Світ

  ▪   Ольга Ворожбит

Невидима війна

фото: reuters
Дії Росії напередодні та під час виборчих кампаній у ключових країнах Заходу змушують останніх вкотре переосмислювати свою кібербезпеку
Матеріал друкованого видання
№ 9 (537)
від 1 березня

Під час нещодавньої Мюнхенської конференції з безпеки питання кіберзагроз було одним із ключових для обговорення. Хоча теми таких подій визначають задовго до початку перших панелей, утім, для цієї було достатньо й гарячих прикладів.


Першого дня роботи конференції комісія Роберта Мюллера винесла звинувачення 13 росіянам і трьом компаніям РФ щодо російського втручання в американські вибори 2016 року. Преса відразу назвала ці обвинувачення початком «нового юридичного фронту», адже вперше вони стосувалися саме громадян Росії. Радник президента США з національної безпеки Герберт Макмастер під час виступу на заході назвав висунуті спецпрокурором Робертом Мюллером звинувачення «беззаперечними» свідченнями російського втручання.


Хоча варто зазначити, що вони, однак, не розкривають нової інформації щодо впливу Росії на американські вибори. Уже згаданим 13 особам і трьом компаніям висунули звинувачення в пропаганді та фейковій інформації, яку поширювали інтернет-тролі компанії «Агентство інтернет-досліджень». Їхньою метою було очорнити Гілларі Клінтон і підтримати Дональда Трампа. Попри те що ці дії суперечать американському законодавству, важко назвати їх рушійними для результату самої кампанії, особливо якщо зважати на те, з якої кількості медіа-ресурсів американці могли діставати інформацію під час кампанії. Водночас інші припущення щодо російського пливу на вибори в США, як-от кібератаки на сервери Національного демократичного комітету, злита в медіа інформація з тих серверів та електронних скриньок лідерів Демократичної партії, саме в цьому звинуваченні не фігурують. Звісно, слід розуміти, що рано чи пізно й до них дійде, але поки що це дає американському президентові можливість казати, що «немає змови» між його передвиборчою кампанією та Росією. Однак цей висновок швидко спростував сенатор-демократ Адам Шифф. «Ні, пане президенте. Звинувачення спецпрокурора не означають, що це кінець у питанні змови чи електорального впливу російського втручання у вибори», — написав він у своєму Twitter.

 

Читайте також: Die Welt: Погрози Путіна, російська кіберзагроза та помилки Меркель


Наразі, як зазначають в американській пресі, саме питання полягає в тому, чи не були представники передвиборчого штабу Трампа в змові з Росією щодо порушення кримінального законодавства, а чи, може, вони самі законодавство.


Поки що основні американські безпекові структури — ФБР, АНБ і ЦРУ — з «високою впевненістю» заявляють, що російський уряд вдався до дій, щоб вплинути на результат президентських виборів у США у 2016-му. Згідно з розсекреченою частиною звіту цих організацій, опублікованою торік у січні, «російський президент Владімір Путін наказав провести кампанію впливу у 2016-му, спрямовану на американські президентські вибори». Метою Росії, відповідно до цієї інформації, було підірвати довіру громадськості до американського демократичного процесу та очорнити Гілларі Клінтон. «За нашими оцінками, Путін і російський уряд прагнули допомогти успіхам новообраного президента Трампа на виборах», — ідеться у звіті. З  високою впевненістю» ФБР, АНБ і ЦРУ повідомляють, що російська розвідка використовувала хакера Guccifer 2.0 та сайт DCLeaks.com, щоб оприлюднити дані своїх американських жертв, отримані під час кібероперацій.

 

Порівняно з американцями, німці уважніші до власної інформаційної гігієни й більше довіряють мейнстримним медіа. Крім того, зважаючи на постійне повторення та проговорення того, що на ФРН, імовірно, чекає кібератака з боку Росії, зник ефект несподіванки, який так люблять у Кремлі


Однак важливо також розуміти, що проникнення на сервери Демократичної партії США не відбулося просто лише завдяки силі російських хакерів і кіберзброї. Попри те що ще до 2015 року на американські урядові структури вже скоювали кібератаки й навіть попри збільшення бюджету на кібербезпеку в Америці з $1,5 млрд у 2006-му до $5,5 млрд у 2016-му, відповідальний у штаб-квартирі демократів за кібератаки Яред Тамін не відреагував належно на дзвінок-попередження від агента ФБР Едріена Гокінса щодо перших зафіксованих вторгнень на сервери демократів. Так само доступ до gmail-скриньки керівника виборчого штабу Гілларі Клінтон Джона Подести дістали завдяки простому й давно відомому хакерському методу фішингу. Використовуючи згаданий метод, кіберзлочинці також дісталися до скриньок 16 депутатів німецького Бундестагу. Тому проста кіберграмотність багатьох топових політиків могла б дещо змінити цю ситуацію загалом. Про це в коментарі Тижню, зокрема, каже й експерт з інформаційної безпеки з Лабораторії цифрових судових досліджень аналітичного центру Atlantic Council Бен Німмо. «Спільні регулювання в кіберпросторі не будуть ефективними, оскільки вимагатимуть спільних дій із боку всіх основних гравців, зокрема Китаю та Росії, чого не трапиться. Це той випадок, де надзвичайно важливою є освіта: наприклад, навчати людей, як відстежувати ймовірні фішингові е-мейли, як реагувати, якщо вони отримали такий лист, і як зберігати їхні системи в безпеці», — каже дослідник.


Упродовж тривалого періоду напередодні виборів до німецького Бундестагу у вересні 2017 року голова внутрішньої німецької розвідки Федеральної служби захисту Конституції Ганс-Ґеорг Маасен попереджав про можливий вплив, який Росія чинитиме на ці вибори. Німецькі служби безпеки хвилювалися, що Росія може вдатися до нових хакерських атак на німецький Бундестаг або використати інформацію, отриману під час чи не найбільшої хакерської атаки в історії роботи німецьких держструктур у травні 2015-го. Журналісти-розслідувачі з німецької газети Die Zeit, проаналізувавши тодішнє вторгнення, підрахували, що злочинці проникли в офіси 16 парламентарів, де було скопійовано інформацію з поштових скриньок. Також вони змогли прочитати інформацію на жорстких дисках і дістали доступ до внутрішніх, ймовірно, засекречених даних. Однак ця цифра може бути й більшою.

 

Читайте також: Мюнхенська безпекова конференція: зміна риторики США та сумніви німецького МЗС


Серед мішеней для кібернападників були також офіси федерального канцлера Анґели Меркель і віце-президента Бундестагу Йоганнеса Зінґгаммера. Офіси соціал-демократа Мартіна Рабануса та члена так званого Конфіденційного комітету Беттіни Гаґедорн теж опинилися під прицілом. Коли атаку нарешті вдалося відбити, то федеральна прокуратура розпочала справу про підозру в шпигунстві. Хакерська атака на Бундестаг будувалася на давно відомому фішингу. В офіси депутатів начебто прийшов лист від ООН із заголовком «Війна України з Росією залишає економіку в руїнах». Насправді це був лист від кіберзловмисників. Перейшовши за лінком, читачі матеріалу начебто опинялися на сайті ООН, але насправді встановлювали на комп’ютер вірус.


