Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Ведмідь на дроті

Коли під час параду на російський День перемоги Червоною площею котилися ракети, біля президента Владіміра Путіна незворушно стояв прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (551)
від 7 червня

Він приїхав заручитися підтримкою Росії у стримуванні Ірану в Сирії. На його лацкані красувалася оранжево-чорна георгіївська стрічка — символ Другої світової війни, яка стала синонімом російського реваншизму в Україні. Ця прелюдія, схоже, спрацювала: Росія та Ізраїль активно працюють над угодою, яка передбачає відведення іранських сил від ізраїльсько-сирійського кордону.


Ця угода показує, якою еквілібристикою Путін зай­мається на Близькому Сході. Від початку свого втручання в сирійську громадянську війну, із кінця 2015 року Росія позиціонує себе незамінним гравцем, здатним спілкуватися майже з усіма сторонами. Вона підтримує контакт із Туреччиною, Америкою та арабськими країнами, втягнутими в конфлікт. Найпримітніше — РФ зберегла добрі відносини як з Ізраїлем, із яким її об’єднують міцні культурні й економічні зв’язки, так і з Іраном, спільно з яким підтримує кривавий режим сирійського президента Башара Асада.

 

Читайте також: Сирія. Гра з високими ставками


Але війна в Сирії згасає, тож Росія, можливо, думає, що Іран їй вже не настільки потрібен. У минулому вона «не помічала» обстріли ізраїльтянами в Сирії конвоїв, що перевозили зброю для «Хезболли» — ліванського збройного формування, яке підтримує Іран і яке вело криваву війну з Ізраїлем у 2006-му. Дехто вважає, що зараз РФ іде ще далі. Іран намагається створити в Сирії постійні бази, а Ізраїль нападає на його позиції. У ніч після параду в Москві Ізраїль завдав десятки повітряних ударів по іранських силах — без будь-яких перешкод із боку російської протиповітряної оборони в Сирії. Дехто з іранців підоз­рює, що Путін дав Нетаньягу координати іранських баз.

Від початку свого втручання в сирійську війну Росія позиціонує себе незамінним гравцем, здатним спілкуватися майже з усіма сторонами. Вона підтримує контакт із Туреччиною, Америкою та арабськими країнами. Найпримітніше — РФ зберегла добрі відносини як з Ізраїлем так і з Іраном


Ще не зрозуміло, чи вдасться виконувати домовленість між Ізраїлем і Росією про місце дислокації іранських сил. «Важелі впливу в Росії обмежені, — каже Ніколай Кожанов, колишній російський дипломат в Ірані та професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі. — Багато залежить від бажання самого Ірану». Путін закликає іноземні сили залишити Сирію, коли війна закінчиться, але іранський іноземний легіон, — спецпідрозділ «Аль-Кудс» Корпусу вартових Ісламської революції (який деякі країни зараховують до терористичних угруповань), — схоже, має твердий намір залишитися.


Водночас скидається на те, що інтереси Росії та Ізраїлю збігаються. «У нас із Росією добре взаєморозуміння та ми можемо відвернути нову політичну кризу в Сирії, — каже високопоставлений ізраїльський політик. — На нашу думку, Асад залишиться при владі». Це погана новина для повстанських угруповань у сирійських селах біля кордону, яким Ізраїль надавав допомогу продовольством, медикаментами і яким час від часу постачав легку стрілецьку зброю.

 

 

Командири повстанців кажуть, що вже бачили, як повертаються бойовики, котрих підтримує Іран. Імовірно, далі можна чекати наступу з боку режиму Асада. «Лише представники армії Сирійської Арабської Республіки стоятимуть на сирійсько-ізраїльському кордоні», — заявив міністр закордонних справ Росії Сєрґєй Лавров.

 

Читайте також: Ізраїль завдав авіаудари по Сирії, є загиблі


Можливо, навіть цього Ізраїлю буде замало. Іранські сили далі діють в інших регіонах Сирії. Іранський дрон, який увійшов у повітряний простір Ізраїлю в лютому, прилетів із бази за 150 миль від кордону. Якщо Асад і його російські покровителі не зможуть стримати Іран, від Ізраїлю варто очікувати нових ударів, і не лише по іранських цілях. Ізраїльські політики зазначають, що в операціях 10 травня було також знищено сирійські зенітно-ракетні комплекси, надані РФ. Можливо, балансувати Росії стане ще важче. «Стратегія «говорити з усіма» розвалиться рано чи пізно, — каже Кожанов. — У певний момент виникне ситуація, коли доведеться робити серйозний вибір».

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com