Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Рідний край?

Торгівля громадянством — великий, утім, неоднозначний бізнес: він дає легкі гроші, але ще й приваблює злочинців
Матеріал друкованого видання
№ 40 (568)
від 4 жовтня

«Я купив острів», — таку просту відповідь дає колишній прем’єр-міністр Таїланду Таксин Чинават на питання, як він став громадянином Чорногорії. Скинутий унаслідок перевороту 2006 року, Таксин залишився без таїландського паспорта. Тож виник­ла потреба придбати новий. У певний момент здавалося, що він їх колекціонує. Казали, їх було шість. Термін дії нікарагуанського щойно закінчився.


Якщо дім, за словами американського поета Роберта Фроста, — це те місце, де вас зобов’язані прийняти, коли ви туди повертаєтеся, то Таксин і ще багато інших побачили, що того дому, який дістався їм від народження, просто не досить. Тому зростає кількість інвестиційних мігрантів. Тисячі паспортів купуються й продаються щороку, і майже завжди багатими та для багатих. Кількість комерційно придбаних дозволів на проживання сягнула сотень тисяч. Ціла нова індустрія CRBI (англ. citizenship and residence by investment, громадянство та право на проживання через інвестиції), створена радниками, юристами, банкірами, бухгалтерами та ріелторами, удень і вночі консультує заможних інвесторів. Тим, яким муляють обмеження нещасного єдиного громадянства. Вони шукають можливостей придбати громадянство іншої країни або принаймні довготермінову візу з правом на проживання.


Проте над цією індустрією збираються хмари. Її підозрюють у комерціалізації та зневажанні прав і привілеїв, які патріоти вважають священними, а також у сприянні шахраям і терористам. Це дуже делікатне питання, зокрема для Європейського Союзу. Воно зачіпає одну з «найнаціональніших» компетенцій (хто проживає в країні та має її паспорт), але водночас створює наслідки для всього ЄС. Паспорт країни — члена Євросоюзу є також і паспортом ЄС; шенгенська віза дає доступ до 22 держав, що в складі Європейського Союзу, плюс ще до чотирьох інших.

 

Читайте також: Нові громадяни. Кому потрібен український паспорт

 

Громадянство як товар


Щоб задовольнити попит на довготермінові візи та паспорти, дедалі більше країн виставляють напоказ свої принади. Близько сотні пропонують програму «проживання в обмін на інвестиції». Майже півтора десятка — громадянство, зокрема п’ять острівних держав Карибського басейну, Вануату, Йорданія та країни ЄС Австрія, Кіпр і Мальта. Найновішими учасниками цього ринку стали Молдова, підписавши в липні контракт із консорціумом, який розроблятиме для неї схему надання громадянства за інвестиції, і Чорногорія, яка того самого місяця оголосила про відкриття в жовтні власної офіційної програми. Сучасний бізнес воліє не згадувати першопрохідця в цій сфері — Королівство Тонга в південній частині Тихого океану, яке 1983 року почало продаж паспортів за кілька тисяч доларів, не ставлячи надто багато запитань. Сьогоднішній бізнес CRBI веде свій початок від ухваленого в крихітній державі Сент-Кіттс і Невіс 1984-го закону, який пропонував громадянство іноземцям в обмін на «значну» інвестицію. Нині країна має близько 50 тис. населення. Власниками паспортів є ще близько 25 тис. осіб, що проживають за кордоном.
Ще важливіше значення для масштабів цієї індустрії мало запровадження Канадою програми «проживання в обмін на інвестиції» 1986 року. Вона стала магнітом для гонконгівців, які зі страхом чекали майбутнього переходу під юрисдикцію Китаю в 1997‑му. На федеральному рівні ця схема перестала діяти в Канаді у 2014 році, але на рівні провінцій вона далі працює в Квебеку. Нині континентальний Китай залишається головним ринком для більшості таких схем.


За Канадою пішли й інші країни, зокрема США (1990-го), що запровадили візи EB-5, для отримання яких потрібно інвестувати принаймні $1 млн або хоча б $500 тис., якщо це вкладення у визначену сферу з високим рівнем безробіття. Загальний масштаб бізнесу CRBI невідомий. За оцінками Ради з інвестиційної міграції (лобістської групи Investment Migration Council, IMC), нове громадянство набувають 5 тис. осіб на рік, вкладаючи при цьому близько $3 млрд. Набагато вищі цифри фігурують у бізнесі з продажу посвідок на проживання. Лише в самих Сполучених Штатах, наприклад, видають близько 10 тис. віз EB-5 щороку. За словами представників консалтингової фірми в галузі CRBI Henley & Partners, яка надає послуги як державним органам (зокрема, Мальти й Молдови), так і мігрантам, вона посприяла залученню прямих іноземних інвестицій на суму понад $7 млрд.

Щоб задовольнити попит на довготермінові візи й паспорти, дедалі більше країн виставляють напоказ свої принади. Близько сотні пропонують програму «проживання в обмін на інвестиції». Майже півтора десятка — громадянство, зокрема п’ять острівних держав Карибського басейну, Вануату, Йорданія та країни ЄС


Компанії — учасниці щорічної конференції Ради з інвестиційної міграції, яка відбулася в червні в Женеві, казали про інтенсивний попит на свої послуги. Але з двох найпопулярніших напрямів один (канадська федеральна програма) закрився, а інший (схема отримання американської візи EB-5) має чергу для претендентів із Китаю на 18 років наперед. Зростає попит з таких країн, як Бразилія, Індія, Росія та В’єтнам. Чед Річард Елсворт, партнер нью-йоркської фірми Fragomen, яка спеціалізується на наданні імміграційних послуг, вважає, що інвестиційно-міграційний напрям набирає популярності завдяки політиці обмежень, яка зумовлює інші способи виїхати на постійне проживання за кордон, як-от отримання притулку або робочої візи.


Проте ці обмеження також впливають на сприйняття інвестиційної міграції. Тоді як імміграція викликає неоднозначну реакцію, ідея придбання прав на проживання та навіть громадянства за гроші видається багатьом огидною. Кількість таких іммігрантів — дрібниця порівняно із загальними міграційними потоками. У 2016-му, наприклад, громадянство ЄС отримали 863 тис. осіб з-за меж Європейського Союзу. Щороку США натуралізують від 700 тис. до 750 тис. осіб. Але інвестиційні мігранти уособлюють свободи, доступні тим, хто виграє від глобалізації. Тож вони стали очевидною мішенню негативної реакції на неї: люди, яких прем’єрка Британії Тереза Мей назвала якось «безрідними космополітами».

 

Придбати паспорт на цей рік


Той факт, що серед спритників, які обходять чергу на отримання паспорта, трапляються шахраї, аж ніяк не додає популярності цьому бізнесу. «Надання можливості придбання дозволів на проживання дурисвітам і злочинцям — ганьба», — обурювався в червні автор колонки в лондонській The Times. Сьогодні ніде немає такого попуску, як колись у Тонга, але важко позбутися сумнівів, що це бізнес, де гроші допомагають спритним ділкам обходити закон. Малайзійський фінансист Лоу Таек Джо (відомий як Джо Лоу), якого розшукують у зв’язку з розкраданням із національного інвестиційного фонду Малайзії 1MDB, став громадянином Сент-Кіттса. Індійський мільярдер Мегул Чоксі (розшукується у зв’язку з махінаціями на $2 млрд у Пенджабському національному банку) в січні переїхав до острівної держави Антигуа і Барбуда, громадянином якої він має честь бути з минулого року.

 

Читайте також: В Україні введуть іспит з української мови для охочих отримати громадянство


Схеми країн — членів ЄС теж викликають запитання. У 2014-му Європейський парламент ухвалив резолюцію (необов’язкову до виконання) про те, що громадянство ЄС не повинно мати «цінника». Найбільшу увагу привертає схема, яка діє на Мальті. Загибель журналістки Дафне Каруани Ґалісії (торік її автомобіль було підірвано) привернула увагу до численних заяв, які вона робила про корупцію у владі. У матеріалах справ, відкритих проти неї на момент загибелі (зокрема, 47 позовів за наклеп), був і лист від юристів компанії Henley & Partners — архітектора програми набуття громадянства.


І Європейський Союз, і клуб багатих країн ОЕСР дивляться на схеми CRBI косо. До кінця цього року виконавчий орган ЄС Європейська комісія опублікує звіт щодо всіх схем, які пропонують країни-члени. У цій індустрії стали боятися найгіршого. Єврокомісар ЄС із правосуддя Вера Юрова заявила німецькому щоденному виданню Die Welt, що Єврокомісія «надзвичайно стурбована». «Нам у ЄС не потрібні троянські коні», — сказала вона.


Євросоюз також не схвалює дії інших держав, які використовують безвізовий доступ до нього як стимул для інвестиційних мігрантів. Він поки що ще не покарав жодну країну найочевиднішою санкцією: позбавленням безвізового режиму, як зробила це Канада із Сент-Кіттсом, Антигуа і Барбудою та іншими. Але ЄС запроваджує вимоги отримання електронного дозволу на в’їзд навіть для тих іноземців, яким візи не потрібні.


Тим часом в ОЕСР непокояться, що ці схеми можуть використовуватися як лазівки в обхід боротьби з податковими махінаціями та відмиванням грошей. Наприклад, там стверджують: щоб уникнути сплати податків, шахрай може обійти правила подання інформації, прийнявши громадянство (або дістати дозвіл на постійне проживання) другої країни та відкривши банківський рахунок у третій, зазначивши місцем податкового резидентства ту другу країну, не згадуючи при цьому державу, офіційним громадянином якої він є. На початку цього року в ОЕСР провели публічні консультації на тему протидії схемам CRBI.

 

Читайте також: Міграційна служба почала перевіряти усіх, хто отримав громадянство України за роки незалежності


У неформальних розмовах на щорічному форумі Ради з інвестиційної міграції президент Henley & Partners Крістіан Келін цілком резонно стверджував, що ця індустрія вважає регулювання і неминучим, і дуже бажаним. Справді, сам форум, схоже, проводився з метою підтримання респектабельного й навіть доброчесного іміджу.


На користь цього є троякий аргумент. По-перше, економічні вигоди країн, які запровадили програми CRBI. За словами піар-директора Henley & Partners Педді Блуера, такі програми — справжня знахідка для маленьких країн з обмеженими індустріальними можливостями, які хотіли б дати додатковий імпульс своїй економіці. Вони не лише безпосередньо залучають інвестиції, а й приваблюють багатих людей, які цілком можуть вкладати ще більше й у загальному сенсі перевести країну в розряд заможних.


Часто згадують приклад Домінікани, спустошеної в другій половині 2017 року ураганом «Марія» після того, як острів ще не відновився від руйнувань, завданих тропічним штормом «Еріка» за два роки до того. МВФ оцінює прибутки від CRBI на рівні 10% ВВП і 16% доходів державної скарбниці. Без них відновити господарство було б ще важче. Інша загальновизнана історія успіху — Мальта, де індустрія інвестиційної міграції стала однією з причин солідних економічних показників останнім часом. Розроблена компанією Henley для цієї країни схема найближче підходить до простої моделі «паспорт на продаж» і потребує одноразового безповоротного «внеску» обсягом €650 тис. ($765 тис.).


Обов’язкові інвестиції — дещо ненадійніший спосіб залучення коштів, адже їх, зрештою, можна забрати назад. І навіть Таксин Чинават, наприклад, каже, що не має часу на розбудову свого чорногорського острова. Але схеми чистого продажу політично неприйнятні, навіть на Мальті, де додали ще й інші вимоги: наприклад, купувати або орендувати нерухомість і інвестувати €150 тис. у надійні акції або облігації. За словами Келіна, експерти Henley & Partners знаються, крім усього іншого, на точному визначенні необхідних сум: «Якщо встановити завищену ціну, до вас їхатимуть лише олігархи із сумнівною репутацією» (як і Кіпр, Мальта приваблює росіян).

 

Читайте також: Без штампів. Як здолати рудименти інституту прописки


По-друге, користь для самих мігрантів, яких генеральний директор Ради з інвестиційної міграції Брюно Лекієр називає тими, кому не пощастило в паспортній лотереї життя. Багато клієнтів CRBI просто хочуть дістати можливість безперешкодно подорожувати, яку гарантують деякі паспорти. З тих, які справді виїжджають до іншої країни, багато хто має законні підстави хотіти жити десь-інде: наприклад, страх перед політичним переслідуванням або просте бажання дати дітям освіту в кращих навчальних закладах за кордоном. Обидва ці мотиви дуже поширені на найбільшому ринку таких послуг — китайському. Індустрія позиціонує себе захисницею ліберальних цінностей і глобалізації тоді, коли вони опиняються під загрозою.


І по-третє, ті, хто прагне отримати паспорти або право на проживання з не дуже чистих міркувань: щоб ухилятися від сплати податків, ховатися від поліції, відмивати брудні гроші або, у найгіршому разі, займатися терористичною діяльністю. Щоб розвіяти уявлення, нібито країни шукають саме таких клієнтів, головною темою на женевському форумі стало те, як виявляти та відбраковувати цих претендентів. Делегати вели мову про незалежну експертизу (due diligence), знання клієнтської бази та інші засоби стримування.


Директор мальтійської програми Джонатан Кардона каже, що в них за чотири роки схвалили надання паспортів у 900 випадках, але відмовили 22% претендентів головно через «брак прозорості» в питанні походження їхніх статків. Це високий відсоток, а отже, або до претендентів висувають серйозні критерії, або серед них багато сумнівних персонажів, або і те, й інше разом.


Звісно, не в інтересах цієї індустрії бути співучасницею незаконної діяльності. Тож навряд чи є підстави сумніватися у відповідальному ставленні до процедур незалежної експертизи її респектабельних представників — до певної міри. Лише близько половини країн світу дозволяють подвійне громадянство. Китай до таких не належить, а ще він має суворі правила контролю за обміном валют. Навряд чи всі китайські інвестиційні мігранти повідомили владу про свої плани чи дістали дозвіл на вивезення валюти.


Тож незалежна експертиза, схоже, поширюється на правила, визначені лише деякими країнами. Якщо (і коли) з’являться ще інші правила, цю різницю встановити буде важко. Але що більше країн застрибне в останній вагон CRBI, то запеклішою буде конкуренція. Наприклад, Молдова заявляє, що один із її консультантів, імовірно, намагатиметься завоювати клієнтів зменшенням суми інвестицій і пришвидшенням обробки заявок. Проблема відсіювання небажаних клієнтів тільки загострюватиметься.