Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 травня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Єгипет: християни опинилися поза законом?

Остання інформація з Єгипту дуже схожа на зведення з території, на якій ведуться постійні військові дії. Після усунення від влади президента Хосні Мубарака напади і вбивства коптів у Єгипті стали мало не повсякденними явищами. І лише за минулий тиждень загинули щонайменше 15 християн, ще понад 200 отримали поранення
Єгипет: християни опинилися поза законом?

Голова коптської християнської церкви Папа Шенуда ІІІ закликав своїх послідовників припинити маніфестацію в Каїрі, оскільки «події вийшли за рамки вільного волевиявлення і підривають репутацію Єгипту. Це не наша дорога», однак мало хто із двох тисяч мітингувальників відгукнувся на звернення духовного лідера. «Папа дуже м’який і готовий все пробачити. Наші права завжди зневажали. Час покласти край цьому», – заявляють вони.

Власне, тиск на коптську християнську общину в Єгипті явище аж ніяк не нове. І влада намагається заплющувати очі на явні порушення прав християн. Адже Єгипет є однією з багатьох у минулому християнських країн Близького Сходу, котрі після арабського завоювання стали мусульманськими. І вісім мільйонів коптів у Єгипті перебувають під неабияким тиском з боку ісламської більшості.

В Єгипті постійно відбуваються вбивства і викрадення коптів, напади на християнські церкви, насильницька ісламізація неповнолітніх. А також підпали і пограбування клінік і аптек, будинків, магазинів і автомобілів, що належать християнам. Але копти, котрі є нащадками древніх єгиптян, попри багатосотрічні утиски, не бажають зрікатися своєї віри.

Антихристиянське насильство в Єгипті нині таке очевидне, що новий єгипетський тимчасовий уряд змушений звернути на нього увагу. Нещодавні напади мусульман на християн-коптів, внаслідок яких загинули десятки людей, підштовхнули уряд Єгипту розглянути питання щодо введення нових законів про кримінальну відповідальність за насильство на релігійному ґрунті.

Згідно з цими законами, політичним партіям забороняється використовувати релігійні гасла, протестувати поза місцями відправлення культу, а також розглядається питання розроблення єдиного закону щодо будівництва молитовних будинків. Власне, давно прийшов час надати християнам рівні права на зведення храмів. Вперше перегляд дискримінаційного стосовно християн закону був запропонований ще 39 років тому, але тоді, як і під час майже 30 років правління Хосні Мубарака, це питання оминули увагою.

Копти хотіли небагато – отримати рівні права на будівництво та ремонт місць поклоніння. Насправді протягом десятиріч президентства Мубарака тривали намагання ісламізувати коптську частину єгипетського суспільства. Адже копти, котрі нині становлять 10% 80-мільйонного населення Єгипту, давно скаржилися на те, що єгипетський уряд примушує їх долати обтяжливі бюрократичні перепони, в той час як мусульманська спільнота не має жодних труднощів з будівництвом нових мечетей.

Питання зведення коптських церков трактували ледь не як загрозу державної безпеки Єгипту. Адже згідно із чинним законодавством, християни для того, щоби збудувати нові церкви чи навіть зробити в старих косметичний ремонт мали отримати дозвіл президента. Як правило, таке подання готували губернатори, які часто консультувалися з поліцією або органами державної безпеки.

Можна з упевненістю говорити про 30 років переслідувань християн на релігійному ґрунті. Систематичне заперечення свободи віросповідання є серйозною проблемою дотримання прав людини, яка дісталася Єгипту від режиму Хосні Мубарака. Адже закон, ухвалений 1980 року після вбивства президента Анвара Садата, обмежує громадянські свободи (особливо свободу релігії), а також свободу висловлення думок, зборів та об’єднань.

Релігійна диктатура в Єгипті мала б закінчитись із падінням режиму Мубарака, оскільки колишня влада покладалася на релігію для придушення особистих свобод і волі народу до самоврядування.

Ситуацію ускладнювало й те, що екс-керівництво розглядало Єгипет, як виключно ісламську країну, фактично повністю ігноруючи права християн та інших релігійних меншин. Включення ісламського права до Конституцію цієї держави зробило іслам офіційною релігією, а ісламське право – джерелом законодавства.

Отже, складається враження, що Єгипет – ніби цілком ісламська країна, що зовсім не відповідає дійсності. Адже куди тоді подіти 8 млн єгипетських громадян-коптів? Очевидно, що багато кому християни в Єгипті просто муляють очі. Хоча проголошення ісламської ідентичності Єгипту і змішання релігії з політикою порушує релігійні та громадянські права християнської меншини.

Історією доведено, що на державу, котра підносить релігію до рівня державної політики, рано чи пізно чекає провал. У випадку з Єгиптом неможливо досягнути будь-яких політичних реформ та просуватися в напрямку демократії без скасування другої статті Конституції, в якій ідеться, що іслам – державна релігія, арабська мова – державна мова, а основне джерело законодавства – ісламська юриспруденція (шаріат).

Можна сказати, що 2 ст. Основного Закону Єгипту становить небезпеку, оскільки руйнує концепцію національної єдності та виключає можливість для коптів відчувати себе повноправними громадянами країни. Крім того, вона вкрай небезпечна, особливо тоді, коли доходить до визначення законодавства, заснованого на законах шаріату. Це призводить до виникнення загрозливо широкого спектру інтерпретацій, від радикальних до поміркованих.

У зв’язку зі згаданими двозначностями шейхи і мулли в Єгипті отримали змогу тлумачити законодавство на свій розсуд. При цьому особиста думка шейхів має велику вагу під час ухвалення рішень, що дає їм безпрецедентну владу. Отже, можна говорити про небезпеку переходу управління державою до шейхів, коли вони намагаються на певному владному сегменті заміняти собою урядові структури. Такі дії, безумовно, лише розмивають можливість національної єдності єгипетського народу.

Громадянські права і справедливість є основою прогресу і світової цивілізації, але в Єгипті якось дивно зникає правосуддя, коли йдеться про коптів. Копти вже багато десятиліть поспіль вимагають права бути представленими в єгипетському парламенті так, щоб їхнє представництво було пропорційним їхній демографічній вазі. Папа Шенуда III і вся християнська громада Єгипту вже понад 20 років пропонують ухвалити закон про особливий статус коптів в країні, але мусульманська більшість ці пропозиції вперто ігнорує.

Так само єгипетська влада не зважає на напади і викрадення християнських дівчаток, котрі не досягли повноліття, та насильницьке обернення їх у іслам із подальшим примусом брати шлюб із мусульманами. Ці викрадення і зґвалтування християнських дівчат єгипетська влада воліє не помічати, а скарги коптів залишаються поза її увагою.

Те, що нині відбувається в Єгипті стосовно коптів, цілком можна визначити як «релігійний геноцид». І хоча християни та інші немусульманські громади номінально охороняються відповідно до закону, але групи ісламських екстремістів постійно переслідують їх і піддають всіляким видам можливих насильницьких дій.

Попри те, що Єгипет є домівкою однієї з найстаріших християнських спільнот світу, яка традиційно була інтегрована у суспільство, але посилення в останні десятиліття впливу «Мусульманського братства» серед мусульманської частини населення Єгипту зробило життя коптів на їхній батьківщині нестерпним. А оскільки вплив «Мусульманського братства» та інших релігійних груп занадто потужний, щоб їх можна було нейтралізувати силою, то ще з часів колишнього президента Єгипту була неформальна домовленість між владою та ісламістами.

Вона полягала в тому, що влада дозволяє «Мусульманському братству» більш-менш вільно робити їхні справи за умови, що це й інші релігійні угруповання не втручатимуться в політику і ефективно протистоятимуть інтересам правлячого режиму. Можна сказати, що звірства в Єгипті проти християн відбуваються саме внаслідок цих прихованих домовленостей.

