Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Халепа від Реджепа

Воєнна операція Туреччини в Сирії ускладнює вже й без того хаотичну війну. Й уможливлює конфлікт зі США
Матеріал друкованого видання
№ 5 (532)
від 1 лютого

20 січня 72 турецькі винищувачі бомбардували курдський анклав Афрін у Південно-Західній Сирії. На кордонах скупчилися багатотисячні турецькі загони. До них приєдналися автобуси із сирійськими повстанцями — союзниками Туреччини в боротьбі з режимом Башара Асада. Так Туреччина відкрила новий фронт у сирійській війні, а також у власному конфлікті з курдськими повстанцями, відлуння якого докочується до Вашингтона, Москви й Стамбула.

 

У результаті цієї операції друга найбільша армія НАТО наступає на курдські бойові формування, що називають себе Загонами народної оборони. Туреччина заявляє, що це крило її ворогів, Робочої партії Курдистану (РПК). Сепаратистська РПК понад 30 років протистоїть турецьким службам безпеки. Загони народної оборони насамперед відомі як сила, що бореться проти «ІД» у Сирії. Завдяки підтримці американців курди здобули перевагу над джихадистами й узяли під конт­роль великі території на півночі Сирії. Коли США заявили про намір створити переважно з бойовиків Загонів 30-тисячний прикордонний контингент на північному сході країни, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пообіцяв «знищити» формування в зародку.

 

Читайте також: Операція "Оливкова гілка". Макрон попередив Анкару про ризики від вторгнення в Сирію

 

Свою атаку турки назвали операцією «Оливкова гілка». Судячи з усього, воєнне втручання здобуло широку підтримку в Туреччині. У ЗМІ почався націоналістичний ажіотаж — щось подібне трапилося й після заколоту в Туреччині 2016-го. З чотирьох основних партій у парламенті рішення про атаку не підтримала лише одна прокурдська сила (її лідери провели за ґратами більше ніж рік). Ердоган стверджує, що підбадьорені підтримкою Загони народної самооборони планують використати сирійські кордони так само, як РПК гори Північного Іраку, — як плацдарм для атак проти Туреччини. Більшість турків, здається, із ним згодні. Із незгодними в Ердогана свої методи боротьби. Він пообіцяв «розчавити будь-кого, хто перешкоджає національній боротьбі», і застеріг, що поліція «дихатиме в потилицю» тим, хто вийде на протести. Десятки людей, зокрема щонайменше п’ять журналістів, затримано за критичні до операції пости в соціальних мережах. На півночі Кіпру турецькі націоналісти влаштували розгром в офісі місцевої газети, яка порівняла «Оливкову гілку» з вторгненням Туреччини на острів 1974 року (незаконною окупацією).

 

Наразі невідомо, якими є межі чи мета операції. Очільник генштабу турецьких збройних сил Хулусі Акар заявив, що турки діятимуть, «доки не знищать кожнісінького терориста». Деякі високопосадовці порівняли нинішню атаку з операцією 2016-го, коли Туреччина відвоювала в «ІД» 100 км сирійської території на захід від річки Євфрат. Джихадисти практично не чинили опору, а місцеве арабське й туркоманське населення зустрічало турків як визволителів. Війська останніх і сирійські повстанці досі контролюють цю територію. «Ми сподіваємося, що в Афріні досягнемо такого самого результату», — каже віце-прем’єр-міністр Туреччини Бекір Боздаг.

 

Читайте також: Турецька операція "Оливкова гілка". У Сирії пошкодили храм, якому понад 3 тис. років

 

Однак в Афріні на турків чекає серйозніша боротьба. Там перебуває близько 10 тис. загартованих у бою вояків Загонів. Майже всі місцеві курди (вони становлять більшість 600-тисячного населення анклаву) налаштовані проти турків і їхніх сирійських союзників. Загони народної оборони перекрили дороги на виїзд із міста, а режим Асада розвертає тих, кому вдається виїхати. За даними Сирійського центру моніторингу за дотриманням прав людини, що працює з Великої Британії, протягом перших п’яти днів операції загинуло щонайменше 28 цивільних, 42 курдські бойовики та 48 сирійських повстанців. Влада в Анкарі підтвердила загибель трьох турецьких солдатів і заявила, що турки розправилися з 268 бойовиками. Через ракети, які, схоже, випустили Загони народної оборони, загинуло троє людей у турецьких містах Кіліс і Рейханли.
США опинилися між двома сторонами конфлікту й від них надходять неоднозначні меседжі. Пентагон сподівається далі використовувати курдів як бастіон проти ісламістських бойовиків у Сирії. Проте Білий дім заявив, що вже не планує створювати прикордонний загін на чолі з курдами, і заперечив наявність тісних відносин США з ними. Загалом американські чиновники не схильні критикувати Туреччину, але 25 січня Дональд Трамп висловив у телефонній розмові з Ердоганом занепокоєння щодо воєнних дій в Афріні. Принаймні так інформує Білий дім. За повідомленнями турецького джерела, про це не йшлося.

 

Поки США втрачають вплив у Сирії, прогалини заповнює Росія. Вона налагодила відносини з Туреччиною після кризи 2015-го року. І, вочевидь, дала зелене світло на операцію в Афріні (РФ тільки й чекає можливості посварити американців із союзниками). Туреччина натомість може заплющувати очі на те, що росіяни й сирійські сили розправляються з повстанцями в Ідлібі, що нібито є союзниками Туреччини в боротьбі проти режиму Асада. Дехто гадає, що росіяни згодом відвернуться від Туреччини й домовляться з курдами, забезпечивши Асаду контроль над Афріном. Наразі питання в тому, чи планують турки завдати удару іншим оплотам Загонів народної оборони. У Сирії розташовано близько 2 тис. американських військових — здебільшого на контрольованих курдами північно-східних територіях. Якщо турецькі загони почнуть обстрілювати бойовиків Загонів у тих місцевостях, американським солдатам доведеться стріляти у відповідь. Тож постає загроза сутички між двома країнами — членами НАТО.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com