Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Наступна війна

Як технологічні і геополітичні зміни повертають загрозу конфлікту між великими державами

За минулі 25 років війни забрали надто багато життів. Але навіть коли у Сирії, центральній Африці, Афганістані і Іраку точилися громадянські війни і релігійні чвари, смертельну сутичку між найбільшими державами світу уявити собі було важко.

 

Зараз все інакше. У другій половині січня Пентагон опублікував нову Стратегію національної оборони, яка в переліку головних загроз для Америки ставить Китай і Росію вище за джихадизм. Минулого тижня начальник генерального штабу Британії попередив про небезпеку з боку Росії. Уже зараз США і Північна Корея балансують на грані конфлікту, який ризикує втягнути і Китай або перерости в ядерну катастрофу.

 

Нині відбувається розмивання військового домінування США і їх союзників через потужні зсуви в геополітиці та розповсюдження нових технологій, які з нами надовго. Конфлікт небачених після Другої світової масштабів і сили знову стає можливим. А світ до цього не готовий.

 

Страшне обличчя війни

 

Найближча небезпека війни (можливо, вже цього року) назріває на Корейському півострові. Дональд Трамп поклявся, що не дасть північнокорейському лідерові Кім Чен Ину завдати удару по Америці ядерними балістичними ракетами (а останні випробування свідчать, що таку спроможність КНДР можу отримати за кілька місяців, якщо ще не отримала). Серед численних планів дій на крайній випадок Пентагон розглядає можливість запобіжного знешкоджувального удару по північнокорейських ядерних об’єктах. Попри невисоку ймовірність успішності такого удару, відомство має бути готове виконати наказ президента, якщо такий буде віддано.

 

Читайте також: Геополітика обставин

 

Навіть місцева атака може стати початком війни всіх проти всіх. Аналітики вважають, що північнокорейська артилерія може обстрілювати столицю Південної Кореї Сеул 10 000 залпами на хвилину. Дрони, міні-субмарини і групи спеціального призначення можуть застосовувати біологічну, хімічну і навіть ядерну зброю. Загинути можуть десятки тисяч людей, або набагато більше, якщо в хід піде ядерна зброя.

 

Ні Китаю, ні Росії не потрібна пряма військова конфронтація зі США. Але вони по-іншому застосовують свою жорстку силу. Зокрема, через «сірі зони», де їхні агресія та примус ледь не сягають рівня, з якого може початися військова конфронтація з Заходом

 

The Economist уже писав, що перспектива такого жахіття означає одне: у випадку провалу дипломатії Північну Корею доведеться активно стримувати. Ми не відступаємо від такої думки. Але можливість війни – досить реальна. Трамп і його радники можуть вирішити, що ядерна Північна Корея діятиме настільки нерозважливо і, ймовірно, спричинить поширення ядерної зброї, що краще війна на Корейському півострові сьогодні, ніж ядерний удар по США завтра.

 

І навіть якщо у другу корейську війну не втручатиметься Китай, він і Росія уже почали новий виток перегонів із Заходом. З їхніми амбіціями впоратися буде ще важче, ніж із північнокорейськими. Три десятки років безпрецедентного економічного зростання дали Китаю засоби для модернізації своїх збройних сил, а його лідерам – відчуття, що їхній час настав. Росія, навпаки, повинна самоствердитися, бо увійшла в фазу тривалого спаду. Її лідери не шкодують фінансів на відновлення жорсткої сили і готові ризикнути й довести, що заслуговують на повагу і місце поряд із великими державами.

 

Обидві країни скористалися вигодами від того міжнародного порядку, до встановлення і збереження якого найбільше доклалася Америка. Але вони вважають його основи – універсальні права людини, демократію і верховенство права – нав’язаними і такими, що виправдовують втручання з-за кордону, а також підривають їхню легітимність. Зараз це ревізіоністські держави, які хочуть змінити усталений стан речей і вважають навколишні регіони сферами свого впливу, де вони мають бути головними. Для Китаю це Східна Азія; для Росії – Східна Європа і Середня Азія.

 

Ні Китаю, ні Росії не потрібна пряма військова конфронтація з Америкою, у якій вони точно програють. Але вони по-іншому застосовують свою дедалі більшу жорстку силу. Зокрема, через «сірі зони», де їхні агресія та примус ледь не сягають рівня, з якого може початися військова конфронтація з Заходом. В Україні Росія застосовує суміш сили, дезінформації, інфільтрації, кібервійни і економічного шантажу у спосіб, який демократичні суспільства не розуміють і якому ніяк не можуть протидіяти. Китай обережніший, але і він заявляє претензії та захоплює рифи і відмілини у спірних водах, розміщуючи там свої гарнізони.

 

Читайте також: Вікторас Пранцкетіс: «Європейські політики почали розуміти, що сьогодні інвестиції в Україну — це інвестиції в майбутнє ЄС»

 

Китай і Росія користуються винайденими Америкою військовими технологіями (як-от високоточна і електромагнітна зброя великої дальності), що значно утруднить інтервенцію проти цих країн. Обидві використовують стратегії асиметричної війни для створення «зон обмеженого доступу». Китай прагне відтіснити військово-морські сили США далеко у Тихий океан, звідки вони більше не зможуть безпечно для себе застосовувати силу в Східно-Китайському і Південно-Китайському морях. Росія хоче показати світові, що від Льодовитого океану і до Чорного моря вона може забезпечити більшу вогневу потужність, ніж противники – і не вагатиметься, якщо доведеться її застосувати.

 

Якщо Америка дозволить Китаю і Росії встановити регіональні гегемонії, свідомо чи через неспроможність відреагувати через власну беззубу політику, це дасть їм зелене світло на те, щоб домагатися свого грубою силою. Остання така спроба призвела до Першої світової війни.

 

Ядерна зброя, яка в основному з 1945 року була джерелом стабільності, може загострити небезпеку. Системи командування і контролю стають вразливими перед новою кіберзброєю або «осліпленням» супутників, через які ведеться зв’язок. Подібна атака може поставити країну перед примусовим вибором: втратити контроль над своєю ядерною зброєю або застосувати її.

 

Фортеці без стін

 

Що робити Америці? Майже 20 років її стратегічного дрейфу зіграли на руку Росії і Китаю. Невдалі війни Джорджа Буша-молодшого відвертали увагу від нагальніших проблем і підточували підтримку глобальної ролі США всередині країни. Барак Обама провадив зовнішню політику відступу і не приховував свого скептичного ставлення до важливості жорсткої сили. Сьогодні Трамп заявляє, що хоче зробити Америку великою знову, але йде у протилежному напрямку. Він уникає багатосторонніх організацій, до альянсів ставиться, як до небажаного багажу, і відкрито захоплюється авторитарними лідерами ворогів США. Трамп ніби хоче, щоб Америка перестала захищати створену нею ж систему і приєдналася до Росії і Китаю, перетворившись на ще одну войовничу ревізіоністську державу.

 

Читайте також: Марцин Заборовський: «Сьогодні ми спостерігаємо за кінцем традиційної політики»

 

Америці потрібно прийняти той факт, що міжнародна система найбільш вигідна саме їй, і що вона – єдина держава, здатна захистити її від постійних атак. М’яка сила терплячої і послідовної дипломатії життєво необхідна, але за нею має стояти жорстка сила, яку поважають Китай і Росія. В Америки ще залишилося багато такої жорсткої сили, але вона швидко втрачає свою перевагу у військових технологіях, які викликали у її союзників упевненість, а у ворогів – страх.

 

На додачу до дипломатії Америці потрібно інвестувати в нові системи на базі робототехніки, штучного інтелекту, великих даних і зброї спрямованої енергії. Барак Обама занадто пізно зрозумів, що Америці потрібна узгоджена робота для повернення на лідерські позиції, але немає гарантії, що США зі своїми інноваціями стануть першими. Трамп і його наступники повинні подвоїти зусилля.

 

Найкращий гарант світового миру – це сильна Америка. На щастя, у неї поки є переваги. Вона має багатих і сильних союзників, поки що наймогутніші в світі збройні сили, її бойовий досвід не знає рівних, у неї найкращі інженери-системотехніки і найпередовіші технологічні компанії у світі. Але усі ці переваги можна дуже легко втратити. Без відданості Америки міжнародному порядку і без жорсткої сили для його захисту від цілеспрямованих і сильних супротивників небезпека зростатиме. У цьому випадку майбутня війна виявиться ближчою, ніж можна уявити.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com