Світ

  ▪   Вероніка Шпалькова

Тріумф слабкості

Європі бракує не доказів іноземного втручання, а політичної волі для відповіді
Матеріал друкованого видання
№ 27 (555)
від 5 липня

Інтернет пропонує безліч способів використовувати його для чогось хорошого. Він дає людям змогу підтримувати контакт із родиною та друзями, які живуть далеко. Це унікальний інструмент для мобілізації допомоги з інших країн у випадку катастрофи. Він забезпечує зв’язок із рештою світу тим, хто інакше не мав би до нього доступу. Наприклад, дисидентам у країнах з авторитарними, репресивними режимами. Поява соціальних медіа створила простір, поширювати інформацію в якому стало легше. Просте вподобання та поширення постів спричиняються до масштабного розгулу інформації різних сортів. Навіть викривленої, неповної або й відверто фальшивої. Інтернет пропонує безліч способів використовувати його не лише з добрими намірами. Цим слабким його місцем зловживають не лише пранкери або охочі до наживи користувачі, а й іноземні держави, для яких фальшива, маніпулятивна інформація є інструментом для просування своїх геополітичних інтересів.


Останнім часом поведінка в інтернеті стала предметом детального дослідження й аналізу. У всьому світі під час цілої низки політичних подій помічено певне втручання з-за кордону та спроби вплинути на громадську думку. І тут більше не йдеться про ймовірні «наміри», «можливості» або «припущення». У нас є конкретні дані, на яких ґрунтуються висновки досліджень. І ці висновки емпіричні й практично незаперечні.

 

Читайте також: Крістін Дюґуен: «Повністю відокремити пропаганду від журналістики ніколи не буде легко»


Референдум про членство в Європейському Союзі, який відбувся у Великій Британії та відомий як Brexit, став ідеальною мішенню для кремлівського впливу. Russia Today і британська філія Sputnik різко наростили активність напередодні голосування. Було проведено дослідження матеріалів відносно Brexit, опублікованих згаданими медіа-платформами. Дослідники стежили за «тривалістю життя»  цих статей і постів у соціальних мережах. Доведено, що їх було значно більше, ніж матеріалів антиєвропейського спрямування на підтримку виходу Британії з ЄС від інших видань, і вони охоплювали величезну аудиторію. Статистика свідчить, що кількість реакцій на негативні статті RT/Sputnik була приблизно така сама, як і на офіційний сайт Vote Leave («Голосуй за вихід»). Соціальне охоплення антиєвропейських матеріалів, опублікованих кремлівськими каналами, сягнуло 134 млн потенційних показів (для порівняння: загальне соціальне охоплення не перевищувало 33 млн і 11 млн потенційних показів для всього контенту, який надходив відповідно із сайтів Vote Leave та Leave.EU.


Russia Today та іспанська версія Sputnik помітно активізувалися й у контексті каталонської кризи. Проведене кількісне дослідження довело, що переважна частина опублікованого цими медіа-платформами контенту була спрямована на підтримку незалежності Каталонії. У соціальних мережах виявлено величезний масив штучних акаунтів (так званих тролів), створених із єдиною метою: поширювати цей контент. Журналіст, експерт із комунікацій і запрошений науковий співробітник Школи медіа та громадських справ при Університеті Джорджа Вашинґтона Хав’єр Лесака провів детальне дослідження з картографією втручання Росії під час проведення референдуму про незалежність Каталонії. Він зосередився на акаунтах, які найбільше поширювали «новини» з RT і Sputnik, і виявив, що лише 9 зі 100 найактивніших можна відносно впевнено класифікувати як реальні, тобто якими користуються реальні люди. Ще 7 були офіційними акаунтами RT і Sputnik у соціальних мережах. Решту 84 не можна приписати жодній людині, тому що вони не містять жодного оригінального посту й не використовувалися з іншою метою, окрім як підтримка RT і Sputnik та поширення їхніх публікацій. Деякі з них розміщують однаковий контент одночасно, а інші постять у середньому по 1425 повідомлень за день.

 

Читайте також: Керсті Кальюлайд: «Захід «нормалізував» окупацію частин Грузії, ризикуємо «нормалізувати» конфлікт в Україні. Що будемо готові «нормалізувати» далі?»


Президентські вибори в США стали ідеальним прикладом використання соціальних мереж для маніпулювання громадською думкою. Соціальні мережі самі були залучені до розслідування російського втручання. Facebook, Twitter і Google показали на своїх платформах помітну прокремлівську активність, яка виявлялася або в поширенні паніки через фейкові новини, або в намаганні розколоти американське суспільство, постійно нагадуючи про теми, які в Америці традиційно належать до дуже контроверсійних. Реклама й пости зосереджувалися на таких питаннях, як права геїв, закони про зброю та стрілянина в школах, расизм. Соціальне охоплення було надзвичайно широким.


Так, у Facebook заявили, що Агентство інтернет-досліджень, маловідома російська компанія з контактами в Кремлі, опублікувало близько 80 тис. постів із контентом, який розпалює ворожнечу, і побачило їх близько 29 млн людей. Ці пости лайкали, поширювали, стежили за ними інші, розносячи ту інформацію серед десятків мільйонів інших користувачів (приблизно 129 млн). За словами представників Facebook, компанія виявила й знищила понад 170 акаунтів в Instagram, які вже встигли опублікувати 120 тис. постів із прокремлівським контентом. У Twitter повідомили про тимчасову деактивацію 2,7 тис. акаунтів, які пов’язані зі згаданим вище Агентством інтернет-досліджень і які розмістили за вказаний проміжок часу приблизно 131 тис. твітів. Також Twitter знайшов понад 36 тис. автоматизованих акаунтів, які запостили 1,4 млн статей про вибори й були пов’язані з Росією. Ці твіти мали приблизно 288 млн переглядів. Своєю чергою, у Google також повідомили, що виявили ознаки купівлі Агентством інтернет-досліджень реклами та створення ним каналів на YouTube, на яких демонструють політичні відеокліпи антиамериканського характеру: 18 каналів, на яких показали 1,1 тис. відеофрагментів загальною тривалістю 43 год.


У березні 2018 року в Італії відбулися парламентські вибори. З огляду на помітну антиєвропейську риторику деяких кандидатів група DisinfoLab із ЄС вирішила перевірити кампанію на предмет втручання з-за кордону. Вона промоніторила та проаналізувала 171 новинне повідомлення, з яких 54 було визнано фейковими, такими, що вводять в оману або маніпулюють із метою проштовхування конкретної ідеї або в євроскептичному, антиєвропейському, або в антимігрантському дискурсі. Завдяки добре розгалуженій мережі досвідчених журналістів, експертів і фактчекерів, які підтримали цей проект, вдалося вирахувати всі голов­ні фейкові новини, які з’являлися у Twitter. Разом вони ідентифікували 178 публікацій проблемного контенту за 10 тижнів, тобто по 2,5 фейкової новини за день.

 

Читайте також: Washington Post: Facebook як інструмент російської пропаганди


Великим питанням у більшій частині Європи та в Америці все ще лишається те, хто є найуразливішими споживачами дезінформації та онлайн-маніпуляцій і як унаслідок цього змінюється їхня поведінка. Зазвичай вважають (але не завжди справедливо), що люди з нижчим рівнем освіти зазнають найбільшого впливу. Але чи справді старше покоління, недостатньо освічене в питаннях медіа, виявляється уразливішим за молодь, яка має змогу шукати факти в інтернеті, але найчастіше не відчуває потреби перевіряти все, що читає у Facebook? З емпіричного досвіду фактчекінгу й дезінформаційних кампаній у Чехії ми зрозуміли, що значну роль тут відіграє загальний соціально-економічний статус споживачів інформації. Нерідко особи з фінансовими чи особистими проблемами, незадоволені демократичним шляхом розвитку після холодної війни, читають, поширюють або навіть дописують на дезінформаційні сайти та в групи у соцмережах. Ідеологічні погляди в поєднанні з бажанням бути авторитетним членом спільноти також можуть стати мотивацією для поширення фальшивих повідомлень і маніпулятивних коментарів. Щоправда, наші знання в цій царині ще містять величезну білу пляму. Наразі не проводилося систематичних досліджень впливу конкретних інформаційних наративів у Європі, завдяки яким можна було б отримати відповіді й порівняти різні регіони в різні періоди. Підготувати опитування громадської думки для дослідження медіа-споживчих звичок суспільства та рівня його довіри до дезінформаційних наративів не дуже важко, але це потребує певного фінансування та злагодженої роботи європейських держав.

 

У підсумку маємо те, що способи втручання іноземних держав у глобальному масштабі стають дедалі витонченішими та складнішими. Розвиток соціальних мереж дуже розширив асортимент інструментів, які можна використовувати в гібридній війні, не порушуючи закону. Поширення дезінформації та маніпулювання громадською думкою ще ніколи не були такими простими. Проте є й інструменти, за допомогою яких ліберальні демократії можуть захищатися чи навіть обмежити дезінформацію, аби вона не загрожувала доброчесності наших внутрішніх демократичних процесів. Західним політикам слід припинити посилатися на брак доказів і почати використовувати вже наявні дані. Зрештою, для протидії спробам поширювати ворожий вплив потрібна лише політична воля. Завдяки реальному існуванню акаунтів ботів і тролів ми маємо докази іноземного впливу, і це жодним чином не заперечиш. Крім того, відстежуючи кількість уподобань, поширень, ретвітів і коментарів, можна робити висновки про успішність цих операцій. Знаючи більше про цільові групи та дієвість тих чи інших наративів (або їх відсутність), ми ефективніше розроблятимемо стратегії реагування і захищатимемо свої найуразливіші місця.