Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 серпня, 2011   ▪   Юрій Райхель   ▪   Версія для друку

Абхазькі проблеми Росії

Москва намагається не демонструвати своєї прихильності в Сухумі
Абхазькі проблеми Росії

Абхазія обрала президента. Ним став чинний віце-президент Олександ Анкваб, котрий щдобу 54,8 голосів. Його опоненти прем’єр-міністр Сергій Шамба опинився на другому місці, отримавши 21,04%, лідер опозиції Рауль Хаджимба – на третьому з результатом у 19,83% виборців.

Попри те, що зі штабу останнього пролунали обвинувачення у підтасовках та маніпуляціях, застосуванні адмінресурсу нині вже переможцем Анквабом, тим не менш, закордонні спостерігачі практично одностайні щодо того, що вибори були чесними та прозорими. Хоча Абхазія не уникла загальної хвороби пострадянського простору, коли керівники підприємств відверто підтримували одного з кандидатів, у цьому разі Анкваба, що можна вважати адміністративним ресурсом, проте опонентів можливості вести агітацію та пропаганду ніхто не позбавляв. Це принципово відрізняє Абхазію від тієї-таки Південної Осетії, опозиція в якій більш-менш, але має змогу виражати свою думку лише в Москві, за певних обмежень

Головний опонент Анкваба Сергій Шамба сам винний у своєму програші. На просторі СНД вже тривалий час діє правило: тільки-но до штабу того чи іншого кандидата запрошують російських політтехнологів – це перший та головний крок до поразки. І наразі ще в жодній країні, звісно, якщо вибори там відбуваються не по-білоруськи чи по-російськи, відхилень від цього правила, що вже перетворюється на теорему, не було.

Як зауважив абхазький політолог Інал Хашиг, заїжджі спеціалісти, якщо їх узагалі можна так назвати, провели кампанію, не зважаючи на консерватизм та характерні особливості абхазького суспільства. До речі, це вже почерк російських політтехнологів. Вони вважають, що обізнані у всьому, приїхали навчати неграмотних тубільців та й покажуть їм клас, тому будь-які методи можна застосовувати не лише у їхній країні, а звідусіль. Виявляється, не лише Україна – це не Росія, а й Абхазія – зовсім інакша країна. Шамба активно послуговувався наочною агітацією, довкола все вигравало банерами «Шамба – наш президент». Його опоненти до цього виду піару, чи, якщо бажаєте, агітації, не вдавалися та й учинили правильно. Всі три кандидати – люди відомі та упізнавані, територія незначна, а абхазьке суспільство консервативне, воно гидує зайвою показухою. Невдалим виявився і слоган «Шамба – наш президент». По-перше, перегони були призначені у зв’язку з доволі скорботною подією – смертю чинного президента, а, по-друге, люди зрозуміли, що Шамба, ще необраний, але вже називає себе президентом. Так самовпевнено на Кавказі не заведено поводитися. Скромніше треба бути. Крім наочної агітації штаб Шамби активно використовував молодь для участі у мітингах на його підтримку, поширював символіку із зображенням кандидата й усе тим самим салоганом. «В Абхазії не люблять, коли вибори перетворюються на шоу», – каже Хашиг. На його думку, Шамба і сам усвідомлює причини свого провалу, він не піде на конфронтацію з Анквабом і, цілком імовірно, залишиться прем’єром.

Ще один фактор, який перешкоджав абхазькому керівництву навіть за бажання втручатися у виборчий процес. Якщо країна в майбутньому хоче мати міжнародне визнання, то такі маніпуляції на виборах категорично заборонені. Південна Осетія міжнародних перспектив не має, та й загалом не прагне останніх, натомість Сухумі дуже хоче визнання. До того ж у цих двох кавказьких народів різні історії державності та шляхи до її здобуття.

