Світ

  ▪   Юрій Лапаєв

Як розквітали чеболі

Як державний контроль і розвиток корпорацій привів Південну Корею до світового успіху
Матеріал друкованого видання
№ 1 (529)
від 11 січня

Коли в Україні починають полемізувати щодо моделей економічного розвитку, зазвичай суперничають дві традиційні школи. Експерти поважного віку згадують, як доб­ре зростала планова економіка, що керується державою, і щоб не говорити про СРСР, то як сучасний аргумент наводять успіхи Китаю. Молодші економісти зосереджуються на перевагах вільного ринку, натякаючи на США та ЄС. Обидві системи не є панацеєю, кожна має свої переваги та недоліки. Утім, на прикладі Південної Кореї можна побачити унікальний симбіоз двох моделей, який, зокрема, став причиною для корейського економічного дива й появи компаній світового рівня.

«Диво на річці Хан», як ще називають економічне зростання Південної Кореї, почалося в 1960-х роках після завершення війни та розділу півострова на дві майже однакові країни. І тепер Південь можна вважати найкращим прикладом успішності економічних реформ, на відміну від північного сусіда. Головними перешкодами для нормального розвитку країни тоді були традиційна для більшості азіатських країн корупція та низький технологічний рівень. Самі ці фактори робили Корею однією з найбідніших і найвідсталіших країн у регіоні.

Читайте також: Інноваційні локомотиви

Після воєнного перевороту 1961-го до влади прийшли військові під проводом генерала Пак Чон Хі. Нова влада вирішила доволі радикально боротися з таким становищем країни. Одним із перших рішень була тотальна націоналізація наявних промислових потужностей з арештами власників підприємств, що певним чином скидається на радянську політику колективізації. Утім, корейському лідерові вистачило розуму не повторювати чужих помилок і визнати власні. Стало зрозуміло, що без формування активного ділового суспільства модернізація та економічне зростання неможливі. А це, своєю чергою, вимагало повернення до приватної власності й діяльності приватних підприємців. Склалася доволі унікальна ситуація, коли будь-яка політична опозиція оперативно придушувалася, тоді як бізнес-ініціативи всіляко підтримував уряд. Більшість ув’язнених власників підприємств дістала свободу, хоча й була змушена виплатити певні штрафи державі.

Тоді виникли унікальні для Кореї конгломерати, або чеболі, як великі об’єднання промислових підприємств різного призначення, що є приватною власністю од­нієї особи чи родини. Кажучи сучасною мовою, власників чеболі можна назвати магнатами. Однак, на відміну від олігархів, чеболі мали тісну, і, що головне, взаємовигідну співпрацю з державою. 

Державні органи робили розрахунки та стратегії, встановлювали певні квоти, що більше притаманно плановій економіці, проте залишали доволі великий простір для вільного зростання приватних підприємств. Були впровад­женні п’ятирічні плани розвитку, у яких вдалося поєднати регулювання та конкуренцію. Крім того, у корейських «п’ятирічках» були прописані імпортозаміщення, виробництво конкурентоспроможної продукції та перехід до високих технологій. Завдяки цьому починаючи з 60-х років минулого століття структура національної економіки Кореї стала доволі стрімко змінюватися. Замість орієнтації на споживчі товари легкої промисловості для внутрішнього ринку корейська індустрія перейшла на важку й хімічну промисловість, а також на машинобудування. А головне — замість імпортозалежної моделі було ухвалено експортну модель економіки, що стало вкрай важливим для такої обмеженої в ресурсах країни. Водночас політичне керівництво держави спиралося на бізнес, не перешкоджаючи його розвитку, стимулюючи співпрацю між чеболі. Негативним наслідком цієї політики було зростання національних монополій. Завдяки таким «тепличним» умовам найпотужніші чеболі могли контролювати значну частину підприємств. Крім того, у країні досить низький відсоток мають малі підприємства, які не здатні конкурувати з корпораціями, навіть попри певні державні програми підтримки.

Ключовими факторами розвитку корейських конгломератів стали доступ до життєво важливих іноземних ресурсів — технологій і фінансів. На відміну від північного сусіда Південна Корея не пішла шляхом самоізоляції, що відкрило країну для світових інвесторів. До того ж іноземні інвестиції розподілялися під контролем уряду згідно з планами корейської влади. Такий собі керований капіталізм, вільний ринок під суворим державним контролем. Одночасно уряд брав на себе функцію гаранта, за потреби виплачуючи заборгованості корейських компаній перед зарубіжними кредиторами. Така ситуація тривала приблизно до кінця 1980-х років, коли чеболі змогли досягти фінансової незалежності. Це збігається з початком стрімкого розвитку технологій. Інновації та готовність швидко змінювати структуру виробницт­ва стали фундаментом успіху країни. Експортери вміло перелаштовувалися відповідно до попиту, що вже 1986-го вперше привело до переваги експорту над імпортом.

