Світ

  ▪   Підготував: Анатолій Шара

Die Welt: Росія як сировинний придаток Китаю, взаємний обман Меркель і Трампа, хто знищує НАТО?

Страх і ненависть на футбольному чемпіонаті світу, європейська байдужість до Brexit, Пекін в активному пошуку нового партнера – основні теми видання.

Цей тиждень був насичений важливими подіями. Безперечно, однією з таких став саміт НАТО. Німецьке видання приділило цій зустрічі значну порцію уваги. Так, Жак Шустер стверджує, що «Берлін знищує НАТО, а не Дональд Трамп». На зустрічі НАТО Німеччина спробує втекти від проблеми. Уже скільки років у Берліні не хочуть підвищувати видатки на оборону. Цей самообман має припинитися. Поведінка уряду недостойна. Без сумніву, ця зустріч увійде в історію. Адже вперше з часів появи альянсу федеральний уряд свідомо зменшував свою роль та ховався, щоб бути непримітним. Очевидно, що Берлін і не збирався робити її успішною для країни. Тому, мабуть, і був запущений план Б.

 

На саміті 2014 року в Уельсі німецький уряд пообіцяв довести фінансування армії до 2% від ВВП. Але цього так і не сталося. Незважаючи на захоплення Криму, війну в Україні, практично безнадійно хворий Бундесвер, великий конфлікт у Сирії, видатки на оборону сягають скромних 1,24% від ВВП. Федеральний уряд сподівався уникнути в Брюсселі неприємної розмови щодо своєї обіцянки, про яку американський президент Трамп нагадував ледь не щотижня. Насправді, в бюджеті на 2019 рік на військові потреби передбачено лише 1,31% від ВВП. Постає логічне запитання, чи можна так поводитися з друзями? Але схоже, що канцлерку це питання не зовсім хвилює. Вона вже почала впроваджувати план втечі. Очевидно, що завдяки її управлінню німецька армія перетворилася на руїни. Практично немає боєздатних військових частин. Поведінка уряду, який хоче посередницької позиції для Німеччини в світі і найсильнішої держави в Європі, є неприйнятною. І тут навіть не потрібно говорити про честь, це просто в інтересах країни. У світі, який потрясають кризові ситуації, не можна насолоджуватися безвідповідальністю. І до того ж це все немає жодного відношення до Трампа. Коли так станеться, що західний союз не зможе більше розраховувати на Америку, то для виживання європейського континенту питання організації власної оборони є неминучим. Коли ж уже Берлін доросте до розв’язання дорослих проблем?

 

Читайте також: Фрейзер Олд: «ЗСУ вже не потребують, щоб ми вчили кожного бійця»

 

І продовжуючи тему, Клеменс Верґін запевняє, що як Меркель, так і Трамп є нечесними. Американському президенту потрібно критикувати Німеччину через необхідність приховати свої стосунки з Росією. Але і Берлін має переосмислити свої відносини з Москвою. Обидві країни потребують нової стратегії щодо цієї загрози. Найсмішніше те, що для обох сторін Росія є досить чутливим питанням із багатьма білими плямами. Почнемо з американського президента: він отримав свою посаду за активного сприяння росіян, до того ж  багато членів його команди намагалися встановити зв’язки з ними. Але нинішній американський очільник жорстко відкидає таку можливість, хоча на це однозначно вказали спецслужби. Він має одну слабкість перед Владіміром Путіним.

 

Також стає дедалі зрозумілішим, що Москва інфікувала демократичний процес у США, і Трамп не робить нічого, щоб завадити таким маніпуляціям у майбутньому. Він, звичайно, не годиться на роль лектора, який розповідатиме про російські загрози. І хоча Трамп інколи перебирає зі словами, але в них є частка правди. Подібним чином поводиться й німецька канцлерка, яка ще перед самітом НАТО вимагала, щоб альянс більше концентрувався на російській загрозі. Але ж сама зробила занадто мало, щоб підготувати до цього власну країну. Безперечно, Німеччина значною мірою залежить від постачання енергоносіїв з Росії, але газопровід «Північний потік-2» робить її ще більш піддатливою до шантажу. Це суттєво шкодить інтересам Європи в сфері безпеки, особливо східноєвропейським партнерам. Берлін не витрачає достатньо грошей на європейську оборону, щоб покращити стійкість від російського залякування. Заплановані підвищення видатків на оборону є мінімальними. Настав час обом країнам досягти спільного розуміння російської загрози та йти на зустріч одне на одному.  

 

Відомий колумніст Ріхард Герцінґер вирішив присвятити свою статтю не менш важливому процесу. «Європейська незацікавленість Brexit є дивною»таку назву має його чергова стаття. Майбутній вихід Великої Британії з ЄС зовсім не означає повернення до золотих часів відокремленості, а радше подорож у Невідоме. Цей процес матиме значні наслідки для обох сторін. Наступного року  Сполучене Королівство залишить ЄС. Проте умови, за яких це має відбутися, залишаються неясними. Поки британський уряд сперечається, у якій формі відбудеться  Brexit — у жорсткій чи м’якій, увага європейців сконцентрувалася на інших питання. У першу чергу,  це стосується мігрантів. Але така байдужість лякає. Після першої хвилі шоку від рішення про вихід були кволі спроби похвалити себе за такий епохальний крок.

 

Читайте також: Die Welt: глобальні торговельні війни, карт-бланш Путіну, кульгавий Бундесвер, зустріч НАТО

 

Британці традиційно ніколи не ідентифікували себе з «Європою», тому вони й почувалися як стороннє тіло в ЄС. Мало хто з європейських політиків сприймав серйозно твердження, що вихід британців може стати шансом для Європи. Адже позбавившись цих «штучних гальм» і постійних критиканів, ЄС міг би безперешкодно сконцентруватися на розбудові своїх політичних структур. Проте, з огляду на численні загрозливі конфлікти поміж країнами-членами, які можуть розколоти ЄС, це звучить сьогодні як їдка іронія. Правда полягає в тому, що відсутність однієї з найважливіших частин спільного європейського проекту призведе до серйозних коливань. Також це неминуче закине Велику Британію в історичну нірвану. Адже прихильники  Brexit ніколи не отримають тієї класичної національної держави. Імперія вже ніколи не відновиться, а от втрачати тісні економічні, політичні та суспільні зв’язки з Європою —  себе ж калічити.  Brexit це подорож у Невідоме, в яке британці відправляються без історичного спорядження та зі зламаним політичним компасом.

 

Звичайно, видання не може обійти увагою зміни в глобальній торговельній архітектурі. Так, Ян Дамс і Соня Ґіллерт у своєму спільному матеріалі переконують, що «Китай шукає партнера». Китайська делегація, маючи 22 угоди, прибула до Берліна. У торговельній війні із США, Пекіну потрібен союзник. Але для Німеччини це може стати проблемою. Політика Дональда Трампа провокує зближення Німеччини та Китаю. Під час візиту китайської урядової делегації до Берліна обговорювалися питання вільної світової торгівлі. За словами Меркель, штрафні мита між США та Китаєм позначаться і на німецьких компаніях. Проте також дуже важливо, щоб обидві країни дотримувалися правил СОТ. Уже кілька разів голова уряду КНР і німецька канцлерка зустрічалися для проведення консультацій. Але це мало скидається на рутинні зустрічі, нині йдеться про вирішення кризових ситуацій. І це більшою мірою стосується китайської сторони. Адже зустріч у Берліні відбулася лише кілька днів по тому, як американцями були введені штрафні мита проти китайських товарів.

 

Німеччина та весь ЄС також стикнулися з американським протекціонізмом. Обом експортоорієнтованим країнам це загрожує крахом поточної економічної моделі Для обох це надзвичайна загроза. Берлін сподівається, що ЄС хоч якось зможе вирішити проблему з США через переговори. Тому, федеральний уряд й уникає особливо дружніх стосунків із «неправильними товаришами» для Дональда Трампа. Уряд же Китаю навпаки шукає союзників у торговельній війні. Німецькі високі технології та хайтек-продукція потрібні китайцям. Країна розуміє, що за таке партнерство доведеться платити. Усього делегація з Пекіну привезла 22 угоди на $30 млрд. Особливо вирізняються пропозиції щодо співпраці в сфері автомобілебудування та телекомунікацій. І хоча Китай відкрито агітує Німеччину стати на його бік у торговельній війні, є досить чутлива перешкода – права людини.  Про це також говорилося на зустрічах. Адже ситуація з цим у Китаї останнім часом лише погіршується. 

 

Читайте також: Die Welt: Іграшковий барабан

 

У цьому контексті також цікавою є стаття «Ні кохання, ані пристрасті» журналіста Едуарда Штайнера, який узявся дослідити сучасні російсько-китайські відносини. Росія намагається посилити свої відносини з Китаєм від часів анексії Криму та накладених за це санкцій. Але прибуток від такої співпраці розподіляється лише в одну сторону. Путінська Росія останніми роками поводиться як ображена дівка. Як тільки виникли складнощі з її найважливішим торговельним партнером ЄС, вона відразу пригрозила шукати своє щастя з іншим коханим. Якщо Європа не хоче, то ми дамо всю любов Китаю. Але такі погрози не мають серйозних наслідків. За такими словами немає дії. Приводом для такої мінливої поведінки стала анексія Росією українського півострову Крим. За таку поведінку Захід запровадив санкції. Тісна співпраця, передовсім, виявляється в цифрах. Китай змінив Німеччину як найважливішого торгового партнера Москви. За даними російської митної служби, обсяги торгівлі в 2017 році між Німеччиною та Росією становлять €45 млрд. Отже, частка Берліна в зовнішній торгівлі Росії дорівнює 8,6%.

 

Тоді як, частка Китаю зросла з 10,5% до 14,9%. Російський імпорт із Китаю того ж року ($48 млрд) подвоївся, так само як і з Німеччини. Усе це ніби непогано виглядає, але Китаю цікаві лише обрані галузі промисловості в Росії. І хоча в країні не полюбляють про це говорити, але все більше експертів погоджується, що Росія стане сировинним придатком Китаю. І не треба себе обманювати, адже Китаю передовсім цікаві корисні копалини. Росія намагається захиститися тим, що забороняє китайцям володіти контрольним пакетом акцій підприємств. Але вони заходять з іншого боку і досить успішно, про що однозначно свідчить ситуація з міноритарними пакетами акцій. Пекін поступово скуповує акції потрібних підприємств. Відносини між обома країнами є досить амбівалентними. Про кохання та пристрасть уже ніхто й не говорить. Початкова ейфорія російського уряду, китайські ноу-хау та відповідні інвестиції, які мали замінити західні, швидко минули. І тепер замість радості прийшла тривога. Адже для китайців бізнес ніколи не був просто бізнесом.

 

Читайте також: Die Welt: G7 перетворилася на 6+1

 

Водночас росіяни з обуренням обговорювали ще одну тему. Оскільки російські жінки протягом чемпіонату світу загравали з іноземцями та ділилися фото в соціальних мережах, це викликало хвилю ненависті. Деякі чоловіки погрожували помститися за це.  За день до відкриття чемпіонату світу з футболу, депутат Державної Думи Тамара Плєтньова закликала росіянок не мати сексуальних стосунків із закордонними гостями. Це викликало в російському суспільстві бурхливу реакцію. У соцмережах це призвело до виникнення руху розлючених чоловіків. Увесь світ перебував у  шоковому стані від масштабних гулянок у Москві, де величезній кількості мексиканців та аргентинців зустрічались надзвичайно доброзичливі росіяни. Але величезна кількість російських чоловіків вважає, що місцеві жінки були ну вже занадто гостинними.

 

І тут почалося:  в мережу потрапило багато відео, що одразу ж стали вірусними. Вони показували росіянок під час святкувань, які трималися за руки з іноземцями, та відверті залицяння. Причому чоловіків злило, що жінки були не з росіянами а з іноземцями. Ці невинні селфі поширювалися в соцмережах. А згодом вже виникала потужна реакція. У групах «ВКонтакте», російської версії  Facebook, об’єдналися ненависники, які виливали бруд на «готових на все Наташ», які «займаються сексом з чоловіками інших рас» і таким чином знищують російську націю. Інші погрожували жінкам на відео тим, що покажуть батькам чи роботодавцям та повідомлять про «занадто вільну» поведінку. В анонімних інтерв’ю російським медіа молоді росіянки розповідали  про погрози позбавлення життя.