Світ

  ▪   Підготував: Анатолій Шара

Die Welt: українські бранці Кремля, шпигунський скандал у Британії та передвиборчі «інновації» Ердогана

Минулого тижня провідна німецька газета чималу уваги приділила подіям в Україні та Росії

У die Welt  вийшло інтерв’ю Сергія Жадана, в якому він розповів про новий роман «Інтернат». Письменник, характеризуючи головного героя Пашу, зазначає, що «його образ є досить типовим для України, я маю на увазі не тільки лише для Донбасу, а для всієї країни». Митець також говорить про те, що Україну переслідує «посттоталітарний та постколоніальний синдром. Ми отримали нашу країну в 1991 році, але не знали що з нею робити далі. І ця невизначеність, відсутність ідентифікації стали ядром наших нещасть. Ми не відчували своєї країни. Проблема полягає не в тому, що є націоналісти чи сепаратисти, а в тому, що більшість населення перебували в невизначеному стані до 2014 року». Жадан підкреслює, що «ми всі вині в тому, що відбувається на Донбасі. Звинувачувати лише жителів Донбасу в цьому є неконструктивним». На запитання журналістки про ймовірне повернення Донбасу до складу України через десять років, письменник відповів, що «це відбудеться швидше. Як і коли цього я не можу сказати точно. Я вбачаю величезну штучність певних кордонів. Не можна сказати, що Луганськ – проросійський, а Станиця Луганська – проукраїнська. Для таких кордонів не має жодних історичних підстав, окрім факту, що підрозділи російської регулярної армії вдерлися на територію України та завадили Збройним силам України завершити Антитерористичну операцію. Я дуже люблю Донецьк та Луганськ, я там часто бував перед війною, і вони ніколи не були для мене не українськими».

 

Die Welt запустили акцію з хештегом #freethemall, в якій вони розповідають про політичні переслідування журналістів по всьому світу, зокрема й про долі українських «бранців Кремля», Романа Сущенка – журналіста, який вже понад 500 днів утримується в російській в’язниці та Станіслава Асєєва (більше відомий під псевдо Васін), якого захопили проросійські бойовики в Донецьку.

 

 

Журналіст Томас Кілінгер аналізує ймовірні наслідки замаху на вбивство Скріпаля для Британії в своїй статті «Англійський пацієнт». «Незважаючи на те, що Європа виражає свою солідарність з Британією після спроби вбивства Скріпаля нервово-паралітичним газом, скоро Лондон знову залишиться з цієї проблемою сам на сам». Посеред приємної для ока сільської ідилії та середньовічної історії російська політика застосувала смертоносний газ для вбивства екс-полковника ГРУ та його дочки Юлії. Наслідки цієї атаки загрожують на лише безпосереднім жертвам а й поліцейським. Автор запитується, яким же вийде з цієї війни «англійський пацієнт»? Чи зможе півострів знайти вихід поміж російською стратегією та власною недалекоглядністю відносно Брекзиту, який не закінчиться політичною комою? Відповіді досить тумані. Цю тему також підхопили й Штефані Больцен, Павєл Локшин та Клеменс Вергін в спільному матеріалі «Сама проти Кремля». Вони припускають, що Тереза Мей не зможе розраховувати на союзників в протистоянні з Москвою. Але ще гіршим є те, що Кремль посилено працює над дискредитацією британської сторони. Позиція прем’єр-міністра виглядає досить слабкою. В минулому на посаді міністра внутрішніх справ вона заблокувала проведення повноцінного розслідування справи пов’язаною з вбивством Алєксандра Літвінєнко в 2006 році. Які ж дієві заходи може Мей використати в цій ситуації? Проблема полягає в тому, що те, що Велика Британія може «продати» як демонстрацію сили, не викличе в Росії жодного здивування.

 

 

Кремль швидко відкинув будь-які звинувачення, водночас посилюючи власну інтерпретацію подій. Відкритим залишається питання, чи може Лондон розраховувати на американський уряд. Прес-секретар Білого Дому, Сара Сандерс засудила замах на вбивство, але делікатно уникнула прямого звинувачення Росії. В кінці кінців,  всім відомо, що її бос має дивну прихильність до Росії та її президента Владіміра Путін, і не може визнати, незважаючи на наявні докази, що той втручався в американські вибори. Тому навряд-чи Трамп застосує рішучі заходи проти Росії. З огляду на це все, справа Скрипаля видається марною британською надією компенсувати втрату європейської підтримки  тісними зв’язками з США. В окремому коментарі журналіст Клеменс Вергін акцентує увагу на «Загадковому мовчанні Трампа» відносно подій в Британії. Нові санкції США  - перша серйозна реакція Заходу на випадок з застосування отруйного газу в Солсбері. Хоча сам Трамп й не сприймає цю ситуацію як занадто загрозливу. Довгий час його уряд вагався чи накладати санкції на Росію як реакцію на її втручання в американські вибори, але це таки було зроблено в минулий четвер.  Нові точкові санкції спрямовані на російські фабрики «тролів» та хакерські групи, які приймали участь в кібер-атаках на елементи ключової інфраструктури США та європейських країн. «США поділяють точку зору Великобританії, що Росія несе відповідальність за спробу вбивства з застосуванням отруйного газу на британського громадянина та його дочки, ми підтримуємо рішення про висилку російських дипломатів»,- йдеться в заяві Білого Дому. Проте залишається загадкою, чому Президент просто мовчав до четверга, адже це стосується атаки на члена НАТО та традиційно важливого союзника США. Вже досить давно відомо, що Трамп з симпатією відноситься до Владіміра Путіна і прикушує язика, коли йдеться про критику Росії. Це, в першу чергу, викликає роздратування в Великобританії.

