Світ

  ▪   Майкл Бініон

Туреччина між двома "друзями"

Фото: REUTERS
Чи вдасться Туреччині розв’язати всі суперечності зі своїми союзниками та ворогами
Матеріал друкованого видання
№ 7 (535)
від 15 лютого

Туреччина переходить на ворожий бік? За президентства Реджепа Таїпа Ердогана, запального й авторитарного лідера, Туреччина, — опора НАТО на роздоріжжі між Сходом і Заходом, — здається, дедалі більше готова відштовхнути західних союзників заради нової ролі в партнерстві з північною сусідкою Росією, із якою нещодавно ворогувала.


Відносини між Туреччиною та Заходом безпрецедентно погіршилися. Після сварки через арешт працівника диппредставництва США в Туреччині ці держави на якийсь час взаємно призупинили, а потім поновили видачу віз. Тепер турецька армія пішла в нас­туп на сирійських курдів, які були головними американськими союзниками в боротьбі проти терористів «Ісламської держави». Турецькі генерали попередили: американські солдати й радники, що співпрацюють із курдами, можуть стати випадковими жертвами атак Туреччини.

 

Відносини Туреччини із Західною Європою не кращі. На початку місяця Нідерланди оголосили, що не відправлятимуть свого посла в Анкару на знак протесту й обурення через турецьку кампанію, спрямовану проти голландців, яка тривала майже рік. Німеччина досі не оговталася від образ Ердогана, який торік заявив, що сучасні німці поводяться як нацисти, тому і її відносини з турками стають дедалі прохолоднішими. Конфлікт почався, коли Ердоган намагався відправити до цих країн своїх міністрів агітувати турків за підтримку президентського референдуму про розширення його повноважень. Але Нідерланди та Німеччина  цього не дозволяли.

 

Читайте також: Ердоган заявив, що США працюють у Сирії проти інтересів Туреччини, Ірану і Росії


Тим часом до Туреччини набагато тепліше ставляться в Москві. Після сварки трирічної давності, коли турецькі ВПС збили російський винищувач (за повідомленнями турків, він порушив їхній повітряний простір), сторони облишили непорозуміння. Ердоган чемно вибачився та виплатив компенсацію, а Владімір Путін скасував санкції проти Туреччини, зокрема дозволив імпорт її сільськогосподарської продукції та відпочинок російських туристів на улюблених турецьких курортах.


Відтоді їхні відносини суттєво поліпшилися. Ердоган уже не вимагає, аби Башар Асад зрікся президентства в Сирії, а торік відвідав присвячену цій країні мирну конференцію в Казахстані, де приєднався до російського й іранського лідерів. Тепер Туреччина на боці Москви, яка вимагає лишити Асада при владі, і більше не підтримує повстанські угруповання.


Мабуть, найвагомішим успіхом для Росії була підписана в грудні масштабна угода з Туреччиною, відповідно до якої Москва продаватиме їй зенітно-ракетні комплекси вартістю близько $2,5 млрд. Росія вперше уклала велику угоду на продаж зброї країні — члену НАТО. Союзники Туреччини занепокоєні: таку систему неможливо включити до військової архітектури Альянсу, оборона Анкари залежатиме від Кремля, а отже, туркам доведеться узгоджувати політику з росіянами.

 

Мабуть, найвагомішим успіхом для Росії була підписана в грудні масштабна угода з Туреччиною, відповідно до якої Москва продаватиме їй зенітно-ракетні комплекси вартістю близько $2,5 млрд


Анкара зблизилася з Москвою на тлі сирійського питання. Коли сім років тому почалася громадянська вій­на в Сирії, Туреччина наполягала, що Асад мусить піти. Турки забезпечували так званих поміркованих повстанців зброєю, притулком і підтримкою, а також заплющували очі на постачання через турецькі кордони зброї радикальнішим повстанцям «ІДІЛ» на Сході Сирії. Однак успіхи курдських Загонів народної оборони на Півночі Сирії (Туреччина переконана, що це угруповання тісно пов’язане із сепаратистами курдської терористичної організації «Курдська робітнича партія») стривожили Анкару. Сирійські курди, яких американці постачають зброєю, були єдиною дієвою силою, що воювала проти «ІДІЛ». Загони розширили свою зону контролю, тому стали основною силою на всій території вздовж південного кордону з Туреччиною.


Туреччину успіхи курдських Загонів тривожать більше, ніж загроза «ІДІЛ». Турки поклали собі очистити прикордонні зони й відтіснити сили курдів на схід від річки Євфрат. Тепер, коли коаліція на чолі зі США, зокрема й Загони народної оборони, визволила Мосул та інші міста так званого халіфату «ІДІЛ», турки рішуче налаштовані повернути собі вплив у регіоні. Та це наражає їх на конфлікт з американськими силами, що лишаються в Північній Сирії. США не збираються виводити війська, які мають подбати, щоб бойовики «ІДІЛ» не перегрупувалися й не створили нової загрози. До того ж американці не збираються полишати курдів, що відіграли таку важливу роль у перемозі над «ІДІЛ».


Наприкінці січня конфлікт сягнув апогею. Турки вирішили переправити свої війська через кордон, щоб відібрати контроль над Північною Сирією в курдів та їхніх арабських союзників. Міста Афрін і Манбідж — гарячі точки. Турецька армія намагається захопити обидва, але наштовхнулася на запеклий опір. Анкара злиться через те, що США надалі підтримують курдські Загони, і не приховує ворожого ставлення до американської присутності в регіоні.

 

Читайте також: Ердоган відкинув пропозицію партнерства з Євросоюзом


Деякі чиновники у Вашингтоні вважають, що, подолавши «ІДІЛ», США справді можуть піти. Однак Адміністрація Трампа побоюється, що без американців іранці відновлять свій коридор впливу, який простягатиметься з Ірану територіями Іраку й Сирії аж до кордонів Лівану. У такому разі іранці зможуть знову вільно постачати зброєю бойовиків «Хезболли» — ворогів ізраїльтян і головних прибічників Асада. Тому Вашингтон воліє лишати в Сирії свої регулярні війська, військових радників і працівників розвідки, які консультують арабських ворогів Асада в якості «стабілізаційної сили».


Це не влаштовує ні турків, ні росіян. Москва не хоче відновлення постійної присутності США в регіоні, який Вашингтон фактично покинув за президентства Барака Обами. Заохочувані росіянами сирійські урядові війська почали атакувати коаліційні сили на чолі зі США. У результаті вийшла кривава конфронтація. Минулого тижня коаліція відбила атаку сирійців. Як наслідок — щонайменше 100 бойовиків, які воюють на боці режиму, загинуло. Тепер справжня загроза — це ескалація бойових дій і безпосередня конфронтація між росіянами й американцями.


Ердоган готовий бути на боці перших, бо досі вважає, що Захід підтримував турецьких військових, які в липні 2016-го намагалися влаштувати переворот проти президента. Відтоді турки вимагають в американців екстрадиції Фетхуллаха Ґюлена, турецького теолога-ісламіста, який колись був близьким союзником Ердогана, але посварився з ним і втік до США. Турецький президент звинувачує Ґюлена в організації перевороту. Однак Америка відмовляється видати його турецькому лідерові.

 

Читайте також: Операція "Оливкова гілка". Ердоган обговорив з Макроном розвиток подій у Сирії


Ердогана також дратує дедалі більша критика на Заході у зв’язку з жорсткими діями після перевороту: понад 50 тис. осіб звільнили або заарештували. Серед постраждалих не лише військовослужбовці, а й судді, громадські діячі й журналісти, яких звинувачують у підтримці Ґюлена.
Більшість європейських лідерів, що спостерігають за дедалі авторитарнішим стилем правління Ердогана, придушенням ним опозиції та свободи слова в Туреччині, тепер переконані, що цю країну не можна приймати до Європейського Союзу, попри те що переговори на цю тему ведуться понад 10 років. Це означає, що Ердогану нічого втрачати: він може дозволити собі сварку із союзниками НАТО.


Обурені коментарі Ердогана на адресу Заходу подобаються його вірним прибічникам, а от бізнесмени й військові стурбовані. Перші побоюються втратити економічне зростання через різке зменшення іноземних інвестицій; другі знають, що, коли Туреччина добровільно полишить або втратить членство в НАТО, ісламістські поплічники Ердогана придушать вплив турецької армії.


Росія грає в обережну гру, підлабузнюючись до Туреччини. Путін навряд чи сподівається на вихід цієї країни з НАТО. Проте він знає, що, зробивши Анкару складним і ненадійним союзником для Заходу, РФ зможе лишатися домінантною силою на Близькому Сході й позбавляти Захід засобів впливу на поведінку Росії у світі. Та в будь-якому разі і для США, і для Росії майбутнє Туреччини багато важить.