Світ

  ▪   Крістіан Гаке
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Чи потрібна нам бомба?

фото: reuters
З огляду на політику Дональда Трампа Берлін більше не може покладатися на захист Сполучених Штатів. Німеччина не має іншого вибору: вона повинна стати ядерною державою
Матеріал друкованого видання
№ 32 (560)
від 9 серпня

Напівавторитарна манера та неприкрите панібратство американського президента з ворогами демократії загострює питання про те, чи загрожує Заходу розвал. Крім того, Дональд Трамп відверто зверхньо зустрічає колись шанованого союзника, ба навіть не соромиться публічного розпікати його.


Із гаслом «Америка передусім» союзники раптово перетворюються на баласт. Зневажаючи центральні цінності та інтереси Заходу, президент США позбавляє свою країну ролі лідера. Набиваючись у друзі диктаторів, він також марнує репутацію США як хранителя світового порядку й втрачає зони впливу, що може призвести до небезпечного зсуву сил не на користь вільного світу.


Подивимося на історію. Наприклад, на час між двома світовими війнами. Цей період засвідчив, що ізоляціонізм і протекціонізм — типово американська тенденція поведінки. З цього погляду ліберальний інтернаціоналізм Сполучених Штатів під час холодної вій­ни можна вважати винятком. Відповідно Трамп спирається на популярні традиції. Отже, його дії не нові, але він, як жоден інший президент після Другої світової війни, чинить революцію в зовнішній політиці США: друзі стають опонентами, а перед ворогами демократії простеляють червоний килим.

 

Читайте також: Ядерні країни збільшують витрати на модернізацію озброєння - SIPRI


Таким чином, Трамп репрезентує Америку такою, якою вона завжди була та яку європейці, особливо німці, ніколи не знали й чию історію навмисне витісняли. Ця Америка віддає перевагу дистанції та найкомфортніше почувається без тягаря міжнародної відповідальності.


Така зміна зовнішньої політики США серйозно впливає на союзників, особливо на Німеччину. ФРН була європейським союзником, якому віддавали перевагу понад 60 років, а сьогодні вона має особливий статус: вважається потаємним ворогом Трампа номер один. Цей поворот в американській політиці щодо Німеччини безпрецедентний у сучасній історії. І становить ще одну причину, чому ФРН шокована. Часто такий факт не хочуть сприймати. Відповідно в Німеччині люто критикують Трампа.


Канцлерка впевнено відбиває нападки президента США. Решта ж країни нарікає. Моралізаторська зарозумілість не замінює мудру політику. Окрім того, у цій суперечці Сполучені Штати мають перевагу. Німеччина потребує США більше, ніж навпаки. Має рацію американський президент і коли скаржиться, що за десятиліття ФРН добре влаштувалася в питаннях політики безпеки. Вашингтон бачить Берлін невдячним утриманцем, який, окрім того, відмовляється від військової солідарності, коли пахне смаленим.

 

Публічна незацікавленість оборонною політикою


Критика Німеччини стосується не лише недостатнього оборонного внеску в межах НАТО, а й катастрофічного стану Бундесверу: ніщо не літає, ніщо не плаває, ніщо в армії не працює. Ця армія не схожа на обороноспроможну. Реформи несміливі. Збиває з пантелику й те, що політичні еліти ФРН виступають тільки за нерозповсюдження ядерної зброї, емпатично за Global Zero, а також за виведення американської ядерної зброї з країни.

 

Читайте також: США не дозволять Ірану розробити ядерну зброю - Помпео


Сюди вписується й брак інтересу громадськості до оборонної політики. Це віддзеркалює провінціалізм, який проголошує ідилію природним станом світової політики. У разі виникнення міжнародних криз панує короткочасний алярмізм, який, щоправда, швидко перетворюється на втрату інтересу. Політичний Берлін радо мислить і діє згідно з девізом «заплющити очі й напролом» та сподівається на кращі часи.


Покладання на фортуну у сфері оборонної політики може виявитися фатальним. Історія дає достатньо прикладів! Але в Німеччині — на острові благодушних — успіх має той, хто ідеалістськи-ескапістсько розбавляє тему безпеки. Іти назустріч пацифістським і дедалі більш антиамериканським настроям населення, а надто розпалювати їх означає створювати настрій і здобувати голоси. Однак саме так німецьку безпеку легковажно ставлять на кін і підживлюють антиамериканізм.

 

В умовах зростання національних егоїзмів така країна, як Німеччина, має подбати про власну безпеку. Оптимальний варіант — кожного потенційного нападника слід стримувати ядерним потенціалом. Кризи останніх років навчили нас, що неможливе дуже швидко може стати реальністю


Дональд Трамп своїм нарцистичним і грубим стилем підіграє цій тенденції. Але варто зважати на те, що у власній країні він міг набрати більше балів, ніж хочуть визнати німці.


Його популістська дипломатія, базована на оманливому шаблоні «Дружба з могутніми авторитарними правителями й дистанція до некорисних союзників», популярніша в Сполучених Штатах, ніж підозрюють європейці. Американці політично виснажені після 17 років безуспішної антитерористичної війни. Проте в однобічних нападках на Трампа ця думка в Німеччині губиться. Поза увагою залишаються передовсім драматичні безпеково-політичні наслідки для ФРН.


Невже справді хтось серйозно вважає, що неадекватна німецька політика безпеки й нападки на Трампа в час революційних змін у світі корисні для безпеки Німеччини? Чи не слід більше побоюватися, що німецький ядерний ескапізм підіграє нападкам американського президента на Німеччину й ще більше послабить гарантії Сполучених Штатів у ядерному стримуванні?

 

На цьому тлі Німеччина має поставити свою політику безпеки з голови на ноги:


1. Передусім Берлін повинен іти назустріч Вашингтону в політиці безпеки там, де це потрібно; недостатні оборонні видатки слід швидко й суттєво збільшити. Дотеперішніх несміливих починань недостатньо.
2. Німеччина повинна також поліпшити якість своїх збройних сил або модернізувати їх.
3. ФРН має розвинути вимогливу культуру безпекової політики. Берлін мусить розвивати волю та здатність думати чи діяти військово-стратегічними категоріями. Геополітичні міркування, як-от про захист торгово-політичних інтересів, невідкладні перед лицем нових викликів. Національна оборонна політика, яка спирається на Альянс, але не ховається за його спільністю, стає вимушеною.
4. Нові ядерні загрози в XXI столітті не повинні легковажитися як релікти холодної війни, а мають бути вирішені активною та конструктивною участю Німеччини.
5. Нова роль ФРН як першого ворога американського президента змушує її радикально переосмислити свою політику безпеки.

 

Читайте також: Українська армія покращила позиції в рейтингу найсильніших армій світу

 

У цьому серйозному політико-безпековому становищі Німеччина має такі альтернативи:


1. Берлін і далі порпається в безпековій політиці й сподівається на кращі часи після Трампа. Але тоді американська гарантія стримування ставатиме день у день дедалі неправдоподібнішою. Нещодавні заяви Трампа щодо Чорногорії, члена НАТО, посилюють ці сумніви. Саме Німеччина як новий образ ворога президента США навряд чи може розраховувати на американську допомогу. Це змушує до усвідомлення катастрофічної ситуації: вона вперше з 1949-го опинилася без ядерного захисту Сполучених Штатів. Сьогодні в разі екстремальної кризи країна беззахисна! Хто про це говорить? Хто мудро розмірковує про можливі наслідки? Потрібні більші інтелектуальні й матеріальні внески ФРН, щоби США визнали як НАТО, так і його члена — Німеччину — гідними оборони. Остання з огляду на ядерне стримування повинна також думати та діяти, орієнтуючись на майбутнє.
2. Як заміну для зникаючої американської ядерної гарантії в Берліні почали обговорювати її європейський варіант. Або має з’явитися спільна європейська ядерна сила, або Франція чи Англія як ядерні держави мусять надати Німеччині відповідні гарантії. ФРН могла б підтримати європейський безпековий потенціал, погодившись на співфінансування проектів британської та/або французької ядерної зброї, якщо обидві сторони погодяться натомість гарантувати безпеку Німеччини поширеним ядерним стримуванням. Але чи може ця пропозиція переконати?
На спільну оборонну політику Європа марно чекає протягом 70 років. Через різні національні інтереси вона й у майбутньому залишатиметься ілюзорною. Насамперед ані Франція, ані Велика Британія не схильні гарантувати безпеку Німеччини своїми національними ядерними арсеналами. Отже, французька чи британська ядерна парасоля, яка прикриває ФРН, імовірно, не є альтернативою чи заміною. Максима Шарля де Ґолля досі актуальна не лише для Франції: «Ядерна сила погано ділиться». Тому Берлін і тут схильний до втечі в ілюзію.
3. Оскільки американська ядерна гарантія стала сумнівною та, мабуть, жоден європейський стримувальний варіант не здається реальним, із цього випливає усвідомлення: в екстремальному випадку Німеччина може покладатися тільки на себе. Розширене стримування виявляє принципову центральну слабкість: за таких обставин слабший партнер ФРН більше не може стовідсотково покладатися на те, що союзна ядерна держава в критичний момент заступиться за неї.

Отже, погляд падає на білого слона в кімнаті, про якого в Німеччині ніхто не хоче говорити: що в країні думають про потенційно ядерну державу ФРН?


У минулому вона змогла відмовитися від зброї масового знищення, оскільки її безпеку гарантували інші. Сьогодні це здається дуже сумнівним. За «Pacta sunt servanda» тепер вимушено йде «Rebus sic stantibus!». За новими кризами й структурними змінами неодмінно повинна відбутися перевірка наріжних каменів оборонної політики Німеччини.


Але з причин політкоректності, через брак громадянської відваги та невідповідні військово-стратегічні мотиви ядерний компонент її безпеки витісняється. Натомість відповідальні в Берліні поводяться, як три мавпи: нічого не бачу, нічого не чую, нічого не кажу.


Перевірити слід і такі проблематичні рішення, як призупинення строкової служби. Нещодавнє повідомлення про намір рекрутувати до Бундесверу іноземців через брак охочих звучить більш ніж сумнівно: невже через недостатню обороноспроможність є ризик перетворення Бундесверу на псевдоєвропейський іноземний легіон? З огляду на суперечливу «концепцію енергетичного переходу» переглянути слід і відмову від атомної енергії. Обидва неправильні рішення послабили моральний дух, суспільно-політичну закоріненість та обороноспроможність збройних сил і знищили зразкову роль Німеччини як цивільної ядерної держави у світі.

 

Німецька атомна бомба підвищує безпеку Заходу


Підсумовуючи: передбачувана втрата розширеного стримування ядерною силою США, брак європейського ядерного стримування, зменшення важливості спільних західних інститутів, таких як НАТО та ЄС, і недостатня оборонно-політична культура Німеччини вимагають реалістичного нового початку. Водночас ідеться також про головне питання: за яких умов і якими коштами центральна держава Європи може знову стати атомною?


Персональні та структурні зміни в Сполучених Штатах й у світі змушують Німеччину до важких рішень, від яких відповідальні особи держави та суспільства більше не можуть ховатися. Бо тепер ФРН в атомному ХХІ столітті загрожує беззахисність. Насувається не роззброєння, а загрозливе подальше поширення ядерних диктатур на кшталт Північної Кореї. Німеччина має озброюватися й проти цього. До того ж нова демократична ядерна держава зміцнить безпеку Заходу.


Ці питання потрібно обговорювати без істерії. Алярмізм тут недоречний. Ідеться про довгострокові заходи безпеки в дедалі непрогнозованішому світі. В умовах зростання національних егоїзмів така країна, як Німеччина, має подбати про власну безпеку. Оптимальний варіант — кожного потенційного нападника слід стримувати ядерним потенціалом. Кризи останніх років навчили нас, що неможливе дуже швидко може стати реальністю.
Ядерна зброя має передовсім політичну функцію: у кризових ситуаціях захистити країну від зазіхань. Кризова дипломатія держави успішна, якщо її потужно підтримує військова сила. Ймовірно, до анексії Криму не дійшло б, якби НАТО мало переконливий стримувальний потенціал або домінуючою ескалацією відлякало Росію від цієї агресії.


Дональд Трамп не уособлює причину слабкості Заходу та стрімких тенденцій до його занепаду й розпаду спільних західних інститутів. Він радше розкриває слабкості, які виникли ще до його президентства. Але своєю неортодоксальною високою дипломатією може пришвидшити там кризу. Німеччина повинна довгостроково готуватися й до цього.


Звісно, приємно закликати європейців урешті взяти свою долю в руки. Але віра в те, що вони діють спільно саме в політиці безпеки, зникла в минулому.


Останнє: ритуалізована ідеалізація європейської інтеграції та фатальна демонізація національних інтересів загнали Європейський Союз до глухого кута, ба навіть занурили в кризу. Потрібен новий баланс між спільними ідеями та національними міркуваннями, особливо в Німеччині. Звідси випливає, що перед лицем нової трансатлантичної непевності та потенційної конфронтації пріоритетом повинен стати захист країни, заснований на власному стримувальному ядерному потенціалі. Французи кажуть «gouverner c’est prevoir» — «мистецтво врядування ґрунтується на передбаченні».


Отже, слід не продовжувати з морального п’єдесталу зарозумілі нападки на Трампа, а краще озброюватися — з усіх сторін і всіма засобами. Одного дня Німеччина цією максимою реалістичного передбачення самостійно залагоджуватиме кризи та зміцнюватиме вільний світ.

 

----------------------

Про автора: народився 1943 року, один із найвідоміших німецьких політологів. Із 1980‑го по 2000-й був професором Університету Бундесверу, нині Університет Гельмута Шмідта в Гамбурзі. Із 2000 по 2008 роки — професор і наступник Ганса-Петера Шварца та Карла Дітріха Бахера на кафедрі історичних та політичних наук в Університеті Бонна.