Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 квітня, 2011   ▪   Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

«У жодної країни немає концепції щодо того, куди подіти атомні відходи»

Заступник керівника політичного представництва Greenpeace у Берліні Тобіас Мюнхмайер розповів Тижню про українське село, в якому діти і досі п’ють молоко з цезієм, та про відштовхування українцями спогадів про Чорнобиль
«У жодної країни немає концепції щодо того, куди подіти атомні відходи»
Анатолій Бєлов

Після аварії на АЕС «Фукусіма-1» світ змінився. Німеччина тимчасово зупиняє роботу 7 із 17 реакторів і повертається до плану повної відмови від «мирного атому», Швейцарія і навіть Венесуела з одіозним Чавесом згортають ядерні програми, Китай переглядає норми безпеки на АЕС, а Італія виносить питання будівництва нових реакторів на референдум.

Натомість батьківщину Чорнобиля зміни майже не торкнулися. Питання щодо відмови від ядерної енергетики українські політики не ставлять і не обговорюють. Громадськість також не поспішає підштовхувати політиків до дій. Наприкінці 2010-го було продовжено на 20 років термін експлуатації двох найстаріших реакторів Рівненської АЕС, а зведення Росією двох нових енергоблоків Хмельницької АЕС вже погоджено. Крім того, ніхто не виявляє бажання змінювати підходи до енерговикористання, щоб відключити АЕС у майбутньому. Експерт із питань ядерної енергетики Тобіас Мюнхмайер, який приїхав до Києва, щоб узяти участь у міжнародній Чорнобильській конференції, розповів Тижню про прийнятний для України шлях відмови від ядерної енергетики.

У. Т.: Чи можна порівнювати «Фукусіму -1» і Чорнобиль?

– Порівнювати можна завжди. Справді, є щось спільне, як і відмінне. Різниця полягає в тому, що тоді був один реактор, а нині маємо справу з чотирма. Суттєво те, що «Фукусіма» стоїть на березі моря і, на щастя, поки що напрям вітру – переважно в бік моря. Проте в Японії поблизу станції живе набагато більше людей, а це ускладнює ситуацію. У СРСР евакуювали близько 350 тис. людей, а в Японії, за різними оцінками, – це 600 тис. чи навіть мільйон. Причини катастроф різні, але так само стався значний викид радіонуклідів. Люди, які живуть навіть за 60–70 км від «Фукусіми», все одно в небезпеці. Така ситуація була і в Україні. Важко сказати, скільки буде жертв після «Фукусіми». Навіть через 25 років важко визначити кількість жертв Чорнобиля. Є оцінки й роботи на цю тему, але вони дуже різні.

У. Т.: То, за цими оцінками, якою є кількість жертв Чорнобиля?

– В Україні найдостовірніші джерела стверджують, що це понад 100 тис. додаткових смертей від раку, не враховуючи жертв інших захворювань. І, певна річ, є сотні тисяч людей, хвороби яких несмертельні. Але громадськість понад усе цікавить кількість загиблих. Офіційні джерела МАГАТЕ підняли цифру з чотирьох до дев’яти тисяч загиблих. Але ми чудово розуміємо, що МАГАТЕ – це аж ніяк не нейтральна організація, а радше така, що піарить атомну енергетику.

У. Т.: Чому ви вважаєте, що потрібно відключати всі АЕС?

– Тому що, по-перше, виникає надто велика небезпека аварій, як з’ясувалося після останніх подій. По-друге, жодна країна світу не має концепції чи ідеї щодо того, куди подіти атомні відходи. Остаточного сховища для відпрацьованого ядерного палива у світі немає ніде. Тому нам здається, що безвідповідально експлуатувати станції, не вирішивши цього питання. Стосовно деяких країн гостро стоїть питання про зловживання ядерними матеріалами для військових цілей. Це дуже вагомий аргумент на те, чому розвитку ядерної енергетики в певних країнах ми приділяємо значно більшу увагу. Перш за все мова йде про Іран та інші країни регіону. З 11 вересня 2001 року ми знаємо про додатковий ризик терактів на атомних станціях. Цим дедалі більше стурбовані наші політики. Відомо, що «Аль-Каїда» вже на той час дуже розглядала варіант нападу літаками на атомні станції. Це додатковий ризик.

Тобто це найнебезпечніший спосіб виробництва електроенергії. Оскільки у нас є можливості використання відновлювальних джерел енергії і, на якийсь час, парогазових станцій, нам здається, що це не так складно – відмовитися від атомної енергетики. Звісно, це залежить від частки використання атомної енергетики. Я розумію, що в Україні ця частка дуже висока – майже 50%. Тому це складніше і перехід на інші джерела може втілюватися темпами, нижчими ніж у інших країнах. Та все одно це цілком реально. В Україні додатково до потенціалу відновлювальних джерел треба робити ставку також на енергозбереження й ефективніше використання енергії. Тому що за цими показниками Україна – ледь не остання країна у світі. Це справді дивно. Я бачив статистику, де за енергоємністю економіки та неефективним використанням енергії Україна була на другому місці, а на першому – якась африканська країна, якщо не помиляюсь, Буркіна-Фасо.

У. Т.: Що нині відбувається з відходами ядерної промисловості? Які їхні обсяги і де вони зберігаються?

– Зараз вони зберігаються на територіях атомних станцій. Наприклад, у Запоріжжі є дуже велике сховище, але воно тимчасове. Сховища працюють від десяти до тридцяти років, але куди потім подіти відходи, нікому не зрозуміло. Раніше їх вивозили до Росії для так званої переробки ядерного палива, але це виявилося економічно недоцільно. До того ж ми як екологи проти таких дій, тому що це збільшує кількість і масу відходів: утворюються високорадіоактивні рідкі відходи, і що робити з ними, знову не зрозуміло.

У. Т.: Як ви оцінюєте намір побудувати одразу три атомні електростанції в Балтійському регіоні у Литві, Калінінградській області та Білорусі?

– Мені здається, всі розуміють, що відразу три станції не будуватимуться. Я навіть сумніваюся, що зведуть дві. Думаю, обмежаться однією. Де саме – в Калінінграді, Білорусі чи Литві – поки що не відомо. Дуже сумніваюся у білоруському варіанті просто через брак грошей. Я ставлюся до цього негативно і переконаний, що Литва, Білорусь і західна частина Росії могли би дуже добре обходитися без атомних станцій.

У. Т.: Чи може суспільство однієї більш «зеленої» країни впливати на менш «зелені» суспільства інших країн ЄС, згадаймо хоча б суперечку навколо АЕС «Темелін» між Австрією та Чехією? Як вирішуватимуться такі сутички в майбутньому?

– Що більше ми розуміємо ЄС як одну країну або одну територію, то більшим буде втручання населення однієї країни у справи іншої. Це виправдано саме тим, що потенційний вплив АЕС також стосується населення сусідньої країни. Як свідчать наслідки Чорнобильської катастрофи, радіація не зупиняється на кордоні, а навпаки, впливає на здоров’я населення сусідніх країн.

У. Т.: Коли нарешті побудують безпечний саркофаг над ЧАЕС? Чого можна очікувати від цьогорічної Конференції донорів, яка проходить у Києві 20–22 квітня?

– Сумніваюсь, що будівництво укриття або другого саркофагу завершиться до 2015 року, як зараз пишуть. Це дуже складне, дороге і небезпечне завдання. Таке укриття треба звести, але мені здається, що багато хто помиляється, коли думає, що воно вирішить усі проблеми. Я вважаю, що проект укриття – це спосіб виграти час та уникнути ситуації, коли старий саркофаг зруйнується, а високорадіоактивний пил пошириться територією України. Колись все-таки виникне потреба дістати величезну кількість ядерного палива, яке перебуває під саркофагом, а це близько 180 т. Воно має бути видобуте і передане до сховища. Конференція, яка відбудеться у Києві, може вплинути на те, що міжнародна громадськість виділить більше грошей на цей проект. Проте сам проект – це не вирішення проблеми, а проміжний крок на шляху до її вирішення.

У. Т.: Як Чорнобиль вплинув на Німеччину, зокрема, на її політичне життя? В Україні відомі карти радіологічного забруднення нашої території, проте не всі знають, що і в Німеччині є такі карти.

– Вплив Чорнобиля на західнонімецьку громадськість був дуже сильний. Натомість мешканці НДР замало дізналися про те, що сталося, й до того ж інформацію отримали виключно через західні телеканали. НДРівські преса і телебачення майже нічого не повідомили, як і радянські. Досить високий рівень цезію через радіоактивну хмару потрапив до південної частини Німеччини. У деяких регіонах Баварії і нині не можна продавати м’ясо диких кабанів. Цезій, що міститься у грибах, досі перевищує допустимі норми. Тож досі відчувається фізичний вплив. Неабиякий слід залишив Чорнобиль також у колективній пам’яті. Очевидно, він дуже посилив антиядерні настрої в Німеччині і привів до того, що десять років тому уряд, до якого входила Партія зелених, ухвалив рішення про вихід із ядерної енергетики. Щоправда, півроку тому уряд Меркель скасував його, але зараз він знову-таки змінює свою думку, відміняючи своє ж скасування.

У. Т.: Як нині розвивається відновлювальна енергетика в Німеччині?

– Це неймовірний бум. У нас зараз 17% електроенергії виробляється із відновлювальних джерел, щороку цей відсоток зростає на один пункт. Напевно, зараз процес набере обертів. Навіть уряд Меркель вважає, що до 2020 року ми можемо досягти 38%. Саме в Україні цікаво називати не лише відносні, а й абсолютні цифри, щоби розуміти, про що йдеться. Того року відновлювальні джерела виробляли 102 тВт*год електроенергії. Для порівняння всі 15 реакторів в Україні продукують 90. Це не якісь вітряки і вентилятори, як часто думають тут, а величезна промисловість і дуже перспективний бізнес. Це економічне і екологічне майбутнє, як на мене, для всіх країн. Але темпи будуть різні, це зрозуміло.

