністю, ісламський світ вступив у добу релігійної Реформації, тобто переходу від премодерну до модерну. Тим часом зброя і технології, що перебувають в руках у лідерів ісламського світу, належать до доби модерну; а можливості оперувати величезними сумами нафтодоларів та контролювати більшу частину земних запасів вуглеводневих енергоносіїв відкривають шляхи істотного впливу на постмодерну частину світу ХХІ століття, власне, на засадничі перспективи людства.

Як завжди, реформація світової релігії включає в себе вкрай суперечливі тенденції та компоненти. Скажімо, знаний письменник Салман Рушді, засуджений аятолою Хомейні до смерті через свої вірші та неортодоксальні погляди, виступив 2005 року у газеті "The Times" зі статтею про те, що іслам, як колись християнство, повинен адаптуватися до новітньої доби. Реформа ісламу, за Рушді, має в першу чергу звільнити самих мусульман від тягарів середньовічних догматів і допомогти їм стати рівними серед рівних у сучасному світі. Запеклий противник Рушді, не так давно померлий знаний богослов і духовний наставник ліванських шиїтів шейх Мохаммед Хусейн Фадлалла, один із засновників сумнозвісної "Хезболли", також зі свого боку виступав за реформи ісламу. Він був ініціатором благодійних проектів, спрямованих на поліпшення життя злидарів, а  ще – автором неординарних фетв. Наприклад, він вважав, що мусульманка за певних обставин може дати відсіч своєму чоловікові. Фадлалла підтримував здоровий спосіб життя молоді і науково-технологічний прогрес, водночас категорично заперечуючи західні моделі організації суспільного життя та розуміння прав людини.

Релігійна реформація в усіх країнах розвивалася і розвивається за певною логікою: йдеться про очищення, повернення до витоків, до істинної суті того чи іншого вчення, до першоджерел. А тим часом ці витоки, і головне, практика ранніх етапів будь-якої світової чи субконтинентальної релігії насичені енергією, прагненням якнайширшого поширення ідей, ставленням до всіх навколо як до потенційних прозелітів. Доба західноєвропейської Реформації була ознаменована великою кількістю релігійних воєн і ранніми буржуазними революціями. І якщо революції та війни охопили у роки втілення модернізацій них проектів навіть народи, що сповідують досить миролюбний буддизм, то що казати про іслам з його енергійним духом!

Ба більше: реформація – це завжди повернення до первинної простоти життя, до певних чеснот, до самовідданості та взаємодопомоги (ясна річ, для "своїх"). Усі реальні недоліки сучасного світу, ім’я яким справді легіон, в уяві адепта релігійно-культурної чистоти розростаються до воістину грандіозних розмірів, а відтак не випадковим виглядає відеозапис, переданий телеканалом Al-Arabiya, де один із молодих озброєних ісламістів говорить: "Мусульманський світ не схожий на Німеччину, Японію чи Південну Америку, тому діти ісламу не будуть сидіти склавши руки і дивитися, як по нашій землі поширюються зло й аморальність". Що ж, спокуса простих рішень, нещадної боротьби проти "чужого" і "чужинського" – хіба це питома характеристика тільки ісламістських радикалів, хіба Європа це не пережила?

Утім, звичайно, існує й значно більш глибоке розуміння процесів в арабському світі та реформаційно-модернізаційних завдань, які стоять перед ним. Так, знаний іракський письменник Набіль Ясін у газеті "AlHayat" зазначав ще тоді, коли про "арабську весну" не було й мови, що існує кричуще питання відповідальності арабських політиків та інтелектуалів за те, що вони у своїй більшості не сприймають порад іззовні і водночас не реформують ісламське суспільство. "Як можна виправдати наявність більш аніж семи трильйонів доларів арабських коштів, заморожених у міжнародних банках, - з болем писав іракський достойник, - коли араби вмирають від голоду, холоду, насильства і гноблення, страждають від безробіття, нерозвиненої системи охорони здоров’я й освіти, архаїчного транспорту, досі використовують для пересування коней, верблюдів, фури і користуються примітивними поштовими послугами?.. Реформи потрібні всім, в тому числі правлячим та опозиційним політичним партіям. Однак наша культурна і політична еліта досі живиться ідеями, чужими руху до демократії".

Сталося так, що не політична й культурна еліти, а передусім арабська молодь виявилася здатною діями відгукнутися на ті виклики доби, про які писав Набіль Ясін, оскільки саме вона якнайбільшою мірою з усіх суспільних груп була причетна до надбань інформаційної епохи, до Інтернету, до можливості освоювати такі пласти культурних надбань, перед якими унаочнюється мізерія та зарозумілість ідеологів постмодерної моди. Звісно, бути причетним ще не означає автоматичного засвоєння цих пластів, але не спрацювати ця "соціокультурна вибухівка" не могла. Так само, як не могла вона спрацювати і поза ісламським контекстом, поза процесами реформації ісламу.

Об’єктивно шлях глибинної трансформації арабського світу потребує куди більших зусиль, ніж розпалювання ненависті "вулиці", тобто злиденних мас, до Заходу і звинувачення в усіх лихах "білих колонізаторів" та "підступних сіоністів". Адже у разі руху шляхом змін розв’язувати слід одночасно безліч проблем, серед них суспільна й економічна модернізація, ствердження національного капіталу, підвищення (і помітне) частки кінцевого продукту у промисловості та сільському господарстві, розвиток національної буржуазії, продукування структурованої по-сучасному культури, в тому числі й масової, селективний допуск на національний ринок транснаціональних корпорацій, формування ефективної національної політичної еліти, визнання соціальних і політичних прав найманих працівників, консолідація "верхів" і "низів" в єдину націю – і так далі. Впоратися з цим усім радикальні ісламісти апріорі не здатні – вони спроможні лише спробувати втягнути всіх і вся у "всесвітній джихад". Але чи вичерпується войовничим радикалізмом ментальність ісламського світу?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено