Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 липня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Солодка небезпека подвійного громадянства

Проблема подвійного громадянства – явище не нове, і є воно не лише в Україні. Власне, подвійне громадянство є результатом взаємодії законів двох країн.
Солодка небезпека подвійного громадянства

У деяких державах люди можуть отримати подвійне громадянство автоматично (зазвичай при народженні чи вступі до шлюбу) або після успішної натуралізації. Коли справа доходить до подвійного громадянства, то, як правило, думки у світі розділяються. Є країни, де закони дозволяють своїм громадянам отримувати громадянство іншої держави, не втрачаючи при цьому свого першого. На відміну від інших країн, де не дозволяється мати інше громадянство. І якщо таке все ж стається, то це автоматично призводить до втрати першого громадянства.

Нині сучасна постановка питання про права людини обумовлена рівнем розвитку і характером світової цивілізації. Але вона спирається на попередню практику людства і насамперед на практику правової організації суспільного життя людей. Права громадянина – це права, які здобуває особа в державі. Причому права громадянина не поширюються на все населення. Ними володіють лише ті, хто має громадянство.
Власне, громадянство – це не що інше, як встановлені державою політико-правові умови належності особи до тієї частини населення країни, на яку поширюються державні гарантії виконання визначених законом прав людини. Воно може виникати за фактом народження або в результаті отримання громадянства іншої держави.

Громадянство для людини має принципове значення, оскільки визначає її політичний і соціальний статуси, матеріальне і духовне благополуччя. Завдяки громадянству для людини розширюється суверенітет держави і особливо її можливість користуватися державними гарантіями своїх прав і законних інтересів як всередині країни, так і поза її межами.

Інакше кажучи, громадянство – це правова категорія, котра тісно пов'язана з поняттям «населення держави», але відрізняється від нього. Населення – це всі люди, що проживають на території країни: громадяни, особи без громадянства, іноземці. До громадян належать як ті особи, які живуть на території країни, так і ті, хто проживає поза її межами, але має громадянство.

У світі є держави, які допускають можливість подвійного громадянства. Це, зокрема: Австралія, Бангладеш, Бельгія, Бразилія, В'єтнам, Канада, Колумбія, Кіпр, Домініканська Республіка, Сальвадор, Фінляндія, Греція, Гренада, Угорщина, Ісландія, Іран, Ірак, Ірландія, Ізраїль, Італія, Йорданія, Латвія, Ліван, Литва, Македонія, Мальта, Мексика, Чорногорія, Нова Зеландія, Сербія, Швеція, Сирія, Велика Британія, Сполучені Штати Америки.
На сьогодні отримання подвійного громадянства становить пряму небезпеку для Української держави і загрожує національній безпеці нашої країни. Однак попри те, що згідно з Конституцією подвійне громадянство в Україні заборонене, українці де-факто дедалі частіше отримують таке громадянство з Румунією, Угорщиною та Росією, а також і з низкою інших країн.
 
Американський досвід

Не маючи можливості проаналізувати ситуацію в усіх країнах, котрі допускають подвійне громадянство, спробую розглянути лише деякі з них. наприклад, 1894-го і 1906 року в Америці були ухвалені імміграційні закони, які забороняли американським громадянам перебувати в іноземному громадянстві. Прикметно, що нині ці закони не скасовано, але водночас вони й не охороняються жорстко органами влади.

У США 1940 року було ухвалено Закон про громадянство, котрий обмежує права американських громадян, які беруть участь у політичних виборах іншої держави. При цьому чинна юридична практика дає можливість американському громадянину також залишати громадянство іншої країни. Наприклад, іноземець, котрий став громадянином США за допомогою натуралізації, може зберегти своє колишнє громадянство за умови, якщо його рідна країна не вимагає, щоб він відмовився від нього.

Аналогічно, громадянин США може стати громадянином іншої країни і при цьому зберегти своє американське громадянство, але лише в тому випадку, якщо інша країна не зобов'язує його відмовитися від громадянства США. Прикладом такого протиріччя є традиційний текст присяги для осіб, котрі отримують американське громадянство, який вимагає від того, хто присягає, не лише вірності новій батьківщині, а й відмови від попереднього громадянства.

Водночас в американському законодавстві немає поняття «подвійне громадянство». Але американська влада не переслідує тих, хто прийняв присягу, зберігши при цьому за собою колишнє громадянство, а Державний департамент у інтересах розширення міжнародної співпраці не звертає увагу на те, що багато нових американців, які подорожують світом, також не відмовилися від старої батьківщини. Хоча в американському паспорті прямо вказано, що «власник його не визнає більше жодного громадянства».

У ЄС немає чіткого підходу до цього питання

Якщо ж говорити про Європу, то в Європейському Союзі немає чіткого підходу до питання про подвійне громадянство. Одні європейські країни відкидають його, натомість інші дозволяють. Ірландія визнає подвійне громадянство, а Австрія відкидає. У Німеччині необхідно виконати особливі умови. У Голландії та Італії органи влади на подвійне громадянство заплющують очі – закон не дозволяє, але й не забороняє. А от у Туреччині та Греції подвійне громадянство законом дозволено, тоді як у Норвегії та Швеції – ні.

В Іспанії дозволено мати «додаткове» громадянство лише деяких країн. Швейцарія поводить себе щодо цього питання так: швейцарський громадянин може придбати паспорт іншої країни, але при цьому він раз і назавжди втрачає свій. Будь-яка людина, котра отримала швейцарський документ, повинна за законом відмовитися від усіх своїх колишніх паспортів.

У Південній Америці майже така сама ситуація. Болівія та Уругвай не визнають подвійного громадянства. В Аргентині можна мати, крім аргентинського, лише іспанський або італійський паспорт. Бразилія лише в певних випадках дозволяє мати інший, окрім бразильського, документ, що посвідчує особу. Ямайка і Домініканська Республіка дозволяють подвійне громадянство. Гондурас і Мексика – ні. Чилі уклала угоду про подвійне громадянство виключно з Іспанією. ПАР, Японія і Філіппіни не визнають подвійного громадянства.

Донедавна європейськими лідерами з отримання другого громадянства були британці, але тепер у цьому їх випередили французи, бельгійці, громадяни скандинавських країн та Іспанії, що пояснюється бажанням уникнути сплати податків. При цьому в Європейському Союзі свідомі того, що підштовхує європейців обзаводитися подвійним громадянством. Тому двері до країн, які називають «податковим раєм», –- Монако, Гібралтар, Андорра, Домініканська Республіка і Гренада, Брюссель планується зачинити законодавчо.

А арабські держави, наприклад, надають громадянство лише уродженцям цих країн і для іноземця майже неможливо стати в цих державах повноправним громадянином, особливо в Алжирі, Саудівській Аравії та Арабських Еміратах. Вважається, що стосовно цього набуття другого громадянства найліберальнішою країною у світі є Австралія, однак при цьому тут, мабуть, найжорсткіше імміграційне законодавство.

Також не дозволяють мати подвійне громадянство Австрія, Бруней, Венесуела, Данія, Китай, Еквадор, Індонезія, Японія, Кенія, Кувейт, М'янма, Малайзія, Маврикій, Норвегія, Непал, Перу, Польща, Португалія, Румунія, Україна, Саудівська Аравія, Сінгапур. 

Україна – найсмачніша страва у меню російського ведмедя

На перший погляд, подвійне громадянство має гарантувати захищеність румунської, угорської чи російської національних меншин. Це начебто додає їм упевненості в забезпеченні їхніх фінансових і майнових прав. Крім того, «подвійники» можуть відвідати свою другу батьківщину в будь-який час, що створює кращі для них умови для розуміння повсякденних подій в країнах, до яких вони тяжіють.

Солодка небезпека подвійного громадянства полягає в тому, що ці особи можуть будь-коли дуже просто перетнути державний український кордон. А це становить небезпеку, адже в такому разі вони можуть заробляти і сплачувати податки в казну інших держав і, відповідно, стати об’єктом пильної зацікавленості спецслужб цих держав.

Це ніби, коли одна людина має одночасно дві батьківщини, одна з яких для неї, як тягар, і вона не любить тієї країни, але з якихось причин поки що не бажає залишати її територію. А насправді прихильна до тієї віддаленої батьківщини, яка є об’єктом її прихильності і духовного поклоніння.

Зокрема, в Україні, наприклад, такі власники подвійного громадянства становлять загрозу для країни свого перебування тим, що для них її національні інтереси зовсім не є пріоритетними і таким чином у них немає зацікавленості у процвітанні та розвитку України.

В той час, коли Українська держава є не лише головним гарантом дотримання прав громадянина, а й цементує українське суспільство, надаючи йому можливість об'єднатися, створити певну спільноту і захистити її, що і з ким створюють такі «подвійники», коли вони не бажають ідентифікувати своє майбутнє з Україною?

Громадянин – це людина, яка свідомо бере участь у розбудові своєї держави на місцевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях. Але про яку участь у побудові Української держави може брати особа, котра добровільно обирає подвійну національну тотожність і робить свій усвідомлений вибір на користь сусідньої чи віддаленої країни та її стратегічних інтересів? Адже свідома маніпуляція громадянством – це прямий шлях до відторгнення і зради інтересів українських.

Внутрішній плюралізм частини українського соціуму у ставленні до подвійного громадянства створює в українському політичному житті зовнішні загрози, котрі з часом легко можуть перетворитися на територіальні претензії та бажання відколоти частину українських територій, наприклад, нашими сусідами. До того ж це розмиває солідарність українського суспільна і його бажання до консолідації в усіх напрямках.

Вочевидь, за сучасних геополітичних умов масове надання другого громадянства громадянам України може сприйматися як акт агресії проти Української держави сусідніх країн. Адже й досі ситуація залишається вибухонебезпечною в українському Криму і по всій Східній Україні, коли Росія провокує отримання жителями цих регіонів російських паспортів. А заплановане перевантаження Севастополя кораблями російського Чорноморського флоту зовсім не додає позитивних емоцій до ситуації, яка складається навколо України.

Загалом тактика «паспортного тиску» росіян і надання російських паспортів громадянам України, котрі стверджують, що вони мають російське походження, не нова. Росіяни, по суті, вдаються до досвіду Гітлера 1930-х років, коли він надав німецьке громадянство етнічним німцям Судетської області в Чехословаччині та Силезії в Польщі. Гітлер зробив те саме у Гданську, польському місті та порту на Балтійському морі, яке німці називали Данциг. У Чехословаччині влітку 1938-го Гітлеру вдалося спровокувати судетських німців на збройні виступи проти центральної влади. Потім туди начебто на захист співвітчизників рушив багатотисячний «добровольчий» корпус. А після розгрому «добровольців» чехословацькою армією в дію вступила дипломатія – мовляв, дивіться, як чехи знущаються з німецьких громадян. Врешті-решт завдяки Мюнхенській зраді лідерів Британії та Франції Чемберлена і Даладьє гітлерівська тактика спрацювала.

Цю саму тактику росіяни використовували і в Грузії. І також доволі успішно, відірвавши від цієї держави чималі території і перетворивши 400 тис. грузинів на біженців. Цю ж тактику Росія, схоже, нині «перекинула» на Україну. Етнічні росіяни чи «російськомовне населення», яке Москва офіційно вважає «співвітчизниками» (фактично так само Гітлер вважав «фольксдойчами» всіх німців за кордоном), є в усіх країнах, які були або частиною Радянського Союзу, як Литва, Естонія і Латвія, чи частиною радянського блоку, як Польща, Чехія і Словаччина. Тому цілком імовірно, що якщо Росії вдасться підкорити Україну (частково чи повністю), то російські геополітичні апетити поширяться і на ці країни.

Здається, Україна нині є найбільш ласим куснем у меню російського ведмедя, і якщо ніхто не допоможе Українській державі зупинити агресію Кремля, то не виключено, що можуть знайтися нові чемберлени й даладьє, які допоможуть кремлівським політичним реваншистам стерти Українську державу із мапи світу або суттєво обкарнати її територію. Але якщо Україна капітулює, то хто ж може гарантувати, що на цьому домаганням Росії буде покладено край?..
 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено