Світ

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

Паризький книжковий салон: операція «впізнаваність»

Фото: chytomo.com
Цими днями на знаковій міжнародній виставці вперше було представлено стенд держави Україна. Це гарна нагода зробити висновки та краще зорганізуватися на майбутнє

Понад 1,2 тис. учасників із 50 країн світу. Попри те що останніми роками Паризький книжковий салон помалу зменшується в розмірах, він залишається знаковою літературною подією світу. За 37 років існування він привчив до себе видавців і читачів, пресу й публіку. Кожен приходить сюди по своє: хтось по контакти, хтось по видовища, хтось по рекламу, хтось по дозвілля. Автори гуртують довкола себе читацьку аудиторію, держави користуються нагодою, щоб сформувати або зміцнити свій імідж виробників якісного культурного продукту.

 

Книжковий салон для його організаторів — це не в останню чергу комерційна подія. Директор Себастьян Френо — людина доволі не публічна, фахівець із питань міжнародного бізнесу, маркетингових стратегій та комерціалізації мистецьких творів. Це до того, що участь у заході є вельми недешевою, а почесними гостями стають країни, які готові заплатити за цей статус від мільйона євро. Росія скористалася нагодою двічі: цього року та 2005-го. Чи має таке поняття, як честь, грошовий вимір — питання філософське. Але мова сьогодні не так про етичну складову роботи салону, як про результат, на який розраховують учасники та який здобувають у сухому залишку.

 

Читайте також: Персональний літопис

 

Невеликі стенди, по 20 м2, коштують на неповні п’ять днів від €15 тис. Якщо добре зорганізуватися, ця невеличка територія дає змогу розмістити ятку з книжками, організувати зустрічі з письменниками та майстер-класи для дітей. Щоб потрапити до конференц-залів, великих і маленьких, а також в анонси в мас-медіа, знадобляться додаткові інвестиції. Частину з них перекривають держави, але більше — потужні видавці або приватні спонсори.

 

Українська держава виділила на участь у цьому міжнародному заході $20 тис. Цього не вистачило, щоб покрити всі витрати невеликого стенда на 20 м2, врятувало кілька приватних пожертв. Український дебют вдався не в останню чергу завдяки дуже вдалому оформленню: ніжні, стильні, легкі, загадкові витинанки Дарії Альошкіної привертали увагу здалеку й слугували орієнтиром для всіх тих, хто волів потрапити саме до українців. Витинанки у формі величезних великодніх писанок зупиняли випадкових відвідувачів. Їх із зацікавленням роздивлялися, фотографували, а хтось залишався роздивлятися книжки, послухати дебати, познайомитися з письменниками та видавцями. Врешті, найбільшим успіхом, мабуть, варто вважати те, що впродовж трьох із половиною днів біля українського стенда було не проштовхнутися.

 

Читайте також: Паризька «гостина» Захара Прілєпіна

 

«До цього року Україна брала участь лише у двох таких заходах: у Венеції та Франкфурті, — розповіла в розмові з Тижнем директор Українського культурного центру в Парижі Наталя Кочубей. — Було непросто домогтися скасування обмежень на протокольно-іміджеві заходи, щоб потрапити на книжковий салон. За ці дні повз український стенд пройшли десятки тисяч людей. Багато хто зупинявся, чимало гостей відкривало для себе українську книгу. Крім можливостей професійного спілкування для видавців та письменників салон дає нагоду державам репрезентувати свою літературу як складову спільної культурної спадщини людства».

 

Французи — читаюча нація. Одна з тих, хто справді любить книжки та активно їх купує: за даними журналу L’Express, торік книгарні Франції розпродали 356 млн книжок. Українська частка в цій мозаїці поки що скромненька. Як її збільшити? Насамперед поширенням інформації про переклади українських авторів французькою. «На книжковому салоні бракувало людини, яка професійно займалася б комунікаціями, — пояснила Тижню завідувачка кафедри українських студій у Національному інституті Східних мов (INALCO), програматор українського стенду Ірина Дмитришин. — Тому ми не змогли потрапити до великих конференц-залів і не мали достатньої уваги французької преси. Наступного року цю позицію важливо передбачити».

 

Читайте також: Читальня-переселенка

 

На думку першого секретаря посольства України у Франції Ірени Карпи, щоб гідно зорганізувати український стенд наступного року, знадобилося б приблизно $35 тис. «Придалися б трохи більший стенд та обов’язково прес-аташе», — зауважила Ірена. На її думку, цілком доречно залучати до співпраці тих українських бізнесменів, які шукають співпраці із західними партнерами та могли б підтримати стенд. Не факт, що держава збільшить інвестицію з огляду на безліч інших потреб та пріоритетів.

 

$20 тис. за п’ять днів присутності на культурницькій події світового масштабу — це багато чи мало? Порівняно з бюджетом Міністерства інформаційної політики, чию роботу з-за кордону зовсім не видно, зовсім копійки. Імідж України, як і до появи цього загадкового відомства, формується від однієї яскравої події до іншої, від одного виграшного інформаційного приводу до наступного. Франція — держава з потужною культурою та цікавою до літературних новинок публікою. Гроші, вкладені в якісне інтелектуальне спілкування з французами, окупаються впізнаваністю країни. Для успішної дипломатії це якщо не половина, то добра чверть успіху.