Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 серпня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Чи є Ліван незалежною державою?

Революція в Сирії дає ліванцям нагоду позбутися опіки «старших братів»
Чи є Ліван незалежною державою?

Перманентна політична криза в Лівані й нездатність місцевих еліт визначити причини, які не дають змоги країні нарешті вирватися з-під тиску ісламістських екстремістів із «Хезболли», є сумними реаліями сьогоднішнього дня. А між тим ця держава, попри свої не надто великі розміри, одна з ключових на Близькому Сході.

На межі двох світів

Однією з головних проблем Лівану є те, що через низку історичних обставин країна весь час поставала перед важким вибором: вона є західною чи східною? Раніше це була своєрідна вітрина західного світу в арабському. Але якщо ще кілька десятиліть тому там переважали християни, то нині Ліван насильно ісламізується. Уже недалекий той час, коли мусульмани (з низки демографічних і політичних причин) стануть більшістю в колись переважно християнській державі. Нині вони не лише диктують іноконфесійному населенню країни свою волю, а й за лідерства Хассана Насралли (очільника «Хезболли» з 1992 року) намагаються перетворити її на ісламський Халіфат. Під приводом збереження арабської ідентичності Лівану, що фактично означає тотальну ісламізацію, відбувається його відчуження мусульманськими радикалами від західної ідентичності й переведення до розряду маріонетки Сирії та Ірану.

То що? Ліван не є незалежною державою? Така підозра закрадається, оскільки все його найвище керівництво, зокрема президент, прем’єр та уряд, по суті, є сирійськими чи іранськими маріонетками, які не мають жодного впливу на розв’язання будь-яких внутрішніх чи зовнішніх питань.

Рішення, прийняті з позиції нинішньої ліванської влади на всіх рівнях, не відображають волі більшості вільних і миролюбних ліванців. У країні, не криючись, діють представники волі Сирії та Ірану та їхні озброєні ставленики на чолі з проіранським рухом «Хезболла».

Позиція руху нині зросла до безпрецедентного домінування в уряді Лівану, що автоматично збільшує вплив його покровителів – Сирії та Ірану – на Близькому Сході. Якщо простежити шляхи розвитку «Хезболли», то не можна не дивуватися тому, як вона за менш ніж два десятиліття перетворилася з нечисленної групи опору Ізраїлю на найпотужнішу військову і політичну силу в Лівані. Контроль організації (яку Сполучені Штати вважають терористичною) над урядом у перспективі здатний призвести до міжнародної ізоляції країни.

Союз Ірану та Сирії є шлюбом за розрахунком, адже остання – це світський диктаторський режим, що традиційно тісно пов’язаний із Росією і має принципові відмінності з Іраном, теократією мусульман-шиїтів фундаменталістського штибу. Їх, однак, об’єднують неприйняття існування Ізраїлю і ненависть до США.

Своєю чергою, ісламістські екстремісти з «Хезболли» дуже залежні від Сирії, через яку до Лівану надходить іранська зброя. Тому вони завжди робитимуть те, що їм скажуть у Дамаску. Ліванський народ при цьому є пішаком в іграх інших.

Назад у майбутнє

Нинішні відносини Лівану та Сирії можна назвати «назад у майбутнє» – від незалежності до протекторату. Вплив останньої на Ліван реалізується в різних формах, найпотужнішим є безпосередній тиск «Хезболли» на тамтешню владу. І це призводить до обмеження ліванського суверенітету, хоча вже не як пряма окупація, а як безпосередній контроль над високопосадовцями країни.

Сьогодні Сирія є своєрідним ключовим козирем зовнішньої політики Ірану, що дає йому змогу не тільки закріпитися в арабському світі та мати постійний потужний канал передачі зброї «Хезболлі», а й безпосередньо погрожувати Ізраїлю. І якщо режим алавітів у Дамаску в разі перемоги революції зміниться на сунітський (ближчий до Єгипту і Саудівської Аравії), це може завдати дуже серйозного удару по Ірану, призвівши до такого рівня міжнародної ізоляції іранських мулл, якого цей режим ще ніколи не бачив.

Криза в Сирії відкриває велику перспективу для ліванського народу. Адже якщо Башар Асад не утримає своєї влади, то Ліван матиме значні шанси позбутися сирійської опіки й залежності не лише від цієї країни, а й від Ірану. У майбутньому це могло би по-справжньому поліпшити лівансько-сирійські відносини. Як тут не пригадати дуже влучний вислів Індіри Ґанді: «Не можна потиснути руку зі стиснутим кулаком».

