Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Турецький марш

Анкара захопила Афрін і шукає нових цілей у Сирії, але, ганяючись за курдськими бойовиками, ризикує перетнутися зі США
Матеріал друкованого видання
№ 13 (541)
від 29 березня

Для президента Реджепа Таїпа Ердогана важко було підгадати кращий момент для перемоги Туреччини в районі Афріна на півночі Сирії. Після двомісячного наступу на курдських бойовиків 17 березня турецькі війська захопили головне місто анклаву. Наступного дня Туреччина відзначала річницю битви при Галліполі — єдиної значної перемоги османів у Першій світовій війні. Як і слід було чекати, Ердоган змішав обидва конфлікти докупи, звинувативши держави Заходу в підтримці курдських угруповань проти Туреччини. «У Галліполі проти нас послали найсильнішу армію, — сказав він. — Зараз, не наважуючись вчинити так само, на нас нападають руками найпідліших, найкривавіших, спеціально навчених і споряджених терористичних організацій».


Захопити Афрін було легше, ніж очікувалося. Коли турецькі танки в’їхали в основне місто регіону, курдських повстанців (відомих як Загони народної самооборони, або ж YPG) там уже не було. За даними Сирійської обсерваторії з прав людини, на той момент звідти втекло майже 200 тис. мешканців. Ця розміщена в Британії моніторингова група заявила, що під час наступу турецьких військ загинуло 289 цивільних, а також понад 1,5 тис. курдських бойовиків і 46 турецьких солдатів. США з Німеччиною засудили Туреччину за те, що вона лише погіршує й без того плачевний стан Сирії. Але Ердоган не погоджується з їхньою критикою. «З нашої вини в жодного цивільного навіть кров носом не пішла», — заявив він.

Турецькі політики кажуть, що тепер мають намір воювати проти курдських бойовиків на північному сході Сирії та в Іраку. Але перед турецькими планами стоїть одна велика перешкода. По обидва боки східних укріплених районів сирійських курдів дислокуються аж 2 тис. американських військових

 

Турецькі політики кажуть, що тепер мають намір вою­вати проти курдських бойовиків на північному сході Сирії та в Іраку, де розміщені бази материнської організації Загонів — Робітничої партії Курдистану (РПК). Туреччина не розрізняє ці дві групи. Вона бореться з РПК, яка домагається автономії в Туреччині, уже більше ніж 30 років. Але перед турецькими планами стоїть одна велика перешкода. По обидва боки східних укріплених районів сирійських курдів, що простягаються від Манбіджа до кордону з Іраком (див. мапу), дислокуються аж 2 тис. американських військових. Загони народної самооборони за підтримки ВПС США відтіснили та майже розгромили джихадистів «Ісламської держави» («ІД»). Тепер Туреччина хоче, щоб її союзниця по НАТО, Америка, поступилася дорогою та дала можливість переслідувати Загони, які турки вважають не меншою загрозою, ніж «ІД».

 

Читайте також: Президент Туреччини розповів про наступний крок військової операції у Сирії


Можливо, Манбідж стане або виходом із глухого кута, або точкою вибуху. Америка давно пообіцяла Туреччині, що курдські загони, які вирвали це етнічно строкате місто з лап «ІД» у 2016-му, залишать його територію. Але курди з міста не пішли. США вважають їхню присутність необхідною умовою безпеки в регіоні. Можна було б домовитися про відхід Загонів на схід за Євфрат, поки Туреччина з Америкою та місцевими лідерами підтримуватимуть мир.

 


Інше нагальне питання: що Туреччина хоче робити в Афріні? Ердоган запропонував повернути його «законним власникам», через що виникли побоювання, що він може переселити туди частину з 3,4 млн сирійських біженців (переважно арабів), які зараз живуть у Туреччині. Або ж перемістити в це місто майбутніх біженців з Ідліба — підконтрольної повстанцям провінції, проти якої воює режим президента Сирії Башара Асада.

 

Читайте також: Ердоган заявив, що операція в Сирії майже завершена


Сили Асада ось-ось візьмуть Східну Гуту — передмістя Дамаска, яке поки що утримують повстанці. За минулі місяці в цьому регіоні від сирійських обстрілів загинуло щонайменше 1,4 тис. цивільних. Щойно режим і його російські союзники перенесуть увагу на Ідліб, там так само поллється кров. «Масовий вихід біженців за такого сценарію Туреччина хотіла би бачити поза межами своєї території», — каже Ахмет Хан, фахівець із міжнародних відносин зі Стамбульського університету Кадира Хаса. Саме таку можливість може дати Афрін.

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com