Світ

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

Подвійна гра Емманюеля Макрона

Макрон прагне стати привілейованим європейським партнером як для США, так і для Росії
Матеріал друкованого видання
№ 18 (546)
від 3 травня

«Почекайте, я приберу з нього лупу», — голосно звернувся Дональд Трамп до фотографів, позуючи для офіційного фото з Емманюелем Макроном. І нехай нікого не заколисує медовий тон, пишний прийом, міцні обійми та інші театральні ефекти, що використовуються в політиці. Радо посміхаючись на весь світ, американський президент спробував стиха дестабілізувати французького гостя. Навіщо? Щоб мати ситуативну перевагу в переговорах, де позиції сторін не збігаються, а інтереси часом виявляються протилежними.

Безперечно, сильні світу цього приречені на персональну комунікацію. Частина тих переговорів — ретельно продуманий спектакль, де нема нічого випадкового. Що та як обговорюється за зачиненими дверима, знають хіба перекладачі, якщо їх залучали до перемовин. Публічна частина самітів — то завжди двошарова конструкція, де поза спільними деклараціями й виявами гостинності завжди можна роздивитися цілу колекцію знаків і натяків.

Читайте також: Die Wellt про візит Меркель та ніші топові теми

Отже, про візит Макрона до Вашингтона. Французький лідер став першим європейським керівником держави, якого запросив до себе Дональд Трамп. Меркель потрапила до Штатів на кілька днів пізніше. «Емманюель Макрон прагне завоювати позицію неформального лідера ЄС у питаннях міжнародної політики, — поділився з Тижнем спостереженнями французький дипломат, який давніше працював у Посольстві Франції в Києві. — Загальна ситуація об’єктивно йому сприяє: Brexit вивів за межі рингу потужного гравця — Велику Британію. Анґелу Меркель обмежують коаліційні зобов’язання в новому уряді, Італія самомаргіналізується, а нові члени Євросоюзу з Центральної та Східної Європи ще тільки шукають свої шляхи й набирають ваги. Потужних конкурентів на особистісному рівні, крім послабленої Меркель, Макрон не має. Верховний представник ЄС із міжнародних справ Федеріка Моґеріні за майже чотири роки на посаді не продемонструвала надзвичайних талантів і звершень... Сцена вільна, але це не означає, що її легко буде завоювати».

Офіційна версія подій не дає чіткої відповіді на запитання: чому саме Макрон став першим гостем президента Трампа? Французьке МЗС натякає на успішність власної дипломатії, американські джерела припускають, що Трампу було цікаво роздивитися зблизька, яким є молодий амбіційний очільник Франції. Та хоч би кому належала ініціатива в організації зустрічі, найважливішими є підсумки. А вони доволі невиразні. У центрі переговорів домінантно лунали три важливі для Парижа теми: ядерна програма Ірану, митні франко-американські угоди щодо сталі й алюмінію та планетарний кліматичний договір. У всіх трьох напрямах, попри широкі усмішки на фото, радикальних зрушень нема. Провалів також не сталося. Підвішений стан, який спостерігався перед поїздкою Макрона до Вашингтона, ніде не зник. Невизначеність американської позиції щодо Ірану та клімату дає змогу за нових обставин розвинутися будь-якому сценарію.

Приміряючи на себе роль нового будівничого політичної Європи, Емманюель Макрон уже окреслив собі новий виклик. Наразившись на жорстку критику в таборі своїх прихильників, він оголосив про згоду взяти участь в економічному форумі в Санкт-Перетбурзі 24–25 травня. «Ані Макрон, ані його міністри не мусять їхати до Санкт-Петербурга, — вважає політолог Ніколя Тензер. — Це означає легітимізувати путінський режим і посилити його». Для Ніколя Тензера присутність на форумі — вже послаблення французьких позицій у наступних переговорах із Москвою, зайва поступка, що може задорого коштувати. Чи усвідомлює Макрон репутаційні та стратегічні небезпеки? Схоже, що так.

На рівні дискурсу французький президент чітко озвучує проблемність переговорів із господарем Кремля. «Путін зациклився на бажанні послабити західні демократії», — зауважив він в інтерв’ю Fox News і додав, що з російським лідером «не можна бути слабким, бо він це використовує». «Я його поважаю, я його вивчив, я тверезо дивлюся на речі та хочу з ним працювати», — ошелешив узагальненням Макрон. Надмірна самовпевненість? Реінкарнація ґоллістського проекту бути містком між Америкою та Росією? Врешті, і Трамп, і Путін мають сьогодні з різних причин не найсильніші позиції. Очевидно, французький лідер сподівається скористатися з вразливості обох, щоб посилити власний вплив і стати трансатлантичним переговірником номер один.

Читайте також: Мерекель vs Трамп. Кінець повоєнного ладу

Наскільки ефективним може виявитися волюнтаризм у сучасній міжнародній політиці? Який реальний вплив стосунків між лідерами потужних держав? Схоже, Емманюель Макрон вирішив знайти відповіді на ці питання в емпіричний спосіб. Досліди, які він проводить у Вашингтоні, а невдовзі й у Санкт-Петербурзі, зовсім не гарантують успіху. І Трамп, і Путін є архіскладними співрозмовниками, що не звикли поступатися власними інтересами. Переграти й узалежнити обох — завдання не з легких. Але, коли нічого не робити, нічого й не станеться. Якщо французькому президентові вдасться роль «найкращого європейського друга» і Трампа, і Путіна, то в міжнародній політиці можливі зміни. Косметичні чи суттєві — казати рано.