 

Читайте також: Зміна держсекретаря США: Помпео замість Тіллерсона

 

В центрі уваги німецьких журналістів цього тижня також опинилася й Туреччина. Боріс Кальноки пише у своєму коментарі, що «якщо турецький президент виграє вибори в 2019, то він отримає необмежені повноваження». І над цим він вже посилено працює, вторгнувшись в Сирію та намагаючись провести ключові зміни до Конституції.  Існує  очевидна причина, чому турецький президент Ердоган розпочав війну в Сирії – його рейтинг почав зростати саме з того часу, коли турецька армія зайшла в Сирію, щоб захопити курдське місто Афрін. Туреччина завжди переслідувала в Сирії власні стратегічні цілі, а сама війна для неї має чіткий внутрішньополітичний вимір. Кров, яку проливають в Африні, Ердоган перетворить в голоси на виборах. Це саме те, що йому потрібно. В листопаді 2019 року відбудуться президентські перегони. А після того, як йому вдалося через референдум провести зміни до Конституції, він отримає практично необмежену владу, яку до цього мав лише Кемаль Ататюрк. Але Ердогану треба спочатку виграти ці вибори. Опитування показують, що лише 42% віддають йому перевагу, що явно не достатньо для перемоги в першому турі.

 

 

В той же час, інший автор die Welt Альфред Хакенсбергер написав в статті під назвою «Туреччина посилює ІДІЛ», що «незважаючи на те, що антиіділівська коаліція скоріш за все захопить останній бастіон радикальних ісламістів в Дейр-ез-Зорі, їх становище в іншому кінці країни суттєво покращується». «Потрібно сказати, що турецьке вторгнення розділило наші війська та розпорошило сили. ІДІЛ використовує це і постійно атакує нас. Сирійський режим також почав використовувати цю нашу слабкість»,- сказав речник Сирійських демократичних сил. США як найбільший партнер опозиційних сил виглядають дуже стурбованими. Пентагон дуже добре знає як терористи вміло використовують кожну мить перепочинку для перегрупування власних сил. З кожним днем, їх все важче перемагати. Крім того, Вашингтон нічого не може вдіяти, щоб зупинити наступ турків на Афрін, щоб їх партнери знову переключилися на боротьбу з ІДІЛ.

 

Читайте також: Від Афганістану до «ІДІЛ»: як формується войовничий «інтернаціонал»

 

І в продовженні сирійської теми, Ганс Рюлле пише про те, що хімічна зброя, яка застосовується урядовими військами можливо дісталася їм від Саддама Хусейна. У вересні 2013 року, сирійський президент Башар аль-Асад дав інтерв’ю газеті «Аль-Акбар», в якому він розповідає про «тисячі тон хімічної зброї, яка розміщена в Сирії». Автор вказує на те, що його слова серйозно перевищують офіційні дані. Зрозуміло, що Сирія володіє не тільки тією хімічною зброєю, яка безпосередньо застосовується проти повстанців, а й значно старішими запасами. Якщо прискіпливо поглянути на історію програми зброї масового знищення Іраку, то стає зрозуміло, що Асад мав на увазі. В грудні 2005, начальник Генерального Штабу Армії оборони Ізраїлю Моше Яалон, заявив, що «Саддам перевіз до Сирії хімічну зброю», проте ця інформація чомусь зовсім не зацікавила американський уряд. Правда, він чітко не зазначив, яка саме зброя була доставлена. Заступник командира Повітряних сил Іраку, генерал Сада, ще в квітні 2004 розповідав, що незадовго до війни, іракські літаки перевозили до Дамаску певну кількість контейнерів з хімічною та біологічною зброєю. 

 

 

Криза в Україні, атомна зброя і зловісне отруєння: відносини Росії та Заходу знаходяться в найзагрозливішому становищі з часів кінця Холодної війни. То  що  ж означають президентські вибори в Росії для Німеччини? Вже минуло чотири роки, як Росія захопила український півострів Крим. Після цього розпочалася війна на Сході України.  Ангела Меркель сподівається, що після виборів в Росії зрештою вдасться досягнути прогресу відносно ситуації на Донбасі. Цілком вірогідно, що вона разом з французьким президентом Макроном знову ініціюють переговори в чотирьохсторонньому форматі. При цьому, варто зазначити, що німецька економіка дуже сподівається на зняття санкцій з Росії, накладеними в зв’язку з агресією проти України.  Проте найбільшу занепокоєність викликають питання безпеки. З 2014 року відновилися військові навчання на як на східних кордонах НАТО так і відповідно західних кордонах Росії. Також повернувся привид атомної війни. Але не лише брязкання атомної зброї нагадує Холодну війну, а недавня спроба вбивства з використанням отруйного газу.  

 

Читайте також: Модернізація Збройних сил РФ: плани і реальність

 

Журналіст Адріан Араб написав коментар про те, що «проект Nord Stream 2 потрапив під приціл американської політики». 39 сенаторів виступають рішуче проти побудови цього магістрального газопроводу. Вони попереджають про те, що Європа може стати заручником російської політики, а також про розгортання небезпечної ситуації в Східній Європі. Їх логіка зводиться до простого визначення, якщо газопровід буде запущений, то для Росії зникнуть будь-які гальма. В конфлікті навколо побудови цього газопроводу присутні і гроші, і вплив, і зрештою геополітика. У зв’язку з нещодавнім випадком з застосуванням отруйного газу в Британії, Росію зараз сильно критикують. Американські сенатори звертають увагу на те, що транзит газу саме через Україну є єдиною гарантією миру в регіоні, який і так досить крихкий.  Як зазначається, що газовий транзит за цим проектом слугує лише одній глобальній меті, спочатку створити для Газпрому монопольне становище на європейському газовому ринку, а в подальшому це дозволить розв’язати руки Росії для вирішення геополітичних питань.