Південна Осетія – країна «карликова», яка нині та найближчим часом неспроможна прожити без чималої фінансової допомоги з боку Росії, країна, в якій фактично штучна освіта. На противагу їй Абхазія – зовсім інша країна. В етнічних осетинів по суті є друга республіка – Аланія, що входить до складу Російської Федерації. Звісно, що настрої у бік возз’єднання двох розірваних частин осетинського народу з часом лише зростатимуть, хоча й нині їх поділяє більшість жителів півдня. В абхазів іншої країни немає, проте є традиції незалежної державності, зокрема, Абхазьке царство, Абхазьке князівство та Абхазька республіка 1920 років. Також є у них самобутня культура, більш-менш усталена економіка, котра має всі шанси на нормальний розвиток у разі урегулювання міжнародного статусу. Врешті-решт, в Абхазії реально точиться внутрішньополітична боротьба, в чинному парламенті представлено сім політичних партій, чотири з яких опозиційні.

Попри те, що Європейський Союз та НАТО не визнали результатів виборів, дійсність є такою, що навіть у Грузії лунають голоси на користь визнання незалежності Абхазії. Спочатку про це відверто висловлювався політолог Мамука Арешидзе, відтак ініціативу підтримав екс-президент Едуард Шеварднадзе. З якогось боку це і є наслідком внутрішньої боротьби в Грузії, бажання хоч якось дошкулити нинішній владі президента Саакашвілі, однак певний крок вже зроблений. Звісно, Тбілісі аж ніяк не погоджується на відрив своїх територій, тому подальше існування незалежної Абхазії без протекції Росії викликає чимало запитань.

Вибори в Абхазії – іспит політики Росії. Ще 2004 року Багпш виграв у Хаджимби, на якого ставила Москва. Президент Ардзинба підписав указ про проведення повторних виборів. Прибічники Багапша зайняли телецентр, а відтак і комплекс урядових будівель. Це ледь не призвело до державного перевороту, а прихильники Хаджимби заявили, що сутички були організовані грузинськими спецслужбами. Кризу подолали, Багапш став президентом, а Хаджимба після перемовин був призначений віце-президентом. Згодом він пішов у глуху опозицію та нині програв утретє, причому з доволі незадовільним результатом.

Москва цього разу дотримується виваженої позиції, врахувавши помилки 2004 року. Офіційно нікому переваги не віддавалося, навпаки, від початку кампанії заявлялося про підтримку всіх трьох кандидатів, хоч за ментальністю та за характером Кремлю найбільше імпонує фактичний наступник Багапша Анкваб.

Проблему для Москви становить те, що будь-який президент у Сухумі буде не проросійським, а про абхазьким. Так біло навіть тоді, коли постала безпосередня воєнна загроза. Попри те, що російські військові бази в Абхазії є, але це в жодному разі не зрушило питання повернення майна російським громадянам, котрі раніше постійно проживали в республіці. Те саме відбувається і з майном організацій. Міністерство оборони Росії не може повернути деякі свої санаторії. Прикметно, що всі керманичі в Сухумі визнають наявність проблеми, але вона не просувається у бік свого вирішення. Росія й Абхазія не можуть поділити село Аїбга та прилеглу територію, що сягає 1600 га. Делімітація кордону може призвести до конфліктів між двома країнами.

Друга проблема Росії в Абхазії – це Туреччина. Після захоплення Росією чорноморського узбережжя Кавказу понад 90 % абхазців перейшли до Туреччини. Там значна абхазька діаспора, чимало там доволі багатих та успішних бізнесменів, які аж ніяк не проти вкладати гроші у свою історичну батьківщину. Причому в Абхазії їх не вважають іноземцями, тож жодні обмеження на них не поширюються. Та процес проникнення турецько-абхазького капіталу триває, певна річ, за рахунок можливостей російського. І така ситуація загрожує перерости у велику проблему для Москви.

І третя проблема. Підтримка Росією абхазького сепаратизму значно звужує, якщо не зводить нанівець можливості посередництва у конфлікті довкола Нагірного Карабаху. В Баку чудово розуміють, що абхазьку чи південноосетинську модель Кремль тримає в рукаві як доволі сильний козир.

Тому тут проблем у Першопрестольної ще більше, а виходу з них за такої російської політики немає і бути не може. Як на Північному Кавказі, так і на Південному світ примарний і хисткий, від чого страждають усі, а не лише народи цих регіонів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено