Світ

  ▪   The Economist

The Economist: З дому додому

До сирійських біженців Туреччина гостинніша, ніж Західна Європа. Більшість із 3,5 млн сирійців у Туреччині можуть хоча би працювати, але їхнє майбутнє непевне
Матеріал друкованого видання
№ 35 (563)
від 30 серпня

Повернення до Туреччини з ФРН Із чотирма дітьми на руках було нелегким для 36-річного сирійця Фаїсла Алакрша. Йому довелося вдаватися до послуг контрабандиста, щоб повторити той маршрут, який він подолав за рік до цього. Молодші брати залишилися в Німеччині й навчаються в університеті, але він хотів працювати, тож нарікає, що «не міг там нічим займатися». Туреччина ж, навпаки, створила для нього всі умови. Він зміг зареєструвати приватне підприємство й відкрити кафе в Ґазіантепі — місті поблизу кордону із Сирією. Зараз йому запропонували громадянство цієї країни. Його шестирічний син розмовляє сумішшю німецької, турецької та арабської.

 

У Туреччині мешкає близько 3,5 млн сирійців — найбільша кількість біженців у світі. Ця країна не повністю підписала Конвенцію про статус біженців 1951 року, тож сирійці хоча й мають там доступ до медицини, освіти та невеликої грошової допомоги, частину якої виплачує Європейський Союз, вони не отримують багатьох пільг, доступних біженцям у ЄС, як-от житло й допомогу на дітей. Тим не менше, Туреччина виявилася для багатьох кращим прихистком, аніж Європа.

 

Одна з причин — Туреччина близько до домівки багатьох біженців. Як розповідає голова міграційної служби Ондер Яльджин, сирійці у 2014 році так швидко заполонили Ґазіантеп (до якого від Алеппо їхати близько двох годин), що його населення досягло рівня, прогнозованого для 2013-го. Багатьом це місто було знайоме ще до війни, що допомогло їм інтегруватися. Історичний центр Ґазіантепа нагадує Старе місто в Алеппо. «Мені подобається Туреччина, бо вона схожа на Сирію; у них такі самі вулиці», — каже Халдун Ібабеде, який повернувся до Країни зірки та півмісяця після двох із половиною років, проведених у ФРН, де йому не вистачало родини й причетності до громади.

 

Завдяки менш формальному підходу турецької влади більшість сирійців там мешкають не в гетто, як це буває в деяких регіонах у Європі, і не в таборах, як у Йорданії та Лівані. Лише 7% сирійців у Туреччині перебувають у таборах; близько 40 тис. отримали турецьке громадянство.

Читайте також: Сумнівний союзник

 

Вільна можливість працювати — найбільша допомога, яку пропонує Туреччина. Невеличка частина усіх біженців (за одними даними — близько 14 тис.) має дозвіл на роботу, але майже всі сирійці працюють неофіційно, переважно на фабриках і заводах. За словами президента компанії, яка випускає одяг, полиці турецьких крамниць без сирійських робітників спорожніли б. А Яльджин каже, що сирійські майстри повертають давні ремесла, які вже зникали в Туреччині, як-от карбування по міді й різьблення по каменю. Деякі біженці — підприємці. Халед Укаб відкрив у Ґазіантепі фабрику, яка постачає жіночий одяг до захоплених повстанцями територій на півночі Сирії та до Іраку. Його брат має бізнес із виробництва джинсової тканини на експорт.

 

Економічна активність сприяє інтеграції, проте брак офіційних схем може створювати проблеми в перспективі. Хоча кількість сирійських дітей у турецьких школах зросло, за даними неурядової дослідницької організації International Crisis Group, близько 38% усе ще не відвідують навчальних закладів. Почасти це пов’язано тим, що старші діти працюють, щоб забезпечити родину. А неофіційний статус сирійців може робити їх незахищеними. Під час виборчої кампанії в червні й президент Реджеп Таїп Ердоган, і лідери опозиції говорили про те, щоб відіслати їх на батьківщину.

 

Читайте також: Die Welt: криза мультилатералізму, соєві боби проти Трампа та перемога Ердогана

 

Антиіммігрантські настрої наростають. Минулого року під час виступів проти біженців загинуло 24 сирійці. Інші зазнають дискримінації та утисків від тих, хто вважає, нібито сирійці забирають робочі місця, призводять до зростання злочинності або ж підвищення цін. «Ми створюємо проблеми для середнього класу», — каже Абдул Фатах Альмуї, власник кафе в Ґазіантепі; його швагро-турок нарікав йому на зростання орендної плати.

 

Якщо в Туреччині почнеться повномасштабна економічна криза або ж якщо більше біженців перетне кордон після падіння Ідліба, то напруга, імовірно, зросте. Проте для багатьох сирійців ця країна залишається кращим варіантом, ніж Європа або батьківщина. У сирійській продовольчій крамниці в Ґазіантепі Шаді Санкарі, 18-річний син власника, не висловлює жодного ентузіазму від думки про повернення до Сирії. Наступного року він вступатиме до турецького університету, щоб вивчати бізнес. У Сирії йому «повертатися немає куди».

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com