Відповідно реальність в Єгипті така, що там дуже мало коптських церков і дуже багато мечетей. Приміром, нині лише в одному Каїрі понад 4 тис. мечетей. Як правило, християнські церкви старі, погано освітлені і непривабливих кольорів. На відміну від високих мечетей, котрі мають своїм виглядом стверджувати, що іслам міцний і вищий від усіх інших релігій. Держава контролює фізичні символи, які відображають релігійну самобутність, і лише вона може дозволити коптам будувати й підтримувати у належному стані свої храми, надавши таким чином змогу християнам конкурувати з мусульманами.

Можна сказати, що єгипетська влада виступає на боці однієї релігійної групи на користь іншої, а її апарат не бажає запобігати актам насильства. Єгипет не зумів чи не захотів бути об’єктивним, як і всі інші арабські країни, щодо своїх громадян. І не спромігся забезпечити суверенітет права і досягнення соціальних угод між усіма елементами своєї громади. Це сталося тому, що для державних керівників і політиків, які вдаються до засобів придушення, примусу і покарання тих, хто не бажає їм підпорядкуватися, саме таке вирішення коптського питання є оптимальним. Але це явне порушення однієї з найважливіших статей Конвенції про захист прав людини.

Складається враження, що єгипетська держава не визнає права кожного зі своїх громадян на свободу віросповідання, яке передбачає не лише право на вибір віри та релігії, а також і право змінювати свою релігію чи не вірити взагалі. Навернення до ісламу в жодному разі не може відбуватися за допомогою насильницьких дій, оскільки віра не може бути викликаною внаслідок примусу і насильства.

Безпорадність, страх, зневіра проникли в душі коптів, які вважають за краще мовчати, ніж розкрити «таємницю» релігійного геноциду. Вони радше підкоряться режиму, аніж спробують боротися з ним. Така покірливість аж до пригнічення змусила їх прийняти правила, нав’язані правлячим ісламським класом, і засвідчує реальність того, що сприймається як «дійсне» більшістю в суспільстві.

При цьому копти не мають спільної думки щодо вирішення цього питання, у них немає відповідного ситуації способу захисту та прийнятної термінології. Чи допустимо за таких обставин говорити про «переслідування», «дискримінацію» і «порушення прав людини», чи це потрібно визначати, послуговуючись зовсім іншими термінами, приміром, ті, кого «ігнорують», «забуті державою», чи ті, «кого держава впритул не хоче бачити»? Крім того, підходи до методів боротьби проти дискримінації також різні. Чи коптське питання має розглядатися як проблема «меншості, котру переслідують», або все-таки у ширших рамках браку демократії в Єгипті та порушення основних прав людини? Адже проблема захисту релігійної свободи не може бути ізольована від захисту інших основних свобод.

Крім убивств коптських священиків і підпалів церков, християнам надто складно отримати дозволи на будівництво храмів та їхнє відновлення чи підтримання в належному стані. В той час, коли накладаються жорсткі обмеження на свободу прийняття християнства, самі суди і поліцейські дільниці роблять усе можливе, щоб полегшити можливість немусульманам приймати іслам. Уряд і його установи відмовляються змінювати релігію громадянам на християнську.

Що ж стосується настроїв у суспільстві, то 84% опитаних американським дослідницьким центром Pew Research у грудні 2010 року єгипетських мусульман висловилися за смертну кару тим, хто змінює ісламську релігію на християнську. Не дивно, що після років переслідувань і дискримінації, звільнень з армії, поліції і навіть виключення з університетів, ситуація у Єгипті загострилася до такого високого рівня, як криваві вбивства християн.

А це насправді означає експропріацію релігійної свободи та переслідування і ліквідацію тих, хто має іншу віру. То що копти в Єгипті опинилися поза законом?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено