Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 вересня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Чи вчив історію Аляксандр Ригорич?

Аляксандр Лукашенка знову зумів подивувати чесний політологічний люд. Цього разу – ініціативою щодо перетворення Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан, на такого собі "жандарма Євразії", місія якого включатиме придушення за допомогою військ народних революцій та різноманітних "заколотів" усередині держав-членів
Чи вчив історію Аляксандр Ригорич?

"Мова йде не тільки про застосування колективних сил оперативного реагування (КСОР) на випадок втручання інших державі ззовні, але також у разі втручання інших держав усередині країн ОДКБ", - заявив Аляксандр Лукашенка на зустрічі з генсеком ОДКБ Ніколаєм Бордюжею в Мінську. Під словосполученням "втручання інших держав усередині країн ОКДБ", ясна річ, маються на увазі масові виступи протесту та революції, бо ж хіба без зловісного Заходу можуть збунтуватися, скажімо, щасливі від самого факту свого життя під батьчиним омофором білоруси?

"Звичайно, фронтом, війною ніхто на нас не піде, а от конституційний переворот зробити руки у багатьох сверблять, - піддав жару Лукашенка. – Ми повинні захищати цілісність і незалежність країн ОДКБ". І додав: мовляв, питання вже узгоджене із Москвою.

Іншими словами, Лукашенка у цій справі фактично виступив рупором Кремля, озвучивши ідею, від якої за версту несе імперським духом, оскільки вона де-факто і де-юре у разі свого втілення легітимізуватиме відтворення Російської імперії – бодай у межах ОДКБ.

Нагадаю, рішення про створення КСОР було прийнято в лютому 2009 року. Вони призначені для "відбиття військової агресії, проведення спеціальних операцій із боротьби з міжнародним тероризмом, транснаціональною організованою злочинністю, наркотрафіком, а також для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій". Крім військових підрозділів держав-учасниць ОДКБ, до складу КСОР увійшли формування МНС Росії і російський спецназ МВС. Номінально всі рішення в ОДКБ, у тому числі і про розміщення та використання КСОР, ухвалюються консенсусом. Реально ж усе інакше – скажімо, президент Узбекистану Іслам Карімов торік у грудні відмовився підписати документи, які узаконювали розгортання КСОР на території держав-членів організації. І що? І нічого – процес усе одно пішов, тільки "колективні" сили ці стали за своїм складом ще більш російськими...

Крім суто військових та рятувальних сил, лідери ОДКБ на неформальній зустрічі в Астані у середині серпня цього року вирішили створити спільний кіберфронт, щоб разом "протистояти подібним деструктивним тенденціям", як назвав революційні події в арабському світі той самий Лукашенка. А президент Казахстану Назарбаєв повторив свою улюблену тезу про потребу спільного створення "кіберкордонів" на шляху "мережевого деструктиву".

Отож незабаром ми, очевидно, спостерігатимемо цей фронт у дії; втім, уже давно – з приходом Путіна до влади – в інтернеті діють цілі "бригади" бійців цього "віртуального фронту", морально тероризуючи незалежних журналістів та створюючи враження домінування у постсовєтських сегментах Усесвітньої мережі прихильників "великої Росії" і ненависників демократії. Відтепер, мабуть, ці бригади будуть підсилені новими кадрами, а для того, щоб лист до білоруського адресата дійшов, доведеться посилати його не п’ять-шість разів, як зараз, а двадцять-тридцять, і з різних електронних скриньок.

Бажання лідерів держав-членів ОДКБ спільно боротися з кіберзагрозам є цілком зрозумілим, враховуючи роль, яку зіграли інтернет-сервіси на кшталт Twitter і Facebook у близькосхідних революціях. Так само зрозумілим є й прагнення багатьох із них сховатися за щитом КСОР у разі масових заворушень та народних повстань, коли власна армія може стати ненадійною. І при цьому у них чи то "вимикається" інстинкт самозбереження, чи то спрацьовує вкорінене за роки перебування у совєтській номенклатурі "авось", чи то виникає бажання зіграти на імперських амбіціях Кремля, при цьому не втративши ані крапельки свого самовладдя.

Але ж те, що спрацювало у минулі 20 років, тепер може й не спрацювати.

Передусім тому, що Кремль переконався: за умов достатньо високих цін на нафту та газ у світі і за вмілого використання демократичної риторики він може безкарно здійснювати не тільки інформаційний та економічний тиск на постсовєтські країни (крім тих, які встигли приєднатися до НАТО та ЄС), а й проводити проти них широкомасштабні воєнні операції й анексувати чималі шматки їхньої території, як-от у випадку з Грузією у 2008 році.

Сьогодні чимало білоруських та російських аналітиків наголошує: Москві набрид експресивний "бацька", і вона вже провела кілька пілотних інформаційно-пропагандистських кампаній проти режиму Лукашенки, готуючи Захід до того, що "останнього диктатора Європи" невдовзі змінить промосковськи налаштований "ліберальний демократ" і "прихильник вільного ринку" (тобто прихватизації білоруської державної економіки російськими олігархічно-чекістськими корпораціями).

На Заході, схоже, готові мовчки проковтнути такий перебіг подій, якщо він супроводжуватиметься належною риторикою. Схожий сценарій може розігратися і в Казахстані, де клан Назарбаєва кермує вже ледь не чверть століття (якщо врахувати й останні роки існування СССР) – Москві потрібен прямий контроль за нафтогазовими багатствами цієї країни і за її стратегічними комунікаціями. От тут формування КСОР, якщо їм буде надана жандармська функція, і можуть відіграти вирішальну роль (у межах законності, як же інакше?).

Уявімо собі приблизно такий розвиток подій: у державі N, яка входить до ОДКБ і в якій розміщені формування КСОР, розпочинаються масові вуличні протести, в ході яких невідомі радикали в масках закидають пляшками із запалювальною сумішшю кілька урядових установ.

Як місцеве, так і російське державне телебачення демонструє знайдені на нелегальній квартирі радикалів докази їхніх зв’язків із закордоном. В дію вступають сили КСОР (в тому числі й терміново перекинуті з Росії), які нейтралізують радикалів, але – о нещастя! – не встигають захистити главу цієї держави від зловмисників.

Терористи зразково-показово покарані, радикальні бунтівники знешкоджені, конструктивна опозиція вітає наведення конституційного ладу, а посаду глави держави обіймає (спершу тимчасово, як в.о., а потім – в результаті належним чином організованого народного волевиявлення) кремлівський ставленик, котрий виголошує не менш демократичні промови, аніж зіц-президент Медвєдєв. Захід аплодує (хоча, можливо, при цьому й потайки кривиться...), народ – під контролем формувань КСОР – виявляє дружну підтримку новій владі, а якщо й опозиційність, то конструктивну.

Схоже, згаданий уже Іслам Карімов добре розуміє високу ймовірність розгортання такого сценарію у разі, якщо в Узбекистані будуть розгорнуті формування КСОР. Невже ж Лукашенка не бачить елементарних речей? На перший погляд – ні. І тому наполягає на своєму. Ба більше: з якогось дива він пропонує ще й провести "чистку" ОДКБ, мовляв, "якщо хтось не хоче виконувати статутні функції організації, нехай залишить її і не заважає іншим", котрі прагнуть "діяти консолідовано, в єдиному ключі". А оскільки це питання також "узгоджене з Москвою", то йдеться про ще один вимір перетворення цієї організації на знаряддя Кремля і відновлення імперії.

Проте, видається, Лукашенка не такий простий, яким його інколи малюють. Найімовірніше, він домовився із Кремлем про певні економічні преференції, що на якийсь час порятують його режим, і на невтручання Росії у внутрішні справи Білорусі – в обмін на проголошення ініціативи істотного посилення військово-політичних важелів російського домінування в межах ОДКБ. При цьому, можливо, Аляксандра Ригорича не полишає думка: а якщо він візьме і вдягне свою ледь не маршальську форму та вийде до генералів та офіцерів КСОР, то вони зрозуміють, перед ким слід виструнчуватися і чиї накази виконувати – бо ж хіба можна порівняти ставного Лукашенка із якимось там миршавим підполковником КҐБ Путіним і "цивільним шпаком" Медвєдєвим?

Воно й справді: в якійсь своїй частині хитра Лукашенкова оборудка може вдатися – і на певний час владний режим Білорусі збереже свою економічну й політичну спроможність. А далі? Бо ще нікому з тих, хто віддавав Кремлю бодай частковий військово-політичний контроль за своєю державою, не вдавалося надовго зберегти реальну (а не позірну, alaМонгольська народна республіка) незалежність цієї держави. Та чи вчив історію Лукашенка?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено