Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 червня, 2011   ▪   Іван Морозовицький   ▪   Версія для друку

Балканський приклад

Рішення ЄС прийняти до своїх лав Хорватію, можливо, більше зумовлено геополітикою, ніж успіхом економічних реформ країни
Балканський приклад

Наприкінці травня 2011 року Хорватія нарешті отримала офіційне запрошення увійти до Європейського Союзу. Для цього країна пройшла довгий шлях реформ.

Держава, яка однією з перших наважилася залишити Соціалістичну Федеративну Республіку Югославія, тепер демонструє нормальні для європейської країни показники економічного розвитку й активно розвиває свою туристичну галузь. За 2009 рік зростання ВВП країни становило 4,5%, за даними Світового банку. Крім того, за рівнем інвестиційної стабільності Загреб отримав доволі високі показники в більшості рейтингових агентств. Наприклад, у своєму звіті за 2010 рік Moodу’s зарахував країну до найбільш інвестиційно стабільних та привабливих у регіоні.

Голова ЄС Герман ван Ромпей заявив 25 травня, що Загребу час приєднуватися до спільного європейського дому, адже майже всі пункти угоди про асоціацію виконано, і країна може гідно увійти до ЄС. Водночас розширення Союзу на схід, яке може відбутися вже 2013 року, ймовірно, стане відправною точкою для нових хвиль збільшення Європейського Союзу.

З 2007-го цей процес тупцює на одному місці. Тоді до організації прийняли Румунію та Болгарію, і на цьому все зупинилося. Спочатку Брюссель намагався привести нові економіки до ладу, а потім почалася економічна криза, тож було вже не до розширення. Нині в Європі все ще в розпалі криза суверенних боргів у кількох країнах периферії, проте основні континентальні гравці мають наміри розширювати Союз. І Хорватія може стати ідеальним варіантом для початку цього процесу, тому що вона має цілком стабільну економіку, з доходом на одну особу приблизно $18 тис. і населення лише 4 млн. Це означатиме, що після відкриття кордонів не буде потоків заробітчан, а балканські республіки зможуть побачити на власні очі переваги вступу до ЄС.

Нарешті можливість Хорватії увійти до Союзу – це не лише визнання реформ чи економічного розвитку. Тепер Європа захоче посилити свій контроль над Балканським півостровом. Адже з часів громадянської війни ситуація там доволі невизначена – країнам обіцяють чимало, проте не дають конкретної надії. Тому входження до ЄС є також нагодою перегорнути сторінку ганебної громадянської війни та рухатися вперед.

Після війни

Загребові якось поталанило пройти крізь новітні балканські війни за дуже короткий відтинок часу. Війна за незалежність Хорватії не тривала й року. Проте її жертвами стали більш ніж 25 тис. солдатів та мирних жителів. Також тут, як і скрізь на той час на Балканах, не обійшлося без проголошення місцевої республіки сербів, запеклих боїв за Дубровник і Вуковар і актів геноциду. Але на той час Белград не думав, що республіка розпадеться так швидко, і тому не дуже тримався за свої окраїни. На думку експерта Ради з міжнародних відносин Джеремі Яслі, війни в Словенії та Хорватії тоді ще не вирізнялися такою запеклістю, як боснійська кампанія. «На території Хорватії було не так багато сербів, на яких міг розраховувати Белград», – розповів Тижню експерт.

Утім, хорвати спромоглися швидко мобілізуватися й створили невелику, проте боєздатну армію, яку озброїла Західна Європа. За даними NBC, Франція та Італія передали Загребу військової техніки майже на $2 млн лише 1991 року й допомогли організувати командування.

Зрештою війна тривала до 1992-го, коли з країни виїхали 250 тис. сербів. Для порівняння, на 1996 рік жертвами війни в Боснії стали приблизно 100 тис. людей (за даними ООН), а кількість біженців сягнула 4 млн.

Однак унаслідок війни економіка країни була зруйнована. ВВП впав на 50%, і починалася гіперінфляція. Промисловість, яка здебільшого базувалася на спільному виробництві в межах Югославії, стала непотрібною, і цю проблему треба було вирішувати негайно.

До того ж лідер та перший президент Хорватії Франьо Туджман вирішив втрутитися у боснійську війну. Хорвати воювали там ще кілька років, проте не здобули вигоди, окрім того, що їхня армія стала найефективнішою на півострові. З економічного ж погляду, дивідендів країна не отримала. Держава мала визначитися, в який бік рухатися, хоча цей вибір був майже безальтернативним.

Реформи й кандидатство

Найперше, що потребувало реформ, – промисловість, розвиток якої слід було спрямувати у певному напрямку. Два металургійні комбінати в країні вирішили демонтувати. Адже вони були пошкодженні війною і працювали за рахунок сербської сировини, а тепер узагалі стали непотрібними. Будувати нову важку промисловість теж визнали недоцільним.

За прикладом сусідньої Італії, країна вирішила зосередитися на туризмі та залучати інвестиції саме до цієї галузі. Попри те, що влада усвідомлювала, що це спричинить структурні перекоси в економіці, адже основні капіталовкладення з-за кордону, за даними Хорватського бюро статистики, у 2001–2005 роках спрямовувалися саме до цієї сфери. За цей час країна отримала понад $150 млн від іноземних компаній для побудови готелів та розвитку інфраструктури на узбережжі. Проте експортні статті бюджету щороку зменшувалися, тому що країна виробляла не так багато товарів, які б продавалися за кордоном. До того ж західні впливи здебільшого торкнулися прибережної зони. За доповідями Інституту Брукінгс, інвестори лише 10% своїх грошей вкладали в інші частини країни, гадаючи, що там нічого немає. Республіка не поспішала проводити реформи, особливо прискіпливо вона ставилася до приватизації портів, які вважала стратегічними об’єктами.

Протягом 10 років Загреб таки спромігся змінити своє податкове законодавство, послабивши тиск на інвесторів, але не зміг провести пенсійної реформи, адже значна частина населення була проти.

За даними Світового банку, Хорватія була звичайною балканською країною, якій вдалося залучити іноземні інвестиції та модернізувати частину економіки. Хоча вона все ще хворіла на такі звичайні проблеми регіону, як висока корупція та нереалізованість усіх реформ. Але це не завадило ЄС запропонувати країні статус країни-кандидата 2003 року.

На думку депутата Європарламенту Ганнеса Свободи, рішення про надання Хорватії асоційованого членства в ЄС мало стати поштовхом до її розвитку. Відтоді країна провела кілька важливих реформ, нарешті продала найголовніші припортові комплекси європейським інвесторам, хоча тендери на їхній продаж тривали по шість – сім місяців. Проте з початком економічної кризи її валовий продукт упав до показника -1,4% порівняно з 2009 роком. Тому рішення прийняти країну до лав ЄС наразі має радше символічний та геополітичний зміст.

Бюджет, злочинці та хвилі розширення

Останній рік Європа переживає кризу суверенних боргів. Ісландія, Греція, Ірландія та Португалія щосезону вимагають грошей у Брюсселя, погрожуючи оголосити дефолт. Європейський Союз змушений платити за широку соціальну політику своїх членів, щоби не похитнулися позиції євро на міжнародному ринку. За це вже довелося віддати понад $250 млрд, а проблема лишається невирішеною.

Про розширення не могло навіть ітися. Основним аргументом євроскептиків була саме економічна складова і те, що Брюссель наразі не в змозі дати раду власним фінансам і неспроможний брати нові зобов’язання. До того ж Балканські країни ніколи не відзначалися високим рівнем економічного розвитку.

Проте зараз розмови про вступ Хорватії до ЄС перейшли у практичну площину. В Європарламенті вже не сумніваються, що країна увійде до Союзу і станеться це до 2013 року. І тут, на думку Джеремі Яслі, річ не в економіці. «ЄС нині має один із найвищих ВВП у світі, і тому він не постраждає від залучення ще однієї не дуже розвиненої економіки. До того ж Хорватія має низький рівень інфляції – 1,3%, що важливо для Союзу», – вважає аналітик. Головними у цьому питанні є політична та моральна складові.

По-перше, Загреб від початку співпрацював з Міжнародним трибуналом із колишньої Югославії. У той час, коли серби переховували своїх лідерів, яких звинувачували в геноциді, таких як Ратко Младіч чи Слободан Мілошевіч, Хорватія вирішила допомогти слідству й видала понад сотню своїх солдатів та офіцерів, які брали участь у громадянській війні. Це в очах Європи зробило хорватів, на відміну від інших народів регіону, більш послідовними союзниками. Крім того, Хорватія спробувала приборкати свій націоналізм та після боснійської кампанії вже не втручалася у справи Сербії. На початку 2011 року з’явилися документи щодо дій хорватських солдатів в операції «Гроза». Тоді почалися говорити про те, що це може призупинити рух Загреба до Європи, проте сторони вирішили не зважати на це.

По-друге, ЄС прагне перевірити, якою буде реакція на нову хвилю розширення. До цього Союз збільшувався хвилеподібно, останній великий період розширення був 2004 року, коли членами об’єднаної Європи стало відразу 10 країн.

Нині, за посткризових умов, Брюссель не наважиться на такі великі кроки. А от прийняти одну невеличку країну і почекати – буде логічним. Хорватія, на думку експертів Інституту Брукінгс, має стати прикладом для інших балканських країн. Адже рівень життя там швидше за все підвищиться, і тоді Македонія, Чорногорія та Сербія теж почнуть запроваджувати реформи для членства в ЄС.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено