Світ

  ▪   Підготував: Анатолій Шара

Die Welt: розбрат у G7, прісна європейська єдність, сигнали Путіна

Причини ісламського тероризму, як політика «протекціонізму» сприяє бідності, приховані сигнали російського президента під час візиту до Австрії, країни Балтії під надійним захистом — основні теми видання.

Олів’є Бот пише про постійний терористичний надзвичайний стан у Європі. Салафісти та джихадисти є по всій Європі, але передовсім йдеться про розчарованих  молодих людей, які перебувають у тяжких соціальних умовах. Повернення релігійного насилля в Європу є важкою травмою для секуляризованих суспільств. І хоча цифра жертв джихаду на континенті становить менш як 2% від майже 170 000 смертей, пов’язаних з ісламським тероризмом, ця загроза міцно закріпилася в головах людей. Через Ісламську Державу войовничий салафізм став у десятки разів привабливішим, тому й почали виявлятися ознаки тероризму. Історичні умови, війна в Сирії та утворення неохаліфату між Іраком та Сирією, привели молодих людей, які не почувалися своїми чи мали бунтарські нахили, до смертельної утопії та зрештою стали її останніми жертвами.

Проводилося багато різних досліджень, що вивчали походження європейських джихадистів, спосіб життя та мотивацію. Ці результати показують, що це явище має чисто соціальний характер. Воно з’явилося в наших суспільствах. Історії життя молодих ісламістів відрізняються одна від одної общинами, в яких вони зростали, сімейними відносинами та національною історією. Сучасний індивідуалізм, що пропонує багато свободи, а разом з тим і сумнівів приносить із собою ще й почуття тривоги. Джихад же пропонує дуже чітку спрощену соціальну модель (друг, ворог), безсумнівний авторитет без будь-яких поступок, ясну картину світу, містичну форму релігії. Тому, якщо європейські уряди активніше не візьмуться за громади, в яких зростає така молодь, то Ісламська Держава виникне й тут. 

 

Читайте також: Die Welt: Ліва й права політика керування ідентичностями

 

Робін Александер і Мартіна Майстер теж намагалися розібратися у цілому вирі світових проблем. Цього разу їхня стаття попереджає про те, що «може статися Великий вибух». Торговельна війна, угода з Іраном, питання клімату: Макрон і Трюдо попереджують Трампа про можливі проблеми на зустрічі Великої сімки. Такі сигнали йдуть і від Німеччини. Це може стати історичним розривом відносин. Трамп проти всіх інших — під таким девізом може пройти зустріч Великої сімки. Багато зрозуміло навіть зараз — Трюдо та Макрон уже створюють фронт проти американського президента. Вони дали чітко зрозуміти, що не збираються терпіти всі його вибрики. Проте Анґела Меркель, судячи з усього, ще не готова відкрито виступити. Трюдо та Макрон пояснили, що вони досить рішучі у своїх намірах захищати «сильний, відповідальний і прозорий мультилатералізм». Зрозуміло, що це стосується багатьох питань, зокрема й Паризької кліматичної угоди. Також не потрібно багато пояснювати, кого вважають виним у нинішній ситуації з Іраном. Франція виступає за те, щоб «торгівля між країнами Великої сімки відбувалася на чесних, вільних та прозорих умовах». Але також потрібно брати до уваги й альтернативні сценарії розвитку подій. Один з таких — зустрічі можуть відбуватися у шестисторонньому форматі, без американців.  Попри зовні позитивні враження від зустрічі з Трампом, у французького президента немає ілюзій. До того ж, не можна не сказати про прийдешні складнощі у відносинах німецького уряду з різними країнами, а передовсім з США. У будь-якому разі політикам просто необхідно знайти спільні точки дотику та віднайти рішення. Бажано — якнайскоріше.

 

Читайте також: Die Welt: порятунок Сенцова, «веселі» часи для Італії, Європа на роздоріжжі

 

Матеріал Франка Штокера «Жертва протекціонізму» присвячений справам глобалізаційним. Цей процес призупинився і не в останню чергу через торговельну політику Трампа. Звіт ООН показав, як від цього страждають передовсім бідні країни. Інвестиції більше не йдуть до Африки. Штрафні мита, розірвані контракти, геополітичні кризи — нині для світової торгівлі не найкращі часи. Багатьом  дотичним до цієї сфери зрозуміло, що до цього приклався Дональд Трамп, який вважає, що за допомогою протекціонізму йому вдасться посилити власну економіку. Це викликає багато сумнівів. Але зараз уже зрозуміло, що найбільшої шкоди така політика завдає найбіднішим країнам. Це доводять цифри звіту «Світові інвестиції», підготовленого Конференцією ООН з торгівлі та розвитку, які інформують про те, що обсяг закордонних прямих інвестицій значно скоротився, особливо в африканські країни. І навряд чи найближчим часом можна очікувати покращення ситуації. Протекціонізм, що зростає, гальмує інвестиції в цифрові технології, які є необхідними для боротьби з бідністю та змушує підприємців бути дуже обережним. Також одним з елементів, який заважає зростанню обсягу інвестицій є податкова політика Дональда Трампа. Вона полягає в тому, що раніше, компанії, які вели діяльність за кордоном, могли сподіватися на відшкодування сплачених податків. Зрозуміло, що це стимулювало їх більше інвестувати в інші країни. Зараз адміністрація президента хоче покласти край такій практиці. Ці заходи негативно позначаються на інвестиційних планах американських компаній, яким стає невигідно вкладати капітал закордон. Унаслідок скорочення інвестицій потерпають передовсім найбідніші країни світу.

 

Читайте також: Die Welt: німецькі експерти на службі в Кремля, винуватець МН-17, дитяча наївність Європи

 

Водночас колумніст видання Томас Шмід говорить про те, що «треба показати тим, хто виступає проти Європи, чого вони варті». Уряди у Відні та Римі — антисистемні. Це може комусь не подобатися, але в обох країнах зміни відбулися в демократичний спосіб. Такий перелом свідчить про те, що так домагатися свого, як Меркель, для політика вже недостатньо. Європа нині — в переломній ситуації. Старі партії зникають, нові з’являються майже з нічого. В Австрії антисистемна партія має представництво в уряді. В Італії недавно дві антисистемні партії взагалі сформували кабінет. І це точно не все, що могло статися. Було б нерозумно заперечувати, що Європа перебуває в серйозній кризовій ситуації. Чи слід цього боятися? Не зовсім. Цей процес пропонує також і можливості. Водночас європейська єдність, яка концентрується навколо глибоких емоцій чи апеляцій до розуму, є дещо прісною. Майже повсюди, крім Португалії, націоналісти здобувають яскраві перемоги. Їхніх прихильників уже не влаштовує ця досить зношена модель керування. Їм не потрібен цей напрям. Вони хочуть антиліберальних змін. Біженець — це для них такий символ порочної сучасності: їм не раді. І в цьому сучасному нещасті вже знайшли винних. Це старі еліти. І тут можна навести приклади двох країн: Австрії та Італії.  Без сумніву, нинішні очільники цих партій можуть наробити лиха та надати своїм державам антиліберальних імпульсів. Вони прекрасно розуміють, про що говорять. Але все-таки хто б міг подумати, що в правових демократіях Західної Європи, так старанно виплеканих десятиліттями, вони зможуть отримати владу?  Це свідчить насамперед про те, що суспільства більше не довіряють інституціям та не вірять у правову державу. Звичайно, що демократія — це складно, нудно, незрозуміло та ненаочно. Вона завжди була вразливою. І тут не так багато пасток. Було б краще, якби Європа й надалі розвивалася в такому розважливо спокійному темпі. Але це було б можливо, якби цим країнам належало їхнє майбутнє, якби політичні еліти були спроможні вирішувати такі складні завдання. Проте  зараз цього немає. І в Німеччині також.

 

Ансґар Ґроу в своїй статті запевняє, що «Данія — це знову європейський трендсеттер».  Колись ця країна вважалася прикладом лібералізму. Але зараз вона встановлює правила в зовсім протилежному — реалізовуючи обмежувальний закон про іммігрантів, разом із «лівими» та «правими». Цю новинку поки ігнорує Німеччина. Маленька Данія часто започатковує глобальні зміни. Так було багато разів в історії. Колись ліберальна сила Європи перетворилася на країну, де встановлюють обмеження для іммігрантів. Нещодавно голова уряду Ларс Люкке Расмуссен заявив про плани розміщення біженців, яким відмовлено в праві на перебуванні в Данії, у не зовсім пристосованих місцях поза її межами. Водночас дискусії з іншими країнами —  «досить широкі».  Чи втрачає Данія свою ліберальну душу? Можливо. Але самі данці сприймають цю ситуацію по-іншому. Вони бояться втратити свою культуру, безпеку, країну, якщо не спинити наплив біженців. Так, людина з прогресивним мисленням може неправильно зрозуміти і засудити такі кроки. Данці ж приєдналися до курсу не тільки Польщі чи Угорщини, а більше Австрії та Франції. Можливо, Данія просто означила європейський розкол, який Німеччина намагається ігнорувати?

 

Читайте також: Die Welt: розворот Італії до Росії, «незручний» Бундесвер, вбивчі політтехнології ХАМАС

 

Мало який тижневий огляд публікацій Die Welt обходиться без Росії. Так кореспондент Едуард Штайнер шукав відповіді на запитання «чи не штовхають американці ЄС в лапи Путіну?». Штрафні мита проти ЄС, санкції проти Ірану та Росії? Чи не перегинають США палицю? Це може призвести до того, що Європа почне шукати зближення з Росією. Кооперація, що зростає,  в економічній сфері підтверджує цю тезу. Нова манера поведінки США відносно Ірану спровокувала в європейців відчуття, що адміністрація Трампа поступово перебирає на себе занадто багато. Американці збираються ввести санкції проти європейських компаній за співпрацю з російськими, які перебувають у чорних списках. Стало зрозуміло, що США зараз можуть зробити все, що їм заманеться і ніхто навіть не береться передбачити їхні наступні кроки. Захисники європейської економіки вбачають у візиті Путіна до Відня посилення спроб відновлення офіційної дипломатії. І Європа вперше намагається звільнитися від надмірної опіки США. Але про намагання відновити економічну співпрацю з Росією свідчить не тільки цей візит. Якщо після анексії Криму торгівля між Німеччиною та Росією істотно знизилася, то тепер можна побачити ознаки її відновлення. Як інформує російська митниця, товарообіг між країнами за останній рік зріс на 22,8% та сягнув $50 млрд. Проте не тільки Берлін зміцнює свої зв’язки з Москвою, інші європейські країни та підприємства підписали багато торговельних угод. Здається, що такому приємному зближенню в багатьох галузях не заважають і санкції. Варто також зазначити, що відновилися переговори між Росією та європейцями щодо створення валютного союзу. У ЄС залишається дедалі менше ілюзій, щодо того чи США з ними на одному боці та, бува, не ведуть з Росією прихованих геополітичних переговорів. Тож, як видно, євроатлантичним партнерам усе важче триматися єдності. До чого все це йде і кому це вигідно — не важко зрозуміти.

 

Читайте також: Die Welt: іранська проблема, кінець дешевої нафти, Шредер на побігеньках у Путіна та майбутнє Росії

 

І в продовження теми візиту Путіна до Австрії. Павєл Локшин аналізував сигнали, які намагався подати російський президент. Так, зовсім невипадково Путін приурочив свій візит до 50-річчя початку газових поставок до Європи.  У своєму першому закордонному візиті цього року, російський президент говорив не стільки про відносини з Австрією, як про загальноєвропейські гострі питання. В телевізійному інтерв’ю каналу ORF він запевнив, що не має жодної зацікавленості в розколі ЄС. Це, нібито, в російських інтересах, щоб об’єднана Європа процвітала. Відень — саме те місто, де можна про це розповідати. Канцлер Курц вбачає в економічних відносинах з Росією великий потенціал. Проте справжнім намаганням австрійського очільника було продемонструвати власні потуги щодо врегулювання відносин з Москвою. Адже, незважаючи на економічні інтереси, він не буде виступати явно проти лінії ЄС. Зрозуміло, що він перед медіа підтримує санкції, одночасно сподіваючись на певний покроковий прогрес. Забезпечення миру в Східній Україні є безумовною вимогою для посилення кооперації між ЄС та Росією. В інтерв’ю, коли в Путіна запитали про Крим, він був досить переконливим. Також не такими вже й далекими чутками видалася інформація, що з огляду на сигнали, які Путін надіслав Заходу, починати переговори про зняття санкцій можна одразу, коли Росія припинить підтримувати сепаратистів на Донбасі.

 

Журналіст Клаус Ґайґер стверджує, що «стриманість Путіна під час прямої лінії щодо Балтії є свідченням ефективної роботи НАТО». На запитання про Прибалтику кремлівський очільник відповів, що «Росія захищатиме права своїх співвітчизників». Дехто сприйняв ці слова як загрозу, але це було просто повторення дипломатичної мантри і є практично словесним роззброєнням. Адже Путін сказав ці слова, коли НАТО ухвалило рішення про відправку додаткових військових підрозділів для захисту балтійських країн. Це також свідчить і про те, що Захід зробив багато правильних речей відносно Росії за останні чотири роки. До 2014 року НАТО жило ілюзіями, займалося боротьбою з тероризмом та міжнародними місіями, не дуже переймаючись обороною східного флангу. А коли Росія анексувала Крим, а потім вторглася в Східну Україну в 2014, то лише тоді альянс зрозумів, що Росія — це противник. Відтоді країнам Прибалтики приділяють належну увагу, адже вони є фактичним форпостом. Проте стриманий тон кремлівського очільника змінився, коли згадали про Україну, яка не є членом НАТО: «якщо дійде до провокацій, то це матиме серйозні наслідки для її державності», — сказав Путін.