Світ

  ▪   Анна Корбут

Мічіто Цуруока: «Жодна країна не має дієвого варіанта, як зупинити розробку в КНДР балістичних ракет і ядерної зброї»

фото: Vidūnas Gelumbauskas and Snieguolė Zalatorė
Тиждень поговорив із професором Цуруокою про японське бачення безпеки в Східній Азії, кризу навколо Північної Кореї та потенційні зміни в оборонних спроможностях Японії.
Матеріал друкованого видання
№ 3 (530)
від 17 січня

Якими є основні загрози для Японії сьогодні?

— КНДР — перша. З огляду на останні події, зокрема запуск балістичних ракет і ядерні випробування, очевидно, що вона становить проблему. Однак не можна забувати про Китай. У середньо- та довгостроковій перспективі це серйозніше джерело занепокоєння для нас у сенсі безпеки. Китай більший і розвивається як потуга. КНДР такою не є в будь-якому вимірі, крім військового: балістичні ракети та ядерну зброю там розробляють значно швидше, ніж ми очікували. Але в Китаю значно більше ядерних боєголовок. Те саме стосується балістичних ракет.

У довгостроковій перспективі Китай змінюватиме статус-кво. За якими сценаріями (із японського погляду) — в альянсах, співпраці, нарощуванні військових потужностей — цьому можна ефективно протистояти?

— Насамперед Китай залишається для Японії партнером. Звідти справді випливає багато безпекових викликів для нас. Його агресивна поведінка в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях створює величезні проблеми не тільки для Японії, а й для інших країн, зокрема США. Але Піднебесна нам потрібна, а ми їй, коли йдеться про економічні відносини. І тут у нас із нею хороше партнерство. Між двома країнами є глибока економічна взаємозалежність. Отже, про вже згадані виклики багато чути в зовнішньополітичних і безпекових колах, проте бізнес зосереджений на зароблянні грошей і не хоче, щоб його турбували політичним напруженням чи питанням безпеки. Така реальність. Хотів би наголосити, що в Японії немає консенсусу стосовно того, як бути з Китаєм. Є ніби паралельні світи: безпеки й економіки. Важливо мати збалансоване бачення цих двох аспектів. Якщо казати про безпеку й оборону, то Японії, як і, можливо, США, у довгостроковій перспективі буде дедалі складніше протистояти нарощуванню військової потуги Китаю. Багато залежить від стабільності економічного зростання останнього. Хтось каже, що нам не варто намагатися повністю стримувати Піднебесну, бо це неможливо. Мені здається, цей аргумент доволі обґрунтований. Але, врешті-решт, я все-таки вірю, що американська економічна модель стійкіша за китайську.

Читайте також: У США анонсували запуск програми зі створення двох нових видів ядерних боєзарядів

Чи спонукає така ситуація Японію нарощувати ВПК та оборонний бюджет?

— Передусім ми зосереджуємо увагу на КНДР. Зараз намагаємося посилити протиракетну оборону. Японія працює над удосконаленням своєї ПРО понад 10 років. У співпраці зі США ми маємо одну з найдосконаліших систем ПРО. До неї входять кораблі із системами «Іджис» (Aegis) і ракетами Standard Missile 3 (SM-3) на борту, а також системи перехоплення Patriot модифікації Advanced Capability-3 (PAC-3). Окрім того, зараз ми міркуємо над запровадженням Aegis Ashore, тобто розміщенням системи «Іджис» на суходолі. Так американці працюють у Румунії, таку систему планують дислокувати в Польщі. Ми тепер думаємо над тим, щоб вона була й на японській території.

Проблема в тому, що система ПРО дуже дорога, а її умов­­на рентабельність низька. Уявіть ситуацію, якщо північнокорейці випустять одночасно багато ракет (а вони демонстрували таку спроможність). Перехоплення цих ракет — величезна проблема для нас. Навіть якби на Японію летіла одна ракета з КНДР, нам довелося б випустити більш ніж одну для перехоплення. А вони значно дорожчі, ніж північнокорейські балістичні ракети. Тож тут нерівна гра. А якщо запущено кілька ракет, то для перехоплення довелося б випустити наших ще більше. Так стає очевидно, що КНДР здатна без проблем переважити спроможності ПРО Японії. Ще одна проблема — це навісна траєкторія ракети, тобто коли вона запускається надто високо. Тоді її дальність зменшується, але швидкість падіння дуже зростає. Таку ракету перехопити важче. За деякими оцінками, північнокорейська ракета під час одного із запусків піднялася на висоту 4500 км. З огляду на швидкість падіння з такої точки перехопити її неможливо. Ми готові витрачати більше на протиракетну оборону, зокрема нові наземні системи Aegis Ashore. Але величезне питання полягає в тому, скільки буде достатньо? Зрештою, ресурси на оборону не безмежні. Отже, мусимо розставляти пріоритети, розуміти, що потрібно, можливо й неможливо. Тому зараз ми міркуємо над тим, аби мати більше наступальних, ударних спроможностей. У довгостроковій перспективі покладатися виключно на ПРО, напевно, не вийде. Зараз принцип протиракетної оборони від КНДР розуміється як «стримування унеможливленням», тобто ми демонструємо спроможність завдати удару у відповідь. А вона залежить від наступальних можливостей. Забезпечення адекватного балансу між цими двома вимірами — новий і дедалі серйозніший виклик для Японії.

Як ви оцінюєте успіх американської дипломатії у вашому регіоні за нинішніх умов?

— Жодна країна не має дієвого варіанта (якщо не говорити про війну), як зупинити розробку в КНДР балістичних ракет і ядерної зброї. І ніхто не готовий починати повномасштабну війну проти неї, принаймні зараз. Отже, статус-кво зберігається. Але проблема в тому, що наповнення його змінюється щодня. Два роки тому він полягав у тому, що КНДР ще розробляла ядерну зброю та була на ранніх етапах запуску балістичних ракет. Нині все вказує на те, що в неї вже є ця зброя: ракети великої дальності, які можуть долетіти до материкової території США. Багато експертів кажуть, що КНДР майже завершила розробку примітивних ядерних боєголовок, які можуть бути достатньо компактними, щоб ракета могла їх нести. Отже статус-кво сьогодні дуже відрізняється від того, що був два роки тому. Не хочеться казати, що маємо патову ситуацію. Але поки ніхто не готовий змінювати цей статус-кво, то такі слова будуть справедливими. І поки ця ситуація триває, КНДР може робити абсолютно все, що не дотягує до порога війни, створюючи величезну проблему.

Читайте також: ЦРУ: Північна Корея може завдати ядерного удару по США вже через кілька місяців

У Японії тут небагато варіантів. Чи не єдине, що ми можемо зробити, — це збільшити дипломатичний тиск і посилити економічні санкції проти КНДР. І практично все. Для США ситуація така сама, якщо не говорити про превентивний удар (по КНДР. — Ред.). Адміністрація Трампа, схоже, сподівається, що Китай діятиме активніше стосовно КНДР. І Пекін справді відрядив туди свого посланця, але нічого не трапилося. Отже, Адміністрація американського президента повернула КНДР до списку країн, які підтримують тероризм. Але ми доволі скептично дивимося на те, що в цій ситуації можуть зробити додаткові санкції. Сподіватися, що Китай робитиме більше, — це завжди популярна думка. Але ми скептичні й щодо цієї перспективи. У Китаю є чітка червона лінія: збереження незалежності КНДР як стратегічного буфера між ним і Південною Кореєю — союзником США. Пекін більше дратує бездумна поведінка КНДР, і це вже не вперше. Але все-таки нинішня ситуація краща, ніж якби Корея об’єдналася під впливом США.

Чи вплинуло це на відносини між Японією та НАТО? Як вони розвиваються в сенсі змістовного наповнення?

— Співпраця між Японією та НАТО раніше зосереджувалася навколо Афганістану, коли Альянс проводив там масштабну операцію. Японія не відряджала туди військових, але ми активно співпрацювали з цивільною місією. Після операції ISAF (Міжнародних сил сприяння безпеці) в Афганістані ми ведемо спільну роботу в різних напрямах, зокрема активніше беремо участь у дискусіях щодо морської та кібербезпеки (Японія долучалася до кількох операцій боротьби з піратством біля узбережжя Сомалі). Один із напрямів можливої співпраці — протиракетна оборона. Як я вже казав, Японія, найімовірніше, розмістить у себе наземну систему Aegis Ashore. Окрім США вона функціонує в Румунії, діятиме в Польщі, тож Японія буде третьою країною. У такому контексті нас більше цікавить, як американці працюють із цією системою в Румунії та Польщі. Це американський національний актив, але також елемент архітектури ПРО НАТО. Також Японія та США спільно розробляють нову версію перехоплювачів SM-3 у модифікації Block IIA. Наскільки я розумію, США планують впровадити цю нову систему в комплекс Aegis у Польщі. Отже, можна сказати, що половина технологій, розроблених Японією, може захищати Європу. Ще один аспект — КНДР. Я дуже ціную той факт, що Північноатлантична рада оприлюднила заяву із засудженням випробувань Північною Кореєю ядерної зброї у вересні. В останньому абзаці Рада висловила цілковиту солідарність із безпекою Японії та Південної Кореї як партнерів НАТО. Для Японії нереалістично очікувати, що сили НАТО прийдуть захищати країну. І все-таки цей дипломатичний меседж, стратегічна комунікація важливі. Ми дуже цінуємо, якщо більше країн-партнерів, зокрема з ЄС і НАТО, чинитимуть тиск на КНДР дипломатичною мовою та санкціями. І це знач­ний елемент співпраці між НАТО та Японією.

Читайте також: Загроза з боку КНДР. У Японії вирішили збільшити оборонний бюджет до рекордного рівня

У жовтні генсекретар НАТО Єнс Столтенберґ відвідував Японію та зустрічався з прем’єром Сіндзо Абе й іншими лідерами. Також він побував на військово-морській базі біля Токіо й оглянув одне з японських суден. На це теж спрямовані наші зусилля: поглиблення взаєморозуміння та інформування Європи про те, що відбувається в Азії. Насправді ж Європа дещо ближче до КНДР, ніж континентальна частина США, особливо східне узбережжя, де розміщений Вашингтон. Не кажу, що Пхеньян може вдарити по Києву, Лондону чи Парижу, але про ці географічні реалії треба пам’ятати. Отже, КНДР залишатиметься загрозою й для європейської безпеки. У наступні роки ЄС доведеться звернути увагу й на цю проблему.  

--------------------------------------------------------------------

Мічіто Цуруока вивчав політологію та міжнародні відносини в Університеті Кейо та Джорджтаунському університеті, здобув ступінь кандидата наук у Королівському коледжі Лондона. Перш ніж стати доцентом в Університеті Кейо, Цуруока працював спеціальним радником із питань НАТО в Посольстві Японії в Бельгії (2005–2008), був науковим працівником Німецького фонду Маршалла (GMF) за стипендією GMF-Tokyo Foundation Fellowship (2009) і старшим науковим працівником Національного інституту оборонних досліджень (NIDS, Токіо). З 2011 року — науковий працівник аналітичного центру Tokyo Foundation. З травня 2013-го по березень 2014-го був запрошеним науковим працівником британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).