Райдужна перспектива країни перервалася в 1997 році зі світовою фінансовою кризою. Адже потужне зростання та розширення конгломератів вимагали великої кількості кредитних ресурсів, переважно іноземних, що зробило національну економіку вразливою до будь-яких негараздів на зовнішніх ринках. Криза спричинила низку проблем у країні: зростання безробіття, крах фінансової системи (було закрито близько третини всіх банків) і банкротство багатьох важливих підприємств (саме тоді влада відмовилася від порятунку конгломерату Daewoo, що пізніше був розпроданий частинами). У своєму телевізійному зверненні в грудні 1997-го міністр фінансів та економіки Південної Кореї Лім Чен Юель просив пробачення у свого народу. «Прошу зрозуміти необхідність економічного болю, що ми маємо відчути та подолати», — зазначив він тоді. Урятували країну зовнішні позики. За умовами угоди, яку офіційний Сеул вимушено ухвалив після тривалих важких переговорів, Міжнародний валютний фонд надав кредит на суму $21 млрд. Світовий банк пообіцяв додати ще $10 млрд, Азійський банк розвитку — $4 млрд. Крім того, додатково США надали близько $5 млрд, Японія — $10 млрд, ще близько $5 млрд забезпечили Австралія, Велика Британія, Канада, Франція, Німеччина та інші країни. Загалом Корея отримала понад $55 млрд міжнародної фінансової допомоги. Крім альтернативних джерел фінансування дієвим інструментом подолання кризи став особливий ринок праці в країні, адже люди були готові до зменшення зарплати, але водночас працювали так само продуктивно. До того ж вживалися й жорстокіші заходи: в більшості компаній країни відбулися суттєві скорочення та оптимізації. 
Будь-яка криза — це водночас і вікно можливостей. Завдяки оздоровленню фінансової системи економіка стала стійкішою до потрясінь, що показав вже наступний  глобальний обвал 2008-го, від наслідків якого країна змогла відновитися вже за два роки. Крім того, важливою зміною періоду після першої кризи стало збільшення витрат компаній на наукові дослідження та розробки. Чеболі взяли курс на новітні технології. І результат не змусив себе чекати: корейська електроніка змогла вдало конкурувати зі, здавалося б, незмінним лідером — Японією. Наприклад, корейська частка ринку РК-телевізорів зросла у 2009 році до 37% з 22% на кінець докризового 2007-го, країна змогла потіснити своїх японських конкурентів. Станом на 2016 рік, за даними порталу Statista, корейські LG та Samsung разом мають 33,5% ринку телевізорів, тоді як Sony — лише 5,6%. Частка глобального авторинку збільшилася з 6,5% до 9% в той самий кризовий період.

Читайте також: Позбавлені грунту. Чому Україна відстає в інноваціях

Вже у 2010-му Корея перевищила докризовий рівень торгівлі. Цьому сприяла й глобальна зміна настроїв споживачів: після кризи люди не були готові до зайвих витрат, шукаючи нормальної якості за невеликі гроші. Корейська побутова електроніка та авто стали саме такою збалансованою пропозицією, а держава активно долучилася до реклами корейських товарів у світі, зокрема через іміджеві заходи на кшталт організації чи спонсорства спортивних змагань. Самі компанії почали докладати більше зусиль для формування брендів довкола своєї продукції. Відповідно до даних Forbes, за підсумками 2017 року Samsung опинився на 10-му місці в рейтингу 100 найдорожчих світових брендів із вартістю $38,2 млрд, а 68-ме місце у списку посів Hyundai.

Сьогодні корейські мобільні телефони мають більше ніж 50% ринку в США, які колись були колискою та беззаперечною територією Apple. Хоча мало хто замислюється, що корпорація Samsung крім виробництва побутової електроніки ще займається судно- й машинобудуванням, будівництвом, медичними технологіями та страхуванням, рекламою, ритейлом, безпекою бізнесу й навіть керує тематичним парком Everland Resort. А колишня частина концерну, що продана у 2014 році й нині має назву Hanwha Techwin America, виробляє військову техніку та озброєння, зокрема самохідні артилерійські установки та бронетранс­портери. Загалом, за даними Bloomberg, корпорація відповідає за майже 17% національного ВВП.

Читайте також: Інновації та безпека

Наразі перед Південною Кореєю виникають типові виклики розвинених економік світу: потреба в переході від переваги виробництва до послуг. Утім, з огляду на високий рівень освіти населення, його вміння наполегливо працювати та готовність до змін навряд чи це буде проблемою для Сеулу. Хоча лідерство в регіоні здобути майже неможливо, враховуючи таких сусідів Кореї, як Японія та Китай, однак подальше зростання економіки й рівня життя громадян практично гарантовано. Цьому крім потужних підприємств і корпорацій сприяє збалансована державна політика, яка дає певну лібералізацію ринку, відкриваючи його міжнародним інвесторам і не заважаючи бізнесу розвиватися, але поєднує це з доволі сильним регулюванням, щоб не допустити повторення кризи 1997-го.