Не виключено, що революція в Сирії перекинеться на Ліван. І одним із її чинників, цілком імовірно, стане незадоволення ліванців контролем «Хезболли» над політичним життям їхньої країни. Ці дві держави так зав’язані одна на одну, що стабільність Лівану безпосередньо залежить від стабільності Сирії. Остання може почати віддавати свій історичний борг перед Ліваном у формі ланцюгової реакції революції, котра має шанс змінити ліванський політичний ландшафт.

Крім того, суперечності між балансом впливів міжнародних та регіональних держав і внутрішня рівновага політичних сил у Лівані не є постійними. Адже ніхто не може гарантувати «Хезболлі», яка контролює цю країну, чи ХАМАСу, котрий захопив владу в Секторі Газа, що так буде завжди. Очі ліванської революції дивляться на Сирію, і це не має додавати оптимізму Хассану Насраллі.

Антиліванський союз у складі Сирії, Ірану та «Хезболли» сягає своїм корінням у минулі десятиріччя. Пріоритетом першої на початку 1980-х було досягнення гегемонії в Лівані, щоб нейтралізувати безпосередню загрозу з боку іракського диктатора Саддама Хусейна і позбутися будь-яких перешкод, що могли б кинути виклик її домінуванню в згаданій країні. Усіх цих цілей було успішно досягнуто. А майже три десятиліття сирійської окупації в Лівані лише зміцнили позиції.

Бо це Близький Схід

Аналізуючи ситуацію в Близькосхідному регіоні, завжди треба робити похибку на чинник непередбачуваності, оскільки нині відносини Ірану та Сирії здатні розвиватися і за сценарієм відомої притчі (якщо її дещо перефразувати наприкінці). Скорпіон просить жабу перевезти його через річку. Жаба стурбована своїм життям, але той каже, що коли вкусить її, то помруть обоє. Діставшись середини, скорпіон жалить жабу. Потопаючи, та запитує його, чому він це зробив. «Бо це Близький Схід», – відповідає скорпіон на своєму останньому подиху.

І тут не надто важливо, хто буде в ролі скорпіона чи жаби, оскільки Сирія й Іран, вочевидь, куди більше переймаються власними інтересами, ніж подальшою перспективою свого ситуативного союзника. Геополітичний розклад у світі на сьогодні такий, що Іран може втратити свого союзника, якщо сирійському народові вдасться перемогти режим Башара Асада. Також не варто виключати й такого повороту подій, коли режим іранських мулл буде повалено в результаті народного повстання. Адже свого часу президент Сирії також не вірив у те, що революція в Єгипті може перекинутися і на терени його держави.

Проте поки що вплив Ірану на Ліван лише зростає внаслідок посилення позицій «Хезболли». Це, своєю чергою, означає: доки Сполучені Штати й Іран перебуватимуть у конфронтації, Ліван у найкращому разі залишатиметься в підвішеному стані. Він не зможе вирішити свої внутрішні проблеми, якщо Іран і далі посилюватиме власні стратегічні позиції на Близькому Сході, використовуючи для цього Сирію й ліванську слабкість.

У такому разі Лівану об’єктивно навіть вигідне зіткнення Америки з Іраном, бо тоді в нього з’явиться шанс позбутися опіки своїх «старших братів» з Ірану та Сирії. «Бейрутська весна» цілком може настати якщо не влітку, то восени цього року. Якщо ні, то Сирія все одно протягом деякого часу буде більше зосереджена на своїх внутрішніх проблемах, якщо режим Асада впаде. Ліванці ж матимуть шанс отримати тимчасовий перепочинок. Це ще зовсім не означатиме, що новий сирійський уряд обов’язково відмовиться від Лівану. Адже домінування Сирії в політиці останнього в її інтересах, а також в інтересах деяких ліванських угруповань.

Сирійські еліти так і не визнають Ліван як незалежну державу, хоча кілька років тому ці країни спромоглися обмінятися послами. Є офіційні карти, на яких кордон із Ліваном накреслений зовсім іншим пунктиром, ніж із рештою держав. Навіть вивівши з останнього свої війська, Сирія виявилася нездатною ставитися до нього як до незалежної держави.

Нині Ліван не є в повному сенсі окупованою Сирією країною. Тут радше йдеться про перетворення його на «державу-клієнта» і сирійського політичного супутника із застосуванням цілої низки політичних засобів. Унаслідок військового управління і проникнення у владу, репресій проти засобів масової інформації він фактично втратив свою незалежність. Матриця іноземного правління принесла радикальну ісламізацію, арабізацію і сиріїзацію, що об’єктивно позбавляє ліванців, особливо християн-маронітів, їхньої свободи та гідності.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
найти на джоб, автоновости в украине, погода
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено