Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 вересня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Чи допоможе ООН Палестині?

Питання палестинської незалежності стало своєрідним тестом на ефективність роботи Генеральної Асамблеї ООН. І не лише її, а й самої ООН. У ХХІ столітті людство, яке вступило в добу глобалізації, потребує механізмів, котрі ведуть до зміцнення єдності міжнародного співтовариства через поглиблення взаємозалежності держав
Чи допоможе ООН Палестині?

Організація Об’єднаних Націй на нинішньому етапі свого функціонування мала б націлитися на дедалі більш відчутні зміни не лише в системі міжнародних відносин, а й у житті кожної країни та навіть кожної людини. Адже сьогодні навіть велика держава самостійно не в змозі забезпечити свою безпеку і безпеку своїх громадян.

Вижити людство може, лише об'єднавши зусилля. Сучасне життя диктує необхідність більш високого рівня управління міжнародною системою, і саме тут, з огляду на нагальні проблеми, можливо, має бути змінена роль самої Генеральної Асамблеї ООН.

Адже, як показує увесь попередній досвід, цей представницький орган ООН не спроможний самостійно сприяти позитивному вирішенню затяжного палестинсько-ізраїльського конфлікту. Можна ухвалити ще сотні, якщо не тисячі, нових резолюцій з цього питання, однак дієвість таких міжнародних рішень навряд чи буде високою.

Не виключено, що за деякий час після подачі заявки палестинським лідером Махмудом Аббасом світова спільнота схвалить рішення щодо суттєвого збільшення ролі Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй у вирішенні цього конфлікту на Близькому Сході. У такому разі низка арабських країн цілком можуть висунути на Генеральній Асамблеї пропозицію про те, що якщо сторони конфлікту не можуть вирішити суперечку про Східний Єрусалим, то слід поставити на голосування питання про надання ООН права тимчасового контролю над спірними територіями.

А крім того, запропонувати ООН піти навіть далі, визначити, де мають пролягати кордони між Ізраїлем і новою державою Палестина. При цьому прагнучи, щоб у найближчій перспективі Рада Безпеки ООН затвердила резолюцію, яка б зобов’язувала Ізраїль вивести свої війська з палестинських територій.

Посилення ролі ООН у вирішенні палестинсько-ізраїльського конфлікту може навіть бути проспонсовано багатими арабськими державами. І введення міжнародних миротворців відіграватиме головну роль у зміщенні акцентів на шляху до укладання мирної угоди між Ізраїлем і палестинцями.

Ключовим у конфлікті між палестинцями та Ізраїлем є неможливість вирішити питання про контроль над районами Східного Єрусалиму, який обидві сторони хочуть контролювати. Власне, цей конфлікт за Східний Єрусалим і був головним каменем спотикання у Кемп-Девіді і Табі та, зрештою, призвів до зриву мирного процесу. Для цього обидві сторони мають погодитися з правом ООН на такий контроль.

Також не можна виключати того, що як проміжний компроміс (для того, щоби позбутися повного контролю Ізраїлю над Єрусалимом) арабські держави запропонують перетворити Єрусалим на міжнародне місто. Хоча, як заявляють деякі ізраїльські експерти, «інтернаціоналізація Єрусалима – це приблизно те саме, якби запропонувати мусульманам зробити міжнародним містом Мекку, а християнам – Ватикан».

Хоча палестинці й ізраїльтяни продемонстрували всьому світові, що вони не можуть співіснувати одні з одними навіть задля уникнення шкоди своїм священним містам. Тому що, як уважають арабські експерти, «підводне каміння цієї ідеї в тому, що воно відокремлює релігію від основного питання – припинення Ізраїлем окупації і створення вільної Палестинської держави. Ця ідея є головною перешкодою на шляху до миру і справедливості».

Очевидно, що нині палестинське керівництво дуже розраховує на ООН. Утім, ще аж ніяк не факт, що заявка на державність Палестини від президента ПА Махмуда Аббаса буде розглянута позитивно, ігноруючи можливість повернення до переговорів про мирне врегулювання з Ізраїлем. Найімовірніше, в ООН спробують використати палестинські наміри державності для того, щоб палестинці зрозуміли, що без переговорного процесу будь-які, навіть і справедливі наміри, в жодному разі не мають шансів на позитивне втілення.

Власне, в питанні незалежності Палестини і в можливості допомоги їм з боку Організації Об’єднаних Націй багато що залежатиме від того, щоб пересічні палестинці зрозуміли, що навіть частину анексованих раніше територій їм не вдасться повернути в один день, хоч би як їм цього хотілося.

Якщо Махмуд Аббас та інші лідери зможуть пояснити палестинцям, що реальні зміни можливі лише після остаточного завершення переговорного процесу і що подача заявки до Генеральної Асамблеї ООН – це лише один із етапів на шляху до здобуття ними незалежності.

Крім того, дуже важливим моментом є те, що палестинська спільнота має показати світові, що вона насправді готова до самостійного життя, готова взяти відповідальність за себе. І так само відповідально і з відповідальністю ставитиметься до своїх сусідів, гарантувавши їм, що жодних нападів на них з палестинських територій більше не станеться.

Водночас палестинська ставка на ООН означає певний зсув у мирному процесі. Адже у такий спосіб арабський світ хоче нівелювати домінуючу роль Сполучених Штатів у переговорах щодо затяжної близькосхідної кризи і зрушує баланс впливів у бік досягнення міжнародного консенсусу з цього питання. Цим вони домагаються суттєвого посилення ролі Генеральної Асамблеї ООН в міжнародному контролі за цією кризовою ситуацією на Близькому Сході.

