Світ

  ▪   Підготував: Анатолій Шара

Die Welt: іранська проблема, кінець дешевої нафти, Шредер на побігеньках у Путіна та майбутнє Росії

фото: reuters
Багатовимірна ядерна криза, новий світовий лад, подорожчання вуглеводнів, геополітичні ігри Москви на Близькому Сході — основні теми німецького видання

Ріхард Герцінґер у своїй статті наголошує на тому, що «Ірану не потрібно довіряти». Біньямін Нетаньягу нещодавніми розкриттями таємних планів Тегерана щодо ядерної зброї суттєво посилив негативне ставлення американського президента до угоди з Іраном. А от європейці, навпаки, завзято тримаються за ці домовленості. До того ж є чіткі ознаки, що така позиція помилкова. Адже ця ядерна угода не зменшила напруженості в регіоні, а посилила її. Противники угод, серед яких кілька європейських та багато американських експертів, попереджали про ймовірні фатальні наслідки та висловлювали сумнів, що така консервативна країна, як Іран, зміниться та зупинить свою войовничу риторику. Насправді, як виявилося, цей режим обманював. Навіщо Ірану створювати ракети, які здатні нести ядерні заряди, якщо він нібито відмовився від цих амбіцій, залишається загадкою, яку не можуть осягнути навіть західні захисники угоди. Іранська влада також відмовляється обговорювати власну експансію руками «Хезболли» в Лівані. До того ж російсько-іранське братерство в Сирії базується суто на прагматичній меті — втримати Асада на посаді та позбавити США панівного статусу в регіоні. Також цей союз, куди можуть втягнути й Туреччину, дедалі більше спирається на спільну ідеологію щодо «євразійської» осі та протистояння ненависним західним ліберальним демократіям.

 

Своєю чергою, Клеменс Верґін та Даніель-Ділан Бемер відповідали на запитання: «Чи притруться таки Берлін та Вашингтон один до одного?». Вихід США з ядерної угоди — це ще один ляпас Європі, яка вже встигла оголосити, що спробує переконати Тегеран дотримувати її. Тоді як іранський президент Ругані вже дав розпорядження відновити процес збагачення урану на промисловому рівні. І заява Трампа є нічим іншим, як ударом по європейських союзниках. Захисники угоди постійно наголошують, що завдяки домовленостям ділянку використання урану було суттєво обмежено й більшого досягти не вдавалося. Насправді ці угоди завжди були радше надією або першим кроком на шляху до розрядки відносин із Заходом. Проте вона не виправдалася. Американський президент звинуватив Тегеран у збільшенні витрат на оборону майже на 40%. Очевидно, що тепер Іран інвестуватиме ще більші ресурси у війну в Сирії та Ємені. Схоже, поки що у світі немає реального розуміння, як розв’язати цю кризову ситуацію.

 

Читайте також: Washington Post: Facebook як інструмент російської пропаганди

 

Продовжує тему геополітичних ігор матеріал Міхаеля Штюрмера, що аналізував, «які ж країни визначатимуть новий світовий лад». Під час холодної війни лише дві країни тримали весь світ у напруженні. Нині цього ладу вже не існує. Замість нього виник лише вакуум. Тому багато гравців порушують крихку стабільність. Нові центри сили виникають із кіберпростору, з необмежених, вражаючих та ледь зрозумілих умов використання штучного інтелекту, і ніхто не може точно оцінити, до якої небезпеки це призведе. Але світові держави поки що змагаються за першість за старими лекалами. Китай не приховує прагнень домінувати у своїх прикордонних просторах і пробує грати на Заході. Путінська Росія намагається проводити політику умиротворення Пекіна, наприклад у Сибіру, сплачуючи свої старі рахунки. США захищатимуть свободу торгівлі та свій статус супердержави. Питання полягає в тому, чи зможе Захід віднайти потрібну стабільність та рівновагу? Адже очевидно, що світ втрачає передбачуваність та перестає бути зрозумілим.

 

Економічний вимір іранської проблеми розглядали Нандо Зоммерфельдт та Гольґер Цшепітц, які стверджують, що «ера дешевої нафти вже в минулому». Якщо американський президент введе санкції проти Ірану, то зі світового ринку щодня зникатиме 1 млн барелів нафти. Таку кількість буде надзвичайно складно швидко заповнити. Вже немає жодного сумніву, що старі часи позаду. Різке підвищення цін на нафту неминуче й повинно стати реальністю для споживачів. Нещодавно ціна на барель сорту нафти Brent піднялася до $76, що є найвищим показником за три з половиною роки. І це ті цифри, до яких уже треба потроху звикати. Знову настає ера дорогих енергоносіїв. Про неї вже почали забувати та помилково вважали, що вона більше не повернеться. І цьому, на думку авторів, ми повинні завдячувати єдиній людині — Дональдові Трампу. Знервованість ринків уже відчувається. Найнапруженішою є ситуація на нафтовому ринку. ОПЕК та Росія домовилися про зменшення видобутку. І це в часи, коли зростає попит. Крім того, додаткового імпульсу підвищенню цін додають маніпуляції гедж-фондів, які намагаються зіграти на коливаннях. Іран із 3,8 млн барелів щоденного видобутку належить до найбільших постачальників. Запровадження санкцій призведе до дефіциту на ринку. А це вигідно багатьом серйозним гравцям, які спробують заробити на цьому. Насамперед ті грошові ресурси потрібні Росії. Адже завдяки торгівлі нафтою та газом Москва отримує левову частку валютних надходжень, що дає їй змогу триматися на плаву.

 

Читайте також: Світ про вихід США з іранської угоди: помилка історичної ваги

 

Майбутнє Російської Федерації прогнозував Павєл Локшин, який вважає, що є три сценарії розвитку подій за нового старого президенства Путіна.

 

Сценарій перший: відкритість

 

За шість років ізоляції Владімір Путін таки зрозумів, що його країна достатньо закріпилася. Але за останні 20 років постійних обіцянок щодо диверсифікації економіки скотилася в ще більшу залежність від експорту сировини. На вибори до Думи будуть допущені незалежні опозиційні партії. Москва припинить підтримувати сепаратистів у Східній Україні, тільки тема Криму буде забороненою. Відносини з Брюсселем та Вашингтоном нормалізуються. Військові витрати зменшаться. Ймовірність: низька.

 

Сценарій другий: закритість

 

Після 20 років при владі в Путіна не так багато варіантів легітимізувати свою владу. Оскільки умови життя росіян дедалі погіршувалися, він вдався до накручування патріотичних настроїв та повернення до «традиційних цінностей». Оскільки демократії в Росії немає, то вона отримала офіційно оголошену ідеологію — суміш російського шовінізму та православ’я. У зовнішній політиці зав’януть останні надії домогтися рівноцінного ставлення з боку Заходу. Москва облаштує військову базу в Білорусі, вийде з мінських домовленостей та визнає «народні республіки» на Сході України. Ймовірність: дуже низька.

 

Сценарій третій: стагнація

 

Путін намагатиметься за допомогою контрольованих конфліктів та поступок позбавитися від санкцій. При цьому в Європі вистачає його однодумців. В економіці та політиці пануватиме повний застій, консервація режиму. Через важку ситуацію в економіці армія не одержуватиме належного фінансування, відповідно знижуватиметься мотивація до масштабної конфронтації із Заходом. Рівень життя невпинно падатиме. Проти критиків режиму застосовуватимуть репресії. Ймовірність: висока.

 

Читайте також: Die Welt: війна в Україні, дзвінкий ляпас від Трампа, катастрофічна ситуація в Бундесвері

 

У наступній статті Локшин звертає увагу на те, що ядерний розворот Трампа стане проблемою для Путіна. Кремль роками вважався єдиним вигодонабувачем ситуації на Близькому Сході. Вихід Дональда Трампа з угод з Іраном сигналізує про початок нової неприємної ери. На перший погляд, цей крок Трампа є своєрідним приємним подарунком російському очільникові. Коливання на нафтових біржах призвели до рекордної ціни $76 за барель і росту російського рубля. А якщо Тегеран зменшить свій експорт ще більше, то ціни можуть зрости й до $100, що стане манною небесною для Росії, де 40% доходів забезпечує продаж енергоносіїв за кордон. На думку Адлана Марґоєва, експерта з питань Близького Сходу, перспективи не такі райдужні. Адже рішення американського президента не просто підвищує ризик військової конфронтації та ядерної гонки озброєнь у регіоні, а створює реальну загрозу Росії на Каспійському морі, Кавказі та Центральній Азії. Війна в Ірані може дестабілізувати ситуацію, що ніяк не омине Росію. Навіть якщо сприймати такий варіант розвитку подій як занадто гіпотетичний, то все одно перед Росією виникає проблема, яка полягає в тому, що її ж політика на Близькому Сході призвела до порушення рівноваги. Відповідно всі балансири втрачені. У складному хитросплетінні альянсів та ворожнеч Росія позиціонує себе як надійний партнер. «Роснефть» інвестує мільярди в курдську частину Іраку. І Москва впливає на політику в цьому регіоні. Катарський емір приїздить спочатку до Москви, а вже потім до Вашингтона. Його країна також бажає купити ракетні комплекси С-400. Путін дуже вміло маневрує між Тегераном та Єрусалимом. В обох столицях його вважають бажаним гостем. Проте між цими країнами назріває чергова ескалація, за якою, поза сумнівом, стоїть Кремль. Москва вперто намагається взяти своє в регіоні. При цьому використовує всі наявні способи.

 

Саша Ленарцт написала про «кришталево чистих друзів Путіна». 65-річний президент Росії вчетверте обійняв цю посаду. На урочисту церемонію запросили багато гостей, перед якими російський очільник розпинався про розвиток економіки та вирішення внутрішніх проблем. Особливо багато він говорив про науково-технічні прориви та конкурентоспроможність у тих сферах, у яких визначатиметься майбутнє. Серед почесних гостей можна було побачити й колишнього канцлера Ґергарда Шредера, який зараз очолює раду директорів «Роснефти». Де тільки можна він говорить про те, що з Росії потрібно зняти санкції. Шредер під час церемонії показово стояв біля Дмітрія Мєдвєдєва. Тепер його можна назвати першокласним путінським пропагандистом. Він чесно виконує роль, яку підготував Путін. Патріарх Кірілл дає йому напрокат божественне благословення, Мєдвєдєв просто його прислужник, а завдання Шредера полягає в тому, щоб надавати пострадянському неоцаризму західної респектабельності. Колишній канцлер підтримує ревізіоністську зовнішню політику Росії, яка спрямована на розкладання міжнародного ладу. Це ганебно, що німецький канцлер виконує таку роль.

 

Даніель Штурм вирішив розповісти про візит нинішнього міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса до Москви. У своїй першій поїздці він посилив критичне ставлення до Кремля, що ставиться під сумнів його ж таки партією. Він навів господарю гострі контраргументи. Відповідаючи на закиди Мааса, Сєрґєй Лавров сказав, що «ситуація у відносинах країн видається незадовільною». Але в цьому, на його погляд, не можна звинувачувати Росію. Наприкінці своєї промови він висловив сподівання на «відкриту розмову, що в будь-якому разі є кращою формою, ніж мікрофонна дипломатія». А закиди німецького міністра стосувалися щодо ролі Росії у війні в Україні та Сирії. Оскільки візит Мааса збігся в часі з рішенням США вийти з угоди з Іраном, то очікувалося також почути й відповіді на це питання, якої так ніхто і не почув. Бо ж тут Росія та європейці так чи інакше стоять на одному боці. І Москва тут необхідний партнер. Але чи означатиме це, що Маас перегляне свій погляд стосовно Росії так, як від нього вимагають деякі партійні друзі?