Світ

  ▪   Фанні Хіменез
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Сила меншини

Коли меншина достатньо велика, щоб дати поштовх до соціальних змін? Дослідники в США встановили: від частки у 25% група має силу змінити панівну норму
Матеріал друкованого видання
№ 25 (553)
від 21 червня

З кінця 1990 років вони в кращому разі припадали порохом у глибині шафи. Тепер торбинки-бананки (дехто каже поясні торбинки) знову можна носити. Нині це тренд із новою назвою Hip Bags, лише носять їх не на стегнах, а навскіс через плече. Як сталося, що вони знову з’явилися на вулиці? Завдяки трьом, ста чи тисячі людей, які вишпортали з шафи свою стару бананку?


Скільки трендсеттерів потрібно для появи тренду? А якщо подумати далі: яка кількість людей здатна змінити панівну в країні думку щодо таких тем, як аборти чи одностатеві шлюби? А скільки їх потрібно для зміни релігійної належності цілої етнічної групи?

 

Часто дуже маленькі групи ініціюють велике


Кожна соціальна зміна, велика чи маленька, це дуже складна справа. Для її здійснення необхідно передовсім одне — ідея меншості має переконати більшість людей. Яку силу повинна мати ця меншина, щоб справді до чогось спричинитися, над таким питанням учені ламають голови вже півстоліття. Тривалий час вважалося, що критичною, бо логічною, величиною був би 51%: якщо думку підтримує трохи більше ніж половина людей, вони переконають і решту. Але історія вчить, що це не завжди так. Часто історичні переломні моменти ініціювала початково дуже маленька група. Це показали й дослідження вчених.

 

Читайте також: Базовий елемент. Хто зможе реалізувати потенціал країни

 

Поворотний момент, як вони досі вважали, має бути орієнтовно між 40% і 10%. Нова психологічна студія соціологів з Університету Пенсильванії дала точний результат: якщо 25% групи переконані в правильності якоїсь ідеї, то вона має добрий шанс через деякий час стати думкою більшості. Команда Деймона Центоли на початку студії запланувала обійти проблему, яку досі мали дослідники з такою постановкою питання: аналізуючи історичні події, неможливо варіювати розмір меншини. Її треба приймати такою, якою вона була в реальності. Можна вирахувати, якою була меншина на момент поворотного пункту. Але важко сказати, якою була б доля реформи чи повстання, якби кількість її прихильників виявилася більшою чи меншою.

 

Дослідження з онлайн-грою


Учені обрали інший шлях. Вони думали, як би зробити так, щоб спершу штучно створити норму, а тоді спробувати змінити її завдяки меншості.


«Спершу ми розробили теоретичну модель, що передбачала, яка критична маса необхідна для зміни групової норми, — каже Деймон Центола. — А тоді перевірили цю модель експериментом».


Для цього розробили онлайн-гру та розподілили піддослідних на 10 груп, по 20–30 осіб кожна. А тоді показували їм, наприклад, обличчя жінки, для якої кожен з учасників мав анонімно запропонувати ім’я. Після того, як це зробили всі члени групи, вони могли подивитися на імена, запропоновані одним, щоразу іншим піддослідним із групи. У наступних раундах їм треба було по можливості узгодити одне ім’я. Коли учаснику це вдавалося з новим партнером, він незмінно отримував невелику грошову винагороду. Отже, вони постійно писали ім’я для жінки, а тоді бачили на моніторі пропозицію нового, невідомого їм члена групи. Досить швидко в голові піддослідних з’явилася своєрідна бібліотека, які імена пропонують частіше за інші, — і вони самі їх пропонували.

 

Читайте також: Прагматичний патерналізм. Як досвід і розрахунок відвертають українців від ліберальних реформ


Таким чином, кожна група за 10–30 раундів обирала ім’я, як-от Сімоне. А тоді Центола вводив у кожну групу меншину, яка мала щоразу впевнено пропонувати інше ім’я, а саме Мері. У 10 групах він варіював відсоткову частку меншини між 15% і 35%.

 

Коли групи вдавалося переконати


Результати дослідники опублікували у фаховому журналі Science: якщо 25% меншості намагалися провести ім’я Мері, їм вдавалося це за досить короткий проміжок часу. Від 72% до 100% учасників групи врешті подавали це ім’я. Якщо відсоток меншини був нижчим, їй вдавалося переконати щонайбільше ще 6% групи. Особливо показово, що групу переконували 25% навіть тоді, коли дослідники подвоювали чи навіть потроювали винагороду тим, хто далі дотримувався панівної норми, до прикладу, імені Сімона.

 


«Іноді вистачало лиш однієї особи, із якою меншість набирала 25%, щоби добитися зміни, — каже Центола. — Якщо ж меншість залишалася навіть незначно нижчою від цього порога, вона не могла утвердитися».

 

Багато меншин можуть поборювати одна одну


Звісно, справжнє життя іноді куди складніше, ніж навчальна установка онлайн-студії, погоджується він. Тому норми, які формувалися не протягом 20 раундів, а десятиліттями й іноді навіть століттями, змінити значно складніше. Не завжди в реальності більшість і меншість мають стимули кооперуватися. Окрім того, є великі відмінності у співвідношенні сил груп. Врешті, у багатьох конфліктах численні меншини можуть поборювати одна одну. Незважаючи на це, Центола наголошує, що результати студії — важливий крок до розуміння соціальних змін і процесів, які стоять за ними. Висновки різко контрастують із поглядами на соціальні зміни, яких дотримувалися протягом століть: для стимулу малих і великих суспільних змін потрібно значно менше, ніж віддавна постульований 51%. Ці знання важливі не лише для розуміння механізмів появи такого руйнівного феномену, як інтернет-мобінг чи расистських настроїв у суспільстві. Вони можуть дати впевненість у тому, що добра ідея, навіть якщо її носієм є лише меншина й вона протистоїть давно сталій, врешті здатна переконати всіх.