У зв’язку з цим постає ще одне дуже важливе запитання: хто може претендувати на вищу владу в разі проголошення Палестинської держави. Адже, запустивши процес незалежності, Махмуд Аббас явно розраховує весь час його очолювати. При цьому він чудово розуміє, що цей процес не завершиться ні за кілька тижнів, ні за кілька місяців. Навіть за умови щонайвдалішого для палестинців результату для цього потрібно кілька років.

Таким чином, Махмуд Аббас автоматично продовжує сам собі політичне довголіття. Адже за вдалого унезалежнення Палестини він матиме всі шанси стати її першим президентом. Хоча слід звернути увагу на те, що ХАМАС може неабияк загальмувати процес становлення палестинської державності.

Адже дещо раніше прем’єр-міністр Сектора Газа Ісмаїл Ханія піддав критиці зусилля Аббаса отримати визнання незалежності Палестини в Організації Об’єднаних Націй. Додавши, що палестинці не мають «просити» здобуття державності ООН, оскільки ця організація перебуває під контролем «американців та інших» та її політична орієнтація не є «корисною» для палестинців.

За умови, коли ХАМАС контролює частину палестинських територій – Сектор Газа – і не погоджується з керівництвом на Західному березі щодо найважливіших питань здобуття державності, це взагалі може поставати під сумнів потенційну здатність Палестинської держави функціонувати.

Усвідомлюючи всю складність ситуації, Махмуд Аббас намагається пройти між Сциллою і Харибдою політичного шантажу і можливості досягнення компромісів в палестинсько-ізраїльському конфлікті. Шантаж визнання Палестинської держави й ілюзія битви за неї – це по суті намагання змінити в 2011 році саму стратегію мирного процесу. Змістивши його з політичної вісі «переговори перш за все», змусити ООН сприйняти цю нову формулу як доконаний факт.

А беручи до уваги те, що формула «переговори перш за все» фактично зазнала катастрофічної невдачі, для Махмуда Аббаса було б критичним прорахунком, якби він не скористався нагодою очолити новий процес визнання Палестинської держави. Виглядає, що Махмуд Аббас пробує повернутися до традицій Ясира Арафата і намагається активно діяти через Організацію Об’єднаних Націй. Адже варто пригадати, що 1974 року на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було схвалено низку дуже важливих рішень для палестинської справи. Включаючи запрошення для Організації визволення Палестини, як представника палестинського народу, взяти участь у дискусії з питання про Палестину на Генеральній Асамблеї ООН (Резолюція №3210, від 14 жовтня 1974 року); підтвердження невід'ємних прав  палестинського народу (резолюція №3236 від 22 листопада 1974 року), а також пропозиція для ОВП брати участь як спостерігач на всіх засіданнях і конференціях (резолюція №3237 від 22 листопада 1974 року).

Наступного року на 30-й сесії Генеральної Асамблеї ООН був сформований Комітет зі здійснення палестинським народом своїх невід'ємних прав відповідно до резолюції №3376 від 10 листопада 1975 року. До цієї резолюції також було долучено прохання Комісії – просити Раду Безпеки розглянути питання дотримання прав людини щодо палестинців.

На 32-й сесії Генеральна Асамблея ООН зажадала у своїй резолюції (№40/32 Розділ B від 2 грудня 1977 року) від Генерального Секретаря ООН створення спеціального підрозділу в Секретаріаті з прав палестинців і заснування Всесвітнього дня солідарності з палестинським народом, який щороку відзначатиметься 29 листопада.

15 грудня 1988 року, після проголошення Палестинською національною радою 15 листопада в Алжирі Палестинської держави, в рішенні Генеральної Асамблеї ООН (резолюція №177/43) було фактично визнано проголошення держави Палестина. І Комісія ухвалила рішення вживати в системі ООН назву «Палестина» замість «Організація визволення Палестини», без якого-небудь збитку для статусу та її функції спостерігача.

Можна сказати, що все ж таки палестинцям вдалося пройти певний шлях до своєї мети – повноцінної та визнаної світом незалежності. Однак вони не можуть покладатися виключно на Генеральну Асамблею. Слід терміново поновлювати мирні переговори. І це разом із їхніми зусиллями в Організації Об’єднаних Націй може зрушити ситуацію з місця.

Ізраїль і Палестина мають повернутися за стіл переговорів. Про це сказано у підсумковій заяві близькосхідного «квартету» за підсумками його екстреного засідання у Нью-Йорку. Воно відбулося відразу ж після виступу Махмуда Аббаса на Генеральній Асамблеї і подачі заявки на вступ Палестини до ООН.

Державний секретар США Гілларі Клінтон так окреслила спільну позицію, сформовану на цьому засіданні: «Пропозиції «квартету» ще раз наголошують на тому, що рішення може бути досягнуте лише шляхом перемовин. Ми закликаємо Ізраїль і Палестину повернутися до переговорного процесу. США готові надати всю можливу підтримку, щоб сторони зробили наступний важливий крок і знайшли спільне рішення». Яку роль у цьому всьому відіграватиме ООН, наразі невідомо.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
ищу работу ветеринарного врача в Харькове, данные, http://tvgid.ua, http://sinoptik.com.ru/погода-череповец
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено