Світ

  ▪   Алла Лазарева

Формальна демократія

Дії голови ПАРЄ Мевлюта Чавушоглу свідчать про те, що наївно сподіватися на беззастережну боротьбу за права людини від політиків, які легко знаходять спільну мову з авторитарними режимами
Матеріал друкованого видання
№ 27 (192)
від 30 червня, 2011

Чи завжди очільники міжнародних організацій справді втілюють засадничі стандарти цих інституцій? З одного боку, принцип плюралізму, за яким побудовано роботу більшості міждержавних структур, по черзі приводить до керівництва лідерів усіх наявних політичних сил. Зокрема, і тих, які за суттю своїх реальних справ не в усьому відповідають заявленим стандартам. У цьому є своя логіка і своя формальна демократія.

Але, з іншого боку, чи можна сподіватися на те, щоб політик, зорієнтований передовсім на інтереси власної політичної сили, раптом заповзявся з ними боротися? Щоб робив заяви та ухвалював рішення, які суперечать настроям його електорату?

«Навіщо тобі інтерв’ю з Чавушоглу? – знайомий азербайджанський журналіст іронічно усміхнувся. – Це технологічний турецький політик. Він скаже те, що не завадить стати міністром закордонних справ Туреччини, що не суперечить позиції його фракції... Поглянь, наш Ейнулла Фатулаєв сам відмовився від зустрічі з головою Парламентської асамблеї Ради Європи, хоча той його запрошував...»

Ейнулла Фатулаєв, колишній політв’язень і журналіст за фахом, відмову зустрічатися з Мевлютом Чавушоглу підтвердив, але пояснювати не став. «Це не керівник міжнародної організації, а речник президента Ільхама Алієва», – сумно пожартував колега з Азербайджану.

Враження присутніх на червневій сесії Асамблеї російських правозахисників і кавказьких колег збіглися. «Голова ПАРЄ більше переймається своїми дружніми стосунками з лідерами «Единой России» та Компартії, ніж політичними переслідуваннями в Російській Федерації», – зазначив у розмові активіст «Міжнародної амністії».

Проте зустрітися з турецьким політиком було цікаво. Не так через його нинішню посаду, як через доповідь про український Голодомор, яку він виголосив у ПАРЄ 2009 року. Особливо вразив тодішній коментар Мевлюта Чавушоглу російському одному з російських видань: «Я зовсім не хочу сказати, що політика тоді полягала в цілеспрямованому знищенні громадян своєї держави. Тим більше люди без допомоги не залишалися». Це ж який історик поділився такими сенсаційними фактами? Особливо про державну допомогу тим, хто помирає від голоду?

Резолюція Ради Європи про Голодомор від квітня 2010 року, що ґрунтувалася на доповіді майбутнього голови ПАРЄ, не погодилася визначити голод 1932–1933-го цілеспрямованим винищенням українського народу. Текст міжнародного документа навіть наголошує, що «в абсолютному вияві в результаті радянської сільськогосподарської політики населення Росії зазнало найбільших втрат». «На жаль, у Парламентській асамблеї Ради Європи думки на захист визнання Голодомору спланованою акцією геноциду лунають не тільки задля того, щоб підтримати президента Ющенка, а й щоб висловити антиросійську позицію», – поскаржився російській «Газеті» Мевлют Чавушоглу 26 листопада 2009 року.

Проте з українською пресою цю складну тему політик обговорювати не побажав. «Усе є в моєму звіті, – коротко відповів він у розмові зі мною. – Кому цікаво, можна прочитати. Моя позиція за ці два роки не змінилася».

Мевлют Чавушоглу – один із провідних діячів турецької правлячої Партії справедливості та розвитку. Попри орієнтацію на вступ держави до Європейського Союзу, ця політична сила, яка нещодавно вкотре перемогла на парламентських виборах, не поспішає визнавати вірменський геноцид 1915 року. Отже, можливо, позиція керівника ПАРЄ щодо Голодомору частково зумовлена внутрішнім турецьким контекстом. Але в Раді Європи кажуть і про інші впливи. Півтора року тому пан Чавушоглу отримав посаду голови ПАРЄ переважно завдяки російським зусиллям.

«Оскільки всі п’ять політичних груп Парламентської асамблеї визнають принцип ротації, у залі засідань не обирають, а лише затверджують того кандидата, якого висунула чергова політична сила, – пояснила Тижню колишній доповідач Ради Європи по Україні Ганне Северінсен. – Справжній відбір претендентів відбувається в межах фракції. У «Європейських демократів», від яких прийшов до керівництва ПАРЄ Мевлют Чавушоглу, майже третина – члени путінської «Единой России» та Компартії. У тій самій групі й українські депутати з Партії регіонів».

Ось такі засадничі невідповідності. З одного боку, членство в Раді Європи гарантує рівні права учасникам проекту. Відповідно Парламентська асамблея віддзеркалює реальні електоральні настрої, поширені в Європі. Навіть не зовсім демократичні, як у випадку з «Единой Россией» або Партією регіонів. Саме принцип ротації технічно забезпечує рівність членів організації: кожен рано чи пізно здобуває можливість побути біля керма.

З іншого боку, головна мета Ради Європи – захист прав людини, а не комфорту політиків. Ротація неминуче призводить до парадоксу: провідну мету організації регулярно довіряють втілювати політичним силам, які до неї щонайменше байдужі. Отже, проблема персональних пріоритетів того самого Мевлюта Чавушоглу виходить далеко за межі його особистості. Бо у фракції «Європейських демократів», що була приречена на головування, інші погляди не практикуються.

Навряд чи масштабна реформа Ради Європи, яку щойно розпочав її нинішній голова Турбйорн Ягланд, піде так далеко, що відмовиться від ротації політичних фракцій. Старожили структури кажуть, що прямих виборів очільника ПАРЄ годі сподіватися: «Такі держави, як Росія або Туреччина, що роблять за членство величезні внески, доступ до керівництва Асамблеї легко з рук не випустять». Проте про можливість виявляти недовіру політикам, якщо виникнуть для цього підстави, було б незайве потурбуватися. Сьогодні цього механізму немає.