У. Т.: Нещодавно в одному з сюжетів новин на Другому каналі німецького телебачення ZDF глядачам показували, як вони можуть заощаджувати енергію в домашніх умовах – для того, щоби уможливити відключення хоча б однієї атомної електростанції. Наскільки такі настрої поширені у німецькому суспільстві? Чи відчуває кожен громадянин спроможність вплинути на енергетичну ситуацію країни?

– Це має велике значення на підприємствах. Вони платять великі гроші і запрошують на роботу консультантів цієї галузі, щоби знизити витрати електроенергії. Наявний великий прогрес у зниженні енергоємності нашої економіки. Чи це зрозуміло звичайним людям, я не зовсім обізнаний. Можна побачити, як це відбулося з освітленням. Дедалі більше людей купували енергозберігальні лампи, проте повний перехід на їхнє використання тривав десять років. Далеко не всі ці люди – екологи, й аж ніяк не всі вони думали про якісь атомні станції, здебільшого вони просто вміють рахувати.

У. Т.: Коли ви зацікавилися чорнобильською проблематикою і чому?

– Я займаюся цим з 1995 року. Закінчивши навчання, знайшов роботу у Фонді імені Генріха Бьолля, де отримав завдання організувати велику міжнародну конференцію, присвячену десятиріччю Чорнобиля. У зв’язку з чим вперше потрапив до зони відчуження. Видовище абсолютно мертвого міста Прип’ять неймовірно шокувало. Напевно, саме від цього часу я не міг і не хотів зупинятися.

У. Т.: Ви брали участь у дослідженні, проведеному Greenpeace, щодо визначення забруднення продуктів харчування радіонуклідами у трьох областях України. За його даними, їжа забруднена далеко за межами 30-кілометрової зони. Які висновки має зробити український уряд?

– У нас були попередні дані щодо стану продуктів харчування у різних областях України. Ми мали за мету перевірити ці дослідження. 8 березня ми приїхали до села Дроздинь Рокитнівського району Рівненщини на кордоні з Білоруссю. У ФАПі розмістили сучасне обладнання, яке швидко дає результати. Лікар зателефонував людям, і вони принесли все, що у них росте: картоплю, моркву, буряк, гриби, різноманітні ягоди, а також молоко, воду і мед. Протягом двох днів ми провели близько ста проб – результати опублікували. Підвищений вміст цезію знайшли майже в усіх продуктах. Дуже високі показники в ягодах, які збирають у тамтешніх болотах, і у грибах. Але мене найбільше злякало молоко, тому що це продукт, який вживають у великих кількостях діти. Найстрашніша проба – 16-кратне перевищення норми. Зрозуміло, якщо діти регулярно п’ють таке молоко, їхнє здоров’я страждає. Нам розповіли, що у школі села Дроздинь – 80 дітей, 15 із яких – інваліди Чорнобиля.

Люди там дуже прості, вони кажуть: «Ми знаємо про небезпеку, але альтернативи не маємо, їмо те, що у нас росте». Мені здається, за це має відповідати місцева чи навіть центральна влада. Є два шляхи вирішення цієї проблеми: переселити цих людей чи привозити їм за низькими субсидованими цінами чисті продукти. Другий варіант реальніший. Це все-таки 80 км від Чорнобиля – жити там можливо, але з харчуванням – серйозна проблема.

У. Т.: Чому, на вашу думку, українці після Чорнобиля та «Фукусіми» все одно залишаються байдужими до проблем атомної енергетики?

– Мені здається, байдужість – це не зовсім правильно. Проводилися опитування, які засвідчили, що половина або трохи більше половини українців скептично або негативно ставляться до атомної енергетики. Велика кількість людей була проти будівництва нових реакторів. Але люди справді майже не виходять на вулиці, щоби виявляти свої протести, як це відбувається у західних країнах. Напевно, це пов’язано із загальною ситуацією в країні. Адже за всіма показниками Україна – одна з найбідніших країн Європи. Зрозуміло, що через наявні щоденні економічні питання люди не думають про потенційні загрози.

Все-таки під час японської катастрофи в Україні були телепередачі про «японський Чорнобиль». Я спілкувався з багатьма людьми, і в мене було враження, що Чорнобиль – це якась травма. Ніхто не забув, але всі відштовхують це, тому що це дуже болюче місце принаймні у пам’яті людей старшого віку. Тому я би не говорив про байдужість, але я згоден із тим, що тут менше роблять висновки і, відповідно, менше прагнення щось змінити.

У. Т.: Чому тоді в 45-мільйонній Україні з такою кількістю екологічних проблем немає офісу Greenpeace?

– Це прикро. Він був, але закрився 1999 року після шести – семи років роботи. Була якась чергова акція зі зниження витрат в Амстердамі, там наша міжнародна штаб-квартира. У зв’язку з цим закрили два офіси – в Тунісі та Україні, натомість відкрили в Китаї та Індії. На мою думку, це перша причина, друга ж полягала у внутрішніх проблемах керівництва. Проте в Україні є небагато, але дуже хороших організацій, зокрема, Національний екоцентр України, «Мама-86», Екоклуб у Рівному. Ми підтримуємо з ними постійні контакти.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено