Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 вересня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Чи вчив історію Аляксандр Ригорич?

Аляксандр Лукашенка знову зумів подивувати чесний політологічний люд. Цього разу – ініціативою щодо перетворення Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан, на такого собі "жандарма Євразії", місія якого включатиме придушення за допомогою військ народних революцій та різноманітних "заколотів" усередині держав-членів
Чи вчив історію Аляксандр Ригорич?

"Мова йде не тільки про застосування колективних сил оперативного реагування (КСОР) на випадок втручання інших державі ззовні, але також у разі втручання інших держав усередині країн ОДКБ", - заявив Аляксандр Лукашенка на зустрічі з генсеком ОДКБ Ніколаєм Бордюжею в Мінську. Під словосполученням "втручання інших держав усередині країн ОКДБ", ясна річ, маються на увазі масові виступи протесту та революції, бо ж хіба без зловісного Заходу можуть збунтуватися, скажімо, щасливі від самого факту свого життя під батьчиним омофором білоруси?

"Звичайно, фронтом, війною ніхто на нас не піде, а от конституційний переворот зробити руки у багатьох сверблять, - піддав жару Лукашенка. – Ми повинні захищати цілісність і незалежність країн ОДКБ". І додав: мовляв, питання вже узгоджене із Москвою.

Іншими словами, Лукашенка у цій справі фактично виступив рупором Кремля, озвучивши ідею, від якої за версту несе імперським духом, оскільки вона де-факто і де-юре у разі свого втілення легітимізуватиме відтворення Російської імперії – бодай у межах ОДКБ.

Нагадаю, рішення про створення КСОР було прийнято в лютому 2009 року. Вони призначені для "відбиття військової агресії, проведення спеціальних операцій із боротьби з міжнародним тероризмом, транснаціональною організованою злочинністю, наркотрафіком, а також для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій". Крім військових підрозділів держав-учасниць ОДКБ, до складу КСОР увійшли формування МНС Росії і російський спецназ МВС. Номінально всі рішення в ОДКБ, у тому числі і про розміщення та використання КСОР, ухвалюються консенсусом. Реально ж усе інакше – скажімо, президент Узбекистану Іслам Карімов торік у грудні відмовився підписати документи, які узаконювали розгортання КСОР на території держав-членів організації. І що? І нічого – процес усе одно пішов, тільки "колективні" сили ці стали за своїм складом ще більш російськими...

Крім суто військових та рятувальних сил, лідери ОДКБ на неформальній зустрічі в Астані у середині серпня цього року вирішили створити спільний кіберфронт, щоб разом "протистояти подібним деструктивним тенденціям", як назвав революційні події в арабському світі той самий Лукашенка. А президент Казахстану Назарбаєв повторив свою улюблену тезу про потребу спільного створення "кіберкордонів" на шляху "мережевого деструктиву".

Отож незабаром ми, очевидно, спостерігатимемо цей фронт у дії; втім, уже давно – з приходом Путіна до влади – в інтернеті діють цілі "бригади" бійців цього "віртуального фронту", морально тероризуючи незалежних журналістів та створюючи враження домінування у постсовєтських сегментах Усесвітньої мережі прихильників "великої Росії" і ненависників демократії. Відтепер, мабуть, ці бригади будуть підсилені новими кадрами, а для того, щоб лист до білоруського адресата дійшов, доведеться посилати його не п’ять-шість разів, як зараз, а двадцять-тридцять, і з різних електронних скриньок.

Бажання лідерів держав-членів ОДКБ спільно боротися з кіберзагрозам є цілком зрозумілим, враховуючи роль, яку зіграли інтернет-сервіси на кшталт Twitter і Facebook у близькосхідних революціях. Так само зрозумілим є й прагнення багатьох із них сховатися за щитом КСОР у разі масових заворушень та народних повстань, коли власна армія може стати ненадійною. І при цьому у них чи то "вимикається" інстинкт самозбереження, чи то спрацьовує вкорінене за роки перебування у совєтській номенклатурі "авось", чи то виникає бажання зіграти на імперських амбіціях Кремля, при цьому не втративши ані крапельки свого самовладдя.

Але ж те, що спрацювало у минулі 20 років, тепер може й не спрацювати.

