Світ

  ▪   Франк Штокер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Середній клас потребує допомоги політики

фото: Eckhard Henkel / Wikimedia Commons
Середнім класом Німеччини захоплюються, адже його підприємства мають властивості, які роблять їх успішними у всьому світі. Для того, щоб так було і далі, повинна підключитися політика
Матеріал друкованого видання
№ 34 (562)
від 22 серпня

Лише кілька німецьких слів увійшли в англійську мову. І ті, які там застосовуються, проливають радше сумнівне світло на регіон свого походження, як-от «бліцкриг», «кітч» чи «вельтшмерц». Але одному слову вдалося увійти в англо-американський світ з однозначно позитивним змістом: The German Mittelstand.


Німеччина всесвітньо відома своїми підприємствами, які згруповані під цим терміном, тож не в останню чергу до них зводиться сила німецької економіки. Поява та успіх цих компаній коріниться у тривалих традиціях, але також у сприятливому політичному середовищі. Щоб вони і в майбутньому могли залишатися двигуном німецького достатку, протягом найближчих років політика повинна подбати про вирішальні напрямки.


Проте спершу слід усунути непорозуміння. Адже тому, хто читатиме звичайну статистику, наприклад, дані Європейської комісії, доведеться здивовано протирати очі. Малих та середніх підприємств у Німеччині зовсім небагато, їх частка в обороті та кількості найнятих працівників навіть нижча, ніж у більшості інших європейських країн.

 

Читайте також: Між олігархатом і люмпеном

 

Багато великих компаній — це сімейні підприємства


У Німеччині вони творять 47,5% обороту всіх компаній, трохи менше лише у Великій Британії — 47%. Окрім того, в країні вони наймають лише 62,9% працівників. Менше лише у Франції та Британії.


Проблема полягає в дефініції, що таке малі та середні підприємства. Європейська комісія зараховує сюди фірми з менш ніж 250 працівниками та оборотом менше €50 млн. Проте німецький ринок значно більший, ніж, приміром, естонський. Однак це не відповідає тому, що більшість експертів розуміють під німецьким середнім класом.


«Ми визначаємо середній клас не за розміром, а за єдністю власності та управління підприємством», — каже Ганс-Юрґен Вольтер, керівник проекту в Інституті досліджень середнього класу в Бонні. Вирішальним фактором є те, що компанія перебуває в приватній власності й керує нею власник, тобто це класичний сімейний бізнес. А це включає в себе також чимало потужних компаній, таких як Dr. Oetker, Miele або Aldi. «І ці великі сімейні підприємства — це щось особливе в Німеччині», — говорить Вольтер.

 

Назад до витоків середнього класу


Але оцінити важливість цих компаній для економіки, звісно, значно складніше, аніж укласти статистику на основі показників обороту та зайнятості. Однак Вольтер провів ретельну роботу й дійшов висновку, що 2014 року 93,6% компаній у країні були сімейними підприємствами. Це німецький середній клас.


І це справді щось особливе у світі. Адже у більшості інших промислово розвинених країн майже всі великі корпорації — це акціонерні товариства, як-от у США, або хоча б частково державні чи керовані державою, як у Франції, Японії чи Південній Кореї. Відмінність ситуації в Німеччині пов’язана з історією.


При цьому можна повернутися у далекі часи, як це робить історик економіки Вернер Абельсгаузер. Він убачає витоки німецького середнього класу в ХІІ столітті, коли з’явилася система цехів, а також в Ганзейському союзі, що був заснований у ХІV столітті. На цій основі створювалися сильні регіональні промисли, тоді як у централістських державах, таких як Франція або Англія, все зосереджувалося в столиці.

 

Читайте також: Допомогти собі. Передумови формування партії середнього класу

 

Внутрішні структури — велика сила


Але принаймні так само важливими були події після Другої світової війни, коли німецька економіка була знищена, великі підприємства зруйновані або розбиті союзниками. В цей час виникла ідея соціальної ринкової економіки як основи економічної системи нової Федеративної Республіки. «А її батьки були виразними прихильниками середніх підприємств», — каже Йорґ Кремер, головний економіст Commerzbank.


Їхній власник не лише керує фірмою, він також несе відповідальність за неправильні рішення. «Таке поєднання керівництва й відповідальності добре узгоджується з ідеєю соціальної ринкової економіки, а тому такі форми власності свідомо підтримувалися», — доповнює Кремер. До того ж ці фірми мали поставити межі економічній владі окремих людей. Це було підтримано також картельним законодавством.


Натомість, наприклад, у Франції 1946 року було створено Commissariat général du Plan, першим начальником став Жан Моне. Він мав провадити економіку за державним планом розвитку, якого меншою чи більшою мірою повинні були дотримуватися підприємства. Окрім того, держава була співуправителем багатьох великих компаній, які домінували в економіці. Натомість у Німеччині виникли приватні компанії світового рівня. «Їхня сила полягає в тому, що вони зазвичай дуже ефективні у своїх внутрішніх структурах, — говорить Ганс-Юрґен Вольтер. — Вони не можуть собі дозволити й не хочуть мати роздутого адміністративного апарату. Так їм простіше реагувати і на зміни ринку».

 

Підприємства середнього класу популярні працедавці


Тому Йорґ Кремер називає їх «гінцями» економіки. Вони гнучкі й можуть швидко пристосуватися до нових подій, навіть спробувати те, що, можливо, і не вдасться. Наприклад, це спостерігаємо в автомобільній промисловості, де чимало дрібних постачальників сприяють гнучкості великих компаній.


Сюди належить і те, що співпраця базується на партнерстві. «Приміром, у Південній Кореї ситуація інша: там великі компанії експлуатують малі», — пояснює Кремер. І, як наслідок, ніхто не хоче працювати на малі фірми.
У Німеччині справу поставлено інакше. Багато підприємств середнього класу дуже популярні серед працівників. Водночас фірми також глибоко вкорінені у своїх регіонах. «Вони роблять усе для уникнення звільнень і не так швидко змінюють місце розташування», — говорить Вольтер.

 

Читайте також: Коли постане «потужна партія середнього класу»

 

Добропорядний і водночас надзвичайно успішний


Прикладом цього є Haribo. Компанія покинула Бонн на початку травня, оскільки не знайшла відповідних площ для розширення, тож вона переїхала в Ґрафшафт, сусідній населений пункт. Натомість великі корпорації, такі як Nokia чи Opel, не мали проблем повністю зникнути з Бохума.
Нарешті, той факт, що управління підприємством та його власність перебувають в одних руках, означає, що середній бізнес приділяє більше уваги довгостроковим ризикам. Вони зазвичай мають високий коефіцієнт власного капіталу, уникають надмірної заборгованості та не йдуть на непотрібні ризики. Це допомогло німецьким фірмам під час фінансової кризи. «Натомість у найнятих керівників значна частина зарплати у формі бонусів часто залежить від короткострокових успіхів, — каже Вольтер. — Це стимул до надмірних ризиків».


Добропорядний і водночас надзвичайно успішний — до цього знаменника можна звести німецький середній клас. Але чи це є рецептом успіху на майбутнє, для епохи комп’ютеризації та глобалізації? Щоб фірми могли впоратися і з цими викликами теж, політика має подбати про відповідні рамкові умови, вважає Кремер.

 

Читайте також: Середній клас в політиці: чому досі не вийшло

 

«Хто хоче вижити, мусить бути гнучким»


По-перше, вона повинна подбати про те, щоб урешті розв’язати проблеми щодо забезпечення цифровим зв’язком сільських місцевостей. Адже багато лідерів світового ринку працюють саме в провінції. «Якщо вони є лідерами в індустрії 4.0, але не мають хорошого підключення до інтернету, то справа не піде».


По-друге, решту інфраструктури слід урешті теж модернізувати. У багатьох місцях, наприклад, мости вже не витримують навантажень, тож фірмам доводиться доставляти свої продукти клієнтам в об’їзд. Нарешті, освітня політика має перекрити дефіцит кваліфікованих працівників.
Якщо це буде забезпечено, головний економіст Commerzbank не бачить причин сумніватися у німецькій моделі успіху, навіть у часи змін, чи радше: особливо в часи змін. «Хто хоче вижити у ці часи, мусить бути гнучким, а саме це і є силою середнього класу».