Світ

  ▪   Анна Корбут

Змусити Росію заплатити за війну

Фото: Станіслав Козлюк
У Вашингтоні обговорили економічні збитки, завдані Україні внаслідок російської агресії, та можливість реституції втраченого

20 березня у вашингтонському аналітичному центрі Atlantic Council відбулася дискусія під назвою «Кремлівська агресія в Україні: реституція приватного майна». Вона ґрунтувалася на звіті, який на цю тему підготував економіст і старший науковий співробітник центру Андерс Аслунд.

 

Що і як оцінювати?

 

Аслунд ділить економічні збитки, завдані Росією Україні, на кілька категорій.

 

По-перше, це активи, захоплені РФ або підтримуваними нею силами. По-друге, зруйновані війною підприємства, будівлі та інфраструктура (державні та приватні). По-третє, обіг грошей і товарів (з літа 2013-го Росія накладала на Україну дедалі більше торговельних санкцій, на які зрештою відповіла й Україна). А також втрати від падіння прямих зовнішніх інвестицій в Україну через війну.

 

Для підрахунку обсягу втрат Аслунд пропонує алгоритм, що ґрунтується на формулі Томаса Пікетті. За оцінками Пікетті, загальна вартість активів протягом останніх 140 років у Європі в середньому дорівнювала показнику ВВП, помноженому на 4.

 

На Крим до війни припадало 3,7% українського ВВП. Заступник глави АП Дмитро Шимків пропонує більше цифр: на півострів припадало 1,5% українського експорту, 80% нафтогазових запасів чорноморського шельфу (втрачено також бурового обладнання на $800 млн), 10% портових перевалочних потужностей, безпосередня шкода від окупації понад $100 млрд. Крім того, він назвав промислові втрати: найбільший у Східній Європі виробник діоксину титану «Кримський титан», Чорноморнафтогаз, завод електроінструментів «Фіолент», «ДТЕК Крименерго», єдиний в Україні виробник технічної кальцинованої соди «Кримсода» і винокомбінат «Масандра».

 

На Донбас до війни припадало 10% українського ВВП. За оцінками Шимківа, на окуповану сьогодні частину регіону припадало також 24% обсягу промислового виробництва, 23% експорту сировини (металургія і машинобудування), понад 74 тис. юридичних осіб та їхніх підрозділів, активів банків із державною власністю на $813 млн, $3,6 млрд активів інших фінустанов. Крім того, 45% ТЕС в Україні до війни працювали на антрациті, а зараз на окупованій території 100 зі 150 шахт. Також втрачені величезні підприємства, як-от найбільший в Україні виробник чавуну «Донецький металургійний завод», шахта імені Засядька, завод «Топаз», що спеціалізувався на виробництві складних радіотехнічних систем.  

 

Читайте також: «Русская весна». Чотири роки потому. Про що говорять на окупованому Донбасі

 

У довоєнний 2013-й МВФ оцінював ВВП України на рівні $179,6 млрд. Тобто 13,7% ВВП того року треба помножити на 4 отримаємо $98,4 млрд. Це груба оцінка втрат України за формулою, запропонованою у звіті Аслунда, якщо повернути окуповані території не вдасться.

 

Пол Томас, партнер і директор IRE Ukraine LLC (спеціалізується на оцінці активів, нерухомості та бізнесу), вважає, що, визначаючи вартість компаній (наприклад, тих, що були «націоналізовані» у Криму), окрім оцінки вкрадених, експропрійованих чи знищених активів треба враховувати фінансові потоки, які компанії згенерували б за період окупації, та втрачені державою податки. Це значно збільшує суму завданої шкоди.

 

Що можна робити?

 

У рекомендаціях наприкінці звіту Аслунд пропонує Україні такі кроки:

— скласти повний і детальний список активів, які українські юридичні та фізичні особи втратили в Криму й на Донбасі, реалістично оцінити їхню вартість;

— вивчити всі правові можливості відшкодування тих втрат Росією та потенційні юрисдикції, де це можна зробити;

— найняти для цього найкращих правників, як було зроблено в справі Нафтогазу проти Газпрому;

— знайти адекватний правовий майданчик, куди можна позиватися проти Росії стосовно державної та приватної власності, втраченої в Криму і на Донбасі;

— включити економічну компенсацію в будь-який договір стосовно Донбасу та Криму, який може бути укладений у майбутньому.

 

Що стосується США та ЄС, то Аслунд рекомендує їм працювати з Україною та Росією над таким форматом урегулювання конфлікту на Донбасі, за якого Москва візьме цілковиту фінансову відповідальність за всі руйнування; подбати, аби питання репарації було частиною будь-якої угоди, яка стосуватиметься повернення Криму й ОРДіЛО під контроль України; запропонувати Україні миротворчу та гуманітарну підтримку; зберігати санкції проти РФ за анексію Криму та воєнну агресію на Донбасі, доки останні не повернуться під контроль Києва, а українські фізичні та юридичні особи не отримають адекватної компенсації за втрачене матеріальне майно.

 

Читайте також: Промисловість після блокади: Як блокада ОРДіЛО вплинула на українську економіку

 

За словами Алана Райлі, позаштатного наукового співробітника Atlantic Council і професора Юридичної школи Сіті у Лондонському міському університеті, в України є два основні формати, у яких вона може позиватися проти Росії.

 

Перший — Європейська конвенція з прав людини. Україна та Росія ратифікували її, а отже, вони мають дотримуватися її норм. Вона ж містить статті, за якими можуть позиватися Україна та українці, зокрема стосовно права на життя, домівку і родину, якого позбавлені вимушені переселенці, а також на власність, зокрема нерухомість. Це може стосуватися і людей, які втратили майно, а також малого та середнього бізнесу.

 

У міжнародній правовій практиці вже є прецедент — у справі вторгнення Туреччини до Північного Кіпру. Після нього з’явилося чимало позовів, які стосувалися подібних до українських обставин і за якими були напрацьовані рішення.

 

Основна проблема полягає в тому, що навіть у разі ухвалення рішення на користь України чи українців невідомо, як витребувати з Росії компенсацію.

 

Другий формат — двосторонні інвестиційні договори. У такому форматі проти Росії можуть позиватися компанії. На сьогодні вже є кілька таких позовів.

 

Райлі наголошує, що для цього потрібно провести облік завданих Росією збитків, створити оцінювальний орган, можливо, міжнародний, який адекватно їх підрахує.

 

У разі позитивного для українських позивачів рішення міжнародного арбітражу компенсацію можна вимагати згідно з умовами Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Вона дозволяє клопотати в судах іноземних держав про витребування присуджених арбітражем активів (як держави, так і державних компаній), що містяться не на території Росії. Як приклад Райлі згадує активи Газпрому, обладнання «Північного потоку-1» і «Північного потоку-2», «Роснефти» тощо.

 

Ще один можливий формат — аналог Компенсаційної комісії ООН, яка була створена 1991 року й розглядає претензії та виплату компенсацій за втрати внаслідок іракського вторгнення та окупації Кувейту. Якби така комісія була сформована у зв’язку з російською агресією, вона займалася б виконанням рішень міжнародних судів у позовах проти Росії. Її особливістю могла би бути юрисдикція стосовно позивачів не тільки з України, а й з інших країн, які постраждали від незаконних дій Росії, зокрема Грузії, Великої Британії (громадян якої було отруєно) тощо.

 

На думку Ірини Паліашвілі, керуючого партнера юридичної групи RULG-Ukrainian Legal Group, в індивідуальних позивачів більше шансів висудити компенсацію в Європейському суді з прав людини, тоді як великим компаніям варто позиватися в межах двосторонніх інвестиційних договорів.