Невідомо достеменно, наскільки важливу інформацію тоді вдалося отримати злочинцям. Адже не всі жертви тієї атаки на той час мали в онлайн-доступі конфіденційні документи. Як пише Die Zeit, документи, наприклад, вже згаданого Конфіденційного комітету Бундестагу не поширюються в цифровому вимірі. Як і в докомп’ютерну добу, їх роздають надрукованими на паперах, а для зберігання використовують залізний сейф. Він точно не піддасться жодному хакерові. Віце-президентові Бундестагу Зінґгаммеру пощастило не менше: на час атаки його комп’ютер був у ремонті.
А втім, у січні 2017 року було зареєстровано два веб-сайти btleaks.info та btleaks.com й очікувалося, що там оприлюднять здобуті на серверах Бундестагу дані. Однак цього так і не сталося. Попри часті попередження представників безпекових структур Німеччини про ймовірне втручання Росії у вибори, цього практично не відбулося. Навіть більше, тролі, які поширювали неправдиву інформацію напередодні виборів, замовчали. Усе відбувалося як завжди. Здається, німці були розчаровані, що фактично нічого не трапилося. Чому ж так? Можливо, у Кремлі щось зрозуміли.
Порівняно з американцями, німці уважніші до власної інформаційної гігієни й більше довіряють мейнстримним медіа. Згідно з дослідженням, проведеним Інститутом публіцистики Університету Майнца імені Йоганнеса  Ґутенберґа у 2016 році, 22% опитаних німців казали, що «мало довіряють» чи «зовсім не довіряють» медійним повідомленням. У 2017-му відсоток таких знизився на п’ять пунктів: лише 17% їх заявляли, що не довіряють мейнстримним медіа. Крім того, зважаючи на постійне повторення та проговорення того, що на німців, імовірно, чекає кібератака з боку Росії, зник ефект несподіванки, який так люблять у Кремлі.


Однак недооцінювати вплив російської пропаганди на німецькі вибори також не слід. Уперше після 1961 року за результатами цих перегонів до Бундестагу потрапила партія з праворадикальними поглядами — це «Альтернатива для Німеччини». Є багато причин, що посприяли зміцненню цієї партії, але без російської пропаганди такого успіху на вересневих виборах ця партія ніколи не досягла б.

 

Читайте також: Дейна Рорабахер. Улюблений конгресмені Путіна


Крім того, АдН своїм успіхом завдячує активізації «російських німців». Одним із тригерів їхньої активізації був кейс із «нашою Лізою», фейковою історією про начебто викрадення та зґвалтування німецької дівчинки російського походження Лізи Ф. групою мусульманських біженців. Попри фейковість, ця історія швидко розійшлася серед російськомовної спільноти Німеччини, зокрема Берліна, де Ліза Ф. проживала. Цю історію підтримували російські державні медіа, а російські німці, попри наявність вибору з-поміж інших медіа-ресурсів, і досі часто є споживачами російського продукту. Попри офіційні спростування цієї історії та визнання самої фейкової потерпілої, що вона навмисне переховувалася цілий день і не було зґвалтування, на захист «нашої Лізи» виступив і міністр закордонних справ Росії Сєрґєй Лавров. Цей кейс, як і загалом антиіммігрантська риторика, активізували російських німців. Дехто з них вступив до лав АдН, дехто став завзятим прихильником, і разом із частиною німців, що зневірилася в курсі ХДС/ХСС, привели цю партію не лише в ландтаги деяких земель, а й у Бундестаг.


Як і у випадку з німцями, у США теж певні категорії населення були «сприйнятливішими» до російської пропаганди, ніж інші. Як зазначає Бен Німмо, у соціальних медіа американські праворадикали та прихильники руху проти насилля над чорношкірим населенням Black Lives Matter належать до тих, на кого російська пропаганда легко впливає. Проте, за словами Німмо, дедалі більше людей у США розуміють небезпеку впливу іноземних операцій, але в них немає інструментів, щоб із цим щось робити. «Вони не знають, як ідентифікувати акаунти-тролі. Тому дуже важливо дати людям такі навички», — каже дослідник. Вони є важливими для онлайн-користувачів у всіх куточках світу, зокрема в тих, які Росія вже обирала як жертви своїх кібератак і, ймовірно, обере знову.