Передусім тому, що Кремль переконався: за умов достатньо високих цін на нафту та газ у світі і за вмілого використання демократичної риторики він може безкарно здійснювати не тільки інформаційний та економічний тиск на постсовєтські країни (крім тих, які встигли приєднатися до НАТО та ЄС), а й проводити проти них широкомасштабні воєнні операції й анексувати чималі шматки їхньої території, як-от у випадку з Грузією у 2008 році.

Сьогодні чимало білоруських та російських аналітиків наголошує: Москві набрид експресивний "бацька", і вона вже провела кілька пілотних інформаційно-пропагандистських кампаній проти режиму Лукашенки, готуючи Захід до того, що "останнього диктатора Європи" невдовзі змінить промосковськи налаштований "ліберальний демократ" і "прихильник вільного ринку" (тобто прихватизації білоруської державної економіки російськими олігархічно-чекістськими корпораціями).

На Заході, схоже, готові мовчки проковтнути такий перебіг подій, якщо він супроводжуватиметься належною риторикою. Схожий сценарій може розігратися і в Казахстані, де клан Назарбаєва кермує вже ледь не чверть століття (якщо врахувати й останні роки існування СССР) – Москві потрібен прямий контроль за нафтогазовими багатствами цієї країни і за її стратегічними комунікаціями. От тут формування КСОР, якщо їм буде надана жандармська функція, і можуть відіграти вирішальну роль (у межах законності, як же інакше?).

Уявімо собі приблизно такий розвиток подій: у державі N, яка входить до ОДКБ і в якій розміщені формування КСОР, розпочинаються масові вуличні протести, в ході яких невідомі радикали в масках закидають пляшками із запалювальною сумішшю кілька урядових установ.

Як місцеве, так і російське державне телебачення демонструє знайдені на нелегальній квартирі радикалів докази їхніх зв’язків із закордоном. В дію вступають сили КСОР (в тому числі й терміново перекинуті з Росії), які нейтралізують радикалів, але – о нещастя! – не встигають захистити главу цієї держави від зловмисників.

Терористи зразково-показово покарані, радикальні бунтівники знешкоджені, конструктивна опозиція вітає наведення конституційного ладу, а посаду глави держави обіймає (спершу тимчасово, як в.о., а потім – в результаті належним чином організованого народного волевиявлення) кремлівський ставленик, котрий виголошує не менш демократичні промови, аніж зіц-президент Медвєдєв. Захід аплодує (хоча, можливо, при цьому й потайки кривиться...), народ – під контролем формувань КСОР – виявляє дружну підтримку новій владі, а якщо й опозиційність, то конструктивну.

Схоже, згаданий уже Іслам Карімов добре розуміє високу ймовірність розгортання такого сценарію у разі, якщо в Узбекистані будуть розгорнуті формування КСОР. Невже ж Лукашенка не бачить елементарних речей? На перший погляд – ні. І тому наполягає на своєму. Ба більше: з якогось дива він пропонує ще й провести "чистку" ОДКБ, мовляв, "якщо хтось не хоче виконувати статутні функції організації, нехай залишить її і не заважає іншим", котрі прагнуть "діяти консолідовано, в єдиному ключі". А оскільки це питання також "узгоджене з Москвою", то йдеться про ще один вимір перетворення цієї організації на знаряддя Кремля і відновлення імперії.

Проте, видається, Лукашенка не такий простий, яким його інколи малюють. Найімовірніше, він домовився із Кремлем про певні економічні преференції, що на якийсь час порятують його режим, і на невтручання Росії у внутрішні справи Білорусі – в обмін на проголошення ініціативи істотного посилення військово-політичних важелів російського домінування в межах ОДКБ. При цьому, можливо, Аляксандра Ригорича не полишає думка: а якщо він візьме і вдягне свою ледь не маршальську форму та вийде до генералів та офіцерів КСОР, то вони зрозуміють, перед ким слід виструнчуватися і чиї накази виконувати – бо ж хіба можна порівняти ставного Лукашенка із якимось там миршавим підполковником КҐБ Путіним і "цивільним шпаком" Медвєдєвим?

Воно й справді: в якійсь своїй частині хитра Лукашенкова оборудка може вдатися – і на певний час владний режим Білорусі збереже свою економічну й політичну спроможність. А далі? Бо ще нікому з тих, хто віддавав Кремлю бодай частковий військово-політичний контроль за своєю державою, не вдавалося надовго зберегти реальну (а не позірну, alaМонгольська народна республіка) незалежність цієї держави. Та чи вчив історію Лукашенка?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.